09 серпня 2023 р.Справа № 440/4267/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 13.03.23 року по справі № 440/4267/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №440/4267/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду, за наслідками розгляду звіту відповідача про виконання рішення суду у справі №440/4267/22 накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області штраф у сумі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування вказаної заяви заявником зазначено, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №440/4267/22 залишається невиконаним в частині виплати заборгованості з пенсії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у задоволенні заяви про встановлення судового котролю за виконанням рішення суду по справі №440/4267/22 відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою позивачем подано апеляційну скаргу, в які, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 скасувати та зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду по справі №440/4267/22.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на підставі виконавчого листа від 23.11.2022, виданого Полтавським окружним адміністративним судом по справі №440/4267/22, відкрито виконавче провадження №70583757 щодо зобовязання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити з 01.09.2018 виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеженн її максимальним розміром та з урахуванням проведених виплат. Однак відповідачем, рішення Полтавського окружного адміністративного суду в частині припинення обмеження розміру пенсійного забезпечення позивача залишається невиконаним відповідачем і розмір пенсійного забезпечення продовжує обмежуватись десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Отже, відповідач не виконав судове рішення, яке набрало чинності, відтак наявні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Представником позивача до Другого апеляційного адміністративного суду надано заяву з прохання розглядати справи без участі позивача та представника позивача.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №440/4267/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року з обмеженням максимального розміру.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01 вересня 2018 року виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням проведених виплат.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.
23 листопада 2022 року Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи у справі №440/4267/22 та 19.12.2022 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №70583757.
Позивач зазначає, що відповідач продовжує обмежувати пенсійне забезпечення у розмірі 10 прожиткових мінімумів, тоді як згідно з інформації отриманої із особистого кабінету пенсіонера, пенсія призначена у розмірі 27183,56 грн. Отже, наявні підстави для встановлення судового конторлю за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час засоби примусового виконання рішення суду відповідно до ЗУ "Про виконавче провадження" не вичерпано.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
В той же час, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням ст. 129-1 Конституції України, і ці повноваження надані суду з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановлення судового контролю це право, а не обов'язок суду.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від 20-ти до 40-ка розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України (ч. 3 ст. 382 КАС України).
В силу ч. 8 ст. 382 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Статтею 287 КАС України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Отже, чинним процесуальним Законом встановлено право суду встановити судовий контроль за виконанням судових рішень.
При цьому, такий контроль встановлюється в разі, якщо судове рішення не виконується зобов'язаною стороною тривалий час без поважних на те підстав.
Колегія суддів зазначає, що судовий контроль це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішення нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15 зазначив, що, зокрема, ст. 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.
Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі "Ліпісвіцька проти України" (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13 червня 2006 року у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), N 2132/02).
У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі "Шаренок проти України" (заява N 35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілейстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 589498/0).
Підставою застосування ст. 382 КАС України є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень/дій суб'єкта владних повноважень.
Тобто, встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання зобов'язань у межах відповідної справи.
При цьому, позивач, надаючи заяву про встановлення судового контролю має надати докази, що рішення суду не виконується, а відповідач, заперечуючи проти встановлення судового контролю, може надати докази на спростування вимоги про встановлення судового контролю, наприклад надавши докази про виконання рішення суду або про неможливість виконання рішення суду з поважних причин та ін.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №440/4267/22 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.09.2018 (вид пенсії - вислуга років) та нараховано доплату пенсії за рішенням суду за період з 01.09.2018 по 20.11.2018 та з 21.11.2018 по 30.06.2020 (перехід на інший вид пенсії - у зв'язку з інвалідністю) у розмірі 23397,58 грн. Однак заборгованість не виплачена та така сума заборгованості зареєстрована у підсистемі "Реєстр судових рішень", виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Окрім цього, з метою повного виконання рішення суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулося до Пенсійного фонду України із запитом від 06.03.2023 за вих. №1600-0404-5/16048 щодо виплати заборгованості пенсії за рішенням суду по даній справі, що включено до реєстру, який функціонував згідно "Порядку ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремною бюджетною програмою".
Статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Отже, виконання рішення суду у цій справі залежить від отримання Пенсійним фондом України коштів з Державного бюджету України, за рахунок яких забезпечується виплата пенсій згідно статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та відповідно отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області коштів для фінансування відповідної виплати позивачу.
Колегія суддів зазначає, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" визначено права та обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження. Так, сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання та користуватися іншими правами, наданими законом.
Тобто, під час відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, державний виконавець не обмежується лише прийняттям відповідної постанови, а має право вчиняти ряд виконавчих дій, які врегульовані ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з цим, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Також, доказів того, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження" матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновкую, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідтв положення норматвиних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного виснову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення питання, тому підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 по справі № 440/4267/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова
Повний текст постанови складено 09.08.2023 року