Рішення від 07.08.2023 по справі 520/8588/23

Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

07 серпня 2023 року № 520/8588/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 15.12.2022 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) видати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 15.12.2022 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати надбавки за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , надбавку за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 01 по 15 грудня 2022 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , додаткову винагороду у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 01 по 15 грудня 2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення вiйcькoвocлyжбoвцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;

- зобов'язати Військову частині Військову частині НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідач стосовно нього допустив протиправну бездіяльність чим порушив права останнього. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Також, позивачем разом із позовом було подано до суду клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Ухвалою суду від 02.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за вищевказаним адміністративним позовом.

Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з огляду на його необґрунтованість та недоведеність. Крім того, представником відповідача вказано на обставинах пропущення позивачем строку на звернення до суду.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними в ній доказами.

ОСОБА_1 сержант, старший навідник 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року як військовослужбовець за призовом, звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.12.2022 року №387-РС за підпунктом «г» п.2. ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини: у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років), вважати таким, що 15.12.2022 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав і направлено на зарахування на військовий облік до 2 відділу Харківського РТЦК та СП Харківської області. Також, позивача з 15.12.2022 року виключено зі списків особового складу частини, виключено зі всіх видів забезпечення. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 02 роки 02 місяці 29 днів; пільгова - немає, загальна 2 роки 02 місяці 29 днів.

У позовній заяві вказано, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів із ним розрахунків щодо виплати індексації, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за продовольче забезпечення, грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, надбавка за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу, додаткова винагорода та одноразова грошова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460 не виплачені, незважаючи на те, що вказані виплати знаходяться у витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року.

Зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року було визначено розміри та види грошового забезпечення, що підлягають виплаті позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби, проте, ані станом на дату видання зазначеного наказу, ані станом на день звернення до суду з позовною заявою грошові кошти визначені у наказі не виплачено.

Крім того, позивачем вказано, що відповідач не провів нарахування та виплати грошового забезпечення з 25.02.2022 р. - 26.12.2022 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022 р. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року.

Як вказано позивачем, він неодноразово усно та письмово, із рапортом, звертався до відповідача щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат, однак відповідачем відповіді не надано.

Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про поновлення процесуального строку для звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Так, у цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просить надати оцінку бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ; не надання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 15.12.2022 року; не нарахування та не виплати грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ; не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; не нарахування та не виплати надбавки за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року; не нарахування та не виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 01 по 15 грудня 2022 року; не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення вiйcькoвocлyжбoвцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»; а також зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Приписами ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відтак, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338, постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року по справі №460/17052/21.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Приписами ст.2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно приписів до ч.3 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами ст.1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до приписів ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Згідно приписів ч.2 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Приписами ч. 6 ст.5 Закону №1282-XII передбачено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.

Позивачем у позовній заяві вказано, що його позовні вимоги про протиправність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з моменту призову до військової служби по 15.12.2022 року, та, як наслідок, наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з моменту призову до військової служби по 15.12.2022 року, підлягають задоволенню.

Натомість, зі змісту поданого до суду відзиву на позов встановлено доводи представника відповідача стосовно того, що за період проходження військової служби позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Так, матеріали справи містять довідку Військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 року №10/1031 про виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , згідно якої позивачу за період з лютого по грудень 2022 року було виплачено індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 10370,84 грн.

Вказане свідчить про недоведеність та необґрунтованість доводів позивача стосовно допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з чим у задоволенні даної частини позовних вимог належить відмовити, як і у задоволенні позовних вимог позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Будь-яких інших доводів щодо даної частини позовних вимог позивачем наведено не було.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 15.12.2022 року, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно зі ст.9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно п.п.4,5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до п.4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

З аналізу вищевказаних норм слід дійти висновку про те, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Аналогічні висновки викладено і Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 30.07.2020 року у справі № 820/5767/17.

Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що станом на час звільнення йому відповідачем не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. При цьому, позивачем зазначено, що він звертався до відповідача із рапортом про виплату компенсації, однак відповіді або розрахунку не отримав.

В той же час, у поданому до суду представником відповідача відзиві на позов вказано, що під час звільнення позивач не виявив бажання отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, рапорт на ім'я командира військової частини не подав, внаслідок чого пункт про компенсацію в наказі про звільнення відсутній, а довідка про вартість не готувалась.

Водночас, суд зазначає, що приписами ч.1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, на позивача при зверненні до суду із відповідним позовом покладено обов'язок доведення заявлених позовних вимог.

Натомість, позивачем не надано до суду доказів звернення до відповідача із відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а судом в рамках реалізації принципу офіційного з'ясування обставин у справі не встановлено доказів подання позивачем до відповідача такого рапорту.

Отже, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 15.12.2022 року, а також, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 15.12.2022 року та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За приписами абз.3 п.242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до ведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини

Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 підпункту "р" Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 29 березня 2002 р. № 426, військовослужбовці, особи рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, які залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції, а також військовослужбовці, які залучені до здійснення заходів із правового режиму воєнного стану, приведення органів військового управління, військових частин, військових навчальних закладів, установ, організацій у найвищий ступінь бойової готовності» забезпечуються трьох разовим харчуванням (продовольчим пайком) за рахунок держави.

Виплачують компенсацію в поточному місяці за минулий. Обчислюється сума за фактичний час військової служби.

Вихідні, святкові дні, а також час перебування у відпустці під час обчислення компенсації не враховують. Не виплачують у дні, коли військовослужбовця забезпечували триразовим харчуванням. Наприклад, за час несення служби в районі ООС, перебування у добовому наряді або на навчаннях, під час виконання бойових завдань в умовах воєнного стану.

Зі змісту поданого до суду представником відповідача відзиву на позов встановлено доводи останнього стосовно того, що з 2014 року весь особовий склад 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового атамана ОСОБА_2 виконував бойові завдання в районі ООС під час дії особливого періоду. Саме за участь у виконанні згаданих завдань позивач отримав посвідчення учасника бойових дій.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє до цього часу.

Також, представником відповідача вказано, що відповідач по справі є військовим формуванням, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Безпосередньо весь особовий склад Військової частини НОМЕР_1 в складі механізованих військ України з початку війни та на даний час виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, в цілому виконують завдання з протидії збройній агресії Російської Федерації за для збереження незалежності та волі народу України.

Так, під час розгляду справи встановлено, що позивач зарахований на всі види забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 .

При цьому, позивачем у позовній заяві вказано, що він набув право на отримання грошової компенсації вартості не отриманого харчування.

В той же час, представником відповідача вказано, що позивач в тому числі був забезпечений триразовим харчуванням за рахунок держави з моменту зарахування до списків частини. Однак, рапортів на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 про відмову від харчування від позивача протягом всього строку служби не надходило, відповідних наказів про зняття з харчового забезпечення відносно позивача не видавалось, у зв'язку з чим останній не набув права на компенсацію харчування.

Натомість, позивачем не надано до суду доказів звернення до відповідача із відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації вартості не отриманого харчування, а судом в рамках реалізації принципу офіційного з'ясування обставин у справі не встановлено доказів подання позивачем до відповідача такого рапорту.

Отже, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди суд зазначає наступне.

Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Відповідно до пункту 1 постанови КМУ №889 від 22.09.2010 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" щомісячну додаткову грошову винагороду установлено: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно із пунктом 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання Постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.

Згідно із п.п. 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).

Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).

Відповідно до п.5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Також, суд зазначає, що наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови №889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».

Отже, п. 1 Інструкції № 550 визначено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Відповідно до п.3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).

Згідно з п. 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Положеннями п.п. 8-10 Інструкції №550 визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.

Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (далі - Інструкція № 260)

Відповідно до абз. 1-2 п.9.1 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв'язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), із дня, наступного за днем звільнення від займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Грошове забезпечення у цьому випадку обчислюється виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

Відповідно до п.п. 30.1 - 30.3 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.

Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.

Нормами Закону №2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції №260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.

Так, суддями Великої Палати Верховного Суду вказано, що з матеріалів справи слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась особі постійно щомісяця з 01 червня 2015 року до дня звільнення її із військової служби.

Відтак, було викладено висновок стосовно того, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що розрахунок грошової допомоги при звільненні позивачки повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Приписами ч. 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, з огляду на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду, слід дійти висновку про те, що необхідним є встановлення обставин того чи виплачувалась позивачу щомісячна додаткова грошова винагорода у спірний період, а саме протягом 2022 року.

Приписами ч.1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, саме на позивача покладено обов'язок доведення заявлених позовних вимог.

Однак, позивачем не надано до суду жодних доказів щодо отримання щомісячної додаткової грошової винагороди перед нарахуванням йому грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, розрахунку нарахованої грошової допомоги на оздоровлення до суду не надав.

Ухвалою суду від 02.06.2023 року, зокрема, витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії доказів та інформації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, а також грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

На виконання вимог зазначеної ухвали суду доказів виплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди відповідачем до суду не подано.

В той же час, матеріали справи містять довідку Військової частини НОМЕР_1 №10/1032 від 18.05.2023 року про виплату грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2022 рік, згідно якої за 2022 рік позивачу було виплачено вказану допомогу у сумі 13704,90 грн., що свідчить про помилковість доводів позивача стосовно не виплати йому грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Відтак, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати надбавки за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року суд зазначає наступне.

Згідно ст.1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, шо до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказ Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Позивачем у позовній заяві вказано, відповідач не провів із позивачем розрахунку щодо виплати надбавки за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року.

Матеріали справи свідчать на користь того, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року наказано виплатити позивачу надбавку за проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року.

В той же час, суд зазначає, що представником відповідача разом із відзивом на позов було подано до суду довідку Військової частини НОМЕР_1 №10/1033 від 18.05.2023 року про виплату грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 , з якої вбачається, що всього позивачу нараховано 42625,67 грн., з яких переведено на картковий рахунок 41986,86 грн., зокрема, надбавка за особливості проходження служби - 1434,97 грн. (65% * (посадовий оклад 1408,06 грн. + оклад за військове звання 358,06 грн. + надбавка за вислугу років 441,53 грн.), премія 3238,54 грн. (230% * посадовий оклад 1408,06 грн.).

Відтак, слід дійти висновку про те, що відповідачем було виплачено на адресу позивача надбавку за проходження військової служби та премію за особистий внесок у загальні результати служби, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати надбавки за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року, а також зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 230% посадового окладу з 01 по 15 грудня 2022 року.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 01 по 15 грудня 2022 року суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Як вже було вказано судом, згідно приписів ст.9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Також відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” (із змінами) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Згідно п.2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Позивачем у позовній заяві вказано, що у період з 01 по 15 грудня 2022 року за безпосередню участь в бойових діях йому не нараховано та не виплачено винагороду 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, яка передбачена постановою Кабінету міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».

Також, позивачем вказано, що факт безпосередньою участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року.

Суд враховує зазначені доводи позивача та наявні в матеріалах справи докази та зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення кожному окремому військовослужбовцю здійснюється із врахуванням конкретних обставин проходження таким військовослужбовцем служби та виконуваних ним завдань, а виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць виплачується військовослужбовцям пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Зі змісту поданого до суду представником відповідача відзиву на позов встановлено доводи стосовно того, що у період з 01.12.2022 до моменту звільнення 15.12.2022 сержант ОСОБА_1 безпосередньої участі у бойових діях або воєнних (бойових) діях з вогневого ураження противника у складі роти не приймав, а отже права на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн. не набув, що також підтверджується і копією наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року.

Отже, з наявної в матеріалах справи копії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року вбачається, що останній містить відомості про виплату додаткової винагороди за безпосередню участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в умовах періоду дії воєнного стану (з розрахунку 30000,00 грн.) з 01 по 15 грудня 2022 року у сумі 14516,13 грн.

В той же час, під час розгляду справи до суду не було надано доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або воєнних (бойових) діях з вогневого ураження противника у складі роти, до якої він закріплений.

При цьому, у спірний період позивачу було виплачено додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” з розрахунку 30000,00 грн.

Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає, що підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди є здійснення безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі дії (заходів) за фактичний час виконання ними цих службових обов'язків.

Під час розгляду справи не встановлено обставин та доказів того, що позивач у спірний у даній справі період приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Доказів протилежного до суду не надано.

Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем було порушено права позивача в частині виплати додаткової грошової винагород, що свідчать про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 01 по 15 грудня 2022 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 01 по 15 грудня 2022 року.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення вiйcькoвocлyжбoвцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, (далі - Порядок №460) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Положеннями п.2 Порядку №460 військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно п.4 Порядку №460 допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Відповідно до п.5 Порядку №460 виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.

Згідно п.6 Порядку №460 військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з позбавленням військового звання, у зв'язку з обвинувальним роком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, допомога не виплачується.

Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014.

Однак, з наявної в матеріалах справи копії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №338 від 15.12.2022 року вбачається, що останній містить відомості про виплату одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 за 9 календарних місяців.

Вказане спростовує доводи представника відповідача, оскільки відповідачем самостійно у наказі, виданому стосовно позивача було визначено право останнього на отримання спірної грошової допомоги при звільненні.

В той же час, представником відповідача разом із відзивом на позов було подано до суду довідку Військової частини НОМЕР_1 №10/1033 від 18.05.2023 року про виплату грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 , з якої вбачається, що всього позивачу нараховано 42625,67 грн., з яких переведено на картковий рахунок 41986,86 грн., з яких одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 5119,65 грн.

Відтак, відповідачем було проведено виплату позивачу спірної допомоги.

Доводів стосовно проведення помилкового розрахунку вказаної допомоги позивачем наведено не було.

Відтак, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення вiйcькoвocлyжбoвцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».

Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: “21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Відтак, на момент набрання чинності постановою № 704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за результатами апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено; визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.

Відтак, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.

При цьому, суд зазначає, що Законом України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі - Закон № 2017-III) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

В той же час, згідно приписів стаття 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 року по справі №500/1813/21 вказано, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, під “умовами” слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під “порядком” розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Відтак, на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, колегією суддів наголошено на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому колегією суддів зазначено, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (далі - Закон № 294-IX) та Закон України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 18.10.2022 № 2675-IX (далі - Закон № 2675-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, на 2022 роки, відповідно, не містять.

Отже, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Приписами ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII визначено безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань” (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що з 01.01.2020 положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Судовим розглядом справи встановлено, що шляхом звернення до суду з даним позовом позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.

Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

При цьому, з 29.01.2020 р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.

Відтак, 29.01.2020 р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2022 р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.

Суд зазначає, що з 01.10.2020 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Також, приписами ст. 7 Закону України від 02.12.2021 р. №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що у період проходження військової служби в лавах відповідача у 2022 році грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2022 році із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2022 році із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.

Попередній документ

112698543

Наступний документ

112698545

Інформація про рішення:

№ рішення:	112698544
№ справи:	520/8588/23
Дата рішення:	07.08.2023
Дата публікації:	10.08.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Харківський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (12.09.2023)
Дата надходження:	17.04.2023

Учасники справи:

головуючий суддя:

МІНАЄВА О М

суддя-доповідач:

МЕЛЬНИКОВ Р В

МІНАЄВА О М

суддя-учасник колегії:

КАЛИНОВСЬКИЙ В А

КОНОНЕНКО З О