09 серпня 2023 року м. Рівне №460/2274/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII); зобов'язати нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, з 23.07.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи; проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення; є непрацюючим пенсіонером. Зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 у справі №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015. Однак, нарахування та виплату позивачу вказаної доплати відповідачем здійснено не було, чим порушено право на отримання соціальної допомоги, визначеної Законом.
Ухвалою від 01.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.
Відповідач 22.02.2023 подав відзив на позовну заяву. Зазначив, що згідно з електронною пенсійною справою ОСОБА_1 зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 . Станом на день написання відзиву жодних інших відомостей про зміну свого місця проживання позивач до органів Пенсійного фонду не подавав та не змінював. ОСОБА_2 відноситься до 4 категорії, тож у позивача відсутні підстави до виплати згідно зі ст. 39 Закону № 796-XII. З наведених підстав відповідач просив відмовити в позові повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.
Матеріалами справи стверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, отримуючи пенсію. Не працює. Відповідно до посвідчення категорії 4 позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Згідно з відомостями в паспорті громадянина України НОМЕР_1 , копію сторінок 2-3, 12-13 якого долучено позивачем до позовної заяви, місце проживання позивача з 16.03.2016 зареєстроване в с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області. Такий населений пункт згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Суд встановив, що в долученому відповідачем до відзиву рішенні 956140159502 від 12.11.2022 Сарненського об'єднаного управління ПФУ про перерахунок пенсії зазначена адреса позивача: АДРЕСА_1 .
Вважаючи протиправною поведінку органу Пенсійного фонду щодо невиплати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
При вирішенні цієї судової справи суд виходить з таких міркувань.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
“ 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
“Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Такий правовий висновок викладений в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у цій справі (провадження №11-150заі19).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Слід зазначити, що Закон №796-XII не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема, питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27.02.1991 №791а-ХІІ (далі - Закон №791а-ХІІ).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а-ХІІ, частина перша якої, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону №791а-ХІІ, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, м. Сарни Рівненської області до 01.01.2015 відносилося до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю.
Пунктом 2 розділу І Закону №76-VIII у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини другої статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Законом №76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону №796-XII, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII.
Водночас, жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ неконституційними не визнавались.
Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону №791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення позивача до суду з позовом місто Сарни Рівненської області згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону №791а-ХІІ.
Суд зазначає, що Закон №791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відновлення дії ст. 39 Закону №796-XII у редакції чинній до 01.01.2015 не надає права на отримання підвищення пенсії (у розмірі однієї мінімальної заробітної плати) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону №796-XII, є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення.
Розділом І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №1566/11846 від 27.12.2005, визначено, що заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр) (п.1.1).
Заява, зокрема, про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, а також переведення виплати пенсії за новим місцем проживання може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (п.1.3).
Днем звернення, зокрема, за отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів) (абз.6 п.1.9).
Розділом ІІ вищевказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи (пп.4 п.2.1).
Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (п.2.9).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій,- довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 “Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру”), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист) (п.2.22).
Документи, передбачені розділом II цього Порядку, що підтверджують відомості, зокрема, про місце проживання (перебування) особи, подаються до органу, що призначає пенсію, у випадку, коли такі відомості відсутні або містять розбіжності в інформаційних системах, зазначених у підпункті 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 №681 “Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення” (далі - відповідні інформаційні системи) (п.2.28).
Крім того, додатком 7 до вищевказаного Порядку затверджено пам'ятку пенсіонера, згідно з пунктом 2 якої пенсіонери протягом 10 днів зобов'язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсійної виплати або припинення її виплати з наданням документів, що підтверджують, зокрема, зміну місця проживання (реєстрації).
Матеріалами судової справи підтверджується, що 16.03.2016 позивач зареєстрований в селі Стрільськ, Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Пенсійне посвідчення серія НОМЕР_2 , копію якого позивач долучив до позову, видано 23.12.2014. Отже позивач перебував на обліку в органі Пенсійного фонду ще до реєстрації в селі Стрільськ, Сарненського району Рівненської області.
З долученого до відзиву рішення органу Пенсійного фонду від 12.11.2022 про перерахунок пенсії встановлено, що в електронній пенсійній справі адреса позивача зазначена: АДРЕСА_1 .
При цьому відповідач ствердив, що станом на дату написання відзиву 22.02.2023 позивач будь-яких заяв щодо зміни свого проживання чи реєстрації до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не подавав. Отже суд встановив, що відповідач був необізнаний щодо зміни місця проживання пенсіонера, тобто з існуванням обставини, з якою закон пов'язує обов'язок органу Пенсійного фонду нарахувати та виплатити спірне підвищення до пенсії.
Доказів протилежного матеріали судової справи не містять і на їх наявність позивач в позові не вказує.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд зазначає, що позивач, який є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та з 16.03.2016 зареєстрований та проживає в населеному пункті, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ. Однак реалізація такого права пов'язується з поведінкою самого пенсіонера, який має повідомити орган Пенсійного фонду про зміну місця проживання, що зумовлює виплату спірного підвищення до пенсії. Натомість, в справі, що розглядається, позивач необхідних відомостей відповідачу не подав, а фактично оминувши орган Пенсійного фонду, одразу звернувшись з позовом до суду, що свідчить про передчасність позову.
Оцінивши докази, надані сторонами на обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що оскільки з часу призначення позивачу пенсії до часу вирішення судового спору у відповідача були відсутніми відомості щодо проживання позивача на території радіоактивного забруднення, суб'єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не було допущено протиправної бездіяльності, а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
З огляду на викладене, відсутні підстави для застосування судового захисту. Отже позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи результати судового розгляду, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 09 серпня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.О. Дорошенко