20 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарі судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні, у тому числі за допомогою системи "EasyCon", апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 420 141 000 000 012 38 від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_6 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2020 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бровари Київської області, громадянина України, працюючого ФОП " ОСОБА_7 ", зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого;
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Єрки Катеринопільського району Черкаської області, громадянина України, працюючого ФОП " ОСОБА_9 ", зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , не судимого;
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Підгірці Обухівського району Київської області, громадянина України, працюючого в ТОВ "ЕрБіДіЛогістика", зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , не судимого;
обвинувачених, кожного, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а також
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Сміла Черкаської області, громадянина України, працюючого ФОП " ОСОБА_12 ", зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 , не судимого;
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки м. Києва, громадянки України, працюючої на посаді директора ТОВ "ДелайтСервіс", зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_6 , не судимої,
обвинувачених, кожного, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_15 ,
захисників ОСОБА_16 ,
ОСОБА_17 ,
обвинувачених ОСОБА_7 ,
ОСОБА_9 ,
ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 ,
ОСОБА_14 , -
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2020 ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , кожний, визнані невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та кожного з них виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому кожний з них обвинувачується.
Цим же вироком ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , кожний, визнані невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, та кожного з них виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому кожний з них обвинувачується.
Процесуальні витрати віднесені на рахунок держави.
Вирішена доля речових доказів у провадженні.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2022 на задоволення заяви адвоката ОСОБА_16 виправлено описку у вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2020 у кримінальному провадженні № 420 141 000 000 012 38 від 23.10.2014, що надійшло до суду з обвинувальним актом по обвинуваченню ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 щодо вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , щодо вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, та на сторінці 53 абзац 10 викладено в такій редакції:
"Показання свідка ОСОБА_18 щодо обставин предмету неправомірної вигоди - справжності грошових коштів в сумі 300 доларів США, судом оцінюється як неналежний і недопустимий доказ, оскільки таке суб'єктивне твердження свідка не є належним доказом в підтвердження справжності грошових коштів, а не їх імітаційним засобом".
Ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 27.09.2022 залишена без зміни ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2022 про виправлення описки.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09.09.2022 на задоволення заяви адвоката ОСОБА_17 виправлено описку у ухвалі Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2022 та у вступній частині ухвали абзац 2 викладений у редакції: "головуючого судді ОСОБА_19 ", а абзац 5 резолютивної частини: "Ухвала може були оскаржена протягом семи днів з моменту проголошення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Бориспільський міськрайонний суд Київської області", що не оскаржена.
Як указано у вироку, ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а ОСОБА_12 та ОСОБА_14 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.
Так, згідно обвинувального акта, 08.10.2014 ОСОБА_18 , перебуваючи на території аеропорту "Бориспіль", розташованого в м. Бориспіль-7 Бориспільського району Київської області, з метою отримання консультації щодо митного декларування вантажу, який прибув на його ім'я, звернувся до заступника начальника відділу митного оформлення № 5 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_7 (далі - ВМО № 5), робоче місце якого розташоване за вищевказаною адресою.
У цей час, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на протиправне особисте збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, що надійшли на адресу останнього. При цьому, з метою реалізації та закінчення свого злочинного умислу, ОСОБА_7 у невстановлений проміжок часу та місці вступив у злочинну змову з ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 .
У подальшому, ОСОБА_7 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, надав номер телефону ОСОБА_12 та запропонував звертатися з вказаних питань саме до нього.
Того ж дня, ОСОБА_18 зателефонував ОСОБА_12 з приводу отримання консультації щодо митного декларування вантажу та домовився про зустріч, в ході якої ОСОБА_12 , оглянувши документи на вантаж, запропонував ОСОБА_18 пройти до офісної будівлі, розташованої поблизу ВМО № 5, та завів до кабінету, в якому перебувала директор ТОВ "Делайт сервіс" ОСОБА_14 .
Під час розмови, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , продовжуючи реалізувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, повідомили ОСОБА_18 , що за безперешкодне митне оформлення товарів він повинен передати співробітникам Київської митниці Міністерства доходів і зборів України грошові кошти у розмірі 600 доларів США.
У подальшому, 10.11.2014, з метою роздрукувати вантажну митну декларацію на товар, а саме: автозапчастини, ОСОБА_18 звернувся до довіреної особи ОСОБА_7 , на яку він вказав на минулій зустрічі - ОСОБА_12 . Діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, безпосередньо перед подачею вантажної митної декларації до митниці, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_18 , що ОСОБА_7 визначив для проведення митного оформлення інспектора ВМО № 5 ОСОБА_11 .
При цьому, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_18 , що він попередньо провів з ОСОБА_11 розмову, в ході якої вони визначили суму неправомірної вигоди, яку потрібно передати ОСОБА_11 за безперешкодне проведення митного контролю (підтвердження рівня митної вартості, не витребування оригіналів дозвільних документів тощо), а саме 100 доларів США.
У той же день, після завершення митного оформлення вантажної митної декларації, ОСОБА_18 запитав у ОСОБА_11 чи вірно він зрозумів слова ОСОБА_12 про те, що він має передати йому грошові кошти у сумі, еквівалентній 100 доларам США. ОСОБА_11 , діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, перебуваючи за місцем розташування ВМО № 5, підтвердив вказані слова. Після цього, ОСОБА_18 передав ОСОБА_11 1.500 гривень, трьома купюрами, номіналом по 500 гривень. У свою чергу, ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_18 вказані грошові кошти та поклав їх у внутрішній карман чорної шкіряної куртки, в яку був одягнений.
У подальшому, того ж дня, після завершення митного оформлення товарів, близько 19 год. 30 хв., на мобільний телефон ОСОБА_18 зателефонував ОСОБА_7 , який, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, запропонував ОСОБА_18 зустрітися в районі Ленінградської площі в м. Києві.
Того ж дня, приблизно о 20 год. 30 хв., ОСОБА_18 на власному автомобілі прибув у зазначене місце, а ОСОБА_7 пересів на переднє пасажирське сидіння автомобіля ОСОБА_18 та, продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, в ході розмови повідомив, що в наступному буде складно здійснювати митні оформлення з зазначеною митною вартістю, мотивуючи це тим, що митна вартість товару з урахуванням доставки нижча за розрахункову вартість доставки. ОСОБА_7 запропонував у подальшому розглянути можливість підвищення митної вартості, посилаючись на можливі проблеми у його роботі при проведенні аналогічних оформлень в майбутньому.
У свою чергу, ОСОБА_18 запитав у ОСОБА_7 : чи вірно він зрозумів слова ОСОБА_12 про те, що йому потрібно передати грошові кошти у сумі еквівалентній 200 доларам США. ОСОБА_7 , діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, підтвердив вказані слова. Після цього, ОСОБА_18 вибачився, що у нього не має доларів, а є тільки гривні, та перепитав: чи буде нормально, якщо він дасть 3.000 гривень, на що ОСОБА_7 відповів ствердно. В подальшому, ОСОБА_18 передав ОСОБА_7 3.000 гривень, шістьма купюрами номіналом по 500 гривень, а ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_20 вказані грошові кошти та поклав їх у карман верхнього одягу, в який був одягнений. У подальшій розмові, ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, поцікавився з приводу того, чи передавав ОСОБА_18 які-небудь грошові кошти інспектору за безперешкодне митне оформлення товарів, на що ОСОБА_18 повідомив, що він передав 1.500 гривень ОСОБА_11 , а ОСОБА_7 , у свою чергу, відповів схвально.
Надалі, відповідно до попередньої домовленості, 11.11.2014 ОСОБА_18 , приблизно об 11 год. 00 хв., прибув до офісу ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , а саме за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль-7, ДП "МА "Бориспіль".
Посилаючись на попередню домовленість, ОСОБА_18 передав ОСОБА_12 1.500 гривень, а саме: 1 купюру номіналом 500 гривень та 5 купюр номіналом по 200 гривень. Однак, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , діючи узгоджено, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, посилаючись на великий обсяг витраченого власного часу, почали вимагати у ОСОБА_18 ще тисячу гривень. Останній, посилаючись на відсутність всієї суми, запропонував 800 гривень, на що ОСОБА_12 та ОСОБА_14 погодилися, при цьому ОСОБА_18 передав ОСОБА_12 ще 800 гривень, а саме: 4 купюри номіналом по 200 гривень. ОСОБА_12 , діючи узгоджено, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, в присутності ОСОБА_14 , отримав від ОСОБА_18 вказані грошові кошти та поклав їх на письмовий стіл. Наприкінці розмови ОСОБА_12 повідомив, що при наступному митному оформленні вони будуть діяти аналогічним способом.
У подальшому, 18.11.2014 з метою роздрукувати вантажну митну декларацію на товар, а саме: автозапчастини, ОСОБА_18 звернувся до ОСОБА_12 та ОСОБА_14 за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, м. Борисгііль-7, ДП "МА "Бориспіль". Діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, безпосередньо перед подачею вантажної митної декларації до митниці, 18.11.2014, у другій половині дня, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_18 , що ОСОБА_7 визначив для проведення митного оформлення інспектора ВМО № 5 ОСОБА_9 .
При цьому, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_18 , що він попередньо провів з ОСОБА_9 розмову, в ході якої вони визначили суму неправомірної вигоди, яку потрібно передати ОСОБА_9 за безперешкодне проведення митного контролю (підтвердження рівня митної вартості, не витребування оригіналів дозвільних документів тощо), а саме 1.500 гривень.
У той же день, після завершення митного оформлення вантажної митної декларації ОСОБА_18 запитав у ОСОБА_9 : чи вірно він зрозумів слова ОСОБА_12 про те, що він має передати йому грошові кошти у сумі, еквівалентній 1.500 гривень. ОСОБА_9 , діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, перебуваючи за місцем розташування ВМО № 5, уточнив вказані слова, додавши про необхідність передати 1.000 гривень ОСОБА_12 , при цьому ОСОБА_12 мав передати вказані грошові кошти ОСОБА_9 в подальшому.
Після цього, того ж дня, ОСОБА_18 передав ОСОБА_12 1.000 гривень, а ОСОБА_12 , діючи узгоджено, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, отримав від ОСОБА_18 вказані грошові кошти з метою подальшої передачі ОСОБА_9 , які передав останньому у невстановлені досудовим розслідуванням проміжок часу та місці.
Під час передачі вищевказаних грошових коштів, ОСОБА_18 на вимогу ОСОБА_12 передав, а ОСОБА_12 , діючи узгоджено, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, отримав ще 2.000 гривень неправомірної вигоди, які були призначені для ОСОБА_12 та ОСОБА_14 .
Надалі, того ж дня, після завершення митного оформлення товарів, в проміжок часу між 20 год. 00 хв. по 21 год. 00 хв., ОСОБА_18 , згідно попередньої домовленості, зустрівся з ОСОБА_7 за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с/рада Великоолександрівська, автодорога "Київ-Харків-Довжанський" (на Ростов-на-Дону), 31 км + 300 м, АЗС № 30 ТОВ "Восток".
Так, ОСОБА_18 на власному автомобілі прибув у зазначене місце, а ОСОБА_7 пересів на переднє пасажирське сидіння автомобіля ОСОБА_18 та, діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, отримав від ОСОБА_18 грошові кошти в сумі 3.000 гривень.
У подальшому, 25.11.2014 з метою роздрукувати вантажну митну декларацію на товар, а саме: автозапчастини, ОСОБА_18 звернувся до ОСОБА_12 та ОСОБА_14 за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль-7, ДП "МА "Бориспіль". Діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, безпосередньо перед подачею вантажної митної декларації до митниці ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_18 , що ОСОБА_7 визначив для проведення митного оформлення інспектора ВМО № 5 ОСОБА_11 .
При цьому, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_18 , що він попередньо провів з ОСОБА_11 розмову, в ході якої вони визначили суму неправомірної вигоди, яку потрібно передати ОСОБА_11 за безперешкодне проведення митного контролю (підтвердження рівня митної вартості, не витребування оригіналів дозвільних документів тощо), а саме 2.000 гривень.
У той же день, після завершення митного оформлення вантажної митної декларації ОСОБА_18 , діючи згідно попередньої домовленості та за вказівкою ОСОБА_12 , передав ОСОБА_11 2.000 гривень. У свою чергу, ОСОБА_11 , продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, отримав від ОСОБА_18 вказані грошові кошти та поклав їх у внутрішню кишеню форменого кітеля, в який був одягнений.
Після цього, того ж дня, ОСОБА_18 , діючи згідно попередньої домовленості та за вказівкою ОСОБА_12 , передав ОСОБА_14 . 2.000 гривень, а ОСОБА_14 , діючи узгоджено, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, отримала від ОСОБА_18 вказані грошові кошти.
Надалі, того ж дня, після завершення митного оформлення товарів, в проміжок часу між 20 год. 00 хв. по 20 год. 20 хв., ОСОБА_18 , згідно попередньої домовленості, зустрівся з ОСОБА_7 за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с/рада Великоолександрівська, автодорога Київ-Харків-Довжанський (на Ростов-на-Дону), 31 км + 300 м, АЗС № 30 ТОВ "Восток".
Так, ОСОБА_18 на власному автомобілі прибув у зазначене місце, а ОСОБА_7 пересів на переднє пасажирське сидіння автомобіля ОСОБА_18 та, діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне митне оформлення товарів, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, отримав від ОСОБА_18 грошові кошти в сумі 3.000 гривень.
Отже, в ході досудового розслідування встановлено, що заступник начальника відділу митного оформлення № 5 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці ОСОБА_7 , діючи узгоджено, реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 за безперешкодне мигне оформлення товарів, за попередньою змовою з інспекторами вказаного відділу ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , директором ТОВ "Делайт сервіс" ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , у період з 10.11.2014 по 25.11.2014 отримали від ОСОБА_18 неправомірну вигоду за безперешкодне проведення митного контролю (підтвердження рівня митної вартості, не витребовування оригіналів дозвільних документів тощо) у загальній сумі 19.800 гривень.
Органами досудового розслідування зазначені дії ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК України - як одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду для себе чи третьої особи, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Вищезазначені дії ОСОБА_12 та ОСОБА_14 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України - як співвиконання у одержанні службовою особою неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду для себе чи третьої особи, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Разом з цим, за результатами судового розгляду, суд першої інстанції, вважаючи, що сторона обвинувачення не надала переконливих доказів вчинення одержання ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 як службовими особами неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення ними як службовими особами в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їм влади чи службового становища, так само як і те, що вказані дії вчинені останніми у співвиконанні з ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , - дійшов висновку про необхідність виправдання останніх у зв'язку з недоведеністю вчинення зазначеними обвинуваченими інкримінованого кожному з них злочину, бо, як указано у вироку, судом не встановлено беззаперечних доказів для притягнення указаних обвинувачених до кримінальної відповідальності та ухвалення обвинувального вироку, як і не доведено стороною обвинувачення "поза розумним сумнівом"вчинення ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 злочинів, у скоєнні яких вони обвинувачувались.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2020, яким виправдано ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , кожного, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , кожного, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати кожного з них винуватим у вчиненні вказаних злочинів з призначенням відповідного покарання.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, прокурор стверджує, що вирок суду є необґрунтованим та таким, що винесений з порушенням норм чинного законодавства, а саме: неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Так, прокурор вказує, що висновки суду щодо невідповідності формулювання обвинувачення диспозиції ч. 3 ст. 368 КК України не відповідають дійсності, оскільки висунуте обвинувачення про те, що заступник начальника відділу митного оформлення № 5 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці ОСОБА_7 , за попередньою змовою з інспекторами вказаного відділу ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , директором ТОВ "Делайт сервіс" ОСОБА_14 , брокером даного товариства ОСОБА_12 у період з 10.11.2014 по 25.11.2014 отримали від ОСОБА_18 неправомірну вигоду за безперешкодне проведення митного контролю у загальній сумі 19.800 гривень і вказує на вчинення активних дій службовою особою, що виражаються у вчиненні певних дій з використанням наданого службового становища.
Крім суд, як посилається прокурор, аналізуючи показання свідка ОСОБА_18 та надаючи їм оцінку як нелогічним, абсурдним і позбавленим здорового глузду, що не являється критеріями оцінки доказів судом, визначеним ч. 1 ст. 94 КПК України, тільки з підстав того, що свідок змінив свої початкові показання по мірі завдання йому питань стороною захисту, що оцінено судом, як намагання останнього повідомити суду не всі обставини досліджуваної події, але лише ті, щоб подати у вигідній для себе інтерпретації, щоб вони узгоджувалися з обставинами, викладеними в обвинувальному акті, ці висновки зробив без залучення відповідного спеціаліста (експерта) та не маючи спеціальних знань у сфері лінгвістики у тому числі і щодо заяви, яка не була написана саме з його-свідка слів.
Прокурор звертає увагу, що не узгоджується з положеннями КПК України та Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових дій) (далі НСРД) та використання їх результатів у кримінальному провадженні і позиція суду щодо правильності складання протоколів за результатами проведення НСРД, що у суду викликало сумнів у дійсності та вірогідності, викладених у вказаних протоколах відомостей, як є безґрунтовним твердженням суду про необхідність винесення окремої постанови про фіксацію процесуальної дії, зокрема НСРД, а також складання протоколів про вручення та повернення засобів аудіо- відеоконтролю з певних їх змістом.
Також, всупереч висновкам суду, прокурор вказує, що клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, ухвали слідчого судді про проведення НСРД, доручення слідчого про проведення НСРД, які не мають жодних відомостей, які можуть бути доказами у конкретному кримінальному провадженні, бо за своєю правовою природою є процесуальною підставою для отримання доказів, мають досліджуватися судом під час розгляду провадження з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті проведення НСРД, що викладено в позиції Великої палати Верховного Суду у рішенні від 16.10.2019 (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43кс19).
Водночас, прокурор звертає увагу, що відповідні клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, ухвали Апеляційного суду міста Києва за результатами їх розгляду, а також доручення слідчого про проведення відповідних НСРД відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України ще майже за два роки до винесення судом остаточного рішення у провадженні, сторона захисту мала достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі з процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.
Крім того, прокурор вказує, що судом визнано недопустимими протоколи проведених слідчих (розшукових) дій, зокрема проведених обшуків, з формальних підстав, незважаючи на те, що поняті, будучи допитаними під час судового розгляду, підтвердили хід та їх результати, а показання допитаних у ході судового розгляду свідків сторони обвинувачення, протоколи проведених слідчих (розшукових) дій та НСРД є логічними та такими, що узгоджуються між собою.
З метою усунення вищевказаних недоліків прокурор вбачає за доцільне повторне дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, шляхом дослідження письмових доказів, зокрема протоколів, складених за результатами проведених слідчих (розшукових) та НСРД, а також допиту свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25
07.05.2021 до Київського апеляційного суду надійшли зміни до апеляційної скарги прокурора у провадженні ОСОБА_26 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2020 у кримінальному провадженні № 420 141 000 000 012 38 від 23.10.2014 стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , в яких він просить вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2020 щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 за ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 27, ч.3 ст. 368 КК України скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв?язку з істотним порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону.
Так, прокурор вказує, що, згідно норми ст. 365 КПК України, останнє слово є стадією судового провадження, однак відповідно до журналу судового засідання від 13.04.2020 судом надано останнє слово обвинуваченим у судовому засіданні без прокурора, що є істотним порушенням вимог п. 3 ч. 2 ст. 415 КПК України, яке тягне за собою безумовне скасування вироку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Крім того, прокурор посилається, що судом не дотримано і вимог ч. 2 ст. 319 КПК України, оскільки були відсутні підстави для продовження судового розгляду при зміні складу суду, бо за наявності відповідних підстав, слід стверджувати, що суддя не ознайомився з ходом судового провадження та з матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, та не погодився з прийнятими судом процесуальними рішеннями.
А саме, суд під головуванням судді ОСОБА_29 у вироку послався на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, бо формулювання обвинувачення не відповідає диспозиції ч. 3 ст. 368 КПК України, тоді як попередній склад суду не повернув обвинувальний акт прокурору, а призначив його до судового розгляду.
Також, суд під головуванням судді ОСОБА_29 , в порушення вимог ч. 2 ст. 319 КПК України, не з?ясував у сторін кримінального провадження чи не наполягають вони на новому проведенні процесуальних дій, на що вказує проведення заміни складу суду у відсутності захисника ОСОБА_30 .
Про те, що головуючий суддя ОСОБА_29 не ознайомився з ходом судового провадження, на переконання прокурора, вказує і та обставина, що лише перебуваючи в нарадчій кімнаті суддя виявив відсутність запису показань 3 свідків.
Прокурор ставить під сумнів і правильність продовження суддею ОСОБА_29 подальшого розгляду провадження, бо згідно з протоколом повторного авторозподілу від 14.03.2017 його було визначено для здійснення розгляду провадження (а.п. 101 т. 6), а не шляхом заміни, тимчасова ж відсутність судді-члена колегії, як правило, не може бути підставою для зміни складу колегії суддів, тобто, продовження розгляду справи відбулось з порушенням вимог ст. 319 КПК України, а, відтак, свідчить про не дослідження судом усіх доказів, яким надано оцінку, чим істотно порушено вимоги ст. 23 КПК України.
Крім того, як вказує прокурор, судом порушено вимоги ст. 367 КПК України - таємницю нарадчої кімнати, бо, вийшовши до нарадчої кімнати 24.01.2020, суд 28.01.2020 поновив судовий розгляд, повідомивши про відсутність запису показань 3 свідків.
Прокурор також зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації щодо проголошення вироку суду, в якому є посилання на свідка ОСОБА_31 , однак згідно журналу судового засідання вказаний свідок судом не допитувався, а відсутність такого журналу також є порушенням вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України.
Прокурор ставить під сумнів і саме проголошення вироку, яке згідно з журналом судового засідання від 14.04.2020 та довідки секретаря від 14.04.2020 здійснено судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, з 08.30 год. до 09.30 год. (а.п. 9, 10 т. 9), бо вирок містить 72 сторінки та більше ніж 57.000 слів, що потребував оголошення зі швидкістю більше як 15 слів в секунду, що, як стверджує прокурор, очевидно є неможливим.
Скориставшись правом, передбаченим ст. 402 КПК України, захисники ОСОБА_16 та ОСОБА_17 подали заперечення на змінидо апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 , вважаючи вироксуду першої інстанції законнимта обгрунтованим.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, який підтримав зміни до апеляційної скарги прокурора та просив вирок суду першої інстанції скасувати з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, у зв?язку з чим не вважав за потрібне досліджувати докази у провадженні, заявлені в апеляційній скарзі прокурора, пояснення захисників та обвинувачених, які заперечували проти задоволення апеляційних вимог прокурора, у тому числі зі змінами, вважаючи вирок суду законним та обгрунтованим, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги/зі змінами, колегія суддів дійшла наступного.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України, в межах апеляційної скарги в обсязі, підтриманому прокурором у суді апеляційної інстанції та з урахуванням позиції сторін у кримінальному провадженні в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з?ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право на справедливий суд.
Захищене ст. 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження.
У національному законодавстві ці принципи знайшли своє відображення в ст. 7 КПК України, відповідно до якої, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, серед яких - рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Реалізацій цих принципів здійснюється, зокрема через відсутність привілеїв чи обмежень у правах учасників процесу, самостійному обстоюванні стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, а також через свободу сторін кримінального провадження у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України.
При цьому суд зобов'язаний, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Указаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції не дотримався.
Так, відповідно до норми п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України, рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою.
Обов?язкова участь прокурора в суді першої інстанції під час розгляду обвинувального акта випливає зі змісту п. 19 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 36, та глави 28 КПК України, що відповідає засадам ст. 131-1 Конституції України.
Між тим, як видно з матеріалів кримінального провадження, за відсутності прокурора у судовому засіданні 13.04.2020 суд, вислухавши останнє слово кожного з обвинувачених, видалився до нарадчої кімнати (а.п. 7-8 т. 9), по виходу з якої 14.04.2020 за відсутності осіб, які беруть участь у провадженні, проголосив вирок (а.п. 9, 10 т. 9).
Отже, вирок суду у будь-якому разі підлягає скасуванню, бо стадія судового провадження - останнє слово обвинуваченого здійснена за відсутності прокурора, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України.
На правильність даних висновків не можуть вплинути доводи сторони захисту про те, що, з аналізу змісту вимог ст. 365 КПК України, яка передбачає надання останнього слово обвинуваченому/обвинуваченим, після оголошення судових дебатів закінченими, - слід виходити з суті цього етапу судового засідання, повноважень прокурора на цьому етапі та наслідків відсутності прокурора під час останнього слова.
Дійсно, можна погодитися з позицією про те, що за змістом ст. 365 КПК України останнє слово є персоніфікованим етапом судового провадження і полягає в особистому зверненні обвинуваченого/кожного з обвинувачених до суду.
Проте, сторона захисту не заперечує, що це є етап судового провадження, як передбачено і нормою п. 24 ч. 1 ст. 3, § 3 глави 28 КПК України, а кримінальним процесуальним законом не визначено на якому етапі судового провадження участь прокурора є обов?язковою, а на якому - ні, ще і за суб?єктивним ставленням до цього сторони захисту, що може знівелювати принцип обов?язкової участі прокурора під час судового провадження по підтриманню конституційно визначеного обов?язку підтримання публічного обвинувачення в суді, від якого прокурор може і відмовитися на будь-якій стадії провадження за приписами ч. 2 ст. 337 КПК України, навіть за обставин, що кожний з обвинувачених під час останнього слова не повідомив про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, що потребувало б відновлення з?ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження.
Не є переконливим при цьому і посилання сторони захисту на постанову колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2020 в справі № 332/2462/14-к (провадження № 51-313 км 17), що ухвалена в конкретному провадження за касаційною скаргою засудженої та захисника на обвинувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, якою вирок залишено без зміни, де під час розгляду провадження в суді першої інстанції надання останнього слово обвинуваченій відбулося без присутності захисника, під час якого обвинувачена не змінила раніше узгодженої позиції із захисником, - адже, ні захисник, ні засуджена не послалися на те, що остання не бажала виступити з останнім словом без захисника, а тому колегія суддів суду вищої інстанції і не вбачала порушення цих вимог істотними у змісті положень ст. 412 КПК України, залишаючи судові рішення без змін.
Тут же необхідно зауважити, що, за будь-яких обставин, за відсутності прокурора у судовому засіданні під час останнього слова обвинувачених і виходу суду до нарадчої кімнати о 16:19:56 13.04.2020 для ухвалення вироку, прокурор, щонайменше, був позбавлений права знати про те, що судове засідання відбулося, зміст останнього слова кожного з обвинувачених та час і дату проголошення вироку (щодо останніх обставин - за відсутності інших даних про це в матеріалах кримінального провадження), проголошення ж вироку, згідно журналу судового засідання, за відсутності сторін розпочалося на наступний день - 14.04.2020 о 08 год. 30 хв. і тривало до 09 год. 30 хв. (а.п. 10 т. 9), яке не фіксувалося технічними засобами (а.п. 9 т. 9), а тому колегія суддів знаходить і слушними доводи апеляційної скарги прокурора щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 376 КПК України, що регламентують порядок проголошення судового рішення, водночас вважаючи суб?єктивною оцінкою доводи прокурора, що вирок суду у долученому до кримінального провадження об?ємі не міг бути проголошений протягом однієї години.
Ухвалюючи рішення про скасування вироку суду з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, колегія суддів не вважає беззаперечними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом порушені вимоги ч. 2 ст. 319 КПК України.
Так, з матеріалів кримінального провадження та змісту розпорядження керівника апарату суду № 42 від 14.03.2017 випливає, що 25.05.2015 досліджувана справа була зареєстрована в суді першої інстанції та автоматично розподілена на суддю ОСОБА_32 (а.п. 65, 67 т. ), а на підставі розпорядження № 98 від 13.04.2016, у зв?язку з відстороненням судді ОСОБА_32 від посади судді, на підставі авторозподілу було визначено головуючим суддею у провадженні - ОСОБА_33 (а.п. 28, 29 т. 2), у якого 13.03.2017 закінчився п?ятирічний строк повноважень, а тому, відповідно до п. 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, було призначено повторний автоматизований розподіл досліджуваної справи між суддями (а.п. 100 т. 6), за протоколом якого від 14.03.2017 визначено головуючим суддею - ОСОБА_29 (а.п. 101 т. 6).
Оскільки у судовому засіданні 17.03.2017 прокурор, жоден з обвинувачених і захисники ОСОБА_34 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не наполягали на новому проведені процесуальних дій, які вже були здійснені судом до заміни головуючого судді (а.п. 147-150 т. 6), з урахуванням обізнаності судді ОСОБА_29 з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, суд прийняв рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до зміни головуючого судді (а.п. 156-157 т. 6).
Відводів головуючому судді ОСОБА_29 , у тому числі захисником ОСОБА_35 , у наступному судовому засіданні 24.04.2017, а також прокурором у судовому провадженні, з підстав порушення вимог ч. 2 ст. 319 КПК України - заявлено не було.
Не заявлялися сторонами у провадженні і клопотань щодо нового дослідження доказів у провадженні, які вже було досліджено, чи допиту свідків, допит яких було проведено до заміни головуючого судді.
А тому, колегія суддів не вбачає достатньо ґрунтовними доводи прокурора щодо порушення вимог ч. 2 ст. 319 КПК України у провадженні щодо необхідності розпочинати судовий розгляд з початку з підстав здійснення повторно всіх або частини процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до зміни головуючого судді, оцінка чого випливає і з постанови Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28.01.2020 (справа № 404/9006/15-к, провадження № 51-885км19).
Не можна не послатися і на те, що системний аналіз положень п. 22 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 31, ст. 35 КПК України, ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави вважати, що суддя діє від імені суду, а тому положення ст. 319 КПК України можуть бути застосовані як до заміни судді складу суду, так і для заміни судді/головуючого судді в порядку, визначеному ч. 3 ст. 35 КПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора на обґрунтування порушення судом ст. 319 КПК України з підстав не ознайомлення судді з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, та не погодженнями з прийнятими судом процесуальними рішеннями, оскільки з вироку суду випливає, що суддя в нарадчій кімнаті виявив відсутність запису показань 3 свідків - то вони не є безспірними, оскільки прокурор не заперечує, що суддя погодився з тим, що ці свідки були допитані, а виявивши відсутність саме звукозаписів допиту вказаних свідків, вийшовши з нарадчої кімнати 28.01.2020, поновив судовий розгляд провадження через виявлення саме зіпсованим звукозапис судового засідання, що містився в матеріалах провадження, з ухваленням рішення про повторний допит свідків ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 (а.п. 215 т. 8) і після проведення подальшої процедури проведення судового розгляду видалився до нарадчої кімнати, що не вказує і на порушення таємниці нарадчої кімнати у змісті ст. 367 КПК України, бо судове рішення, що оспорюється, було ухвалено у нарадчій кімнаті після видалення до неї суду - 13.03.2020, про порушення таємниці якої в апеляційній скарзі прокурора не йдеться, як і про те, що поновлення судового розгляду провадженні порушило чиїсь права в судовому засіданні, а не вказує на дотримання судом правильності процедури судового розгляду, а у разі виявлення будь-якої похибки - вжиття заходів для її усунення, що у сукупністю не підтверджує доводи апеляційної скарги прокурора на порушення судом під головуванням ОСОБА_29 ст. 23 КПК України.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора, що головуючий суддя ОСОБА_29 не погодився з попередніми процесуальними рішеннями, бо у вироку суду вказано, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України у змісті того, що формулювання обвинувачення не відповідає диспозиції ч. 3 ст. 368 КК України, - то ці доводи не є беззастережними з огляду на те, що суд не виказав свого бачення щодо невідповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України у змісті відсутності відомостей, що визначені ч. 2 цього процесуального закону, а формулювання обвинувачення і фактичні обставини провадження підлягають доказуванню під час судового розгляду провадження з наданням оцінки в судовому рішенні, і, у будь-якому випадку, при визначенні чи зміні судді/складу суду, суддя, що замінив суддю, не вправі повернутися на стадію попереднього його розгляду за змістом ст. 319 КПК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції порушено вимоги п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації щодо проголошення вироку суду, в якому є посилання на свідка ОСОБА_31 , однак згідно журналу судового засідання вказаний свідок судом не допитувався, а відсутність такого журналу також є порушенням вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, - фактично розв?язані ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2022, якою на задоволення заяви адвоката ОСОБА_16 виправлено описку у вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2020 у кримінальному провадженні № 420 141 000 000 012 38 від 23.10.2014, що надійшло до суду з обвинувальним актом по обвинуваченню ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 щодо вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , щодо вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, та на сторінці 53 абзац 10 викладено в такій редакції:
"Показання свідка ОСОБА_18 щодо обставин предмету неправомірної вигоди - справжності грошових коштів в сумі 300 доларів США, судом оцінюється як неналежний і недопустимий доказ, оскільки таке суб'єктивне твердження свідка не є належним доказом в підтвердження справжності грошових коштів, а не їх імітаційним засобом", яка залишена без змін ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 27.09.2022.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив такі наведені вище істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які йому перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2020 у кримінальному провадженні № 420 141 000 000 012 38 від 23.10.2014 стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 підлягає безспірному скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції на підставі ст.ст. 412, 415 КПК України, під час якого необхідно дослідити і апеляційній вимоги прокурора щодо безґрунтовного виправдання ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_12 , ОСОБА_14 ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України та ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Не є такими, що ґрунтуються на вимогах ч. 2 ст. 409 КПК України доводи сторони захисту про те, що за апеляційними доводами прокурора не може бути скасований виправдувальний вирок суду, оскільки, в досліджуваному випадку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону стосуються не істотного порушення прав обвинуваченого/обвинувачених у провадженні, а інших істотних порушень вимог КПК України.
За викладеним, апеляційна скарга прокурора у провадженні ОСОБА_6 зі змінами щодо скасування вироку суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у провадженні ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 420 141 000 000 012 38 від 23 жовтня 2014 року стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3