ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2023Справа № 910/3611/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "Хладоюг Сервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МР"
про розірвання договору, укладеного у спрощений спосіб, припинення зобов'язання сторін та стягнення 185 865,60 грн.
Представники сторін:
від позивача: Роїк В.І., ордер серія АА № 1280089;
від відповідача: Грива В.О., ордер серія СА № 1051385.
Приватне підприємство «Хладоюг Сервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» про розірвання договору, укладеного у спрощений спосіб, припинення зобов'язання сторін та стягнення 185 865,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.04.2023.
29.03.2023 представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 17.04.2023 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 15.05.2023.
24.04.2023 представником позивача подано заяв про надсилання процесуальних документів на електронну адресу та відзив на позовну заяву.
24.04.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "МР" подано зустрічний позов до Приватного підприємства "Хладоюг Сервіс" про зобов'язання вчинити дії та стягнення 534 042,21 грн., який ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 повернуто.
26.04.2023 представником позивача подано відповідь на відзив.
09.05.2023 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
15.05.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 15.05.2023 представники сторін з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
17.05.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 постановлено продовжити розгляд справи № 910/3611/23, підготовче засідання у справі №910/3611/23 призначено на 12.06.2023.
29.05.2023 представником позивача подано заяву про стягнення судових витрат.
08.06.2023 представником відповідача подано клопотання про витребування доказів, про долучення документів до матеріалів справи, та клопотання про поновлення строку на подачу клопотання про витребування доказів.
12.06.2023 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 12.06.2023 представники сторін з'явились, представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
За результатами розгляду клопотання представника відповідача про витребування доказів, судом відмолено у його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.06.2023, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 26.06.2023 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 31.07.2023.
19.07.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 31.07.2023 представники сторін з'явились.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 31.07.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (далі - постачальник, відповідач) виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (далі - покупець, позивач) рахунок № СФ-0000660 від 18.06.2021 на оплату матеріалів на суму 96 725,40 грн.
29.10.2021 покупцем було сплачено постачальнику 48 362,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням №50767 від 22.10.2021 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№660 від 18.08.21 у т.ч. ПДВ 20% 8060,45 грн.».
21.10.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (постачальник, відповідач) виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (покупець, позивач) рахунки-фактури № СФ-0000848 від 21.10.2021 на оплату матеріалів на суму 94 825,80 грн. та № СФ-0000847 від 21.10.2021 на оплату матеріалів на суму 96 180,00 грн.
22.10.2021 покупцем було сплачено постачальнику 47 412,90 грн., що підтверджується платіжним дорученням №50735 від 22.10.2021 з призначенням платежу: «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000848 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 7902,15 грн.» та 48 090,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №50736 від 22.10.2021 з призначенням платежу: «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000847 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 8015 грн.».
31.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (постачальник, відповідач) виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (покупець, позивач) рахунки-фактури № СФ-0000061 від 31.01.2022 на оплату матеріалів на суму 101 862,00 грн.; № СФ-0000062 від 31.01.2022 на оплату матеріалів на суму 101 049,00 грн.; № СФ-0000063 від 31.01.2022 на оплату матеріалів на суму 101 751,00 грн.
31.01.2022 покупцем було сплачено постачальнику 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51548 від 31.01.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000061 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»; 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51549 від 31.01.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000062 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»; 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51550 від 31.01.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000063 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ».
03.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (постачальник, відповідач) виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (покупець, позивач) рахунки-фактури № СФ-0000078 від 03.02.2022 на оплату матеріалів на суму 19 551,00 грн.; № СФ-0000079 від 03.02.2022 на оплату матеріалів на суму 100 512,00 грн.
18.02.2022 покупцем було сплачено постачальнику 2 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51659 від 18.02.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000078 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 333,33 гр»; 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51660 від 18.02.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000079 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 1666,67 грн».
Відтак, платежі були здійснені на виконання виставлених відповідачем зазначених вище рахунків-фактур.
Отже, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносин на підставі договорів поставки, укладених у спрощеній формі шляхом виставлення рахунків-фактур №№ СФ-0000660 від 18.06.2021; СФ-0000848 від 21.10.2021; СФ-0000847 від 21.10.2021; СФ-0000061 від 31.01.2021; СФ-0000062 від 31.01.2022; СФ-0000063 від 31.01.2022; СФ-0000078 від 03.02.2022; СФ-0000079 від 03.02.2022 та їх часткової оплати на підставі платіжних доручень №№ №50767 від 22.10.2021; №50735 від 22.10.2021; №50736 від 22.10.2021; №51548 від 31.01.2022; №51549 від 31.01.2022; №51550 від 31.01.2022; №51659 від 18.02.2022; №51660 від 18.02.2022.
Позивач зазначає, що оскільки він частково здійснив попередню оплату вартості партії товару згідно з досягнутими між сторонами домовленостями, у відповідача виникли зобов'язання з поставки товару на суму 185 865,60 грн., факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які б засвідчили здійснення господарських операцій, зокрема, видатковими накладними. При цьому, видаткові накладні в матеріалах справи відсутні, оскільки покупець (позивач) не отримав товар.
Відповідно до опису вкладення у цінний лист та поштової накладної № 0214707341661 від 25.01.2023 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 7/1 від 23.01.2023 про повернення коштів у розмірі 185 865,60 грн. у двадцятиденний термін з дня отримання претензії.
Відповіді на претензію відповідач не надав, грошові кошти не повернув, оплачений товар не поставив, що стало причиною звернення позивача з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Отже, перелік істотних та обов'язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 ЦК України.
Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права) та ціна товару.
Судом встановлено, що між сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, а саме предмет поставки (товарно-матеріальні цінності) та ціна (712 456,20 грн.), а отже укладено господарські договори з поставки товару у спрощений спосіб шляхом надання пропозиції відповідачем з оплати такого товару у вигляді виставлених рахунків №№ СФ-0000660 від 18.06.2021; СФ-0000848 від 21.10.2021; СФ-0000847 від 21.10.2021; СФ-0000061 від 31.01.2021; СФ-0000062 від 31.01.2022; СФ-0000063 від 31.01.2022; СФ-0000078 від 03.02.2022; СФ-0000079 від 03.02.2022 та зустрічного прийняття пропозиції позивачем шляхом оплати виставлених рахунків згідно платіжних доручень №№ №50767 від 22.10.2021; №50735 від 22.10.2021; №50736 від 22.10.2021; №51548 від 31.01.2022; №51549 від 31.01.2022; №51550 від 31.01.2022; №51659 від 18.02.2022; №51660 від 18.02.2022.
Як було зазначено вище, у позовній заяві Приватне підприємство "Хладоюг Сервіс" вказувало, що на виконання укладених сторонами у спрощений спосіб договорів поставки позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти в якості передоплати за товар, однак товар від відповідача на суму попередньої оплати у розмірі 185 865,60 грн. позивач не отримав.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у розмірі 185 865,60 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, з моменту направлення позивачем вимоги про повернення суми попередньої оплати у відповідача виникають грошові зобов'язання з повернення суми передплати, які замінюють зобов'язання з поставки товару, котрі не були виконані вчасно.
Проте, передумовою застосування статті 693 ЦК України, в будь-якому разі є не виконання обов'язку продавцем з поставки (передачі) товару у передбачений (домовлений) строк, та саме позивач має довести суду, що строк поставки (передачі) товару є таким, що настав та прострочений відповідачем.
Водночас статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Проте, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано жодних доказів, які містять відомості щодо конкретних дат чи строків поставки товару, зазначеного у рахунках-фактурах №№ СФ-0000660 від 18.06.2021; СФ-0000848 від 21.10.2021; СФ-0000847 від 21.10.2021; СФ-0000061 від 31.01.2021; СФ-0000062 від 31.01.2022; СФ-0000063 від 31.01.2022; СФ-0000078 від 03.02.2022; СФ-0000079 від 03.02.2022.
Відтак, матеріали справи свідчать про те, що сторонами не узгоджено строк поставки товару, в зв'язку з чим суд вважає, що така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред'явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Доказів протилежного сторонами суду не подано.
Поряд з цим, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару чи повідомлення про конкретну дату прибуття уповноваженої особи покупця на склад продавця за отриманням цього товару.
Разом з тим, у матеріалах справи міститься лише адресований відповідачеві лист позивача № 7/1 від 23.01.2023, в якому він просив Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» повернути кошти за непоставлений товар.
Однак у наведеному листі взагалі відсутня вимога позивача про поставку товару на спірну суму грошових коштів із зазначенням зокрема, строку та місця такої поставки.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов'язку передати товар на суму попередньої оплати у розмірі 185 865,60 грн. на момент звернення позивача до суду з даним позовом не настав.
Крім того, в матеріалах справи відсутні й документи, що свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання цього товару, зокрема докази того, що позивач, як зобов'язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей. Так, позивачем не надано, зокрема, належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, як і доказів відмови відповідача у передачі такого товару.
Водночас, додані відповідачем до відзиву на позов довіреності №№ 351, 352 від 21.12.2022, якими позивач уповноважив менеджера проєктів Мельниченко Н.М. на отримання товарно-матеріальних цінностей за рахунком-фактурою № ХС-0000063 від 31.01.2022 та за рахунком-фактурою СФ-0000848 від 21.10.2021 до уваги судом не приймаються, оскільки, по-перше: рахунок-фактура № ХС-0000063 від 31.01.2022 не є предметом розгляду даної справи; по-друге: довіреності не містять інформації щодо погодження позивачем дати та часу отримання товару на складі відповідача; по-третє: довіреності були направлені позивачем відповідачеві електронною поштою, що не заперечувалося представником позивача під час розгляду справи, що в свою чергу не може беззаперечно підтверджувати факт прибуття представника позивача Мельниченко Н.М. до відповідача з метою отримання товарно-матеріальних цінностей, вказаних у відповідних довіреностях. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що відповідач відмовив в отриманні товарно-матеріальних цінностей чи повідомив представнику позивача Мельниченко Н.М. про неможливість отримання вказаного товару самовивозом після прибуття уповноваженого представника позивача на склад відповідача.
Відтак, позивачем не було доведено факту порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність у Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс» права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов'язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов'язку щодо прийняття товару, зокрема, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов'язань, що склалися між сторонами.
За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання його обов'язку щодо передачі товару, зокрема, доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 185 865,60 грн. є передчасними.
Крім того, статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Натомість, матеріали справи не містять доказів погодження між сторонами строку поставки (передачі) товару, тобто моменту коли відповідач має виконати обов'язок з передання товару у розпорядження позивача.
Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано: за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов'язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов'язками.
Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження сторонами обов'язку продавця (відповідача) доставити товар позивачеві.
Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов'язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов'язку щодо прийняття товару, зокрема, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов'язань, що склалися між сторонами.
За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання свого обов'язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення) і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 185 865,60 грн. є передчасними та не доведеними належним чином.
Щодо вимоги позивача про розірвання договорів поставки, укладених у спрощеній формі шляхом виставлення рахунків-фактур №№ СФ-0000660 від 18.06.2021; СФ-0000848 від 21.10.2021; СФ-0000847 від 21.10.2021; СФ-0000061 від 31.01.2021; СФ-0000062 від 31.01.2022; СФ-0000063 від 31.01.2022; СФ-0000078 від 03.02.2022; СФ-0000079 від 03.02.2022 та їх часткової оплати на підставі платіжних доручень №№ №50767 від 22.10.2021; №50735 від 22.10.2021; №50736 від 22.10.2021; №51548 від 31.01.2022; №51549 від 31.01.2022; №51550 від 31.01.2022; №51659 від 18.02.2022; №51660 від 18.02.2022 з посиланням на ч. 2 ст. 651 ЦК України суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 188 ГПК України, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі №916/1684/18 дійшла висновку, що за загальним правилом розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Отже, за змістом наведених норм, розірвання договорів поставки в односторонньому порядку з ініціативи покупця не допускається. Однак таке розірвання можливе у разі істотного порушення договору (в порядку ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України), яке сторона має довести в розумінні ст. 74, 76-80, 86 ГПК України.
Тобто, підставою для розірвання спірних договорів може бути невиконання однією із сторін своїх обов'язків за договорами. Відтак, встановленню при вирішенні спору у даній справі в частині вимог стосовно розірвання договорів підлягають обставини виконання відповідачем своїх обов'язків за договорами, та, у зв'язку з цим, наявності або відсутності підстав для розірвання договорів.
Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2020 року справі № 910/13436/19, 08 вересня 2022 року у cправі № 910/277/21.
Як встановлено судом вище, матеріали справи не містять доказів прострочення продавця виконання його обов'язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення) як і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, в зв'язку з чим, судом зроблено висновок, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 185 865,60 грн. є передчасними та не доведеними належним чином, тобто у розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України не можуть вважатися істотним порушенням відповідачем умов договорів та не можуть бути підставою для розірвання договорів.
Отже, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірних договорів та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, суд не встановив обставин, які передбачали б можливість розірвання спірних договорів з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 09.08.2023.
Суддя О.А. Грєхова