Київський апеляційний суд
5 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням телекомунікаційної платформи "EasyCon" та під час трансляції з приміщення Державної установи "Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31" матеріали кримінального провадження № 12023100030000768 щодо ОСОБА_8 та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Городня Чернігівської області,громадянина України,
що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.1, 6, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.194 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2023 року,
Броварським міськрайонним судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.1, 6, 12 ч.2 ст.115 КК України, і ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.1, 6, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.194 КК України.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14.06.2023 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_8 і ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів по 12.08.2023 включно.
Зі змісту апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 вбачається, що він просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора і застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про надмірну тривалість тримання ОСОБА_7 під вартою в Державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31" в камері для однієї людини при тому, що в цій установі відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі. Наголошує на однотипності клопотань прокурора, які не відповідають вимогам ст.199 КПК України, є безпідставними і в яких прокурор змінює лише дату звернення до суду. Вважає, що ризики, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідка та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, відсутні, оскільки докази сторони обвинувачення досліджені, а свідки допитані в минулих судових засіданнях, у тому числі допитаний обвинувачений ОСОБА_8 , який перебуває в іншому слідчому ізоляторі. Прокурор посилається на ризики, які існували під час досудового розслідування, у той час як кримінальне провадження вже кілька років розглядається судом, і, фактично, підставою для тримання обвинуваченого під вартою є тяжкість кримінальних правопорушень.
Захисник звертає увагу, що арешт на автомобіль, на якому за версією органу досудового розслідування ОСОБА_7 вчиняв інкриміновані йому злочини і який визнаний речовим доказом, скасований і автомобіль повернутий власнику. ОСОБА_7 одружений, має малолітню дитину, батьків, постійне місце проживання, тобто у нього міцні соціальні зв'язки.
Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, вказує, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Нечипорук і Йонкало проти України"); одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу (рішення у справі "Бойченко проти Молдови"); а посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини, є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину (рішення у справі "Мамедова проти Росії").
З огляду на викладене вважає, що суд згідно з ч.5 ст.199 КПК України зобов'язаний був відмовити у задоволенні клопотання прокурора. Крім того, в одному з попередніх клопотань прокурора про продовження строку тримання під вартою зазначено, що "ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 продовжено до 06.06.2021", з чого робить висновок, що вже з 07.06.2021 ОСОБА_7 незаконно тримається під вартою, оскільки клопотання прокурора було подано до суду 19.07.2021. На переконання захисника, домашній арешт, який відноситься до ізоляційних запобіжних заходів, буде адекватним і достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків і зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи обвинуваченого на підтримку позиції захисника; доводи прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою і вмотивованою; провівши судові дебати, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що не зменшились ризики, передбачені ч.1 ст.177 КК України, а саме, переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, і що менш суворий запобіжний захід не буде достатнім для досягнення його мети.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного розгляду з перегляду конкретного судового рішення, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника про відсутність обґрунтованої підозри. Не вправі давати таку оцінку доказам і суд першої інстанції, оскільки це виходить за межі його повноважень під час судового розгляду, в ході якого докази досліджуються, а оцінка їм може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.
Не може бути підставою для застосування до ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу і тримання його в Державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31". До того ж, за повідомленням прокурора, він утримується в дільниці СІЗО, а не разом з особами, засудженими до довічного позбавлення волі.
Сторона захисту не надала будь-які докази для того, щоб дати оцінку хронології подання прокурором відповідних клопотань та їх розгляд судом з тим, щоб перевірити граничні строки тримання під вартою за попередніми ухвалами, адже захисник вважає що з 07.06.2021 ОСОБА_7 незаконно тримається під вартою.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення у справі "Панченко проти Росії").
На питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Продовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше - попри презумпцію невинуватості, - ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі "W. проти Швейцарії"). Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти "за"і "проти"наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, попри належну повагу до принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (рішення у справі "Лабіта проти Італії").
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, зокрема, малолітню дитину і дружину. Разом з тим, суд взяв до уваги тяжкість інкримінованих йому кримінальних правопорушень та обставини їх вчинення, стадію судового провадження, під час якого розпочато дослідження документів і не допитані свідки.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_7 усвідомлює тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим, оскільки санкцією п.п.1, 6, 12 ч.2 ст.115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
Такі обставини в їх сукупності, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, такі ризики не зменшилися і виправдовують подальше його тримання під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в минулих судових засіданнях були досліджені докази і допитані свідки, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки після заміни суддів сторони кримінального провадження на забажали скористатися можливістю не розпочинати судовий розгляд з початку, а показання, які свідки давали до цього, суд не може покласти в основу будь-якого вироку, адже показання він сприймає безпосередньо.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2023 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3