вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"31" липня 2023 р. Справа № 911/1463/23
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Мишак І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Малик Надії Степанівни
до Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України»
про стягнення 1 765 419, 23 грн
Представники:
від позивача: Красовська Ю.Г.
від відповідача: не з'явилися
Обставини справи:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021 у розмірі 1 765 419, 23 грн, з яких: 600 000, 00 грн - основного боргу, 555 616, 44 грн - пені, 62 512, 94 грн - штрафу, 337 733, 77 грн - 28 % річних та 209 556, 08 грн - інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.05.2023 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 29.06.2023 та витребувано у сторін певні документи.
26.06.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив б/н від 23.06.2023 (вх. № 2014/23 від 26.06.2023) на позовну заяву, у якому він просить суд: застосувати ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені та штрафу в даній справі шляхом зменшення сукупного розміру пені та штрафу до розміру 5 % від суми основного боргу; відмовити позивачу у задоволені позову, зокрема, у стягненні пені та штрафу у сумах, нарахованих позивачем, відмовити у стягненні інфляційних втрат та 28 % річних за користування коштами за час прострочення оплати.
До Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 29.06.2023 (вх. № 12621/23 від 29.06.2023) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2023, враховуючи неявку в судове засідання представників сторін та неналежне виконання позивачем вимог суду, з метою дотримання завдань підготовчого провадження і основних засад господарського судочинства, розгляд даної справи у підготовчому засіданні відкладено на 20.07.2023.
05.07.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь б/н від 03.07.2023 (вх. № 12967/23 від 05.07.2023) на відзив відповідача на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.07.2023 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 31.07.2023.
Присутній у судовому засіданні 31.07.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання 31.07.2023 не з'явився та причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 31.07.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
31.05.2021 між Фізичною особою-підприємцем Малик Надією Степанівною (продавець/постачальник - позивач) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» (покупець - відповідач) укладено договір № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу у власність товар (засоби захисту рослин, мінеральні добрива, насіння, зерно, сільськогосподарська продукція, інша продукція), а відповідач зобов'язався прийняти товар та провести його оплату.
Відповідно до п. 1.2 договору конкретний асортимент, кількість, ціна, строки і умови поставки та оплати товару наведені в специфікаціях до даного договору та/або накладних. Накладні та/або специфікації є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 2.1 договору ціна товару встановлена по домовленості сторін.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється відповідачем у формі 100% передоплати, однак, в будь-якому випадку, не пізніше дня отримання товару. Специфікацією може бути визначений інший порядок та строки проведення оплати (при зміні валютного курсу до гривні, долар США буде перерахований на дату оплати).
Відповідно до п. 2.3 договору розрахунки між сторонами здійснюються в українській валюті - гривнях в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача. Можливе проведення розрахунків шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Згідно з п. 2.4 договору оплата здійснюється на підставі безпосередньо даного договору чи видаткової накладної, що зазначається в призначенні платежу відповідачем. Підставою для оплати також може бути рахунок-фактури, виставлений позивачем. Відповідач вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань у випадку не оплати товару у строки, визначені цим договором та/або специфікацією незалежно від того чи виставлявся позивачем рахунок-фактура.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що відповідач зобов'язався сплатити вартість товару у строки, вказані у рахунку, а у випадку, коли рахунок не виставлявся - у день отримання товару згідно видаткової накладної, якщо у специфікації не вказано інше. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.
Відповідно до п. 2.6 договору загальна сума договору складається із суми вартості товару по всіх накладних, підписаних в рамках цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 3.1 договору продукція постачається на умовах, визначених цим договором та/або специфікаціями.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що датою поставки продукції вважається дата підписання сторонами видаткових накладних про поставку продукції, які становлять невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до п. 3.5 договору право власності на продукцію переходить від позивача до відповідача з моменту поставки продукції по видатковій накладній. З моменту переходу права власності на продукцію всі ризики її загибелі, втрати, пошкодження, хімічного впливу тощо переходять від позивача до відповідача.
Згідно з п. 5.1 договору позивач у випадку порушення строків поставки товару, а відповідач за порушення строків оплати товару, сплачують іншій стороні неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної більшої за значенням облікової ставки НБУ, яка діяла за час існування прострочення, від вартості несвоєчасно переданого або оплаченого товару за кожен день прострочення.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті товару більше ніж на 30 календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 5 % простроченої суми.
Відповідно до п. 5.3 договору відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті товару, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 28 % річних від простроченої суми.
Згідно з п. 5.6 договору пеня та штрафні санкції, визначені даним договором, нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її погашення, без застосування обмежень, визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 6.2 договору сторони домовились, що до вимог про стягнення пені та штрафних санкцій, визначених цим договором застосовується позовна давність тривалістю у 3 роки.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що права та обов'язки виникають для сторін з дня підписання тексту договору повноважними представниками. Договір дійсний до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Додатком № 1 (специфікація) від 31.05.2021 до договору № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021 сторони узгодили назву товару, одиницю виміру, кількість, ціну в гривнях за одиницю виміру, суму без ПДВ і суму з ПДВ, графік оплати товару та загальну вартість товару.
Так, згідно з графіком оплати товару, загальна сума вартості товару - 1 250 258, 70 грн, строк оплати якого до 01.07.2021.
На виконання умов договору № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 250 258, 70 грн, а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними № 1653 від 31.05.2021 на суму 793 819, 38 грн, № 1695 від 31.05.2021 на суму 220 690, 80 грн та № 1877 від 03.06.2021 на суму 235 748, 52 грн. Копії зазначених документів залучено до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуто.
Також, на підтвердження здійснення вищезазначеної поставки товару позивачем до суду надано товарно-транспортні накладні, а саме: товарно-транспортну накладну № Р1653 від 31.05.2021, товарно-транспортну накладну № Р1695 від 31.05.2021 та товарно-транспортну накладну № Р1877 від 03.06.2021.
Крім того, до матеріалів справи позивачем надано рахунок на оплату по замовленню № 1433 від 31.05.2021 на загальну суму 1 250 258, 70 грн.
Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений вищевказаний товар розрахувався лише частково, а саме на суму 650 258, 70 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку та банківською довідкою № В6/19-5817 від 29.06.2023, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 600 000, 00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 29 від 23.03.2023, у якій вимагав негайно сплатити заборгованість за поставлений товар, а також штрафні санкції згідно договору № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021.
Проте, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідач, частково заперечуючи проти задоволення даного позову, у своєму відзиві б/н від 23.06.2023 (вх. № 2014/23 від 26.06.2023) зазначає таке: на основний борг позивач необґрунтовано нарахував пеню та використав при її нарахуванні невірну облікову ставку НБУ; враховуючи п. 2.2 договору позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є безпідставними, оскільки на грошові кошти з визначенням еквівалента в іноземній валюті інфляційні втрати не нараховуються; позивачем безпідставно застосовано ставку у 28 % річних за прострочення зобов'язань, оскільки договором також передбачено і 12 % річних, тобто текст договору, який є текстом позивача, містить протиріччя щодо розміру відсотків і 28 % річних не підлягають застосуванню при наявності п. 5.4 договору щодо 12 % річних. Також, відповідач просить суд застосувати в даній справі норми ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і зменшити пеню та штраф сукупно до розмірі 5 % від суми основного боргу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач заявлених до нього вимог щодо стягнення 600 000, 00 грн основного боргу за договором № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021 не спростував та не заперечив, у судове засідання своїх представників не направив, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним договірних зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару суду не надав.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати товару настав, доказів його оплати відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 600 000, 00 грн основного боргу за договором № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021 є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.
Також, позивач, на підставі п. 5.1 договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за його розрахунком за період з 02.07.2021 по 08.05.2023 становить 555 616, 44 грн.
Згідно з п. 5.1 договору позивач у випадку порушення строків поставки товару, а відповідач за порушення строків оплати товару, сплачують іншій стороні неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної більшої за значенням облікової ставки НБУ, яка діяла за час існування прострочення, від вартості несвоєчасно переданого або оплаченого товару за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 5.6 договору пеня та штрафні санкції, визначені даним договором, нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її погашення, без застосування обмежень, визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін, але він не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, водночас, сторонами у договорі може бути передбачено більшу тривалість періоду часу, за який нараховується пеня, ніж визначено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Судом перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем, з урахуванням визначеного ним періоду та здійснених відповідачем часткових оплат, та встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем застосовано невірний розмір облікової ставки Національного банку України, який перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.
Отже, за розрахунком суду, враховуючи заявлений позивачем період прострочення (з 02.07.2021 по 08.05.2023) та здійснені відповідачем оплати, арифметично вірною є сума пені у розмірі 393 920, 71 грн.
Крім того, позивач, на підставі п. 5.2 договору, просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 5 % від простроченої суми, який за розрахунком позивача становить 62 512, 94 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті товару більше ніж на 30 календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 5 % простроченої суми.
Судом перевірено розрахунок штрафу, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Також, зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 28 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до розрахунку позивача 28 % річних з період з 02.07.2021 по 08.05.2023 складають 337 733, 77 грн (з яких: 311 145, 21 грн - 28 % річних, нарахованих за період прострочення оплати наявної заборгованості в розмірі 600 000, 00 грн, та 26 588, 56 грн - 28 % річних, нарахованих за період прострочення у зв'язку із здійсненням часткової оплати з порушенням строків, встановлених договором), а інфляційні втрати з простроченої суми за період з липня 2021 року по березень 2023 року складають 209 556, 08 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті товару, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 28 % річних від простроченої суми.
Судом перевірено розрахунок 28 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, з урахуванням визначеного ним періоду, та встановлено, що суми 28 % річних та інфляційних втрат, які заявлені позивачем до стягнення відповідають сумам 28 % річних та інфляційних втрат, які визначені за розрахунком суду.
Суд звертає увагу, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, а тому ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Проаналізувавши зміст договору № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021, специфікації до нього та інших наявних у справі документів, судом встановлено, що сторонами погоджено ціну товару, суму без ПДВ, суму з ПДВ та загальну вартість товару у гривнях, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти.
Єдине посилання щодо іноземної валюти міститься у п. 2.2 договору, яким передбачено, що оплата за товар здійснюється відповідачем у формі 100% передоплати, однак, в будь-якому випадку, не пізніше дня отримання товару. Специфікацією може бути визначений інший порядок та строки проведення оплати (при зміні валютного курсу до гривні, долар США буде перерахований на дату оплати).
Специфікацією до договору № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021 визначено такий порядок та строки проведення оплати: ціна товару у сумі 1 250 258, 70 грн сплачується в строк до 01.07.2021. При цьому, не визначено валютний еквівалент ціни товару та не встановлено механізму перерахунку ціни товару в гривні на дату проведення оплати у зв'язку зі зміною валютного курсу.
Отже, твердження відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є безпідставними, оскільки на грошові кошти з визначенням еквівалента в іноземній валюті інфляційні втрати не нараховуються, спростовується матеріалами справи, зокрема, змістом укладеного між сторонами договору.
Щодо заперечень відповідача в частині стягнення 28 % річних за прострочення зобов'язань, суд зазначає таке.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 5.3 договору відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті товару, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 28 % річних від простроченої суми.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що якщо відповідач, згідно умов оплати, не перерахує до дати передачі товару на поточний рахунок позивача суму обумовленої попередньої оплати у розмірі вказаному у договорі та/або додатку (специфікації) та/або рахунку-фактурі, то на суму несплаченої попередньої оплати додатково до штрафних санкцій, визначених пунктами 5.1 - 5.3 цього договору, нараховуються 12 % річних за користування чужими грошовими коштами.
Отже, з вищезазначеного вбачається, що п. 5.3 та п. 5.4 договору не дублюють один одного та не суперечать один одному, вони встановлюють порядок нарахування різних відсотків та за різні випадки порушення, а саме п. 5.3 договору встановлює нарахування відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті вже поставленого товару, а п. 5.4 договору встановлює нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами у зв'язку з прострочення перерахування суму обумовленої попередньої оплати.
При цьому, проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством, а положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 Цивільного кодексу України).
Водночас, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).
Отже, враховуючи те, що позов у даній справі в цій частині обґрунтовується саме неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вважає, що позивачем вірно застосовано п. 5.3, а не п. 5.4 договору.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 337 733, 77 грн - 28 % річних та 209 556, 08 грн - інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем прохання про застосування в даній справі норми ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і зменшення пені та штрафу сукупно до розмірі 5 % від суми основного боргу, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Отже, зменшення розміру неустойки, яка є забезпеченням зобов'язання, а не додатковим способом доходу, не призведе до погіршення майнового стану позивача.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013 зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 16.10.2019 у справі № 904/4285/18 від 18.02.2020 у справі № 920/694/19.
При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач, до звернення позивача з даним позовом до суду оплатив останньому більшу частину товару, враховуючи відсутність доказів, які свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем строків виконання зобов'язання за договором, беручи до уваги те, що стягнення пені, штрафу та передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність, а також те, що неустойка є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 28 % річних та інфляційних втрат, а тому, задля дотримання оптимального балансу інтересів сторін у спорі та запобіганню негативних наслідків, суд дійшов висновку про можливе зменшення розміру пені та штрафу на 50 % (пеня: 393 920, 71 грн х 50 % = 196 960, 36 грн; штраф: 62 512, 94 грн х 50 % = 31 256, 47 грн).
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 364/21 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати від 31.05.2021 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 1 375 506, 68 грн, з яких: 600 000, 00 грн - основного боргу, 196 960, 36 грн - пені, 31 256, 47 грн - штрафу, 337 733, 77 грн - 28 % річних та 209 556, 08 грн - інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 161 695, 73 грн - пені суд відмовляє.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Малик Надії Степанівни задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» (09128, Київська область, Білоцерківський район, село Озерна, вулиця Липки, будинок 6, ідентифікаційний код - 00497673) на користь Фізичної особи-підприємця Малик Надії Степанівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 600 000 (шістсот тисяч) грн 00 коп - основного боргу, 196 960 (сто дев'яносто шість тисяч дев'ятсот шістдесят) грн 36 коп - пені, 31 256 (тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят шість) грн 47 коп - штрафу, 337 733 (триста тридцять сім тисяч сімсот тридцять три) грн 77 коп - 28 % річних, 209 556 (двісті дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн 08 коп - інфляційних втрат та 24 055 (двадцять чотири тисячі п'ятдесят п'ять) грн 85 коп - судового збору.
3. В частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» на користь Фізичної особи-підприємця Малик Надії Степанівни 161 695, 73 грн - пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення підписано: 09.08.2023.
Суддя Т.В. Лутак