Справа № 496/5162/23
Провадження № 1-кс/496/1603/23
28 липня 2023 року м.Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка клопотання старшого слідчого СВ Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не одруженого, освіта середня, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за матеріалами кримінального провадження за № 42023162250000002 від 16.01.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
Старший слідчий ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , строком на 60 діб, посилаючись на те, що згідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 05.11.2009 № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710-VI), прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1710-VI, прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються: 1) у пунктах пропуску через державний кордон; 2) поза пунктами пропуску у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті; 3) на території суміжних держав у порядку, передбаченому статтею 26 цього Закону. Перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються у пунктах пропуску через державний кордон протягом часу роботи такого пункту. Час роботи пункту пропуску через державний кордон, який не працює цілодобово, зазначається на інформаційному стенді перед в'їздом до нього.
Крім того, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від введеного на всій території України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженими Законами України № 2119-ІХ від 15.03.2022, № 2212-ІХ від 21.04.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який було подовжено Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" з 25 травня 2022 року строком на 90 діб, затвердженими Законами України № 7664 від 12.08.2022 року, який було продовжено "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 757/2022 від 07.11.2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про затвердження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 № 2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указу Президента України від №58/2023 від 06.02.2023, затвердженого Законом України від 07.02.2023 р. № 2915-ІХ (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, відповідно до Указу Президента України від 1 травня 2023 року № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб (тобто до 18 серпня 2023 року).
Так, відповідно до п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Крім того, п. 3 вказаного Указу зазначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені зокрема ст. 33 Конституції України, згідно з якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Проте, незважаючи на обізнаність з вимогами наведених нормативно - правових актів, ОСОБА_5 , всупереч обов'язку неухильного дотримання вказаних актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді порушення встановленого порядку перетину державного кордону України і бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, став на злочинний шлях і умисно вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що у невстановлений час та місце, ОСОБА_5 , керуючись єдиним злочинним умислом спрямованим на незаконне збагачення, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь та бажаючи настання таких наслідків, розробив єдиний стійкий злочинний план, згідно якого здійснював ряд дій спрямованих на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України та доведення таких дій до кінцевого результату, керівництво такими діями, сприяння вчиненню в тому числі порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод. Фактично реалізуючи злочинний корисливий намір та виконуючи усі дії, стало можливим досягненням єдиного злочинного результату, як кінцевої мети діяльності ОСОБА_5 у вигляді незаконного переправлення особи через державний кордон України по заздалегідь визначеному маршруту, поза встановленими пунктами пропуску та без відповідних на те законних підстав.
Отже, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місце, ОСОБА_5 , діючи відповідно до розробленого плану, вступив у злочину змову з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яким він повідомив про свої злочинні плани щодо незаконного перетинання особами державного кордону України за грошові кошти та наявної реальної можливості організувати таке переправлення.
Далі, в кінці грудня 2023 року, більш точний час в ході проведення досудового слідства встановити не надалось можливим, ОСОБА_5 , знаходячись у невстановленому досудовим розслідуванням місці, керуючись спільним злочинним наміром, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , із застосуванням мобільного додатку «Телеграм» розпочав розмову з ОСОБА_10 , в ході, якої повідомив останньому про те, що має зв'язки та може організувати і здійснити разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , його незаконне переправлення через державний кордон України до Республіки Молдови. Також, ОСОБА_5 , запевнив ОСОБА_10 , що він може організувати декілька варіантів його незаконного переправлення через державний кордон України за грошову винагороду у розмірі 3500 доларів США.
Так, 10.01.2023 року, приблизно о 18 год. 40 хв., ОСОБА_5 , попередньо отримавши від ОСОБА_10 грошові кошти, реалізуючи спільний злочинний умисел направлений на вчинення ряду дій щодо організації незаконного переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України, сприяння його вчиненню порадами, вказівками та усуненням перешкод, керуючись корисливим мотивом, зустрівся з ОСОБА_11 , після чого на своєму автомобілі марки «Hyundai Sonata»p.H. НОМЕР_1 , відвіз останнього до СП-1 «Два стовпи», де ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , діючи відповідно до визначених ОСОБА_5 ролей на автомобілі марки «Volkswsgen Golf» р.н. НОМЕР_2 , який перебуває в постійному користуванні ОСОБА_7 , почали свій рух разом з ОСОБА_10 по автомобільній дорозі Одеса - Рені в напрямку транзитної ділянки на якій розташований міжнародний автомобільний пункт пропуску «Маяки - Паланка - Удобне», проїхавши контрольно - пропускний пункт під умовною назвою «Маяки» та знаходячись на транзитній ділянці в прикордонній смузі України з Респулікою Молдова, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , залишили ОСОБА_10 на вказаній точці перетину кордону, при цьому вказали напрямок його подальшого руху, після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 покинули вказане місце, тим самим вчинили усі дії направлені на незаконне переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України, організацію його незаконного переправлення через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння його вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинивши злочин за попередньою змовою між собою та з корисливих мотивів.
27.07.2023 року ОСОБА_5 , повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні на задоволенні клопотання наполягав, посилаючись на обставини викладені у письмовому клопотанні щодо існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання. При цьому просив застосувати відносно ОСОБА_5 домашній арешт, оскільки пред'явлена підозра прокурора не обґрунтована, також ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, не доведені з боку сторони обвинувачення, тому просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.
Підозрюваний ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав думку захисника та просив застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Заслухавши пояснення прокурора, підозрюваного та його захисника, вивчивши матеріали, додані до клопотання, матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п. 84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви», № 48297/99, п.43, ЄКПЛ 2002-ІІ).
Клопотання слідчого відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно п. 2, п.4 ч.1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину та до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Обґрунтованість підозри підтверджена матеріалами, доданими до клопотання, а саме: результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії передбаченої ч. 1 ст. 263 КК України відносно ОСОБА_5 ; протоколом про результати проведення спостереження за особою, відповідно до результатів якого підтверджуються обставини вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення; протоколами допиту свідків; іншими зібраними доказами у своїй сукупності, які підтверджують факт вчинення ОСОБА_5 тяжкого злочину, з корисливих мотивів.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 177 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, а саме: запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вирішуючи клопотання прокурора щодо доцільності застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, судом враховуються вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
На підставі ч. 2 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Частиною 2 ст. 194 КПК України саме на прокурора покладено обов'язок доведення наявності ризику, суд же, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами і не може самостійно визначити і обґрунтовувати ризики, тим паче, що ч. 3 ст. 22 КПК України прямо заборонено покладати на один і той самий орган чи службову особу під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду.
Слідчий суддя погоджується з думкою прокурора про існування ризиків того, що ОСОБА_5 , перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду.
Так, при оцінці ризику переховування від правосуддя, поряд з іншими обставинами, може братися до уваги і загроза відносно суворого покарання, як це відображено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000 р.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Разом з тим, слідчий суддя також погоджується з доводами захисника обвинуваченого про те, що в клопотанні прокурор не обґрунтував неможливість застосування більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, для запобігання встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Зокрема у клопотанні сторона обвинувачення в обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу посилається, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам. Так, особисте зобов'язання не може бути застосовано, у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину. Особиста порука не може бути застосована оскільки не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваною покладених на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту також не зможе запобігти зазначеним вище ризикам.
В свою чергу, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному чи обвинуваченому у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В рішенні «Мамедова проти Росії» 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Таким чином, з урахуванням наведеного слідчий суддя дійшов до висновку, що одна лише тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може бути безумовною підставою для продовження дії найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, а також беручи до уваги відомості щодо особи підозрюваного ОСОБА_5 , слідчий суддя прийшов до переконання, що стороною обвинувачення, в цьому судовому засіданні, не доведено, що застосування до ОСОБА_5 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою викликано об'єктивною необхідністю і виправдовує такий ступінь втручання у його права і свободи, а інший запобіжний захід не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, у зв'язку з чим слід прийти до висновку про відсутність підстав щодо застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В той же час, вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу слідчий суддя виходить з наступного.
Захисник підозрюваного просить змінити ОСОБА_5 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Згідно ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.
Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених не неї зобов'язань, використовувати електроні засоби контролю.
Відтак, виключно у сукупності з усіма наведеними вище обставинами, для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, враховуючи мету застосування запобіжного заходу, а також за відсутності безумовних підстав для продовження виняткового запобіжного заходу, тримання під вартою, слідчий суддя приходить до висновку, що слід застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 , більш м'який запобіжний захід, а саме: цілодобовий домашній арешт, з покладенням на нього відповідних обов'язків.
Строк дії ухвали про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту не може перевищувати двох місяців.
Керуючись ст. ст. 176-178,181-184, 193, 194, 196, 197, 205 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання старшого слідчого СВ Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити частково.
Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , (за виключенням переміщення до найближчого укриття під час оголошення повітряної тривоги).
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України такі обов'язки:
-Прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за викликом, в тому числі за номером телефону підозрюваного;
-не відлучатися без дозволу слідчого, прокурора або суду із м. Одеса;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Встановити строк дії ухвали - 60 днів, тобто з 28.07.2023 року до 25.09.2023 року, в межах строку досудового розслідування.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1
Повний текст ухвали складено 01.08.2023 року.