ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.08.2023справа №910/9430/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
справу № 910/9430/23
за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (просп. Повітрофлотський, буд. 25, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код 23510137)
до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (просп. Берестейський, буд. 65, м. Київ, 03117; ідентифікаційний код 30115243)
про стягнення 13 533,46 грн,
без виклику представників сторін.
1. Стислий виклад позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (далі - Компанія) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - Група) 13 533,46 грн страхового відшкодування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- 30.10.2019 Компанією (страховик) і ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №06/6769161/1046/19, предметом якого є страхування транспортного засобу «Skoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_1 ;
- ОСОБА_2 08.12.2019 о 17 год. 00 хв., керуючи автомобілем «Nissan Qashqai», держаний номерний знак НОМЕР_2 , на перехресті рівнозначних доріг вул. Над'ярка та вул. Петра Заломова у м. Києві, не дав дорогу автомобілю «Skoda Fabia», що наближався праворуч, в результаті чого допустив з ним зіткнення; автомобілі отримали механічні пошкодження;
- постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 зі справи №760/33624/19 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього штраф у сумі 340 грн;
- 09.12.2019 страхувальник звернувся до страховика із заявою №292866 про факт настання події;
- товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс-Центр» виставлено позивачу рахунок-фактуру від 11.12.2019 №СФ-004181 на суму 33 010,02 грн за ремонт автомобіля «Skoda Fabia»;
- відповідно до ремонтної калькуляції від 13.01.2020 №101219,1 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Fabia» склала 24 895,90 грн, а згідно з ремонтною калькуляцією від 23.01.2020 №101219,1 - 33 010,02 грн;
- на підставі страхових актів від 14.01.2020 №2300292866 на суму 23 395,90 грн і від 28.01.2020 №2300292866 на суму 8 114,12 грн Компанією здійснено виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування у загальній сумі 31 510,02 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 15.01.2020 №001295 на суму 23 395,90 грн і від 29.01.2020 №003435 на суму 8 114,12 грн;
- цивільно-правова відповідальність автомобіля «Nissan Qashqai» як страхувальника на момент ДТП була застрахована Групою (поліс №АМ/9479804, за яким ліміт по майну становить 100 000 грн, а франшиза - 0,00 грн);
- позивач звернувся до відповідача з заявою від 02.03.2020 вих. №2300292866 про виплату страхового відшкодування у сумі 23 395,90 грн;
- у результаті досудового врегулювання спору Група здійснила оплату 17 976,56 грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою Компанії від 23.01.2023 вих. №22-19/296;
- також позивач звернувся до відповідача з заявою від 23.02.2023 №2300292866 про доплату страхового відшкодування у сумі 8 114,12 грн;
- Група листом від 08.03.2023 №03522/9123 повідомила Компанію про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з перевищенням позивачем терміну подання такої заяви.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач 03.07.2023 подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про те, що позивач звернувся до Групи з заявою від 02.03.2020 вих. №2300292866 про виплату страхового відшкодування у сумі 23 395,90 грн; відповідач здійснив оплату 17 976,56 грн; також позивач звернувся до Групи з заявою від 23.02.2023 №2300292866 про доплату страхового відшкодування у сумі 8 114,12 грн; відповідач листом від 08.03.2023 №03522/9123 повідомив Компанію про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з перевищенням позивачем терміну подання такої заяви.
Також до відзиву на позовну заяву Групою додано клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог Компанії.
3. Стислий виклад відповіді позивача на відзив
Позивач 05.07.2023 подав суду відповідь на відзив, в якій з посиланням на пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України вказав, що оскільки на дату звернення до суду карантин в Україні тривав, то безспірним є те, що позовна давність, яка спливала б 08.12.2022, не спливла до закінчення карантину в Україні; зважаючи на те, що розмір фактичних витрат позивача за страховим випадком, який стався 08.12.2019 з вини ОСОБА_2 , становить 31510,02 грн, а залишок невідшкодованої шкоди становить 13 533,46 грн (31 510,02 грн - 17 976,56 грн), відповідач повинен відшкодувати позивачу залишок невідшкодованої шкоди.
4. Процесуальні дії у справі
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
30.10.2019 Компанією (страховик) і ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №06/6769161/1046/19, предметом якого є страхування транспортного засобу «Skoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 08.12.2019 о 17 год. 00 хв., керуючи автомобілем «Nissan Qashqai», на перехресті рівнозначних доріг вул. Над'ярка та вул. Петра Заломова у м. Києві, не дав дорогу автомобілю «Skoda Fabia», що наближався праворуч, в результаті чого допустив з ним зіткнення; автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 зі справи №760/33624/19 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього штраф у сумі 340 грн.
09.12.2019 страхувальник звернувся до страховика із заявою №292866 про факт настання події.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс-Центр» виставлено позивачу рахунок-фактуру від 11.12.2019 №СФ-004181 на суму 33 010,02 грн за ремонт автомобіля «Skoda Fabia».
Відповідно до ремонтної калькуляції від 13.01.2020 №101219,1 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Fabia» склала 24 895,90 грн, а згідно з ремонтною калькуляцією від 23.01.2020 №101219,1 - 33 010,02 грн.
На підставі страхових актів від 14.01.2020 №2300292866 на суму 23 395,90 грн і від 28.01.2020 №2300292866 на суму 8 114,12 грн Компанією здійснено виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування у загальній сумі 31 510,02 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 15.01.2020 №001295 на суму 23 395,90 грн і від 29.01.2020 №003435 на суму 8 114,12 грн.
Цивільно-правова відповідальність автомобіля «Nissan Qashqai» як страхувальника на момент ДТП була застрахована Групою (поліс №АМ/9479804, за яким ліміт по майну становить 100 000 грн, а франшиза - 0,00 грн).
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 02.03.2020 вих. №2300292866 про виплату страхового відшкодування у сумі 23 395,90 грн.
У результаті досудового врегулювання спору Група здійснила оплату 17 976,56 грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою Компанії від 23.01.2023 вих. №22-19/296.
Також позивач звернувся до відповідача з заявою від 23.02.2023 №2300292866 про доплату страхового відшкодування у сумі 8 114,12 грн.
Група листом від 08.03.2023 №03522/9123 повідомила Компанію про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з перевищенням позивачем терміну подання такої заяви.
Позивач вважає, що відповідач має доплатити Компанії 13 533,46 грн страхового відшкодування.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з пунктом 33.2 статті 33 Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо- транспортну пригоду.
Вина ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку (постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 зі справи №760/33624/19), а тому вказані обставини не потребують додаткового доведення, а відтак, шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля «Nissan Qashqai», повинна відшкодовуватися власником вказаного автомобіля.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Nissan Qashqai» як страхувальника на момент ДТП була застрахована Групою (поліс №АМ/9479804, за яким ліміт по майну становить 100 000 грн, а франшиза - 0,00 грн).
Разом з тим, пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.
За загальним принципом, згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Винна особа - це володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов'язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди, так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому Закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Слід також зазначити, що статтею 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.
Згідно з Законом та статтею 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.
За змістом вказаних норм права встановлюється як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків на власний розсуд.
Цивільне законодавство встановлює правило, за яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв'язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.
Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.
Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.
Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.
Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого Закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 33.1.1 статті 33.1 Закону).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).
Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.
Згідно з положеннями статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ні Закон, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачають в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263 - 264, стаття 267 ЦК України).
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ні у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 зі справи №147/66/17.
Так, ДТП відбулось 30.10.2019, позивач сплатив страхове відшкодування платіжними інструкціями від 15.01.2020 №001295 на суму 23 395,90 грн і від 29.01.2020 №003435 на суму 8 114,12 грн, з заявою вих. №2300292866 про виплату страхового відшкодування у сумі 23 395,90 грн звернувся до відповідача 02.03.2020.
Як зазначає відповідач, 05.05.2020 Групою було сплачено позивачу 17 976,56 грн згідно ремонтною калькуляцією від 13.01.2020 №101219,1.
Разом з тим, відповідно до ремонтної калькуляції від 13.01.2020 №101219,1 вартість ремонту автомобіля «Skoda Fabia» склала 24 895,90 грн, і за вирахуванням франшизи (1 500 грн) становить 23 395,90 грн.
Слід зазначити, що за полісом №АМ/9479804 франшиза становить 0,00 грн.
Жодних підстав для зменшення суми страхової виплати до 17 976,56 грн відповідачем не наведено, у зв'язку з чим Групою неправомірно не доплачено позивачу 5 419,34 грн за заявою від 02.03.2020 вих. №2300292866.
Що ж до вимоги про стягнення з відповідача 8 114,12 грн доплати страхового відшкодування, то оскільки Компанія звернулася до Групи з відповідною заявою 23.02.2023, ДТП відбулася 30.10.2019 і виплату здійснено 29.01.2020, у позовній заяві позивач не наводить жодних підстав невчасного звернення до відповідача з заявою про доплату страхового відшкодування, то позовні вимоги в частині стягнення з Групи 8 114,12 грн страхового відшкодування задоволенню не підлягають.
Стосовно заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаним пунктом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Компанія з позовною заявою звернулася до суду 14.06.2022, відтак позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 247-252 ГПК України, господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (просп. Повітрофлотський, буд. 25, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код 23510137) до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (просп. Берестейський, буд. 65, м. Київ, 03117; ідентифікаційний код 30115243) про стягнення 13 533,46 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (просп. Берестейський, буд. 65, м. Київ, 03117; ідентифікаційний код 30115243) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (просп. Повітрофлотський, буд. 25, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код 23510137) 5 419 (п'ять тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн 34 коп. страхового відшкодування і 1 074 (одну тисячу сімдесят чотири) грн 78 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.08.2023.
Суддя Оксана Марченко