Справа № 755/10473/23
№ 1-кс/755/2164/23
"04" серпня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого в ОВС 1 відділу слідчого управління Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Джанкой, АР Крим, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023011000000087 від 17.04.2023 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Слідчий в ОВС 1 відділу слідчого управління Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 .
Клопотання погоджено з прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_5 .
Клопотання мотивоване тим, що внаслідок загострення політико-соціальної напруженості в Україні в період 19-22 лютого 2014 року (розстріли на Майдані Незалежності у м. Києві, втеча ОСОБА_7 ) проросійські політичні та інші організації і об'єднання, підтримувані російською федерацією, активізували свою антиукраїнську діяльність, спрямовану на ескалацію ситуації, що склалася, особливо у південно-східних областях України, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
В АР Крим та м. Севастополі 03.02.2014 року пройшов ряд мітингів проросійських сил, у ході яких, організатори та політичні діячі публічно закликали до насильницької зміни конституційного ладу та до захоплення державної влади в Криму. Того ж дня, лідер партії «Русский блок» ОСОБА_8 заявив про створення з числа добровольців загонів самооборони.
Вказані загони, так званої «Самообороны Крыма», спільно із кадровими військовослужбовцями рф (як тими, що дислокувались на базі Чорноморського Флоту рф відповідно до двосторонніх договорів між Україною та рф, так і тими, що незаконно переправились з території рф), забезпечили захоплення адміністративних будівель України, блокування українських військових частин та організацію і проведення незаконного «референдуму щодо самовизначення Криму» на території Криму, що в подальшому, публічно підтвердили найвищі керівники росії, включно з Президентом рф - ОСОБА_10.
У період з кінця лютого 2014 року до початку березня 2014 року, зазначеними підрозділами збройних сил рф було блоковано та захоплено будівлі Верховної ради АР Крим ( АДРЕСА_2 ), Ради міністрів АР Крим (м. Сімферополь, просп. Кірова, буд. 13), будівлі органів державної влади та місцевого самоврядування, приміщення та підрозділи МВС України, військові об'єкти ЗС України, ГУР МО України, ВМФ України.
Таким чином, з 20.02.2014 року рф здійснила окупацію території України - півострова Крим із застосуванням збройних сил, військових підрозділів та парамілітарних утворень. При цьому, сам факт окупації АР Крим був засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та набув широкого висвітлення в офіційних виданнях та медійному просторі.
Так, 06.03.2014 року в приміщенні Верховної Ради АР Крим, у порушення ч. 2 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 6, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум», депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», згідно з якою, 16.03.2014 року мав відбутися, так званий «референдум», на який винесли питання входження АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації. Надалі, 06.03.2014 року Севастопольська міська рада на позачерговій сесії прийняла рішення № 7151 з аналогічним змістом.
Відповідно до зазначених постанов, 16.03.2014 року проведено незаконний референдум із заздалегідь відомим та підконтрольним рф результатом, який в подальшому, став формальною підставою для прийняття незаконного рішення про включення до складу рф території АР Крим і міста Севастополя на правах суб'єктів федерації.
Конституційний суд України своїм рішенням № 2-рп/2014 у справі № 1-13/2014 від 16.03.2014 року визнав постанову ВР АР Крим від 06.03.2014 № 1702-6/14 неконституційною.
У подальшому, 17.03.2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим, у порушення ч. 2 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України, прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою, на підставі Декларації про незалежність Республіки Крим і міста Севастополя, прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014 року, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Рішенням Конституційного суду України № 3-рп/2014 у справі від 20.03.2014 № 1-15/2014 згадану вище «Декларацію про незалежність Республіки Крим і міста Севастополя» визнано неконституційною.
Так, 18.03.2014 року, між рф та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу рф.
У подальшому, 20.03.2014 року Державною Думою рф прийнято Федеральний конституційний закон від 21.03.2014 року № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Згідно із вказаним законом, АР Крим та м. Севастополь, всупереч Хартії ООН від 26.06.1945 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 01.04.1999 року, Договору між Україною і рф про українсько-російський державний кордон від 20.04.2004 року, увійшли до складу рф.
Збройна агресія рф розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, а також, шляхом організації та підтримки терористичної діяльності.
Відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.
Згідно з ст. ст. 1-3 Конституції України, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року, зокрема ст. ст. 1- 3, визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії рф з 20.02.2014 року.
Вказані обставини також підтверджуються Звітом офісу прокурора міжнародного кримінального суду від 04.12.2017 року, згідно з яким, на тимчасово окупованій території України розпочався та триває збройний конфлікт між Україною та рф, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України № 68/262, згідно якої, територія України є цілісною та недоторканою, Резолюцією Парламентської асамблеї ради Європи № 2168, згідно з якою, рф визнається державою-агресором.
Відповідно до прийнятого 18 січня 2018 року Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», рф чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф.
Так, 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про введення військового стану в Україні» №2002-ІХ від 24.02.2022 року та строк дії якого Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року на 90 діб.
З метою реалізації політики окупації та остаточного приєднання тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь до складу рф, а також, придушення спротиву проукраїнського населення Криму, вищим керівництвом рф було прийнято низку «законів та підзаконних нормативних актів», якими незаконно створено, так звані судові, правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування Республіки Крим.
Так, відповідно до «ч. 4 ст. 16 Закона Республики Крым от 29 мая 2014 года № 5-ЗРК "О системе исполнительных органов государственной власти Республики Крым" (Назначение на должность и освобождение от должности членов Совета министров Республики Крым)»: Міністри призначаються на посаду Головою Ренспубліки Крим. Згідно з «ч.8 ст. 45 зазначеного закону (Задачи, компетенция, структура, организация деятельности исполнительного органа государственной власти Республики Крым)», керівники виконавчих органів державної влади Республіки Крим призначаються на посаду та звільняються з посади Головою Республіки Крим відповідно до Конституції Республіки Крим.
Згідно із «ст. 7 Закона Республики Крым от 29 мая 2014 года № 9-ЗРК "О государственных должностях Республики Крым", передбачено фінансування та майно виконавчих органів державної влади Республіки Крим».
Також, відповідно до положень законодавства рф, а саме «п.14, ч.1 ст. 64, ст. 65, ч. 2 ст.82 Конституции Республики Крым:
Глава Республіки Крим призначає на посаду та звільняє з посади міністрів та керівників інших органів виконавчої влади Республіки Крим відповідно до Конституції Республіки Крим (п.14, ч.1 ст. 64)».
1. Глава Республіки Крим на підставі та на виконання Конституції Російської Федерації, федеральних законів, указів Президента російської федерації, постанов Уряду російської федерації, цієї Конституції та законів Республіки Крим, видає укази та розпорядження, обов'язкові для виконання на всій території Республіки Крим.
2. Укази та розпорядження Глави Республіки Крим не повинні суперечити Конституції російської федерації, федеральним законам, указам Президента російської федерації, постановам Уряду російської федерації, цієї Конституції та законам Республіки Крим.
3. Правові акти Глави Республіки Крим, а також нормативні правові акти органів виконавчої влади Крим направляються до Державної Ради Республіки Крим у строки, встановлені законом Республіки Крим.
4. Державна Рада Республіки Крим вправі звернутися до Глави Республіки Крим або до органів виконавчої влади Республіки Крим з пропозицією про внесення змін до актів, зазначених у частині 3 цієї статті, або про їх скасування, а також вправі оскаржити зазначені акти в судовому порядку або в установленому порядку звернутися до Конституційного Суду російської федерації із запитом про відповідність Конституції російської федерації зазначених нормативних правових актів (ст. 65).
Глава Республіки Крим призначає на посади та звільняє з посади міністрів та керівників інших органів виконавчої влади Республіки Крим відповідно до Конституції Республіки Крим (ч. 2 ст.82).
Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Джанкой Автономної Республіки Крим, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 1998-2014 років працював у правоохоронних органах України, а саме, в органах внутрішніх справ та в органах прокуратури.
Незважаючи на це, у ОСОБА_4 , при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, виник та сформувався стійкий злочинний намір, спрямований на зайняття посад, пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території півострова Крим, у тому числі, в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Так, ОСОБА_4 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів анексії АР Крим з боку рф, з 2018 року надав згоду й добровільно працював на різних посадах у так званому «Министерстве жилищно-коммунального хозяйства Республики Крым».
Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на добровільне зайняття посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, ОСОБА_4 у 2023 році, але не пізніше 10.03.2023 року (більш точна дата в ході досудового розслідування невстановлена), діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, на підставі поданої особисто ним заяви, указом так званого «Главы Республики Крым» від 10.03.2023 року був призначений на посаду так званого «начальника Инспекции по жилищному надзору Республики Крым, главного государственного жилищного инспектора Республики Крым», чим виконав всі необхідні дії, спрямовані на доведення свого злочинного умислу до кінця та де й на цей час здійснює свою протиправну діяльність, шляхом виконання організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських функцій і ведення пропагандистської політики серед населення окупованої території.
Серед іншого встановлено, що ОСОБА_4 сприяє зміцненню окупаційної влади рф на ТОТ АР Крим, здійснюючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у так званої «Инспекции по жилищному надзору Республики Крым».
Зокрема, встановлено, що ОСОБА_4 впроваджує державну політику країни-агресора на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та як керівник так званої «Инспекции по жилищному надзору Республики Крым» бере безпосередню участь у підготовці рішень так званого «Совета министров Республики Крым» та забезпечує їх виконання у межах повноважень Інспекції, видає накази нормативного характеру, бере учать у заходах, метою яких є проведення активної російської пропагандистської діяльності, здійснення впливу на формування інформаційного проросійського простору серед населення АР Крим, шляхом просування проросійських наративів, що є складовою внутрішньополітичної стратегії російської федерації на окупованих територіях.
Своїми умисними діями ОСОБА_4 сприяв та сприяє реалізації політики окупаційної влади рф на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя.
Таким чином, 16.05.2023 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
У зв'язку з тривалою відсутністю ОСОБА_4 за місцем проживання, повідомлення про підозру та повістки про виклик опубліковано в редакції газети «Урядовий Кур'єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора в розділі «Повістки», в спосіб, передбачений ч. 2 ст. 135 та ч. 1 ст. 278 КПК України.
Проте, ОСОБА_4 за вказаними повістками не прибув, причин неприбуття та жодних заяв чи клопотань про перенесення часу проведення процесуальних дій до органу досудового розслідування не надав. У зв'язку із викладеним, в органу досудового розслідування існують вагомі підстави вважати, що останній переховується від органу досудового розслідування та суду.
Відповідно до відомостей ДПС України щодо перетину державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями України, у період з 08.11.2017 року до 25.04.2023 року, відомостей стосовно ОСОБА_4 в базі даних не виявлено.
У зв'язку з викладеним, 26.05.2023 року ОСОБА_4 оголошено в розшук. Здійснення розшукових заходів доручено співробітникам ГУ СБ України в м. Києві та Київській області.
Викладені обставини та повідомлена ОСОБА_4 підозра підтверджується сукупністю доказів, отриманих у ході здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, зокрема: 1) повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення від 13.04.2023 року; 2) відповідями ГУ СБ України в м. Києві та Київській області доручення слідчого від 20.04.2023 року, 15.05.2023 року та 12.06.2023 року; 3) протоколами оглядів від 11.07.2023 року, 12.07.2023 року, 17.07.2023 року; 4) висновком експерта УНД ІСТЕ СБ України від 14.07.2023 року.
Крім доказів, які свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри, у ході досудового розслідування отримано фактичні дані, які вказують на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з вищевказаними доказами, зокрема, отриманими відомостями від ДПС України та оперативного підрозділу, а також, іншими відповідями на запити, направленими в порядку ст. 93 КПК України, встановлено існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки останній переховується від органу досудового розслідування та суду на території ТОТ України АР Крим та м. Севастополь.
ОСОБА_4 , у випадку обрання стосовно нього запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, може й надалі переховуватись від органу досудового розслідування та суду необмежений час.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав у повному обсязі, прохав його задовольнити з підстав, викладених у ньому, зокрема, зазначив, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний ОСОБА_9 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки на виклики до органу досудового розслідування не з'являється, зокрема, може вчиняти інші кримінальні правопорушення та чинити вплив на свідків.
Захисник ОСОБА_6 щодо застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою поклався на розсуд суду.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку прокурора та захисника, слідчий суддя вважає, що клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
16 травня 2023 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, яке опубліковано в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», випуск № 100 (7498) від 19.05.2023 року, та 19.05.2023 року - на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Так, слідчий суддя дослідивши матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, лише щодо пред'явленої підозри, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що наявні у провадженні докази, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші) свідчать про обґрунтованість підозри, оскільки останні підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити ці правопорушення.
Зазначене прямо узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, відображеною у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення, в КПК передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
У теоретичному аспекті «належна правова процедура» - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, у тому числі відносяться право на судовий захист та право на оскарження.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)права на справедливий суд.
Статтею 5 Конвенції гарантовано кожному право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Пунктом 4 цієї статті гарантовано право кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Згідно з ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі 991/3440/20 вказує, що рішення слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу, прийняте в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, за своїм правовими наслідками підпадає під поняття «постанова про утримання під вартою» в розумінні ст. 25 Європейської конвенції про видачу правопорушників.
За загальним правилом розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, що відповідає зазначеним вимогам Конвенції та іншим міжнародно-правовим актам.
Процедура, передбачена ч. 6 ст. 193 КПК, є випадком, який дозволяє суду розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.
При аналізі питання наявності зазначених прокурором ризиків, слідчий суддя прийшов до висновку про їх наявність з огляду на фактичні обставини кримінального провадження та особу ОСОБА_4 , який добровільно погодився на співпрацю з представниками окупаційної влади, має стійкі зв'язки з представниками окупаційної адміністрації, в той же час перебуває на тимчасово окупованій території України - АР Крим, не виїхав з неї до теперішнього часу, та не з'явився на виклики слідчого, що є достатньою підставою вважати, що ОСОБА_4 переховується на вказаній території від органів досудового розслідування та суду, підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання до десяти років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, яке може бути призначене підозрюваному у разі визнання його винуватим, а усвідомлення підозрюваним цієї обставини переконливо дає підстави вважати про існування ризиків, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду..
Крім того, слідчий суддя звертає увагу учасників провадження, що у даному випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, хоча й не призводить до негайного взяття особи під варту, однак, виступає правовою підставою для затримання і доставки цієї особи до місця кримінального провадження.
Так, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є одним із обов'язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну (Інструкція про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затверджена спільним наказом МВС України, ОГП, НАБ України, СБ України, ДБР, Мінфіну України, Мін'юсту України від 17 серпня2020 року № 613/380/93/228/414/510/2801/5). Після затримання особи за межами України, слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, готує клопотання про видачу особи в Україну, до якого серед інших документів обов'язково додається засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 575 КПК). Тобто, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є документом, на підставі якого здійснюється затримання особи за межами України, ухвалюється рішення про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи з метою притягнення до кримінальної відповідальності та здійснюється доставка особи на території України до місця кримінального провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу, строк дії такої ухвали не зазначається.
При цьому, час затримання такої особи фактично може перевищувати 30 днів - тримання під вартою за ст. 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 40 днів - тимчасовий арешт заст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників та 60 днів - строк дії ухвали про тримання під вартою за ч. 1 ст. 197 КПК.
Тобто, затримана особа на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, може бути затриманою і утримуватись під вартою протягом усього часу, необхідного для екстрадиції та доставки її до місця кримінального провадження. Таку ж позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі 991/3440/20.
Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Враховуючи наведене, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
При цьому слідчий суддя роз'яснює, що ч. 6 ст. 193 КПК України передбачено, що після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 197, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого в ОВС 1 відділу слідчого управління Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Джанкой, АР Крим, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ,запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою у той же строк з моменту вручення їй копії судового рішення.
Слідчий суддя: