Справа № 279/2183/21
Провадження № 2/279/19/23
07 серпня 2023 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Хомутовською М.А., Бобровою В.С., за участю дистанційно позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу №279/2183/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про оспорювання батьківства,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про оспорювання батьківства, зазначивши, що 17.01.2015 року він уклав шлюб з відповідачем у справі, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського управління юстиції у м.Києві та зроблено актовий запис №59. Їх родина проживала в Польші і ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Вроцлав, Польща у них народилась донька, ОСОБА_7 . 18.03.2018 року він отримав запрошення від роботодавців із США, спочатку він сам виїхав до США, а його дружина з донькою повернулись в м.Коростень. Облаштувавшись в США він викликав свою родину до себе, 06.07.2018 року його дружина з донькою приїхали до нього в США. Однак, чере 1-2 місяці їх стосунки погіршились, він був дуже завантажений на роботі, не підтримував з дружиною статеві відносини та був здивований коли його дружина повідомила про вагітність. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька, ОСОБА_8 , яка була зареєстрована згідно законодавства США. В подальшому їх стосунки з дружиною погіршувались і 12.07.2020 року у зв'язку з службовою необхідністю він повернувся в Україну. ОСОБА_5 з дітьми залишилась в США. Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 04.12.2020 року їх шлюб було розірвано. Враховуючи сімейні відносини, які склались між ним та дружиною він переконаний, що не являється біологічним батьком дитини - дівчинки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому звернувся до суду з даним позовом та просить визнати, що він не являється батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 27.05.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому заіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в задоволенні позову просив відмовити.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши їх в сукупності з письмовими матеріалами справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони з 17.01.2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 04.12.2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 15 ЦК України об'єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив у справі "Йевремович проти Сербії", що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2007 року).
Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.
Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (частина перша статті 121 СК України).
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
Згідно зі статтею 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Таким чином, законодавством встановлена презумпція батьківства щодо дитини, яка народжена у шлюбі. Проте, батько дитини має право оспорити батьківство.
Відповідно до статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Зміст статті 136 СК України свідчить, що підставою для оспорювання презумпції батьківства є невідповідність встановленого батьківства факту біологічного походження. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей з актового запису про народження дитини. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
При вирішенні спору про оспорювання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
ЄСПЛ вказував у своїй практиці, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку на підтвердження або спростування батьківства.
Експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази.
Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.
Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18, від 19.05.2021 року в справі № 207/789/19.
Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, при розгляді даної справи суд, крім іншого, враховує принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень "справедливого балансу" сторін, обов'язково враховуючи найвищі інтереси дитини.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Згідно із частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
ОСОБА_1 клопотав про призначення судової експертизи для встановлення відсутності/наявності кровного споріднення між ним та його дочкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 29.09.2021 року у справі була призначена судово-медична генетична експертиза. Експертиза не була проведена у зв'язку з неявкою відповідача з дитиною до експертної установи для відбору зразків крові.
Представник відповідача в поясненнях до суду вказав, що ОСОБА_5 не заперечує проти проведення експертизи за умови її організації та проведення (або відібрання генетичних зразків) за місцезнаходженням дитини, компенсації витрат на відповідні процедури та пересилання документів, з урахуванням пріоритетності життя та здоров'я дитини.
Крім того, в подальшому, незважаючи на те, що в даний час Україна потерпає від збройної агесії Росії, ОСОБА_5 погоджувалась приїхати з дитиною до України для відбору зразків для можливості проведення генетичної експертизи, за умови надання позивачем дозволу на виїзд дитини з США та оплату витрат на приїзд до України.
Однак, позивач в категоричній формі із запропонованими відповідачем варіантами відбору генетичних зразків для можливості проведення експертизи не погодився.
Також представником відповідача було запропоновано позивачу здійснити фактичні дії для проведення генетичного дослідження на території США шляхом відібрання генетичного матеріалу на території Сполучених Штатів Америки, шляхом відібрання генетичного матеріалу та території Республіки Польщі, вартість дослідження становить 565 доларів США. Однак, позивач в категоричній формі відмовився проводити оплату дослідження, попри те, що під час всього судового розгляду справи наполягав на проведенні експертизи та запевнював про готовність проведення повної оплати вартості експертизи. Крім того, в письмових поясненнях до суду від 07.08.2023 року, вказав що заперечує проти пропозиції представника відповідача щодо проходження експертизи в Республіці Польща, оскільки протягом 2 років у відповідача була можливість пройти тест, як в Україні, так і в Республіці Польща.
Таким чином, неявка відповідача з дитиною для відбору зразків крові не розцінюється судом як ухилення ОСОБА_5 від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі.
Верховний Суд у постановах від 4 липня 2018 року у справі №369/1923/15-ц та від 26 вересня 2018 року у справі №346/2946/16-ц виходив також з того, що одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (п.п. 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року); ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін; у п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» (заява №38789/04) наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні «справедливого балансу» кожній стороні повинна надаватися розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява №17748/91 п. 38).
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Тож, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує сторона, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Отже, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що надання у даній категорії справи доказів про те, що позивач не є батьком дитини, є обов'язкове проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, та саме експертний висновок є належним доказом по справі і підставою для виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини, встановивши недоведення позивачем відсутності кровного споріднення між ним та його малолітньою донькою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зважаючи на перебування відповідача в суттєво невигідному становищі відносно позивача у справі та враховуючи найвищі інтереси дитини, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених ним позовних вимог щодо оспорювання батьківства, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 206, 263, 264, 265, 279 ЦПК України і на підставі ст.ст. 136, 180 Сімейного Кодексу України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про оспорювання батьківства відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Повний текст рішення виготовлено 10.08.2023 року.
Сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Недашківська Л.А.
копія згідно з оригіналом