Справа № 308/13415/23
1-кс/308/3424/23
08 серпня 2023 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, клопотання слідчого СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області, погоджене прокурором Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області ОСОБА_6 , про обрання відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, Закрпатської області, українця за національністю, громадянина України, тимчасово непрацюючого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який згідно ст. 89 КК України, раніше не судимий, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361 КК України
- запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту,
на розгляд слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло вищевказане клопотання про обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Клопотання обґрунтоване тим, що встановлені під час досудового розслідування обставини та зібрані докази, свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361КК України. Крім того, сторона обвинувачення вважає наявними ризики, визначені ч.1 ст.177 КПК України, та стверджує про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити.
У судовому засіданні захисник проти клопотання сторони обвинувачення не заперечив.
У судовому засіданні підозрюваний підтримав позицію свого захисника.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення заявленого клопотання по суті, слідчий суддя встановив таке.
Відповідно до витягу з ЄРДР від 06.07.2023 №12023071030001405 органом досудового розслідування - Ужгородським РУП ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361КК України.
21.07.2023 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361КК України.
Зі змісту повідомленої підозри вбачається, що 03 липня 2023 року близько 00 год. 25 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи на ринку «П'яний», що за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Бородіна, біля буд. №3«б», діючи умисно, передбачаючи суспільну небезпечність свого діяння та його караність, реалізуючи свій злочинний умисел на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою із застосуванням обману, попросив у гр. ОСОБА_7 , належний йому мобільний телефон марки «Nokia» моделі «C21» під приводом необхідності слухання музики та пообіцяв йому його повернути, проте скориставшись тим, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння, пішов у невідомому напрямку, чим завдав потерпілому матеріального збитку на суму 2 530 гривень.
Вказані дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України, а саме - як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Крім того встановлено, що близько 06 год. 00 хв 03 липня 2023 року, ОСОБА_4 , використовуючи належний потерпілому ОСОБА_7 мобільний телефон марки «Nokia» моделі «C21», за допомогою електронного платіжного засобу «Приват 24», який згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є електронним платіжним засобом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною (автоматизованою) системою, користуючись даними клієнта АТ КБ «Приват банк» ОСОБА_7 , переслідуючи прямий умисел, направлений на здійснення протиправних дій в сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки у формі несанкціонованого втручання в роботу електронної платіжної системи, порушуючи процедуру отримання дозволу на проведення операцій з використанням електронного платіжного засобу, не санкціоновано, тобто самочинно, без дозволу держателя спеціального засобу або уповноваженої особи, втрутився в роботу електронного платіжного засобу «Приват 24», що виразилось у введенні коду, який ОСОБА_4 попередньо підгледів у потерпілого ОСОБА_7 та отриманні доступу до електронного платіжного засобу мобільного додатку «Приват 24» і тим самим, не санкціоновано втрутився у роботу вказаного електронного платіжного засобу без дозволу потерпілого ОСОБА_7 , від його імені.
Вказані дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 361 КК України, тобто як несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що Указом Президента України 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому неодноразово продовжувався, а в останнє Указом Президента України від 02 травня 2023 року № 3057-ІХ, затвердженим Законом України), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Незважаючи на викладене, гр. ОСОБА_4 , в період часу з 05 год. 56 хв. по 06 год. 00 хв. 03 липня 2023 року діючи з прямим умислом, спрямованим на таємне заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливим мотивом, з метою незаконного збагачення за рахунок викраденого майна, за допомогою електронного платіжного засобу «Приват 24» для оплати покупок та переказу грошових коштів, шляхом використання банківської карти відкритої АТ КБ «Приват Банк» на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснив переказ грошових коштів на банківську картку в АТ КБ «Альфа Банк» № НОМЕР_1 відкриту на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме 03.07.2023 року о 05:56 год, у сумі - 10 058,78 грн, та о 06:00 год., у сумі - 10 050 грн, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 , матеріальну шкоду на 20 108, 78 грн.
Вказані дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, а саме - як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Слідчий суддя, вирішуючи подане клопотання сторони обвинувачення, дійшов до такого висновку.
Відповідно до приписів ст.132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа.
Згідно з положеннями ч.4 ст.176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Відповідно до ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За правилами ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2)наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3)недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
У справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
При цьому обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
За таких обставин слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування відносно такої особи запобіжного заходу.
За обставин цього клопотання слідчий суддя поділяє позицію сторони обвинувачення про обґрунтованість підозри, що підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме - протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.07.2023, протоколом огляду місця події від 06.07.2023, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 від 19.07.2023, протоколом впізнання особи за фотознімками від 19.07.2023, протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 15.07.2023, протоколом впізнання особи за фотознімками від 19.07.2023 та іншими матеріалами клопотання.
Резюмуючи дослідження обґрунтованості поданого клопотання, слідчий суддя зазначає про необхідність здійснення аналізу наявності ризиків, які персоніфіковані стороною обвинувачення у поданому клопотанні.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження, як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваного.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Слідчий суддя враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».
Слідчий суддя звертає увагу на те, що санкція найтяжчого кримінального правопорушення, вчинення якого інкриміновано підозрюваному, передбачає допустимість застосування покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, тобто за правилами статті 12 КК України кримінальне правопорушення, детерміноване ч. 4 ст. 185 КК України, є тяжким злочином.
Наведені обставини, на переконання слідчого судді, можуть психологічно вплинути на особу підозрюваного та при цьому спонукати його до переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Підсумовуючи викладене, слідчий суддя вважає доведеним існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Окрім цього, слідчий суддя вважає обґрунтованими посилання сторони обвинувачення про наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, зважаючи на те, що підозрюваний обізнаний зі змістом показань, наданих відповідними учасниками процесу, а тому може впливати на них з метою зміни ними викриваючих його показань.
Поряд із цим, слід вказати на те, що досудове розслідування по даному кримінальному провадженні триває, тоді як підозрюваному відомі анкетні дані свідка та потерпілого, а також адреси їх проживання.
Отже, за відсутності дієвого запобіжного заходу такий ризик є реальним.
Також слідчий суддя поділяє доводи сторони обвинувачення про наявність ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки підозрюваний, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке загрожує у разі визнання його винним, може вдатися до дій, які будуть перешкоджати тим чи іншим чином органу досудового розслідування здобути докази злочинної поведінки підозрюваного.
Слідчий суддя бере до уваги приписи ст.178 КПК України, за якими при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:1)вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2)тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3)вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4)міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5)наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6)репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7)майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8)наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9)дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10)наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11)розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12)ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
У цьому аспекті слідчий суддя зауважує, що підозрюваний є особою молодого віку, відомості щодо офіційного працевлаштування підозрюваного та наявності стабільного джерела прибутку відсутні, за медичною допомогою до КНП «»Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров'я та медицини залежностей» не звертався.
Одночасно зі встановленням обставин, що зумовлюють існування зазначених ризиків, чинне законодавство зобов'язує слідчого суддю перевірити також можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу до особи.
Частина 1 ст.176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Слідчий суддя вважає, що крім наявної обґрунтованої підозри, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період часу, а саме - з 22 год. по 06 год. ранку наступної доби відповідатиме характеру та тяжкості інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушення, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають можливість обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу щодо підозрюваного.
Крім того, слідчий суддя враховує процесуальну позицію підозрюваного, який не заперечував проти задоволення клопотання сторони обвинувачення, тобто підозрюваний погодився із вимогами клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з покладенням додаткових обов'язків.
За таких обставин слідчий суддя, беручи до уваги зміст принципу змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбачених цим Кодексом, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, доходить до переконання про обґрунтованість клопотання.
Відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.
Слідчий суддя зауважує про те, що сторона обвинувачення у клопотанні просить обрати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, однак з прохальної частини клопотання також слідує, що сторона обвинувачення водночас просить слідчого суддю покласти на підозрюваного обов'язок не залишати місце проживання без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду, у період доби з 22 год. по 06 год. ранку наступної доби.
На переконання слідчого судді, вказаний обов'язок фактично і є змістом застосування щодо підозрюваного домашнього арешту, тому додаткове покладення такого обов'язку на підозрюваного з одночасним задоволенням клопотання про обрання запобіжного не ґрунтується на законі.
Таким чином, у наведеній частині клопотання сторони обвинувачення слід залишити без задоволення.
Підсумовуючи викладене у сукупності, слідчий суддя доходить до висновку про необхідність часткового задоволення внесеного клопотання про обрання запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст.176-179, 181, 194, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
клопотання слідчого СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області, погоджене прокурором Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області ОСОБА_6 задовольнити частково.
Обрати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із забороною покидати місце свого проживання, а саме - АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду з 22 год. 00 хв. по 06 год. 00 хв. ранку наступної доби.
Строк дії ухвали визначити до 2 місяців у межах строку досудового розслідування, тобто до 21 вересня 2023 року.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
-прибувати до слідчого СВ Ужгородського РУП ГУНП України в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_10 , прокурора Ужгородської окружної прокуратури, слідчого судді, суду за першою вимогою;
-утримуватись від спілкування зі свідками, в даному кримінальному провадженні;
-не відлучатись із населеного пункту, в якому проживає без дозволу суду.
У задоволенні решти клопотання відмовити повністю.
Роз'яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного , а саме - до Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду: ОСОБА_1