Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 серпня 2023 року Справа№200/3197/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:1) визнати протиправними дії відповідача щодо незарахування періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року до загального та спеціального підземного стажу за списком № 1 в умовах зайнятості повний робочий день, за кодом підстави - ЗП3014А4; 2) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.01.2022 № 057250004141 про відмову в призначені пенсії; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з урахуванням висновків суду у даній справі призначити пенсію за віком з 04.01.2022 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» із зарахуванням періодів з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року до загального та спеціального підземного стажу за списком № 1 в умовах зайнятості повний робочий день, за кодом підстави - ЗП3014А4.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04 січня 2022 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте 11 січня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії через недосягнення пенсійного віку. Під час розгляду вказаної заяви до загального та пільгового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року.
Позивач вважає рішення відповідача протиправним, оскільки має достатньо стажу роботи та досягла необхідного віку для призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
10 липня 2023 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
03 серпня 2023 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що управління не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у зарахуванні певного стажу позивача, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
03 серпня 2023 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що при розрахунку страхового та пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2019 по 18.05.2021 за Списком № 1, оскільки в даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку відсутня інформація про сплату страхових внесків за вказаний період.
Підтверджений належними документами, страховий стаж позивача становить 41 рік 02 місяці 22 дні, пільговий стаж за Списком № 1, підтверджений в порядку визначеному законодавством, становить 18 років 01 місяць 22 дні, що на думку представника відповідача дає право на призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні 50-річного віку.
Представник відповідача звертає увагу, що на час виникнення умов на призначення пенсії позивача Закон №1788 втратив чинність, правовідносини щодо призначення пенсії на пільгових умовах виникли після втрати ним чинності і до них цей Закон не застосовується.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи обставин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України.
04 січня 2022 року позивач звернулася до Пенсійного фонду України про призначення пенсії.
11 січня 2022 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №057250004141 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 має 41 рік 02 місяці 22 дні страхового стажу та 18 років 01 місяць 22 дні пільгового стажу.
З розрахунку стажу вбачається, що до страхового та пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року на підприємстві ВП шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля».
Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача, як таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058- IV працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Так, відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці. - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 - з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № І-р/2020 діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, по Списку №1 та які підлягають застосуванню у наведеній у цьому рішенні редакції.
Разом з тим, залишилися чинними відповідні положення Закону № 1058-IV.
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №1, а саме: пункт “а” статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
За таких умов, суд вважає за можливе застосувати правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу, що під втратою чинності нормативно-правового акта необхідно розуміти передбачений правовими приписами момент закінчення дії нормативно-правового акта, що є наслідком настання передбачених у законодавстві обставин.
Такими обставинами можуть бути: скасування нормативно-правового акта (його частини); визнання нормативно-правового акта недійсним (неконституційним, незаконним); завершення дії тимчасового нормативно-правового акта (настання передбаченої у ньому дати або невідкладної обставини).
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 75 та пункту 3 частини першої статті 85 Основного Закону єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої, серед інших, належить й прийняття законів (внесення змін до законів та їх скасування).
Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року N 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".
Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинними або скасовувати їх у інший спосіб.
На момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком норми Закону №1788-XII були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при вирішенні даної справи норми пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Таким чином, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначаються саме Законом №1788-XII.
Отже, при зверненні ОСОБА_1 до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1 орган ПФУ повинен був призначати їй пенсію за Законом №1788.
Відповідно до спірного рішення ОСОБА_1 має 41 рік 02 місяці 22 дні страхового стажу та 18 років 01 місяць 22 дні пільгового стажу за списком №1. На день звернення із заявою про призначення пенсії від 04.01.2022 року позивач досягла віку 45 років.
Оскільки позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 45 років, має 18 років стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці (пільгового стажу), страховий стаж складає 41 рік 02 місяці 22 дні, тому остання має право на призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (№Пз/9901/32/20) від 03.11.2021, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 8 листопада 2021 року у справі №580/492/21 зазначив, що за загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
Посилання на те, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 яке покладено в основу обґрунтування позову, не відновлює дію Закону №1788-ХІІ і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин, а лише впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017 року, помилкові оскільки, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 620/2852/20, від 17 грудня 2021 року у справі №160/9272/20.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 відмова ГУ ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення до відповідача досягла необхідного віку визначеного ст.13 Закону № 1788, за наявності необхідного стажу пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Стосовно зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року, суд зазначає наступне.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
Відповідач не заперечує, що посади, які обіймав позивач, належать до Списку № 1.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що у відповідності до записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 працювала головним маркшейдером з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року на підприємстві ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля».
Згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 11.10.2021 року №29/3754, ОСОБА_1 виконувала гірничі роботи з видобутку вугілля підземним способом з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року головним маркшейдером на підприємстві ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля», тобто за професією, що передбачена Списком №1. Вказані довідки містять підписи посадових осіб та засвідчені печаткою підприємства.
В матеріалах справи містяться індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 у яких наявна інформація по спеціальному стажу в період роботи позивача (код підстав для обліку спец стажу ЗП3013А1) у ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля» з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року, що підтверджує право позивача на включення вказаного періоду роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо доводів відповідача про незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року із посиланням на відсутність доказів сплати страхових внесків, суд зазначає наступне.
Згідно абз. 1 ч.1 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058).
За приписами ч.6 ст.20 Закону №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058).
Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, № 2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок
Зокрема ч.1 ст.4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно з ч.2. ст.25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку ( п. 171.1 ст. 171).
Згідно ч.1 ст.16 Закону №1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.
З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати конституційні, законні права позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а(2а/208/245/16), від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці, довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та відомості про застраховану особу за формою ОК-5, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у період з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року за кодом підстав для обліку спецстажу ЗП3014А4, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року за кодом підстав для обліку спецстажу ЗП3013А1, що надає право на включення вищевказаного періоду роботи до пільгового стажу позивача.
Разом з цим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року до спеціального підземного стажу за списком № 1 в умовах зайнятості повний робочий день, за кодом підстави - ЗП3014А4 є необґрунтованими, оскільки згідно персоніфікованих відомостей вказаний період роботи віднесено до спецстажу за кодом ЗП3013А1.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11 січня 2022 року №057250004141 є необґрунтованим, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже підлягає скасуванню.
Позовні вимоги позивача про визнання дій протиправними, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливає на обсяг прав та інтересів позивача. Правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - рішення УПФ від 11 січня 2022 року.
Вирішуючи питання про визначення належного органу Пенсійного фонду для розгляду питання про призначення пенсії суд зазначає наступне.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, (далі - Порядок 22-1) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено, що структурний підрозділ органу, що призначає пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про зобов'язання повторно розглянути заяву відповідача про призначення пенсії саме Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11 січня 2022 року № 057250004141 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 04 січня 2022 року призначити ОСОБА_1 пенсію згідно п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» із зарахуванням до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Ольжича, 1, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 3559341) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового у розмірі 900 (дев'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв