09 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/17408/22 пров. № А/857/8440/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі №380/17408/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Москаль Р.М.,
час ухвалення рішення - 10.04.2023 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала в нездійсненні перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, підйомної допомоги за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, підйомної допомоги за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала в не нарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплат суми індексації грошового забезпечення за період затримки виплати із січня 2012 року по день фактичної виплати 29.06.2021.
Зобов'язано відповідача нарахувати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та виплатити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрат частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період затримки виплати із січня 2012 року по день фактичної виплати 29.06.2021.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та на невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі про виплату всіх сум, що йому належать працівникові при звільненні, передбачений ст.233 КЗпП України. Крім того, зазначає, що індексація, не є складовою щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця, вона не є особливою до доплат, надбавок, премій та інших додаткових видів грошового забезпечення. На це вказує те, що саме грошове забезпечення, на яке має право військовослужбовець (у межах прожиткового мінімуму), підлягало індексації. Індексація, а також її розмір, окремо вираховується на нарахування до виплати місячного грошового забезпечення, а тому не є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовців, яке визначено ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також вважає передчасним зобов'язання з виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу в Державній прикордонній службі України, відповідно до наказу №156-ос від 18.05.2021 звільнена з військової служби в запас за пп. «а» пунктом 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту); наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України №194-ос від 18.06.2021 ОСОБА_1 виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18.06.2021 (а.с. 9,10).
З долучених до справи письмових доказів (а.с. 13-19,23-24,25,26) встановлено такі обставини:
1) в період проходження військової служби позивачці виплачувались, зокрема:
- грошова допомога на оздоровлення в квітні 2016 року в сумі 3973,61 грн., березні 2017 року в сумі 6633,53 грн.;
- підйомна допомога в серпні 2017 року в сумі 5337,60 грн.;
- додаткова грошова винагорода за період з лютого 2016 по жовтень, грудень 2016 року, за період з січня 2017 року по грудень 2017 року щомісяця, з січня по лютий 2018 року;
2) за період проходження військової служби з січня 2012 року по червень 2021 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалася, відповідач здійснив нарахування та виплату сум індексації 48321,63 при звільненні позивачки з військової служби - червень 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.2, 3 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України Про індексацію грошових доходів населення.
Згідно зі ст.1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом ст.2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд зазначає, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації необхідно субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 804/204/8033/17, від 16 листопада 2022 року №826/6282/18.
Відповідно до ч.1 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
За змістом пп.5 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, чинної у спірний період, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
Як вбачається з матеріалів справи і цей факт сторонами не заперечується, ОСОБА_1 під час проходження військової служби було проведено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення в квітні 2016 року в сумі 3973,61 грн., березні 2017 року в сумі 6633,53 грн.; підйомної допомоги в серпні 2017 року в сумі 5337,60 грн.; додаткової грошова винагорода за період з лютого 2016 по жовтень, грудень 2016 року, за період з січня 2017 року по грудень 2017 року щомісяця, з січня по лютий 2018 року;
При цьому, зазначені виплати здійснені без врахування у повному розмірі індексації грошового забезпечення.
Матеріалами справи стверджується, що за період проходження військової служби з січня 2012 року по червень 2021 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалася, відповідач здійснив нарахування та виплату сум індексації 48321,63 при звільненні позивачки з військової служби в червні 2021 року.
Таким чином, з врахуванням наведеного вище вбачається, що грошова допомога на оздоровлення, підйомна допомога, та щомісячна додаткова грошова винагорода була виплачена позивачу не у повному обсязі.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не здійснив перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 по лютий 2018 року, підйомної допомоги за 2017 рік з урахуванням виплаченої індексації грошового забезпечення. Ефективним способом відновлення порушених протиправними діями відповідача прав позивача є спонукання (зобов'язання) відповідача здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, підйомної допомоги за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 по лютий 2018 року шляхом включення до складу грошового забезпечення для їх обчислення суми індексації грошового забезпечення, та виплати перерахованої суми (з урахуванням раніше проведених виплат).
При цьому, покликання апелянта на пропуск строку звернення у суд колегія суддів не приймає до уваги та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на час виникнення спірних правовідносин згідно з пунктом першим глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. На момент звільнення позивача з військової служби, виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Щодо висновків суду першої інстанції про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст.2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат індексації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом ст.7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 04 травня 2022 у справі №200/14472/19-а.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення є підставними та підтверджуються наведеними вище мотивами, виходячи з аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає частковому скасуванню з прийняттям рішення про відмову в задоволенні частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі №380/17408/22 в частині визнання протиправною бездіяльності 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягала в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплат суми індексації грошового забезпечення за період затримки виплати із січня 2012 року по день фактичної виплати 29.06.2021 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати на підставі Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та виплатити компенсацію втрат частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період затримки виплати із січня 2012 року по день фактичної виплати 29.06.2021, скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі №380/17408/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді Л. Я. Гудим
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 09 серпня 2023 року.