Справа № 522/21331/21
Провадження № 2/522/1718/23
(заочне)
01 серпня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Коноваленко В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що на підставі договору купівлі - продажу, укладеного 15.11.2016, вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстровані колишні члени сім'ї - чоловіки попередньої власниці квартири - ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що реєстрація відповідачів у належній їй квартирі призводить до збільшення розміру комунальних платежів, обмежує її право розпорядження квартирою на власний розсуд, просила позов задовольнити.
Відзив на позовну заяву від відповідачів до суду не надходив.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Представник позивача - адвокат Ніц А. С. подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Оскільки відповідачі у встановлений судом строк відзив на позовну заяву до суду не подали, суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.08.2023 постановлено провести заочний розгляд справи відповідно до вимог ст. 280-281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору кіпівлі - продажу від 15.11.2016, укладеного між нею та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусов Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М. Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1143.
Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 15.11.2016 номер інформаційної довідки: 72999001.
З відомостей Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 15.11.2021 № М1-169885-ф/ слідує, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованими з 06.12.2004 та 05.11.2008 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно.
Відповідно до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 29.09.2022 № П1-151436-ю/л ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 06.12.2004.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 391 Цивільного кодексу України регламентує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, № 4, №7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Згідно з вимогами ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 15.11.2016, укладеного між нею та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідченого посвідченого приватним нотаріусов Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М. Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1143.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сім'ї позивача, а є членами сім'ї попередніх власників, які розпорядилися своєю власністю, продавши її позивачу.
При цьому, право користування цим житлом у відповідачів є похідним від права власності на це житло попередніх власників житла. Для нового власника квартири ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є сторонніми особами, які втратили право користування цим житлом та їх реєстрація в ньому порушує права власника.
Втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.
За таких обставин, вимоги позивача щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 по сплаті судового збору, слід стягнути з відповідачів.
Керуючись ст. 12, 76-81, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 08.08.2023.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА