31.07.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1913/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідача),
суддів Коваль Л.А., Паруснікова Ю.Б.
секретар судового засідання Грачов А.С.
представники сторін:
від позивача Вакуленко Д.О.
від відповідача Ніколенко М.М.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" на рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2023 року (повний текст складено 07.03.2023 року, суддя Левкут В.В.) у справі №908/1913/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волев-Інвест", м.Нікополь, Дніпропетровська область
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив", м.Запоріжжя
про стягнення 2 274 026,18 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Волев-Інвест" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" 2274 026,18 грн., які складаються з: 2 009 400,00 грн. - основного боргу, 30 316,59 грн. - 3% річних та 234 309,59 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 21/3002 від 22.06.2021 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. У зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, окрім основної заборгованості, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.02.2023 року у даній справі позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волев-Інвест" 2 009 400,00 грн. - основного боргу, 30 316,59 грн. - 3% річних, 234 309,59 грн. - інфляційних втрат та 34 110,39 грн. - судового збору.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що факт несплати відповідачем вартості отриманого товару у визначений договором строк є доведеним, доводи відповідача відносно необґрунтованості позовних вимог є помилковими і непереконливими.
Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що укладений між сторонами договір є змішаним та має ознаки договору поставки та підряду.
Зазначає, що позивачем не доведено належними засобами доказування виконання ним зобов'язання з монтажу обладнання, поставленого за договором та настання у відповідача зобов'язання щодо оплати.
Також звертає увагу, що на підтвердження поставки обладнання позивачем не надано повного пакету документів згідно з п.6.4 договору, зокрема, акту прийому-передачі ресурсів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.
Позивач вважає, що доводи апелянта стосовно недоведеності виконання постачальником монтажу виробничого обладнання відповідно до умов договору, є недоречними та такими, що не спростовують виникнення обов'язку у покупця за договором здійснити проведення оплати на адресу постачальника за фактично отримане виробниче обладнання відповідно до узгодженого порядку проведення розрахунків за договором.
Позивач акцентує увагу, що з боку ПрАТ "Запоріжвогнетрив", як сторони договору, на адресу ТОВ "Волев-Інвест" протягом 2022 року не надходило жодних зауважень з приводу документального оформлення актів здійснення господарських операцій з проведення постачання товару на адресу покупця. Саме факт поставки товару, а не наявність інших умов, є підставою для оплати.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 22.06.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Волев-Інвест" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Запоріжвогнетрив" (покупець) укладено договір № 21/3002 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності (далі - ресурси) на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п.2.1 договору кількість, номенклатура ресурсів вказується в специфікаціях до цього договору, що є його невід'ємною частиною (далі - специфікації).
Постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, зазначених у специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року (п.3.2 договору).
Згідно із п.3.3 договору терміни поставки ресурсів вказуються у специфікаціях. У разі поставки ресурсів відповідно до графіка - графік оформлюється у якості додатку до цього договору та є його невід'ємною частиною.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, вказані і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов'язані з постачання ресурсів.
Загальна сума договору визначається як сумарна вартість ресурсів, поставка яких здійснюється відповідно до доданих до неї специфікацій (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору оплата покупцем ресурсів здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаних в цьому договорі.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що строк оплати ресурсів вказаний в специфікаціях до даного договору та надання пакету документів, зазначених в п. 6.4 цього договору.
За умовами п. 6.4 договору постачальник зобов'язаний надати покупцю до початку приймання ресурсів наступні документи: рахунок на оплату ресурсів (оригінал); транспортні та супровідні документи (в тому числі товарно-транспортну накладну (оригінал) та накладну на поставлені ресурси (оригінал) при постачанні автомобільним транспортом; залізничну накладну (копію) при постачанні залізничним транспортом); нотаріально засвідчену копію сертифіката походження або паспорт якості постачальника або виробника (в разі, якщо постачальник не є виробником); пакувальні документи; акт прийому-передачі ресурсів (у 2-х примірниках), оформлений з боку постачальника (оригінал); інші документи, зазначені у специфікації. Покупець має право відмовитися від приймання поставлених ресурсів до надання документів, зазначених у п. 6.4 цього договору.
За невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.7.1 договору).
В пункті 9.2 договору сторони узгодили, що у разі, якщо спори та розбіжності, які виникли у зв'язку з цим договором або щодо його укладення, зміни, порушення, розірвання, недійсності, що не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх розв'язання здійснюється відповідно до матеріального права України наступним чином: спори, майнові вимоги за якими перевищуються еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в господарських судах України (відповідно до чинного законодавства України); спори, майнові вимоги за якими не перевищуються еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації “Регіональна правова група” (відповідно до Регламенту зазначеного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для сторін і підлягає виконанню в терміни, які вказані в рішенні суду.
Згідно з п. 10.2 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженим представниками сторін і скріплення печатками сторін, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладення договору органами управління сторін, які мають відповідні повноваження (при наявності таких вимог).
Відповідно до п. 10.5 договору цей договір діє до 31 травня 2023 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за цим договором.
Встановлено, що сторонами узгоджені та підписані додатки до договору: специфікація №001 від 22.06.2021 року на поставку ресурсів на загальну суму 3 600 000,00 грн. з ПДВ; специфікація № 002 від 06.10.2021 року на поставку ресурсів загальну суму 418 800,00 грн. з ПДВ.
Пунктом 4 специфікації № 001 від 22.06.2021 року передбачено проведення оплати залишку 50% вартості ресурсів протягом 60 календарних днів по факту поставки, а пунктом 4 специфікації № 002 від 06.10.2021 передбачено проведення оплати залишку 50% вартості ресурсів протягом 30 календарних днів по факту поставки.
Позивачем на виконання умов договору та специфікацій №№001,002 поставлено відповідачу передбачені договором ресурси на загальну суму 4 018 800,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 27 від 25.01.2022 року на суму 3 600 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 600 000,00 грн.; № 48 від 10.02.2022 року на суму 418 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 69 800,00 грн.
Видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств.
Заперечень щодо якості та/або кількості поставленого товару на адресу постачальника не надходило.
Позивачем зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за переліченими поставками, що підтверджується копіями відповідних квитанцій про реєстрацію податкових накладних за вказаний період. Всі податкові накладні зареєстровані позивачем в ЄРПН в строки, передбачені ПК України.
Відповідачем частково сплачено вартість ресурсів на суму 1 800 000,00 грн. (платіжне доручення №493449 від 27.07.2021року) та на суму 209 400,00 грн. (платіжне доручення № 577425 від 19.11.2021 року). Залишок заборгованості складає суму 2 009 400,00 грн.
У зв'язку з наявністю заборгованості позивачем на адресу відповідача направлялись листи № 144 від 27.04.2022 року та № 271 від 13.07.2022 року щодо її сплати.
Відповідачем відповіді на зазначені листи не надано.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
На думку колегії суддів суд першої інстанції належним чином встановив дійсні обставини справи та з'ясував правовідносини сторін, надав належну оцінку доказам, що підтверджують обґрунтованість позовних вимог.
За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.
Договором у відповідності до вимог ст.626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.
Приписами ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Господарським судом встановлено, що наявні у справі докази свідчать про те, що позивач належним чином виконав своє зобов'язання з поставки товару за договором, у зв'язку з чим у відповідача виникло зобов'язання з оплати цього товару.
Враховуючи умови п.4 специфікацій № 001 та №002, суд першої інстанції правомірно зазначив, що строк оплати за поставлені ресурси - 60 та 30 календарних днів, відповідно, по факту поставки. Отже, граничний термін оплати вартості поставлених ресурсів за видатковою накладною № 27 від 25.01.2022 року - 26.03.2022 року, за видатковою накладною № 48 від 10.02.2022 року - 12.03.2022 року.
Таким чином, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо повної оплати товару є таким, що настав.
За приписами ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Відповідач за поставлені ресурси розрахувався частково, сплативши 2 009 400,00 грн. грн. З урахуванням часткової оплати заборгованість за поставлені ресурси складає 2 009 400,00 грн.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначене ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 30 316,59 грн. за кожною окремо видатковою накладною за заявлений позивачем період з 29.03.2022 року по 26.09.2022 року та з 14.03.2022 року по 26.09.2022 року, виходячи із прострочених сум заборгованості.
Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем процентів річних у розмірі 30 316,59 грн., колегія суддів вважає його вірним та арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 викладено правову позицію щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Зокрема, у наведеній постанові Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Колегія суддів враховує, що така судова практика стосовно застосування приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є сталою, послідовною та неодноразово відображалась у постановах Верховного Суду.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у загальному розмірі 234 309,59 грн. за визначений позивачем період: квітень 2022 року - серпень 2022 року за видатковою накладною №27 та березень 2022 року - серпень 2022 року за видатковою накладною №47, колегія суддів вважає його вірним та арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги встановлений судами факт поставки ресурсів, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні №27 від 25.01.2022 року та №48 від 10.02.2022 року, підписані та скріплені печатками сторін, те, що товар відповідачем прийнято без зауважень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що укладений між сторонами договір є змішаним та має ознаки договору поставки та підряду.
Так, ч.2 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що предметом договору поставки є товар, який є в продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, отриманий) продавцем у майбутньому. Натомість, предметом договору підряду є робота, яка виконується та її результат (виготовлення нової, обробка, переробка, ремонт існуючої речі або виконання іншої роботи) підрядником, надаючи право замовнику здійснювати контроль за його роботою; і вже як наслідок - досягнення кінцевої мети - передачі результату роботи замовнику.
Умовами спірного договору не передбачено жодних правовідносин, які б стосувалися саме процесу виконання робіт, а також щодо права замовника контролювати хід та якість робіт (ст.849 Цивільного кодексу України), зобов'язання замовника сприяти підрядникові у виконанні роботи (ст.850 Цивільного кодексу України), зобов'язання замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно (ст.853 Цивільного кодексу України).
Водночас, умовами п.1.1 договору сторони узгодили, що виконавець зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити товарно-матеріальні цінності на умовах, передбачених цим договором.
Отже, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки і не містить в собі елементи договору підряду, а тому не є змішаним.
Посилання скаржника на недоведення позивачем виконання ним монтажу обладнання за договором жодним чином не впливає на виникнення у відповідача обов'язку з оплати поставлених ресурсів за спірним договором.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо ненадання позивачем повного пакету документів згідно п.6.4 договору, зокрема, акту прийому-передачі ресурсів.
Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Отже, ця норма цивільного законодавства передбачає право у спеціальний спосіб відмовитися від договору в позасудовому порядку, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документів, що його стосуються та підлягають переданню разом з товаром.
Також, в пункті 6.4 договору сторони погодили, що покупець вправі відмовитися від приймання поставлених ресурсів до надання документів, зазначених в п. 6.4 цього договору.
Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від прийняття ресурсів або звернення з вимогою про надання документів та відмови відповідача від договору.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що згідно умов договору саме факт поставки є підставою для проведення остаточного розрахунку за отриманий товар. Договір не містить жодних додаткових умов для проведення покупцем платежів на користь постачальника. З огляду на зазначене є необґрунтованими доводи апелянта про те, що невиконання позивачем монтажу обладнання, відсутність у справі відповідних доказів щодо монтажу, не спростовує обов'язку відповідача здійснити відповідну оплату за поставлене обладнання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2023 року у справі №908/1913/22 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена у повному обсязі 08.08.2023.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя Л.А.Коваль