24 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2023 задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , та накладено арешт на майно, яке було виявлене та вилучене 08.06.2023 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: аркуш паперу формату А-4 з друкованим чорновим текстом, що починається словами « ОСОБА_8 , добрый день!» і закінчується фразою «КЦКБА остальной части цен на арматуру», на 1 арк.; мобільний телефон торгівельної марки «iPhone» моделі «12», серійний номер НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , в захисному чохлі чорного кольору, без сім-картки оператора мобільного зв'язку.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Справа № 752/20974/23 Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/4192/2023 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що визнаючи вилучені речі речовими доказами, слідчий лише перелічив вилучене майно та констатував, що воно має значення речових доказів, проте в постанові не зазначено жодного з критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, за якими конкретне вилучене майно можна віднести до речових доказів у даному кримінальному провадженні.
З протоколу огляду від 08.06.2023 мобільного телефону марки «iPhone», модель: 12, не убачається, на підставі чого слідчий дійшов до висновку, що відомості, наявні в цьому мобільному телефоні, підтверджують обставини, які є предметом дослідження у кримінальному провадженні.
Наявність листування та обмін повідомленнями, які містяться на мобільному пристрої, зафіксовані органом досудового розслідування шляхом його безпосереднього огляду, а тому факт наявності таких листувань не виправдовує арешт мобільного телефону і позбавлення власності ОСОБА_7 .
Під час обшуку ОСОБА_7 жодним чином не перешкоджав доступу до речей, добровільно надав їх слідчому для огляду, перегляду інформації, що містилася на зазначених пристроях, що свідчить про відсутність мети приховування, пошкодження, псування чи знищення майна.
Власник не заперечував і проти копіювання інформації з вилучених предметів. Сторона обвинувачення мала можливість залучити спеціаліста для надання безпосередньої технічної допомоги з копіювання інформації.
Відтак, арешт телефону ОСОБА_7 не можна вважати розумним та співрозмірним обмеженням права власності завданням кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вислухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000025 від 11.01.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що посадовими особами, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками ПрАТ «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» (далі - ПрАТ «КЦКБА», код ЄДРПОУ 33096208) та інших українських суб'єктів господарювання, організовано ведення фінансово-господарської діяльності в інтересах держави-агресора та у тісній взаємодії з рядом українських та іноземних суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, здійснення постачання продукції українського виробництва через підконтрольні іноземні компанії, на виконання проектів держави-агресора, а саме компаній, що входять до структури російської державної корпорації з атомної енергії «Росатом», тобто, здійснення пособництва державі-агресору у завданні шкоди Україні, шляхом перерахування (передачі) матеріальних ресурсів та інших активів.
Згідно долучених до клопотання матеріалів, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 23.05.2023 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання голови наглядової ради ПрАТ «КЦКБА» ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до даних протоколу обшуку від 08.06.2023, цього ж дня проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено аркуш паперу формату А-4 з друкованим чорновим текстом, що починається словами « ОСОБА_8 , добрый день!» і закінчується фразою «КЦКБА остальной части цен на арматуру», на 1 арк., та мобільний телефон торгівельної марки «iPhone» моделі «12», серійний номер НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , в захисному чохлі чорного кольору, без сім-картки оператора мобільного зв'язку.
Постановою слідчого в ОВС 1 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України від 08.06.2023 вищевказані вилучені речі та документи визнані речовим доказом у даному кримінальному провадженні № 22023000000000025.
09.06.2023 прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, яке було виявлене та вилучене 08.06.2023 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: аркуш паперу формату А-4 з друкованим чорновим текстом, що починається словами « ОСОБА_8 , добрый день!» і закінчується фразою «КЦКБА остальной части цен на арматуру», на 1 арк., та мобільний телефон торгівельної марки «iPhone» моделі «12», серійний номер НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , в захисному чохлі чорного кольору, без сім-картки оператора мобільного зв'язку.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2023 задоволено клопотання прокурора, та накладено арешт на майно, яке було виявлене та вилучене 08.06.2023 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: аркуш паперу формату А-4 з друкованим чорновим текстом, що починається словами « ОСОБА_8 , добрый день!» і закінчується фразою «КЦКБА остальной части цен на арматуру», на 1 арк.; мобільний телефон торгівельної марки «iPhone» моделі «12», серійний номер НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , в захисному чохлі чорного кольору, без сім-картки оператора мобільного зв'язку.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вилучений мобільний телефон та аркуш паперу, з тих підстав, що вони у встановленому законом порядку визнані речовими доказами у межах кримінального провадження, та відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучене в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , що за адресою: АДРЕСА_1 , майно, оскільки у даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування встановлено, що вказане майно може містити відомості, які мають значення для кримінального провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вилучене майно, врахувавши і наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучені аркуш паперу та мобільний телефон не відповідають критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене майно може зберегти на собі відомості відомості, які мають значення для кримінального провадження, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Колегією судів не встановлено недотримання слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України або невідповідності оскаржуваної ухвали вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3