Справа № 304/1256/23 Провадження № 1-кп/304/193/2023
09 серпня 2023 року м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної про куратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 в межах кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071130000138 від 17 травня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
У провадженні Перечинського районного суду знаходиться кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071130000138 від 17 травня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 подала клопотання про застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб з визначенням розміру застави, посилаючись на те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. За вказане кримінальне правопорушення передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Також вказує, що на цей час стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів, які підтверджують наявність декількох ризиків, передбачених пунктами 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину та у разі визнання винним у вчиненні такого, може понести покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років; крім цього ОСОБА_5 може незаконно впливати на свідків та потерпілого, вчиняючи психологічний/фізичний вплив з метою зміни ними своїх показів або відмови від таких, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки раніше був судимий.
Вище наведене не дає підстав звертатися до суду із більш м'яким запобіжним заходом відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , так як вони не забезпечать виконання останнім покладених на нього обов'язків.
За вказаних обставин, прокурор просить суд обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із застосуванням застави.
У судовому засіданні прокурор просила задовольнити клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб з визначення розміру застави, посилаючись на обставини, викладені у такому.
Потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав думку прокурора.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 у судовому засіданні стосовно обрання обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб з визначенням розміру застави заперечила та просила обрати більш м'який запобіжний захід, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника. При цьому зазначив, що у разі якщо слідчий суддя дійде висновку про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, то просив визначити йому заставу в розмірі 60 000 грн.
Вислухавши прокурора, думку потерпілого, обвинуваченого та захисника, дослідивши клопотання прокурора та додані до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.
Так, відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.
Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України визначає завдання кримінального провадження, одним із яких є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частина 1 статті 7 КПК України визначає, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Положеннями статті 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності вищевказаних ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, стан здоров'я підозрюваного, його репутацію та інші обставини.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: 5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Крім цього, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов'язок розглядати обґрунтованість підозри, яка за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», 42310/04, § 219, 21 квітня 2011 року). Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27 листопада 1997 року, § 57). Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (п. 55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред'явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу. Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ за скаргою «Феррарі-Браво проти Італії».
Так, 06 липня 2023 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт від 05 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12023071130000138 від 17 травня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 11 липня 2023 року вказане кримінальне провадження призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Сімнадцятого травня 2023 року ОСОБА_5 у встановленому ст. ст. 42, 276, 277, 278, 480, 481 КПК України порядку було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Суд застосовує стандарт переконання (доведення) обґрунтованої підозри при обранні запобіжного заходу.
Обґрунтованість підозри про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, що передбачене ч. 4 ст. 186 КК України, стверджується об'єктивними відомостями, які перевірені в судовому засіданні та які є чіткими, належними, допустимими і достатніми в своїй сукупності, щоб переконати суд в обґрунтованості підозри.
Разом із цим, суд звертає увагу на те, що вказані докази досліджувалися в судовому засіданні в межах розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу для оцінки обґрунтованості підозри та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Суд не досліджує зміст вказаних доказів для встановлення винуватості.
Відтак, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
При обранні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, дослідивши матеріали клопотання, надані докази, пояснення прокурора і потерпілого, беручи до уваги пояснення обвинуваченого та його захисника, а також особистість ОСОБА_5 , враховує, що на теперішній час наявним є ризик того, що останній може переховуватися від суду, оскільки обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Разом із цим, суд розуміє, що це не може бути вирішальною і єдиною підставою для визначення тримання під вартою, а тому така обставина розглядається в сукупності з іншими.
Суд керується презумпцією невинуватості, але разом із цим враховує можливість застосування реальної міри покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що дає можливість зробити висновок про те, що можливе притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності у виді позбавлення волі на строк до 10 років, відповідно суворість покарання за кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на такий строк може бути розцінена обвинуваченим більш небезпечною, ніж переховування та втеча.
Суд також враховує те, що на теперішній час наявним є і ризик того, що ОСОБА_5 може вчините інше кримінальне правопорушення, тобто існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, суд звертає увагу, що ОСОБА_5 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності та 01 грудня 2020 року Залізничним районним судом м. Львова визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України відбував покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, 13 березня 2023 року був звільнений з установи виконання покарань, однак через незначний проміжок часу вчинив нове умисне кримінальне правопорушення.
Відтак суд дійшов висновку, що прокурором доведено, а обвинуваченим та його захисником не спростовано, що в цьому кримінальному провадженні з метою виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинити дії, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є необхідним застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу.
Вирішуючи питання щодо обрання запобіжного заходу, суд відповідно до ст. 178 КПК України враховує те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, докази про вчинення якого є вагомими, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні (виключно позбавлення волі на строк до десяти років), відсутність у нього постійного місця роботи, молодий вік (18 червня 1999 року народження), відсутність міцних соціальних зв'язків (зі слів обвинуваченого його цивільна дружина, з якою проживав 5 місяців, поїхала до міста Дніпро, утриманців не має), те, що раніше вже був засуджений, зокрема, за вчинення саме корисливих злочинів, а також суд враховує ризик повторення протиправної поведінки.
Тому, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, що вказані у ст. 177 КПК України.
Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням обставин кримінального правопорушення, доведених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, майнового та сімейного стану обвинуваченого, відсутності доказів, що останній має у своїй власності рухоме чи нерухоме майно, а також враховуючи те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, суд дійшов висновку про необхідність визначення обвинуваченому застави у розмірі - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що достатньою мірою гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Також такий розмір застави відповідає позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання порушувати покладені на неї процесуальні обов'язки. Суд вважає, що такий розмір застави не є непомірним для обвинуваченого, однак водночас є суттєвим для його майнового стану та небажаним для втрати, а відтак дієвим для виконання завдань цього кримінального провадження та запобігання встановленим ризикам.
Крім цього, на виконання вимог ч. 5 ст. 194 КПК України суд покладає на обвинуваченого обов'язки, визначені цією нормою закону:
-прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;
-не відлучатися за межі с. Порошково Ужгородського району Закарпатської області без дозволу прокурора чи суду;
-повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
-утримуватися від спілкування з свідками та потерпілим у цьому кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, у разі їх наявності.
Наведені судом висновки свідчать, що клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 в межах кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023071130000138 від 17 травня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, - підлягає частковому задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись статтями 177, 178, 194, 315 КПК України, суд,
Клопотання прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Перечин Ужгородського району Закарпатської області, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів - до 07 жовтня 2023 року (включно).
Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 заставу в розмірі 40 (сорока) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму 107 360 (сто сім тисяч триста шістдесят) гривень 00 копійок.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув'язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це прокурора або суд.
З моменту звільнення ОСОБА_5 з-під варти у зв'язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави на ОСОБА_5 відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти такі обов'язки:
- прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;
- не відлучатися за межі с. Порошково Ужгородського району Закарпатської області без дозволу прокурора чи суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з свідками та потерпілим у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, у разі їх наявності.
Вказані обов'язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_5 строком на 2 місяці, який починається з моменту внесення застави.
Роз'яснити ОСОБА_5 , що в разі невиконання перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Вручити копію ухвали обвинуваченому негайно після її оголошення.
На підставі ч. 2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено 09 серпня 2023 року.
Головуюча: ОСОБА_1