Провадження № 22-ц/803/5853/23 Справа № 183/1045/23 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О.С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
08 серпня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,
розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, в якій подано апеляційну скаргу Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року, -
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій виклав вимогу про встановлення факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року і 13 листопада 1991 року і по теперішній час, останнє місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви заявник посилався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Новомосковську Дніпропетровської області. З дитинства проживав у с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, де навчався у школі до 1969 року, закінчив 6 класів. З 1970 року розпочав свою трудову діяльність, яка підтверджується відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_1 . У 1977 році заявник одружився з ОСОБА_2 , з якою прожив до 2007 року і розлучився, має двох дітей. Все життя він жив з паспортом зразка СРСР, ніколи не виїжджав за межі України. Після проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року, паспорт зразка СРСР на паспорт громадянина України не обмінював. У липні 2022 року заявник втратив паспорт зразка СPCP. Звернувшись до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, з метою отримання паспорта громадянина України, йому було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду. Так, на сьогоднішній день заявник має бажання отримати паспорт громадянина України, здобути громадянство України, однак, не дивлячись на те, що заявник з народження проживав на території України, без документів він не має можливості реалізувати дане право. У зв'язку з чим, заявник враховуючи, що станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року він проживав на території України, посилаючись на положення Закону України «Про громадянство України», просив задовольнити його заяву.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року постійно проживав на території України.
У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклало вимогу про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні заяви.
Апеляційну скаргу заявник обґрунтовував тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до чинного законодавства України для оформлення належності до громадянства України потрібно зазначити лише одну дату постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Заявник ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції установлено, що відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (а.с.14) ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька: ОСОБА_4 , українець; відомості про матір: ОСОБА_5 , українка; актовий запис про народження № 617 від 13 грудня 1956 року, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області.
21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із письмовою заявою про встановлення належності чи неналежності до громадянства України, у зв'язку з втратою паспорта громадянина колишнього СРСР.
Проведеною перевіркою належність до громадянства України ОСОБА_1 не підтверджено. Згідно з наданими особистими відомостями заявника, він був документований паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року. У зв'язку з тим, що він не документований паспортом громадянина України та паспорт колишнього СРСР, оформлений на його ім'я втрачений, заявникові відмовлено у документуванні паспортом громадянина України та рекомендовано звернутися до суду для встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або юридичного факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року (а.с.8-9).
Згідно довідки виконавчого комітету Новомосковської міської ради станом на 13 листопада 1991 року та 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначені відомості відповідають даним поквартирної картки.
З копії трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 20 жовтня 1975 на ім'я (мовою оригіналу) « ОСОБА_6 » вбачається, що останній у періоди з 27.06.1991 по 16.09.1991 та з 11.11.1991 по 14.06.1992 працював на посаді двірника у я/с №14 «Ручеек» (а.с.11 зворотна сторона).
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які в сукупності свідчать про постійне (безперервне) проживання заявника на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до ІНФОРМАЦІЯ_3 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Ураховуючи зазначене, необхідно дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20).
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року), зокрема документи щодо його народження, навчання та праці. При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справ не містять.
При цьому суд дав оцінку письмовим доказам, зокрема, які підтверджують реєстрацію ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права є безпідставними. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 серпня 2023 року.
Судді: