Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
08.08.2023 р. справа №520/13013/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, ВЧ),
провизнання бездіяльності протиправною та спонукання до перерахунку грошового забезпечення, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 08.12.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; 2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.03.2022 по 08.12.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом па 01 січня 2022 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що суб'єкт владних повноважень протиправно здійснив нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовця не у повному обсязі.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначав про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця станом на 01.01.2022р. у зв'язку із постійним та незмінним використанням під час обчислення грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018р. Також стверджував, що позов має бути залишений без розгляду через звернення до суду поза межами строку, оскільки з 19.07.2022 набули чинності зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, які не містять положень щодо звернення до суду із спорами даної категорії без обмеження будь-яким строком.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник протягом період часу 01.03.2022р.-08.12.2022р. проходив безперервну військову службу на штатній посаді Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідач цієї обставини не заперечив.
Доказів подання заявником письмового звернення до Військової частини з приводу проведення перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом па 01 січня 2022 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 матеріали справи не містять.
Стверджуючи про протиправність бездіяльності Військової частини з приводу перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, позаяк аргументи відповідача щодо порушення строку звернення до суду є юридично неспроможними через те, що як обставини виникнення спірних правовідносин, так і обставини звернення до суду мали місце під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), а також нормами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (з 01.01.2008р.) та постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.).
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що за правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008р. структура та розміри складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
30.08.2017р. з цього ж самого питання КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ №704).
Згідно з п.10 постанови КМУ №704 згадане нормативне рішення Уряду України набирало чинності з 01.01.2018р.
При цьому, п.4 постанови КМУ №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Звідси слідує, що Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р.
Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ №704 не діяла, а питання структури та розмірів складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018р.
Водночас із цим, унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Пункт 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
З 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020р. за правилами п.4 постанови КМУ №704 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Водночас із цим, з 29.01.2020р. була відновлені дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Суд зважає, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Відповідно до ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020р. також було запроваджено єдину величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у - "2.102,00грн.".
Між тим, згідно з ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.270,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
Отже, положення ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. в частині запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.270,00грн." є загальною нормою права, а положення ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. в частині запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, є спеціальною нормою права.
Оскільки оплата праці військовослужбовців регулюється спеціальним законом - ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то для обчислення розміру посадового окладу та окладу за званням військовослужбовця станом на 01.01.2021р. слід використовувати показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у - "2.102,00грн."
Таке тлумачення змісту належних норм матеріального права цілком корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21 та постанови Верховного Суду від 31.08.2022р. по справі №120/8603/21-а.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01.01.2022р. знов було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.481,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
При цьому, у силу спеціального правила п.8 Прикінцевих положень Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень.
Отже, на відносини з оплати праці інших працівників державних органів поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн."
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023р. вчергове було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.684,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
При цьому, у силу спеціального правила п.7 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція із здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень.
Отже, на відносини з оплати праці інших працівників державних органів поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн."
Суд зважає, що під час регламентування правових відносин з приводу оплати праці публічних службовців з 01.01.2020р. законодавець незмінно та послідовно застосовує сталий підхід, за яким при обчисленні розміру винагороди за роботу/службу працівників державних органів підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.", за виключенням випадків оплати праці працівників Національного агентства з питань запобігання корупції та Національного антикорупційного бюро України.
Використання законодавцем у даному випадку (п.8 Прикінцевих положень Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", п.7 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік") правової категорії "працівник" відносно осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України саме у розумінні як працівників органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція із здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень, виключає застосування інших правил відносно військовослужбовців Збройних Сил України за відсутності прямого застереження про протилежне.
Окрім того, у розумінні положень постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 усі військовослужбовці Збройних Сил України є працівниками державних органів.
Тому суд доходить до переконання про те, що станом на 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. діючий публічний атестований військовим званням військовослужбовець Збройних Сил України як працівник державного органу, оплата праці якого регулюються спеціальним законом, не набув права на підвищення розміру окладу за посадою та окладу за званням із розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі - "2.270,00грн.", "2.481,00грн.", "2.684,00грн."
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
При цьому, за змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутня подія бездіяльності суб'єкта владних повноважень, адже доказів існування звернення заявника з приводу перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця з 01.03.2022 по 08.12.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, матеріали справи взагалі не містять.
Указана обставина є підставою для відмови у позові за основною вимогою, що призводить до відсутності підстав для задоволення похідних вимог.
Процедури призначення, обчислення, нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошового забезпечення деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерство оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
Відповідно до п.8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
До матеріалів справи учасниками спору не подано доказів включення у спірних правовідносинах до кошторису виплат за грошовим забезпеченням військовослужбовця, обчисленого із розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі "2.481,00грн." (станом на 01.01.2022р.)
Указана обставина доводить відсутність підстав для визнання управлінського волевиявлення відповідача із обчислення грошового забезпечення заявника у спірних правовідносинах у якості бездіяльності взагалі та протиправної бездіяльності зокрема.
Окрім того, суд вважає, що дійсною причиною виникнення даного спору є бездіяльність Кабінету Міністрів України з приводу приведення пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (текст якої розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України у мережі Інтернет) у відповідність до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18.
Тому суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відповідач як суб'єкт владних повноважень вимушено використовував текст пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України у мережі Інтернет як офіційного, достовірного та чинного акту права нормативного характеру і жодної протиправної бездіяльності у даному випадку як з приводу обчислення грошового забезпечення діючого військовослужбовця Збройних Сил України, так і з приводу видачі довідки про грошове забезпечення відповідно до ч.4 ст.63 Закону України №2662-ХІІ та п.2, п.5 Порядку №45 (яка складається за даними про фактично отримане грошове забезпечення діючого військовослужбовця Збройних Сил України) не вчинив.
Вимог про спонукання КМУ до приведення пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (текст якої розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України у мережі Інтернет) у відповідність до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 заявник у межах даного спору не заявляв.
Викладені вище міркування додатково засвідчують відсутність події вчинення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності у спірних відносинах за участю заявника.
У якості окремої самостійної та беззаперечної підстави необгрунтованості заявлених позивачем вимог суд сприймає зміст п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, яким установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Наведена обставина неспростовно засвідчує, що у спірних правовідносинах відсутня подія прийняття Урядом України у період часу з 29.01.2020р. - календарна дата звернення заявника до суду постанови КМУ з приводу збільшення розмірів посадових окладів та окладів за званнями у порядку ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У силу дії відповідного рішення Уряду України нормативного характеру усі суб”єкти владних повноважень були зобов”язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих публічних службовців за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у "1.762грн.".
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 210 КАС України, суд констатує, що владним суб'єктом не було порушено прав та інтересів заявника у даному конкретному випадку у зв'язку із відсутністю правових підстав для використання під час обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі "2.481,00грн." станом на 01.01.2022р., відсутністю події бездіяльності з приводу перерахунку грошового забезпечення заявника як військовослужбовця за період 01.03.2022р.-08.12.2022р., відсутністю події звернення заявника до ВЧ з приводу проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 08.12.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Указане є підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Клопотання про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя Сліденко А.В.