Номер провадження: 22-ц/813/823/23
Справа № 523/7472/16-ц
Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П.
Доповідач Комлева О. С.
01.08.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2020 року, постановленого під головуванням судді Бабакова В.П., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку майна, -
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку майна, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , встановити факт добудування позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 вказаного будинку.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначила, що вона та відповідач ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Її чоловіку належить будинок АДРЕСА_1 , який він отримав у спадщину від батьків.
За життя батьків відповідачів, родина позивачки та відповідача ОСОБА_3 , з дозволу батьків робили за свій рахунок ремонтні роботи в будинку та добудови, а саме: добудовано кухню, коридор, середню кімнату, дачний малий будинок, гараж, прибудову до гаражу, ванну кімнату, лазню. Крім того у будинку були встановлені металопластикові вікна, нова підлога, проведене газопостачання, новий водовідвід, та у дворі укладена тротуарна плитка.
Позивачка зазначила, що добудова та ремонтні роботи були здійснені нею також за особисті сімейні грошові заощадження її родини, що дає їй право на спільні права щодо нерухомого майна разом з відповідачем ОСОБА_3 .
Визнання даного факту необхідно позивачці для розподілу добудованого будинку між нею та дітьми, а також свідчення реальних фактичних обставин мешкання у будинку разом з родиною, оскільки грошові заощадження, які були потрачені на добудову даного будинку є спільним сімейним майном подружжя.
Судом до участі у справі були залучені треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Встановлений факт добудування ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 будинку АДРЕСА_1 наступних споруд: кухня, коридор, гараж, середня кімната, дачний малий будинок, прибудова до гаражу, ванна кімната, лазня.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним і не може бути виконаним, так як судом не витребувані копії спадкових справ, не оглянуті матеріали цивільних справ, якими за ним визнано право власності на частину житлового будинку, у справі відсутні будь-які докази про проведення будівельних робіт ОСОБА_3 , а також отримання дозволу від батька на виконання будь-яких робіт.
Також суд першої інстанції визнавши право власності на 1/4 частину будинку ОСОБА_2 , не звернув уваги на те, що батько ОСОБА_1 мав право власності на частку будинку на день його смерті та суд не вказав як можна користуватися частиною будинку без земельної ділянки.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Дігуляр В.В., представник ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, таким, що не порушує права ОСОБА_1 , оскільки відповідно до укладеної мирової угоди від 01.08.2019 року ОСОБА_1 відмовився від будь-яких вимог, претензій, позовів відносно права власності на спірне нерухоме майно, тобто втратив будь-які права на зазначену нерухомість.
В судове засідання, призначене на 01 серпня 2023 року, сторони не з'явилися про розгляд справи були сповіщені належним чином (а.с. 245-249 т. 2, 1-5 т. 3).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників,які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26 липня 1968 року ОСОБА_6 набув право власності на будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування, посвідченого державним нотаріусом 4 Одеської нотаріальної конторі за зареєстрованого у реєстрі 10420 (а.с. 147-148 т. 1).
Рішенням виконавчого комітету за № 1191 від 25.11.1977 року, ОСОБА_6 , який самочинно перебудував вхід у підвал, побудував на цьому місті споруду, розміром 2.56х2.3, яке використовується під ванну кімнату та туалет, та у дворовій частині домобудівлі побудував житлову кімнату розміром 4,3 х4,15, кухню, розміром 1,9х2,93, зробивши окремий вхід для родини сина ОСОБА_1 , залишили у користування з визнанням права власності, в порядку виключення, на побудовану кімнату площею 19,8 кв.м., кухню площею 6,7 кв.м., коридору площею 5,56 кв.м., ванної площею 5,9 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с. 152 т. 1).
17.09.1982 року рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів за № 455, затверджено акт комісії про прийняття в експлуатацію прибудованої кімнати площею 18,6 кв.м., кухні 7,0 кв.м., коридору 5,9 кв.м. до будинку АДРЕСА_1 (а.с. 155-157 т. 1).
Рішенням комісії виконавчого комітету Суворовської районної ради за № 20 від 03.11.1981 року, ОСОБА_6 дозволено будування літньої кухні, розміром 6,0 х3,0 (а.с. 60 т. 1).
08.12.1982 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_7 6/25 частин будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї кам'яної житлової будівлі, житловою площею 56,2 кв.м. з господарчими спорудами - вбиральня під літ. «Б», сараю під літ. «В», літньою кухнею під літ. «Г», цістерною П, огородженням та мостінням на земельній ділянці розміром 577 кв.м. (а.с. 161- 162 т. 1).
Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_3 отримав у спадок 19/25 частин будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з одного черепашникового житлового будинку під літ. «А», житловою площею 56,2 кв.м. та надвірних споруд - вбиральні під літ. Б,Д, літня кухня - під літ. Г, сараї під літ Л,М, огорожа та мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 577 кв.м. (а.с. 174 т. 1).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01.08.2014 року за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 визнано право власності на 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 6-7 т. 1)
Постановою Одеського апеляційного суду від 01.04.2022 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2014 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на частку майна, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вартість будинку збільшилася за рахунок збільшення загальної площі, за позивачкою слід визнати право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .
Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується за наступних підстав.
Пунктом 2 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно з частиною першою статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування статті 62 СК України збільшення вартості майна повинне відбуватися внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 належало 19/25 часток будинку АДРЕСА_1 (а.с. 5 т. 1).
ОСОБА_2 (прізвище до шлюбу ОСОБА_9 ) уклала 23.02.1978 року шлюб з ОСОБА_3 (а.с. 106 т. 1).
27.01.2007 року ОСОБА_3 , після смерті свого батька ОСОБА_6 отримав у спадок 19/25 часток будинку АДРЕСА_1 (а.с. 108 т. 1).
З технічного паспорту, складеному листопаді 2006 року, вбачається, що на території домобудівлі розташовані самочинні споруди, побудовані ОСОБА_6 , а саме гараж під літ. У (збільшений), вбиральня під літ К (а.с. 110 т. 1).
Також судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 був переобладнаний спадкодавцем ОСОБА_6 , під час його життя, будь яких доказів, що ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком добудовувала, а також підтвердження про збільшення вартості будинку за рахунок збільшення загальної площі позивачем не надано.
Колегія суддів звертає увагу, що представнику ОСОБА_2 в судовому засіданні було роз'яснено право на проведення експертного дослідження для підтвердження належними доказами обґрунтування позовних вимог в частині збільшення вартості майна, що підтверджується журналом судового засідання (а.с. 127 т. 1), однак будь-яких клопотань, а також будь-яких належних доказів про збільшення вартості будинку надано не було, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких підстав колегія суддів приходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 за його недоведеністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального, або процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2020 року - скасувати.
Прийняти постанову.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку майна - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 09 серпня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова