вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"09" серпня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/451/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О. Гуменюк, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт"
про стягнення 333 322,99 грн та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
про стягнення 781 765,40 грн,
за участю представників сторін:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом): не з'явився,
від відповідача (позивача за зустрічним позовом): не з'явився,
У травні 2023 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" про стягнення 333 322,99 грн, з яких: 223 492,95 грн пені та 109 830,04 грн штрафу за договором поставки № 53-122-01-22-11754 від 04.02.2022.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Згідно із позовною заявою, 04.02.2022 між позивачем за первісними позовом (замовник) та відповідачем за первісними позовом (постачальник) укладено договір поставки № 53-122-01-22- 11754 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник зобов'язався оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток № 1 до договору). На виконання умов зазначеного договору постачальником поставлено замовником продукцію на суму 2 722 434,60 грн, що підтверджується видатковими накладними, решта продукції на суму 621 726,78 грн так і непоставлена. За недотримання відповідачем за первісними позовом умов договору щодо поставки продукції позивач за первісними позовом нарахував та просить суд стягнути 223 492,95 грн пені та 109 830,04 грн штрафу.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на ст. 526 ЦК України, ст. 193, 232 ГК України тощо.
29.05.2023 від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що його вини у невиконанні умов договору поставки немає, зазначає, що постачальник скористався своїм правом, яке визначено ч. 3 ст. 538 ЦК України, щодо зупинки виконання свого зобов'язання з поставки продукції покупцю за договором, про що було повідомлено покупця. Відновлення поставок за договором можливе лише за умови погашення заборгованості за вже отриману продукцію. Тому прострочення постачальником обов'язку щодо поставки товару покупцю за договором та затримка поставки товару покупцю відсутні, а тому п. 9.1. договору не може бути застосовано щодо нарахування штрафних санкцій через зустрічне невиконання своїх обов'язків покупцем за договором, а саме - неоплати отриманого товару. Так, постачальник поставив товар на загальну суму 2 722 434,60 грн, а покупець оплатив товару на суму 2 143 056,58 грн, отже, на момент звернення з позовом до суду у покупця наявна заборгованість з оплати товару на суму 579 378,02 грн, а отже, існує порушення зобов'язань з оплати покупцем. Крім того, зазначає, що в специфікації № 1 зазначено, що товар є імпортним, виготовляється на потужностях КНР, Польщі, Бельгії та Німеччини і завозиться на територію України, імпортером вказаного товару є ТОВ "Софілайт", яке, в свою чергу, поставляє товару для відповідача за договором поставки №18-0309/43512 від 03.09.2018 з відстрочкою платежу 35 календарних днів. У силу п. 8.3. договору в разі прострочення оплати партії товару поставка наступної партії товару призупиняється до повного погашення заборгованості. Отже, коли виникла заборгованість позивача за договором поставки, відповідач не зміг виконати свої зобов'язання за договором поставки, де він є покупцем, і, як результат, не зміг отримати товар для подальшого постачання позивачу. Фактично з 24.02.2022 по червень 2022 року ТОВ "Софілайт" не вело господарської діяльності, а працівники були змушені перебувати у відпустці за свій рахунок, про що телефоном повідомлено позивача, який погодився, що фактично відповідач не міг виконати умови поставки товару в строк до 18.05.2022. Вказує, що фактичне відновлення господарської діяльності (після подій 24.02.32022) товариства на 100% потужності відбулося в грудні 2022 року. Саме тоді сторони уклали додаткову угоду №3 до договору і з цього моменту готові постачати товар за договором, за умови погашення існуючого боргу за вже отриманий товар. Однак позивач таку оплату не здійснив до цих пір. Тривалі перемовини з цього приводу не дали жодного результату, відтак існує одностороння відмова позивача від виконання умов господарського зобов'язання. Окрім цього, 06.12.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору, де змінено суму поставки та асортимент товару, відтак відповідач ніяк не міг виконати умови щодо поставки нового товару в строк до 18.05.2022, адже угода укладена після цього строку, тому слід застосовувати розумні строки поставки за договором згідно з положеннями ст.530 ЦК України. Через існування заборгованості за вже поставлений товар відповідач частково призупинив поставки і чекає оплати.
19.06.2023 від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив, за якою, як стверджує відповідач за первісним позовом, за умовами договору останній зобов'язався поставити продукцію у строк до 18.05.2022. Оплата за поставлену продукцію мала бути здійснена позивачем протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, тобто по факту поставки. Отже, обов'язок відповідача поставити продукцію ніяким чином не залежав від факту оплати такої продукції. У договорі оплата продукції не є необхідною умовою для її поставки, оскільки сплата авансу для поставки продукції договором не передбачена. Відтак ставити в залежність поставку продукції від здійснення позивачем її оплати у цій ситуації не можна. Більше того, договором не передбачена поетапна поставка продукції, де б поставка наступної партії залежала від оплати попередньої, а товариство мало поставити усю продукцію відразу до конкретно визначеної дати. За таких умов посилання відповідача за первісним позовом на ч. 3 ст. 538 ЦК України безпідставне. Вважає, що відповідач, посилаючись у відзиві на обставини непереборної сили, як на одну із причин невиконання договірних зобов'язань, не довело належним чином причинно-наслідкового зв'язку між настанням таких обставин та неможливістю належного виконання ними договору поставки.
29.05.2023 надійшла зустрічна позовна заява, яка обґрунтована тим, що умовами договору поставки № 53-122-01-22-11754 від 04.02.2022 погоджено, що продукція поставляється в строк по 18.05.2022 на умовах DDP згідно з "Інкотермс-2010", а покупець здійснює оплату отриманого товару по факту його поставки протягом п'яти календарних днів (п. 6.1 договору). На виконання умов вказаного договору позивач за зустрічним позовом поставив відповідачу за зустрічним позовом товар на загальну суму 2 722 434,60 грн, проте відповідач за зустрічним позовом розрахувався за поставлений товар частково, на суму 2 143 056,58 грн, відтак за ним рахується заборгованість у розмірі 579 378,02 грн. За неналежне виконання договору в частині оплати за поставлений товар, крім основного боргу, позивач за зустрічним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 173 741,38 грн пені, 10 424,00 грн 3% річних та 38 481,07 грн інфляційних.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на ст. 11, 96, 509, 526, 530, 625, 629, 712 ЦК України, ст. 174, 179, 181, 193, 216, 230, 232, 265 ГК України тощо.
23.06.2023 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити з огляду на таке. У зустрічному позові позивач вказує, що заборгованість за договором в частині оплати поставленої продукції в сумі 579 378,02 грн виникла через неоплату товару за накладними № 535 від 10.08.2022 на суму 264 975,02 грн, № 586 від 25.08.2022 на суму 236 103,00 грн, № 821 від 09.11.2022 на суму 78 300,00 грн. Однак така інформація не відповідає дійсності, що чітко видно з доданої до зустрічного позову виписки з рахунку позивача і долучених до відзиву платіжних дорученнях. У призначенні кожного окремо платежу зазначено по якій саме видатковій накладній здійснювалася оплата, а відтак можна прослідкувати стан оплати за вказаними накладними, зокрема несплачена відповідачем сума за договором становить 579 378,02 грн, з яких: за накладною № 535 від 10.08.2022 на суму 343 275,02 грн та за накладною № 586 від 25.08.2022 на суму 236 103,00 грн. З приводу оплати зазначає, що договір поставки укладено ще до початку військової агресії російської федерації проти України і специфікація до такого договору (додаток № 1) в колонці виробник по ряду позицій має відсилку на те, що продукція може бути виготовлена на виробничих потужностях рф. Відповідною комісією відповідача, яка вивчає питання ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану, 20.10.2022 прийнято рішення про зупинення здійснення видаткових операцій за договором, відтак неоплата з боку відповідача в розмірі 579 378,02 грн за цим договором є правомірною, а підстав для стягнення таких коштів немає. Щодо нарахованих інфляційних та 3 % річних, то вимога про їх стягнення є необґрунтованою, оскільки сума основного боргу не відповідає дійсності, а тому зроблений на її основі розрахунок не може бути обґрунтованим. Також зазначає, що такий вид відповідальності за порушення строків оплати поставленої продукції як пеня не передбачений умовами договору, а тому її нарахування позивачем за зустрічним позовом є безпідставним.
Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.
Ухвалою суду від 15.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/451/23 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
29.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, так як 29.05.2023 відповідач подав до суду зустрічний позов про стягнення заборгованості з позивача.
29.05.2023 від відповідача надійшла зустрічна позовна заяв про стягнення 802 024,47 грн, з яких: 579 378,02 грн основного боргу, 10 424,00 грн 3% річних, 38 481,07 грн інфляційних та 173 741,38 грн пені за неналежне невиконання зобов'язань за договором поставки № 53-122-01-22- 11754 від 04.02.2022.
Ухвалами суду від 29.05.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД"Софілайт" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, вирішено розгляд справи № 918/451/23 здійснювати за правилами загального позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням, яке призначене на 03.07.2023 (з урахуванням ухвали суду від 05.06.2023 про внесення виправлень), прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Софілайт"до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія" Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", про стягнення 802 024,47 грн за невиконання зобов'язань за договором поставки № 53-122-01-22-11754 від 04.02.2022 до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
06.06.2023 від представника позивача за первісним позовом надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 03.07.2023.
23.06.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про зменшення позовних вимог про стягнення з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє ВП "Рівненська атомна електрична станція", 781 765,40 грн, з яких: 149 030,98 грн пені, 11 052,00 грн 3% річних та 42 304,40 грн інфляційних за договором поставки № 53-122-01-22-11754 від 04.02.2022, яка ухвалою суду від 17.07.2023 прийнята судом до розгляду.
28.06.2023 від відповідача за зустрічним позовом надійшла заява про зменшення інфляційних та 3% річних.
29.06.2023 від відповідача за первісним позовом надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій.
03.07.2023 від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засідання 03.07.2023 оголошено перерву на 17.07.2023.
Ухвалою суду від 17.07.2023 закрито підготовче провадження у справі № 918/451/23, справу призначено до судового розгляду по суті на 07.08.2023.
18.07.2023 від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 21.07.2023.
03.08.2023 від позивача за первісним позовом надійшли заперечення на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, за якими у п. 9.1 договору пеня та штраф, по суті, дублюють положення ч. 2 ст. 231 ГК України, а тому обумовлений договором розмір штрафних санкцій відповідає законодавству і не є завищеним чи надмірним, як про це стверджує відповідач за первісною позовною заявою. Більше того, розмір нарахованих штрафних санкцій становить 10 % від загальної суми договору, що не є надмірним розміром, ураховуючи досить тривалий період порушення товариством своїх зобов'язань. Окрім цього, варто врахувати й ступінь виконання з боку відповідача за первісною позовною свого обов'язку щодо поставки продукції, а саме те, що останній так і не поставив частину продукції на суму 621 726,78 грн, а це майже 20 % від усієї продукції, що підлягала поставці. При цьому жодних обґрунтованих причин такої недопоставки продукції наведено не було.
У судовому засіданні 07.08.2023 оголошено перерву на 09.08.2023.
08.08.2023 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Інших заяв і клопотань не надходило.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
04.02.2022 між позивачем (за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом) (замовник) та відповідачем (за первісним позовом, позивачем за зустрічним позовом) (постачальник) укладено договір поставки № 53-122-01-22-11754 (договір), за п. 1.1. якого постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, у свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1, що є додатком № 1 до договору.
Відповідно до п. 12.1. договору він уважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії цього договору по 31.12.2022, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені цим договором, - до спливу гарантійних строків.
За п. 1.2. договору предметом поставки за цим договору є продукція: 31510000-4 електричні лампи, яка передбачена специфікацією № 1 до цього договору.
Згідно з п. 2.1. - 2.4. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, становить 2 833 162,65 грн, крім того ПДВ - 566 632,53 грн. Загальна сума договору становить 3 399 795,18 грн. Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток № 1) до цього договору. Ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає.
Пунктом 3.1. договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в строк до 18.05.2022 на умовах DDP згідно з “Інкотермс-2010”. Місце поставки та вантажоодержувач: 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК" "Енергоатом".
У розділі 4 договору сторони погодили, що кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до цього договору. Якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічним вимогам (додаток № 2 до договору).
Розділом 8 договору передбачено порядок передачі та приймання продукції. Так, приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту ДП “НАЕК “Енергоатом”: “Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС” СОУ НАЕК 038:2017, при наявності товарно-супровідних документів, передбачених п. 8.2. договору. Товарно - супровідні документи, що надаються постачальником при здійсненні поставки продукції: видаткова накладна або накладна, сертифікат якості (паспорт) оригінал або копія, завірена постачальником. Успішне проходження продукцією вхідного контролю (ВК-1) підтверджується відповідними актами та ярликами на придатну продукцію згідно зі Стандартом ДП “НАЕК “Енергоатом” “Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС” СОУ НАЕК 038:2017. Датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів. У випадку виявлення замовником під час приймання продукції невідповідностей щодо кількості, якості, комплектності, відсутності або неналежного оформлення супровідних документів постачальник зобов'язаний усунути виявлені невідповідності протягом 30 днів з моменту отримання письмового повідомлення (вимоги) від замовника. У випадку неусунення виявлених невідповідностей протягом вказаного строку, постачальник сплачує замовнику штрафні санкції, передбачені п. 9.1. договору. Сплата штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов'язань за договором. Постачальник зобов'язаний скласти електронну податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) протягом терміну, встановленого п. 201.10 ПК України, та протягом 2-х календарних днів з дати реєстрації податкової накладної надати замовнику електронну квитанцію про реєстрацію шляхом направлення її на електронну адресу замовника.
Судом установлено, що на виконання умов договору постачальник поставив замовнику продукцію на суму 1 249 658,58 грн, а саме: 10.02.2022 на суму 7 659,36 грн (видаткова накладна № 118 від 09.02.2022), 10.02.2022 на суму 409 537,80 грн (видаткова накладна №119 від 09.02.2022), 10.02.2022 на суму 160 750, 74 гри (видаткова накладна № 120 від 09.02.2022), 10.02.2022 на суму 444 323,34 гри (видаткова накладна № 121 від 09.02.2022), 10.02.2022 на суму 1 728,00 грн (видаткова накладна № 122 від 09.02.2022), 17.02.2022 на суму 82 816,14 грн (видаткова накладна № 155 від 16.02.2022), 15.03.2022 на суму 142 843,20 грн (видаткова накладна № 190 від 15.03.2022).
У подальшому, вже з порушенням обумовленого в договорі строку, постачальник поставив продукції на загальну суму 1 472 776,02 грн, а саме: 02.06.2022 на суму 82 680,00 грн (видаткова накладна № 329 від 01.06.2022), 17.06.2022 на суму 498 456,00 грн (видаткова накладна № 382 від 17.06.2022), 28.07.2022 на суму 133 962,00 грн (видаткова накладна № 490 від 27.07.2022), 10.08.2022 на суму 443 275,02 грн (видаткова накладна № 535 від 10.08.2022), 26.08.2022 на суму 236 103, 00 грн (видаткова накладна № 586 від 25.08.2022), 10.11.2022 на суму 78 300,00 грн (видаткова накладна № 821 від 09.11.2022).
Загалом, за цим договором поставлено продукції на загальну суму 2 722 434, 60 грн (1 249 658,58 грн + 1 472 776,02 грн), решта продукції на суму 677 360,58 грн так і не була поставлена замовнику.
06.12.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору, за умовами якої погоджено зменшити суму договору на 3 344 161,38 грн з ПДВ шляхом зменшення об'ємів ТМЦ для позиції № 11 та № 28 в повному об'ємі та для позиції № 32 в кількості 520 шт. специфікації договору та виключити посилання на виробничі потужності рф, залишивши КНР в колонках «Виробник» для позицій № 36 та № 48 в специфікації та технічній специфікації договору.
Фактично сторони зменшили суму договору на 55 633,80 грн (3 399 795,18 грн - 3 344 161,38 грн) за рахунок виключення тієї продукція, яка могла бути поставлена з рф.
Як наслідок, сума продукції, яка була недопоставлена за цим договором, починаючи з 06.12.2022, становить 621 726,78 грн.
Як стверджує позивач за первісним позовом, відповідачем за первісним позовом допущено такі прострочення: на суму 2 150 136,60 грн протягом 14 днів (з 19.05.2022 по 01.06.2022), на суму 2 067 456,60 грн протягом 15 днів (з 02.06.2022 по 16.06.2022), на суму 1 569 000,60 грн протягом 41 дня (з 17.06.2022 по 27.07.2022), на суму 1 435 038,60 грн протягом 13 днів (з 28.07.2022 по 09.08.2022), на суму 991 763,58 грн протягом 16 днів (з 10.08.2022 по 25.08.2022), на суму 755 660,58 грн протягом 76 днів (з 26.08.2022 по 09.1 1.2022), на суму 677 360,58 грн протягом 26 днів (з 10.11.2022 по 05.12.2022), на суму 621 726,78 грн протягом 155 днів (з 06.12.2022 по 09.05.2022).
Згідно із п. 9.1 договору у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0, 1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Позивач за первісним позовом нарахував за порушення строку поставки продукції пеню в розмірі 223 492,95 грн та штраф за порушення строку поставки продукції більше як на тридцять діб в розмірі 109 830,04 грн, які просить стягнути в судовому порядку.
Окрім того, за п. 6.1., 6.2. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2) оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно з СОУ НАЕК 038:2017 “Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії. за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної у ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію. Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5- ти робочих днів з дати оформлення ярлика.
Як зазначалося, постачальник поставив замовнику продукцію на загальну суму 2 722 434,60 грн, що підтверджується видатковими накладними.
Ярлики на придатну продукцію підписані 16.02.2022, 21.02.2022, 16.03.2022, 03.06.2022, 20.06.2022, 29.07.2022, 11.08.2022, 29.08.2022, 11.11.2022.
Проте замовник розрахувався за поставлений товар частково, на суму 2 143 056,58 грн, що підтверджується копіями виписок з банківського рахунку, відтак за ним рахується заборгованість у розмірі 579 378,02 грн, яка, за твердженням позивача за зустрічною позовною заява, виникла за видатковими накладними № 535 від 10.08.2022 на суму 343 275,02 грн, № 586 від 25.08.2022 на суму 236 103,00 грн.
За неналежне виконання договору в частині оплати за поставлений товар, крім основного боргу, позивач за зустрічним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 173 741,38 грн пені, 10 424,00 грн 3% річних та 38 481,07 грн інфляційних.
Окрім того, за розділом 11 договору визначено, що сторона звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по договору, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторін, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами (непереборна сила). До таких обставин належать, зокрема війна, військові дії тощо. Дія обставин непереборної сили автоматично продовжує термін дії цього договору. Але, якщо такі обставини перевищують два місяці, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання цього договору , про що підписується додаткова угода. Сторони зобов'язані повідомити про настання та припинення дії обставин непереборної сили в письмовій формі протягом трьох днів з моменту виникнення або припинення дії обставин непереборної сили. Відповідним доказом наявності дії обставин непереборної дії сили та їх тривалість є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно із Законом України «Про Торгово-промислові палати України» або, відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення про настання або зупинення дії обставин непереборної сили позбавляють сторону права посилатися на них.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із несвоєчасною поставкою та оплатою товару і відповідальністю за неналежне виконання умов договору поставки, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками справи.
Приписами ст. 626, 627, 628 та 629 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У силу вимог ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо первісної позовної заяви.
Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі- продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
За ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Судом із фактичних обставин справи установлено, що відповідач свого обов'язку з поставки частини товару у строк до 18.05.2022 не виконав, а частину товару, на суму 621 726,78 грн, узагалі не поставив.
Предметом спору за первісною позовною заявою є стягнення 7 % штрафу та пені за невиконання з боку відповідача негрошового зобов'язання - поставки товару.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Приписами ч. 2 ст. 231 ГК України унормовано, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з усталеною практикою господарських судів, застосування до боржника, що порушив господарське зобов'язання, санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе при сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоч би одна сторона є суб'єктом господарювання, що відноситься до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (постачанням) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і розраховується в процентному відношенні розмір штрафу.
Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів (ч. 2 ст. 22 ГК України).
У свою чергу, як зазначає відповідач за первісною позовною заявою, він був позбавлений можливості виконати зобов'язання з поставки продукції, обмовленої договору, у зв'язку з повномасштабною агресією рф на України, оскільки частина продукції поставлялася з рф.
Форс-мажорними визнаються надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 2 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Ще однією важливою законодавчою нормою є ст. 617 ЦК України, яка підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань також визначає обставини непереборної сили.
Аналогічне правило міститься в ст. 218 ГК України, яка покладає на суб'єкта господарювання обов'язок довести, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до усталеної судової практики елементами форс-мажорних обставин є: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; і найголовніше - унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності (постанова Верховного Суду від 25.01.2022 № 904/3886/21).
Отже, форс-мажор є обставиною, запобігти якій зобов'язана сторона не може. Відповідно, неналежне виконання зобов'язань не є наслідком її неправомірних дій і виключає наявність вини, яка є обов'язковою умовою для настання відповідальності, якщо інше не передбачено договором або законом.
Заразом обов'язок виконання взятих на себе зобов'язань нікуди не зникає, боржник звільняється лише від штрафних санкцій, які він зобов'язаний сплатити у разі їх неналежного виконання.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21).
Тобто, існування форс-мажору щодо конкретного суб'єкта господарювання в конкретних умовах потребує належного підтвердження сторонами в судовому процесі. Адже саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань.
Компетентними органами для підтвердження існування форс-мажорних обставин виступають Торгово-промислова палата та її регіональні представництва, які видають сертифікати про обставини непереборної сили протягом семи днів з дня звернення відповідного суб'єкта. Однак це є можливим, лише в разі реального існування та належного підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між дією форс-мажорних обставин і неможливістю виконання зобов'язання.
При цьому виданий Торгово-промисловою палатою чи її регіональними представництвами сертифікат не є беззаперечним доказом існування форс-мажору, а тому повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Як установлено судом, відповідач за первісною позовною заявою порядку, установленого розділом 11 договору, не дотримався, позивача за первісною позовною заявою про існування обставин непереборної дії у встановлений строк не повідомив, так само сертифікат Торгово-промислової палати України на підтвердження існування таких обставин не надав.
У той же час в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб згідно із Законом України від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", який триває і на день розгляду вказаної справи в суді.
28.02.2022 у зв'язку з широкомасштабним вторгненням росії в Україну Торгово-промислова палата розмістила на своєму офіційному сайті лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчила, що збройна агресія рф є форс-мажорною обставиною в контексті українського законодавства.
Отже, існування форс-мажорних обставин є загальновідомим та нормативно врегульованим, а тому вимагати надання додаткових доказів на підтвердження існування таких обставин вигладяє як надмірний формалізм.
Щодо того, що вказані форс-мажорні обставини мали вплив на цей конкретний випадок, як установлено судом із фактичних обставин справи, договір поставки укладено ще до початку військової агресії російської федерації проти України (04.02.2022), частина продукції, що поставлялася, виготовлялася на виробничих потужностях рф, а тому після введення воєнного стану поставка такої продукції, вочевидь, не могла бути здійснена.
Заразом така поставка не стосувалася усього обсягу невиконаного відповідачем за первісною позовною заявою зобов'язань з поставки продукції.
Відповідно до фактичних обставин справи сторонами 06.12.2022 внесено зміни до договору, якими зменшено ціну за договором на 55 633,80 грн за рахунок виключення тієї продукція, яка могла бути поставлена з рф, отже, по суті, саме на продукцію такої вартості у відповідача за первісним позовом виникли проблем з поставки чи заміни на іншого виробника, що підтверджено самими сторонами шляхом укладення додаткової угоди № 3.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що, беручи до уваги фактичні обставин справи, справедливим буде зменшити нарахування штрафних санкцій на суму 55 633,80 грн.
Суд, здійснивши перерахунок пені (у розмірі 0,1%, яка правилами ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” не обмежується, оскільки застосовується за невиконання негрошового зобов'язання) та штрафу (у розмірі 7%), установив, що розмір першої становить 213 256,59 грн (при заявленому - 223 492,95 грн), а другого - 105 935,68 грн (при заявленому - 109 830,04 грн) (розрахунок додається), отже, пеня та штраф в розмірі 7% підлягають частковому задоволенню.
Щодо зустрічної позовної заяви.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як стверджує позивач за зустрічною позовною заявою, заборгованість в розмірі 579 378,02 грн виникла за видатковими накладними № 535 від 10.08.2022 на суму 343 275,02 грн, № 586 від 25.08.2022 на суму 236 103,00 грн.
У матеріалах справи відсутні докази оплати з боку відповідача за зустрічною позовною заявою вказаної суми заборгованості, а відтак позовна вимога в цій частині підлягає до задоволення.
Окрім того, позивачем за зустрічною позовною заявою нараховано та заявлено до стягнення 11 052,00 грн 3% річних та 42 304,40 грн інфляційних.
За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, ураховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, проведений позивачем, встановив, що розмір 3% річних становить - 11 127,14 грн (при заявленому - 11 052,00 грн) та інфляційних - 42 304,40 грн (при заявленому - 42 304,40 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річних та інфляційні підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно пені в розмірі 149 030,98 грн, то суд зазначає таке.
Відповідно до усталеної практики господарських судів, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2012 у справі № 904/4156/18).
Згідно з умовами договору, останній не містить відповідальності замовника за несвоєчасну оплату за поставлений товар у вигляді пені, так само як остання не передбачена вимогами ГК України та ЦК України.
Частина 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач за зустрічною позовною вимогою в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Так само не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки останні визначають максимально можливий розмір пені за порушення грошового зобов'язання, а не її конкретний розмір.
За таких обставин підстави для задоволення пені відсутні.
Щодо зменшення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних, то суд зазначає таке.
Відповідач за зустрічною позовною заявою просить суд зменшити 3% річних та інфляційні, посилаючись на своє скрутне фінансове становище, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Заразом фактичні обставини справи у цій справі є відмінними від справи № 902/417/18 (умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів). Окрім того, у справі № 902/417/18 йшлося лише про можливість зменшення відсотків річних.
У цій справі судом не установлено очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум 3% річних, так само як і того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Відповідач за первісною позовною заявою просить суд зменшити пеню та штраф, посилаючись на необхідність дотримання балансу інтересів сторін, ураховуючи клопотання відповідача за зустрічною позовною заявою про зменшення 3% річних та інфляційних, а також на своє скрутне фінансове становище.
Норма ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України).
Аналіз приписів ст. 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Положення ст. 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (постанова Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Суд зазначає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20).
Зважаючи на обґрунтування, наведені відповідачем за первісною позовною заявою, а також докази, надані в їх підтвердження, судом не установлено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.
При цьому суд погоджується із позицією позивача за первісною позовною заявою про те, що пеня та штраф, передбачені умовами договору, дублюють положення ч. 2 ст. 231 ГК України, а тому обумовлений договором розмір штрафних санкцій відповідає законодавству і не є завищеним чи надмірним. Розмір нарахованих штрафних санкцій становить 10 % від загальної суми договору, що не є надмірним розміром, ураховуючи досить тривалий період порушення, а також те, що відповідач за первісною позовною заявою так і не поставив частину продукції на суму 621 726,78 грн, а це майже 20 % від усієї продукції, що підлягала поставці.
Окрім того, судом при вирішенні вказаного спору ураховано неможливість виконання відповідачем за первісною позовною заявою зобов'язань з поставки частини продукції, що виготовлялася в рф, у зв'язку з чим здійснено перерахунок розміру штрафних санкцій. Суд також враховує, що повномасштабна військова агресія рф проти України завдала значної шкоди електроенергетиці України, а позивач за первісною позовною заявою утворений з метою виробництва електричної енергії та безперебійного енергопостачання суб'єктів господарської діяльності та населення тощо.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань сторін про зменшення 3% річних, інфляційних та штрафних санкції.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", “Серявін та інші проти України”, "Ruiz Torija v. Spain"тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивачів, а відтак про наявність підстав для часткового задоволення як первісного, так і зустрічного позовів.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У первісній позовній заяві зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 4 999,84 грн, а у зустрічній - 11 726,48 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що первісний позов задоволено частково, відтак судовий збір у розмірі 4 787,85 грн покладається на відповідача за первісним позовом, решта - на позивача за первісним позовом; так само 9 491,41 грн судового збору покладається на відповідача зустрічним позовом, а решта на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Первісний позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" про стягнення 333 322,99 грн задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 25, ідентифікаційний код 42342059) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, ідентифікаційний код 05425046) 213 256,59 грн пені та 105 935,68 грн штрафу.
У задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 10 236,36 грн пені та 3 894,36 грн штрафу відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 25, ідентифікаційний код 42342059) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"(01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, ідентифікаційний код 05425046) 4 787,85 грн судового збору.
Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від
імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", про стягнення 781 765,40 грн задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, ідентифікаційний код 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 25, ідентифікаційний код 42342059) 579 378,02 грн основного боргу, 11 052,00 грн 3% річних та 42 304,40 грн інфляційних.
У задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення 149 030,98 грн пені відмовити.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, ідентифікаційний код 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 25, ідентифікаційний код 42342059) 9 491,41 грн судового збору.
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, ідентифікаційний код 05425046).
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софілайт" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 25, ідентифікаційний код 42342059).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 09.08.2023.
Суддя О.Андрійчук