Справа № 947/24023/23
Провадження № 1-кс/947/9658/23
02.08.2023 року м.Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м.Миколаєві ОСОБА_6 , погоджене з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №62023150020000185 від 12.04.2023 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Суворове, Ізмаїльського району, Одеської області, громадянина України, українця, неодруженого, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого на посаді поліцейського офіцера громади відділу превенції Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області,-
підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України,
Як вбачається з клопотання, другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Одесі)Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023150020000185 від 12.04.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.
У ході досудового розслідування стороною обвинувачення установлено наступне: наказом начальника ГУНП в Одеській області від 04.03.2022 № 391 о/с, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 призначено на посаду поліцейського офіцера громади відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області.
03 лютого 2023 року, приблизно о 23:00 поліцейський офіцер громади відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , знаходячись при виконанні своїх службових обов'язків, на службовому автомобілі марки Volkswagen Passat з д.н.з НОМЕР_1 на синьому кольорі, прибув до місця проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 . Одночасно, на вказану адресу на двох окремих автомобілях Ford Transit, д.н.з. не встановлено, прибули цивільні особи, які надають допомогу в охоронні та безпеці громадського порядку у селищі на добровільних засадах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . У цей час ОСОБА_7 разом із своїми знайомими ОСОБА_10 і ОСОБА_11 знаходився у подвір'ї свого будинку та займався вивантаженням дров, привезених останніми за замовленням на автомобілі Ford Transit д.н.з. НОМЕР_2 .
Підійшовши до воріт домоволодіння ОСОБА_7 , вищевказані особи почали стукати та у грубій формі вимагати, щоб він відчинив браму та вийшов до них. Не розуміючи, що відбувається ОСОБА_7 відчинив останнім браму, на що поліцейський ОСОБА_4 разом із ОСОБА_9 , який вважаючи що надає допомогу працівнику правоохоронного органу, за вказівкою останнього, із силоміць витягли його на вулицю.
Далі, офіцер громади відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , не пояснюючи причин, грубо порушуючи наведені вище вимоги ЗУ «Про Національну поліцію», якими регламентовано певний порядок, підстави та умови застосування поліцейськими заходів примусового характеру, без наявних на те законних підстав, при відсутності будь-якої загрози для його здоров'я і життя та інших присутніх осіб, за відсутності будь-яких порушень законності з боку ОСОБА_7 , безпідставно та явно перевищуючи свої службові повноваження застосував до останнього заходи примусу у вигляді фізичного впливу, а саме схопивши за ліву руку та використовуючи фізичну силу та прийоми боротьби, викручуючи та заламуючи її, завів за спину потерпілого, та повалив його на землю, у зв'язку з чим останній почав кричати від болю та кликати на допомогу.
У цей час, ОСОБА_9 , будучи впевнений у законності своїх дій та дій поліцейського та будучи не обізнаним в дійсності того, що відбувається на справді, за вказівкою ОСОБА_4 , схопив за праву руку ОСОБА_7 та завів її за спину. Ігноруючи вимоги ЗУ «Про Національну поліцію», нехтуючи одними з основоположних та найголовніших приписів, зазначених у Конституції України, відповідно до яких, зокрема, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними та кожен має право на повагу до його гідності, усвідомлюючи, що ОСОБА_7 жодного правопорушення не вчинив, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, та при відсутність будь-яких законних підстав, діставши спеціальній засоби - кайданки, та утримуючи останнього обличчям до землі, надягнув їх на руки потерпілого за спиною. Після чого, офіцер громади ОСОБА_4 підняв з землі ОСОБА_7 , підвів останнього до автомобіля марки Ford Transit, д.н.з. якого наразі не встановлено, який належить ОСОБА_8 , та поклав його на підлогу вказаного автотранспорту. Відразу після цього, автомобіль Ford Transit з ОСОБА_7 під керуванням ОСОБА_8 попрямував до Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області. При цьому, поліцейський ОСОБА_4 на своєму службовому автомобілі та ОСОБА_9 на своєму мікроавтобусі Ford Transit, д.н.з. якого наразі не встановлено, також поїхали до селищної ради.
Через декілька хвилин, точний час встановити не надалось можливим, прибувши до Суворовської селищної ради, яка розташована у будинку №47 по вул.Пушкіна (Незалежності) у смт.Суворове в Ізмаїльському районі, мікроавтобус Ford Transit з ОСОБА_7 під керуванням ОСОБА_8 зупинився біля входу, куди одночасно з ними під'їхали поліцейський ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на своїх автомобілях.
Надалі, офіцер громади ОСОБА_4 за допомогою ОСОБА_9 витягнув
ОСОБА_7 з вищевказаного автомобілю, та зайшовши з ним до приміщення сільської ради, завів його до одного із кабінетів, де наказав стояти біля стінки не знімаючи кайданки з рук потерпілого. У свою чергу, ОСОБА_4 , з метою створити вигляд законності усіх вище перелічених незаконних своїх дій, тим самим уникнути у майбутньому можливої відповідальності, почав складати протоколи про скоєння ОСОБА_7 , начебто, адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 173, 185 КУпАП (дрібне хуліганство та злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського).
Перебуваючи у вищевказаному кабінеті удвох, ОСОБА_7 почав виказувати
ОСОБА_4 своє незадоволення з приводу протиправності дій останнього, та висловлювати свою незгоду щодо складання адміністративних протоколів відносно нього при відсутності на те будь-яких законних підстав.
Почувши незадоволення та зауваження у свій бік, поліцейський офіцер громади відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , перебуваючи при виконання своїх службових обов'язків, раптово підійшовши до ОСОБА_7 та нехтуючи приписами Конституції України, ст.ст. 1, 3, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нормами Закону України «Про Національну поліцію», присягою служити на вірність Українському народові, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою самоутвердження за рахунок приниження потерпілого, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, безпричинно наніс йому два удари в область грудної клітини, від чого останній присів навпочіпки, потім відразу почав завдавати удари обома колінами по тулубу, в результаті чого потерпілий впав на підлогу на правий бік. Вчиняючи насильницькі дії відносно ОСОБА_7 , який продовжував знаходитись на підлозі у тому ж положенні у кайданках на руках за спиною, ОСОБА_4 почав завдавати чисельні удари потерпілому правою ногою в область голови, живота та ніг. Під час вказаних протиправних дій ОСОБА_7 ,. намагаючись прикрити живіт від ударів, почав згинатись, в цю мить поліцейський ОСОБА_4 наніс один удар ногою в область кистей рук, які продовжували перебувати у наручниках за спиною, від чого потерпілий відразу почув сильний біль в області лівої руки та на мить знепритомнів.
У подальшому, коли ОСОБА_7 прийшов до тями, він відчував, що поліцейський ОСОБА_4 продовжував ще наносити удари по усім частинам тіла. Після цього, коли
ОСОБА_4 припинив побиття, ОСОБА_7 піднявшись та за вказівкою поліцейського вийшов у коридор. Через деякий час, до нього у коридор вийшов офіцер громади ОСОБА_4 , та звільнивши руки від кайданок випустив його з приміщення Суворовської селищної ради.
В результаті вищеописаних незаконних та протиправних дій з боку поліцейського офіцера громади відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , потерпілому ОСОБА_7 відповідно до висновку експерта № 615 від 15.05.2023 спричинені тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого очного яблука, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та закритого перелому другої п'ясної кістки лівої кисті з задовільним стоянням відламків, які відносять до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Таким чином, органом досудового розслідування поліцейський офіцер громади відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 підозрюється у тому, що 03.02.2023 приблизно о 23:00, знаходячись при виконанні своїх службових обов'язків та перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , всупереч обов'язку неухильного дотримання вимог та норм вищенаведених нормативно-правових актів, положень та посадових інструкцій, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою самоутвердження за рахунок приниження потерпілого, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, користуючись своїм службовим становищем, пов'язаним з його службовими повноваженнями, без наявних на те законних підстав, при відсутності будь-якої загрози як своєму життю і здоров'ю, оточуючим, так і публічній безпеці та громадському порядку, безпричинно застосував відносно ОСОБА_7 , який жодних протиправних дій та правопорушень не вчиняв, фізичну силу і спеціальні прийоми боротьби, надівши кайданки на руки за спиною, завдаючи йому фізичного болю і моральних страждань. У подальшому, поліцейський офіцер громади ОСОБА_4 , без будь-яких на те законних підстав доставив ОСОБА_7 до приміщення Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області, розташованої у цьому ж селищі по вул. Пушкіна (Незалежності), 47, де в одному із кабінетів, який саме конкретизувати наразі не представилось можливим, діючи умисно, з вищезазначених мотивів та метою, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, продовжуючи вчиняти насильницькі дії, наніс декілька ударів правою рукою в область грудей ОСОБА_7 , від чого останній присів, надалі завдав декілька ударів колінами в область тулубу, від яких потерпілий впав на підлогу на правий бік, та у вказаному положенні завдав ще декілька ударів в область голови та тулубу, один з яких прийшовся в область кистей рук, які продовжували перебувати у наручниках за спиною. В результаті вищеописаних незаконних дій офіцер громади відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого очного яблука, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та закритого перелому другої п'ясної кістки лівої кисті з задовільним стоянням відламків, які відносять до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
На підставі зібраних доказів та встановлених вище обставин, 28.07.2023 слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві повідомив ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, а саме - у перевищенні службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що супроводжувались насильством, застосуванням спеціальних засобів, а також болісними діями, за відсутності ознак катування.
Слідча звертається з клопотанням, в якому зазначає, що під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Так, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, який згідно ст.12 КК України відносять до категорії тяжкого злочину та тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним (покарання у вигляді позбавлення волі до восьми років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років) дає підстави вважати, що останній може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Також, ОСОБА_4 маючи значний досвід роботи в органах поліції, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від правоохоронних органів і суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Тобто органом досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Також, підозрюваний ОСОБА_4 володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього, обставин, що є предметом доказування у кримінальному провадженні, а тому може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, так органом досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України
Крім того, слідча вказує на існування ризику передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків по вказаному кримінальному провадженню, які ще не допитані органом досудового розслідування, з метою зміни, викривлення чи відмови від наданих ними показань, тобто є наявним ризик незаконного впливу підозрюваним на таких осіб. За рахунок займаної посади та реалізації своїх повноважень,
ОСОБА_4 має постійні стійкі зв'язки з іншими структурними підрозділами органів державної влади, дає змогу впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Крім цього, існує ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України, тобто ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання посилаючись на викладені в ньому доводи.
Захисник підозрюваного заперечував проти задоволення клопотання, долучив письмові заперечення в яких звернув увагу на те, що підозра необгрунтована, ризики недоведені, покази потерпілого не можуть бути підтвердженням обгрунтованості підозри, окільки такі покази повністю спростовуються показами ОСОБА_4 , іншими допитаними свідками, просив застосувати відносно його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, посилаючись на те, що підозрюваний має міцні соціальні зв'язки, постійне, зареєстроване місце проживання в Одеській області, позитивно характеризується за місцем роботи та за місцем проживання, раніше не судимий.
Підозрюваний підтримав думку свого захисника.
Вивчивши клопотання та матеріали які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання слідчого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, слідчий суддя враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст.5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ).
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Разом з тим, згідно п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов'язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Як встановлено в судовому засіданні 28.07.2023 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.
Що стосується посилання захисника на необґрунтованість підозри, слідчий суддя зазначає наступне.
Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена усправі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Зважаючи на дані, які містяться в наданих слідчому судді матеріалах, а також приймаючи до уваги п.175 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011 року, згідно якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, слідчий суддя вважає доведеним у судовому засіданні прокурором наявність обґрунтованої підозри за фактом вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.
Надані стороною захисту обгрунтування дійсно певним чином ставлять під сумнів обгрунтованість підозри, водночас потребують перевірки шляхом здійснення досудового розслідування.
Водночас, слідчий суддя зазначає, що на даній стадії кримінального провадження, не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_4 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому слідчий суддя не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою згідно положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до переконання про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення ч.2 ст.365 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами: заявою ОСОБА_7 від 01.03.2023; протоколом допиту як потерпілого ОСОБА_7 від 24.04.2023; протоколом проведення слідчого експерименту з участю ОСОБА_7 від 09.05.2023; висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_7 № 615 від 15.05.2023; протоколом допиту як свідка співмешканки ОСОБА_7 - ОСОБА_12 від 24.04.2023; протоколами допиту як свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 від 09.05.2023; протоколами допиту та додатковими допитами як свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 від 09.05.2023 та 12.07.2023; протоколами допиту як свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_9 від 10.05.2023, а також іншими доказами.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Таким чином, з врахуванням презумції невинуватості, вагомомості наявних доказів підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_4 тяжкого злочину, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у його вчиненні, враховуючи спосіб, у який злочин був вчинений, а саме із застосуванням насильства, а також те, що підозрюваний при цьому був працівником правоохоронного органу, на останнього покладені обов'язки пов'язані зі службою в поліції, слідчий суддя приходить до переконання про доведеність в судовому засіданні наявності ризику передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
В частині існування ризику впливу підозрюваного на свідків в рамках кримінального провадження, слідчий суддя враховує те, що підозрюваний знаючи данні свідків, які зазначені в матеріалах, доданих до клопотання, має реальну можливість здійснювати вплив на останніх, схиляючи їх до надання неправдивих показань, усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, оскільки у випадку подальшого можливого направлення обвинувального акту до суду відносно ОСОБА_4 свідки будуть допитуватися безпосередньо судом, слідчий суддя приходить до переконання про доведеність існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику ймовірного впливу підозрюваного на свідків.
Що стосується ризиків передбачених п.п.2,4 ч.1 ст.177 КПК України, слідчий суддя зазначає, що стороною обвинувачення зазначені ризики не доведені.
Враховуючи вагомість наявних доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України та покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а також те, що підозрюваний має міцні соціальні зв'язки, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, слідчий суддя приходить до переконання про можливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Так, згідно ч.1, ч.2 ст.182 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбаченого покарання у виді позбавлення волі.
Крім того, як вбачається з правової позиції ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
В свою чергу вказана міра запобіжного заходу в повній мірі відповідатиме загальним засадам кримінального провадження та національному законодавству України, зокрема практиці ЄСПЛ як його частині.
Таким чином, з урахуванням викладеного в сукупності, особи підозрюваного який має міцні соціальні зв'язки, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне, зареєстроване місце проживання в Одеській області, за яким позитивно характеризується, позицію Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області, позитивну службву характеристику, наявність великої кількості заохочень по службі за сумлінне виконання посадових обов'язків, ступінь доведеності підозри, слідчий суддя приходить до переконання, що для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, необхідно застосувати відносно нього запобіжний захід у вигляді нецілодобового домашнього арешту та покладення на нього обов'язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України
На підставі встановленого, керуючись ст.ст.176-178, 182-184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя,-
У задоволенні клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м.Миколаєві ОСОБА_6 , погоджене з прокурором відділу Одеської обласної прокуратуриОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №62023150020000185 від 12.04.2023 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді нецілодобового домашнього арешту у період часу із 23 год. 00 хв. по 06 год. 00 хв. кожного дня за адресою: АДРЕСА_1 строком до 27.09.2023 року включно за виключенням періоду оголошення повітряної тривоги.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки строком до27.09.2023 р. включно, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;утримуватися від спілкування з потерпілим ОСОБА_7 , свідками, які визначені слідчим у цьому кримінальному провадженні; здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвалапідлягає негайному виконанню після її проголошення.
Направити ухвалу для виконання до органу поліції за місцем проживання підозрюваного.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1