Справа № 357/2535/23
Провадження № 2/357/1225/23
( ЗАОЧНЕ )
07 серпня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Нізовій А. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду № 6 в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення трудових відносин, -
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що з 03.12.2021 року він перебуває у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та є кур'єром медичної лабораторії «Нова діагностика». З моменту початку воєнної агресії російської федерації на території України та Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року медична лабораторія « Нова діагностика » фактично не здійснює свою діяльність, працівникам не виплачується заробітна плата, відповідач самоусунулася від виконання своїх обов'язків як роботодавця та не з'являється за місцем здійснення діяльності (від Торгова площа. 18. м. Білії Церква), на зв'язок в телефонному режимі не виходить. Саме до повноважень відповідача належить вирішення питань щодо розірвання трудових відносин, видачі відповідного наказу про звільнення, завірення його печаткою та власним підписом, подання відповідної інформації до Пенсійного фонду України, Державної податкової служби. У зв'язку з відсутністю зв'язку з відповідачем, позивач звертався до Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області для здійснення розшуку відповідача, де заяву було розглянуто в порядку ЗУ "Про звернення громадян" та рекомендовано звернутися до суду. Позивачу стало відомо, що з 08.04.2022 ФОН ОСОБА_2 взята на облік у Головному управлінні ДПС у Львівській області. Бажаючи припинити трудові відносини, 01.02.2023 року позивач написав заяву на звільнення за власним бажанням та надіслав рекомендованим листом на адресу відповідача, проте даний лист повернувся йому. Тому, просив суд визнати припиненими трудові відносин між ним - ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 з 15.02.2023 року, відповідно до положень ст.38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням).
Ухвалою суду від 26 квітня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 30 травня 2023 року здійснено перехід з розгляду цивільної справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належно. Представник позивача за довіреністю Лічук Ірина Володимирівна направила до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідачка, не отримала ухвалу судді про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками, а також судові повістки, суд вважає, що відповідачка належним чином повідомлялася та є повідомленою у відповідності до вимог ст. 131 ЦПК України, так як на адресу суду поверталися поштові конверти, в яких працівниками пошти зазначалося, підстава повернення, як адресат відсутній за вказаною адресою. Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться, а тому згідно ст. ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у тродових відносинах з фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 . ( а.с. 9-16).
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 27.02.2023 року ФОП ОСОБА_2 зареєстрована 07.04.2022 року за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.17)
З матеріалів справи вбачається, що відомості за звітній рік - 2022, щодо отриманого ОСОБА_1 доходів за місцем роботи - ФОП ОСОБА_2 , у Пенсійному фонді України та Державні податковій службі у Київській області відсутні. (а.с.9-16)
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області для здійснення розшуку відповідача, де заяву було розглянуто в порядку ЗУ "Про звернення громадян" та рекомендовано звернутися до суду. (а.с.27-29)
Також, 01.02.2023 року позивач написав заяву на звільнення за власним бажанням та надіслав рекомендованим листом на адресу відповідача, однак даний лист був повернутий йому без вручення адресату.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Згідно із ч.1, 2 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1- 14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі № 1-5/2008 вказав на те, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробіття.
Відповідно до ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Згідно п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків та Реєстру застрахованих осіб за 2022 рік інформація про доходи позивача відсутня, нарахування та сплата внесків до Пенсійного фонду ФОП ОСОБА_2 не здійснювалася.
Отже, у вказаний період позивачу не була виплачена заробітна плата ФОП ОСОБА_2 , що суперечить ст. 21 Закону України «Про оплату праці», згідно якої працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства.
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, при звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Однак, позивач не має можливості отримати трудову книжку з відповідними записами, адже, всі записи у трудовій книжці робить власник або уповноважений ним орган після видання наказу у день звільнення, а в даному випадку, ФОП ОСОБА_2 відсутня за місцем здійснення діяльності.
Також, оскільки не була дотримана процедура розірвання трудових відносин згідно вимог чинного законодавства, позивач позбавлений можливості отримати статус безробітного, адже відповідно до п.23 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою КМУ від 19 вересня 2018 року № 792, підставами для відмови у наданні статусу безробітного є: відсутність на дату прийняття рішення про надання статусу безробітного документів, зазначених у пунктах 17 і 18 цього Порядку; встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення від роботодавця про працевлаштування особи та інші.
З наведеного вище у рішенні вбачається, що процедура розірвання трудових відносин відповідно до законодавства України про працю відповідачем не виконана, у зв'язку з чим, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім судового, адже його заява про звільнення за власним бажанням залишена без реагування, отже, наявні перешкоди для реалізації позивачем права на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови праці та соціальний захист.
У своєму рішенні в справі №201/1384/16-ц від 25.11.2019 Верховний Суд України визначив, що ефективним і таким, що не суперечить закону є такий спосіб захисту, як припинення трудових відносин на підставі частини першої ст.38 КЗпП України.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідач відзив на позов з належними, допустимими та достатніми доказами у спростування доводів позивача до суду не подав.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам наданим позивачем в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», ст. 1, 3, 21,24, 36, 38, 233 КЗпП України, ст. 4, 10, 12, 13, 76 81, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення трудових відносин - задовольнити.
Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) з 15.02.2023 року, відповідно до положень ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) судовий збір на користь держави у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Б. І. Кошель