Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2004/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Федорова Сергія Івановича, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Берегового Олександра Володимировича, м. Харків
про стягнення 299 875,62 грн
без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Федоров Сергій Іванович (Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області 16 травня 2023 року із позовною заявою про стягнення з Відповідача - Фізичної особи-підприємця Берегового Олександра Володимировича заборгованість у розмірі 299 875,62 грн (де: заборгованість - 137807,17 грн; пеня - 72 452,19 грн; 15% річних - 24 861,92 грн; штраф - 27 561,43 грн; індекс інфляції - 37 192,51 грн), а також суму судового збору.
Даний позов обґрунтовано невиконанням умов договору поставки №ФС-14-0445 від 01.02.2015р.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2023 відкрито провадження у справі № 922/2004/23, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві.
Копію зазначеної ухвали було направлено сторонам. Проте ухвала суду, яка направлялась на адресу Відповідача повернулась до суду з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи; в розумінні п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, копія ухвали від 18.05.2023 вважається врученою відповідачу.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2023.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. У той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв'язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно з ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
При цьому, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Між ФОП Федоровим С.І. (Постачальник) та ФОП Береговий О.В. (Покупець) 01.02.2015 р. було укладено договір поставки № ФС-14-0445 (далі - Договір). Згідно умов п.1.1 Договору, Постачальник (Позивач) зобов'язався передати Покупцеві (Відповідач) за ціною і в строки, передбачені Договором, автозапчастини, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його. Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем в момент підписання останнім видаткової накладної; право власності на товар та ризики випадкової загибелі чи пошкодження товару переходять до Покупця в момент підписання Покупцем видаткової накладної на товар (п. 4.6 Договору).
Оплата товару здійснюється на умовах відстрочки платежу 7 днів (п. 5.2. Договору). Покупець здійснює оплату Товару (кожної партії товару) у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 5.3 Договору).
Відповідно до пункту 6.1 Договору він діє один рік з моменту його підписання, але, в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. В той же час пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку, якщо від жодної із Сторін не надійшло письмового повідомлення про розірвання Договору, він вважається пролонгованим на той же строк на тих же умовах.
На виконання умов даного Договору, в період з 31.01.2022 р. по 23.02.2022 р. Позивач здійснив поставку товару Відповідачу на загальну суму 137807,17 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: Видаткова накладна №183683 від 31.01.2022 р. на суму 15909,86 грн; Видаткова накладна №183925 від 01.02.2022 р. на суму 1455,02 грн; Видаткова накладна №184437 від 02.02.2022 р. на суму 4652,93 грн; Видаткова накладна №184984 від 03.02.2022 р. на суму 3994,88грн; Видаткова накладна №186678 від 07.02.2022 р. на суму 8673,29 грн; Видаткова накладна № 187293 від 08.02.2022 р. на суму 3197,58 грн; Видаткова накладна №188036 від 10.02.2022 р. на суму 10580,18 грн; Видаткова накладна №188043 від 10.02.2022 р. на суму 4807,07 грн; Видаткова накладна № 188760 від 11.02.2022 р. на суму 466,20 грн; Видаткова накладна № 188995 від 11.02.2022 р. на суму 19154,97грн; Видаткова накладна №189111 від 12.02.2022 р. на суму 413,54 грн; Видаткова накладна № 189840 від 14.02.2022 р. на суму 7576,63 грн; Видаткова накладна №189967 від 15.02.2022 р. на суму 12260,44 грн; Видаткова накладна № 190587 від 16.02.2022 р. на суму 2922,02 грн; Видаткова накладна № 190686 від 16.02.2022 р. на суму 4876,09 грн; Видаткова накладна № 192069 від 18.02.2022 р. на суму 8391,79грн; Видаткова накладна № 192196 від 19.02.2022 р. на суму 3117,18 грн; Видаткова накладна № 193019 від 21.02.2022 р. на суму 7694,75 грн; Видаткова накладна №193152 від 22.02.2022 р. на суму 2967,73 грн; Видаткова накладна № 193778 від 23.02.2022 р. на суму 14695,02 грн.
Позивач зазначає, що Відповідачем не здійснено оплати, що передбачено п. 5.2. Договору, де оплата кожної партії Товару (окремого заказу) здійснюється по передоплаті, або на умовах відстрочки платежу до 7 днів. Як вказує Позивач, що у відповідності зазначеного пункту Договору Відповідач повинен сплатити: суму у розмірі 15909,86 грн. до 08.02.2022 р.; суму у розмірі 1455,02 грн. до 09.02.2022 р.; суму у розмірі 4652,93 грн. до 10.02.2022 р.; суму у розмірі 3994,88 грн. до 11.02.2022 р.; суму у розмірі 8673,29 грн. до 15.02.2022 р.; суму у розмірі 3197,58 грн. до 16.02.2022 р.; суму у розмірі 10580,18 грн. до 18.02.2022 р.; суму у розмірі 4807,07 грн. до 18.02.2022 р.; суму у розмірі 466,20 грн. до 19.02.2022 р.; суму у розмірі 19154,97 грн. до 19.02.2022 р.; суму у розмірі 413,54 грн. до 20.02.2022 р.; суму у розмірі 7576,63 грн. до 22.02.2022 р.; суму у розмірі 12260,44 грн. до 23.02.2022 р.; суму у розмірі 2922,02 грн. до 24.02.2022 р.; суму у розмірі 4876,09 грн. до 24.02.2022 р.; суму у розмірі 8391,79 грн. до 26.02.2022 р.; суму у розмірі 3117,18 грн. до 27.02.2022 р.; суму у розмірі 7694,75 грн. до 01.03.2022 р.; суму у розмірі 2967,73 грн. до 02.03.2022 р.; суму у розмірі 14695,02 грн. до 03.03.2022 р.
Кінцевим строком розрахунку за Договором становить 03.03.2022 р., проте станом на звернення Позивача до суду сплата не здійснена, а сума заборгованості станом на 15.05.2023 р. складає 137807,17 грн.
Оскільки Відповідачем порушено умови Догвоору та станом на момент звернення до суду не погашено борг, Позивач на підстав п. 7.2. Договору, якою передбачено відповідальність сторін, нарахував штрафні санкції, що здійснюється за період з 03.03.2022р. по 15.05.2023 р. включно.
Таким чином, заборгованість Відповідача ФОП Берегового Олександра Володимировича за договором поставки № ФС-14-0445 від 01.02.2015 р. складається із заборгованості з оплати товару в розмірі 137807,17 грн., суми інфляційних втрат - 37192,51 грн., 15% річних - 24861,92 грн., штрафу - 27561,43 грн., пені - 72452,59 грн., що разом складає - 299875,62 грн. (двісті дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сімдесят п'ять гривень 62 коп.).
Наведені обставини стали підставами для звернення Позивача до суду з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашній або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, суд перевіривши надані позивачем видаткові накладні, вважає, що заявлена сума відповідає дійсності та підлягає стягненню з відповідача, як така, що несплачена останнім за отриманий від позивача товар, що складає 137 807,17 грн, а також неоспорена з боку відповідача щодо відсутності такої сплати.
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань з оплати отриманих послуг підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.
Щодо вимог позивача про стягнення пені та штрафу, суд зазначає.
Частина 1 ст. 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст. ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно. Перевірка розрахунку судом здійснювалась за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон". Суд зазначає, що можливість використання зазначеного інструменту визнається і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 14.02.2018 у справі № 917/1622/16.
За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову в наведеній частині.
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані Позивачем розрахунки річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Берегового Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Федорова Сергія Івановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 299 875,62 грн (де: заборгованість - 137807,17 грн; пеня - 72 452,19 грн; 15% річних - 24 861,92 грн; штраф - 27 561,43 грн; індекс інфляції - 37 192,51 грн), а також суму судового збору в розмірі 4498,14 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "08" серпня 2023 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін