Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
08 серпня 2023 р. справа № 520/12972/23
Харківський окружний адміністративний суду у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 (далі по тексту - заявник, позивач) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, Адміністрація) про визнання протиправною відмови та спонукання до видачі довідки про грошове забезпечення, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка полягає у не підготовці та не поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІ1 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704; 2) зобов'язання Адміністрації Державної прикордонної служби України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фону України в Харківській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що відповідач протиправно відмовив у видачі оновленої довідки про складові грошового забезпечення для перерахунку пенсії, оскільки з утратою чинності п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених у порядку Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, а тому грошове забезпечення діючого військовослужбовця з 29.01.2020р. повинно обчислюватись із застосування показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного нового календарного року.
Відповідач із поданим позовом не погодився, зазначивши, що відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення діючого військовослужбовця із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного нового календарного року, адже в алгоритмі розрахунків повинен використовуватись розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018р. Наполягав на відсутності правових підстав для видачі довідки про розмір грошового забезпечення у цілях перерахунку пенсії станом на 01.01.2023р., оскільки реального підвищення винагороди за службу діючого військовослужбовця у дійсності не відбулось.
З огляду на збіг визначених процесуальним законом строків реалізації учасниками спору процесуальних прав, а також достатність здобутих судом доказів, які повно та всебічно висвітлюють обставини спору, суд не вбачає перешкод у розгляду справи по суті.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник є військовослужбовцем у відставці, отримує від ГУ ПФУ в Харківській області пенсію, призначену у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Оскільки заявник є пенсіонером по лінії Державної прикордонної служби, то довідку про розмір та структуру грошового забезпечення діючого військовослужбовця за тією ж самою посадою у штаті, котру обіймав заявник до звільнення зі служби у відставку чи прирівняною посадою, видає Адміністрація Державної прикордонної служби України.
У зв'язку із власним висновком про утрату чинності п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 з 29.01.2020р. заявник за власною ініціативою у квітні 2023 р. звернувся до відповідача як суб'єкта владних повноважень з приводу виготовлення довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця станом на 01.01.2023р. із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавок, доплат, премій, для перерахунку пенсії.
За цим зверненням суб'єктом владних повноважень була вчинена відмова, оформлена листом від 17.05.2023р. №11/В-5126-9798.
Не погодившись із відповідністю закону владного управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу відмови у складанні довідки про структуру та розміри грошового забезпечення військовослужбовця станом на 01.01.2023р. з метою подальшого проведення перерахунку розміру раніше вже призначеної пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).
Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно відносин за участю заявника та запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, у процедурі за ст.43 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення).
Натомість, у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення нового розміру (тобто перерахунку) раніше вже призначеної пенсії є реально отримані (а не уявно можливі до нарахування) виплати (як винагорода за працю) третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця за рівнозначною посадою (або тією ж самою, або прирівняною).
Положення ч.18 ст.43 Закону України №2662-ХІІ цього правила не змінюють, адже присвячені регламентуванню випадку, коли з події призначення пенсії вперше та обчислення розміру вперше призначеної пенсії і до події виплати вперше призначеної пенсії настала подія збільшення поточної винагороди за службу відносно іншого діючого публічного службовця, на що однозначно показує застосування законодавцем ознаки - "невідкладно", котра взагалі не використовується у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ.
До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18 процедури призначення пенсії (ст.43 Закону України №2262-XII) та перерахунку пенсії (ст.63 Закону України №2262-XII) є різними як за змістом, так і за механізмом проведення.
Відтак, суд не знаходить підстав для поєднання цих процедур за будь-якими компонентами (за винятком визначення загальної структури грошового забезпечення як розрахункової величини для обчислення пенсії), адже протилежне з невідворотною неминучістю призводить до появи віртуального показника грошового забезпечення - неіснуючої поточної винагороди за службу діючого публічного службовця, який фізично у дійсності не одержується жодним із діючих публічних службовців (військовослужбовцем) і арифметично складається із платежів з винагороди за службу, отриманих у минулому самим заявником - військовослужбовцем у відставці (тобто власної винагороди за службу) та поточних платежів з винагороди за службу, котрі наразі отримуються діючим військовослужбовцем (тобто винагороди за службу третьої сторонньої особи).
Також суд зважає, що перерахунок (обчислення нового розміру) пенсії із суми грошового забезпечення, котра фактично не отримується діючим публічним службовцем (тобто за відсутності події реального підвищення поточної винагороди за службу), явно та очевидно суперечить запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права і засаді справедливості, позаяк призводить до отримання громадянином пенсії у більшому розмірі ніж поточна винагорода діючого публічного службовця.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.63 Закону України №2662-ХІІ питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) було передано законодавцем у відання Уряду України і реалізовано останнім у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (затверджено постановою КМУ від 13.02.2008р. №45, далі за текстом - Порядок №45).
Згідно з п.1 Порядку №45 перерахунок пенсій проводиться у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Отже, приводом для проведення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій службовців, проведена на підставі рішення загального характеру, виданого суб'єктом владних повноважень, наділеним правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Таке тлумачення змісту правової підстави для обчислення нового розміру раніше вже призначеної у порядку Закону України №2262-ХІІ пенсії цілком корелюється із правовим висновком п.31 постанови Верховного Суду від 28.11.2022р. по справі №820/3451/18.
Суть ініційованого заявником спору полягає в отриманні довідки про власне грошове забезпечення станом на 01.01.2023р., обчисленого із використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "2.684,00грн." і обчисленні усіх складових елементів (тобто видів) грошового забезпечення діючого військовослужбовця (атестованого спеціальним званням співробітника) із використанням їх відсоткових значень станом на 01.01.2023р.
З цього приводу суду зазначає, що суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем Державної прикордонної служби України винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), а також нормами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (з 01.01.2008р.) та постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.).
Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Оскільки станом на 01.01.2023р. заявник не мав правового статусу діючого військовослужбовця Збройних Сил України, то відсутні правові підстави для складання офіційного письмового документам саме про власне грошове забезпечення заявника.
Натомість, за правилами п.5 Порядку №45 довідка про грошове забезпечення підлягає складанню за аналогічною, прирівняною чи тією ж самою посадою, звідки заявник був звільнений з військової служби з урахуванням складових елементів та показників відсоткових значень реально отриманого грошового забезпечення діючого військовослужбовця Державної прикордонної служби України без збереження структури власного грошового забезпечення заявника як військовослужбовця під час проходження військової служби.
Тому позов за цим епізодом позов підлягає відхиленню.
Роз"язуючи спір по суті, суд зазначає, що за правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Отже, згідно із спеціальною нормою закону виключно Кабінет Міністрів України уповноважений на визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
З 01.01.2008р. структура та розміри складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
30.08.2017р. з цього ж самого питання КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ №704).
Згідно з п.10 постанови КМУ №704 згадане нормативне рішення Уряду України набирало чинності з 01.01.2018р.
При цьому, п.4 постанови КМУ №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Звідси слідує, що Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р.
Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ №704 не діяла, а питання структури та розмірів складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018р.
Водночас із цим, унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р., адже п.4 постанови КМУ №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 має наступний вигляд: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Пункт 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
Тому з 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, а саме: абз.1 п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 має наступний вигляд: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 29.01.2020р. за правилами п.4 постанови КМУ №704 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Поряд із цим, суд повторює, що з 29.01.2020р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Однак, у спірних правовідносинах не відбулось події реального підвищення грошового забезпечення діючого військовослужбовця Збройних Сил України, позаяк під час обчислення поточного грошового забезпечення (відносно календарної дати - 29.01.2020р.) суб”єктом владних повноважень стало, перманентно і незмінно використовувався показник прожиткового мінімуму для працездатної особи у « 1.762,00грн.».
Суд зважає, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Відповідно до ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020р. також було запроваджено єдину величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у - "2.102,00грн.".
Між тим, згідно з ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.270,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
Отже, положення ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" в частині запровадження з 01.01.2021р. величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.270,00грн." є загальною нормою права, а положення ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" в частині запровадження з 01.01.2021р. величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, є спеціальною нормою права.
Оскільки у спірних правовідносинах оплата праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України регулюється спеціальним законом - ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то для обчислення розміру посадового окладу військовослужбовця станом на 01.01.2021р. об”єктвино не може бути використаний будь-який інший показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи, окрім - "2.102,00грн.".
Таке тлумачення змісту належних норм матеріального права цілком корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21 та постанови Верховного Суду від 31.08.2022р. по справі №120/8603/21-а, бо положення постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 набули з 29.01.2020р. бланкетний характер і тому підлягають застосуванню з урахуванням чинного поточного нормативного регламентування.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01.01.2022р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.481,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
При цьому, у силу спеціального правила п.8 Прикінцевих положень Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень.
Отже, на відносини з оплати праці усіх інших працівників державних органів (за відсутності прямого застереження про протилежне) підлягає розповсюдженню дія абз.6 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.", оскільки у розумінні положень постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 усі особи, які згадані у нормах цього рішення Уряду України, є працівниками державних органів, а законодавцем у спірних правовідносинах правова категорія «працівник» застосовується безвідносно до підстави проходження особою публічної служби (у тому числі і до атестованих спеціальними званнями співробітників Національного антикорупційного бюро України).
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.684,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
При цьому, у силу спеціального правила п.7 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція із здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень.
Отже, на відносини з оплати праці усіх інших працівників державних органів (за відсутності прямого застереження про протилежне)поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.", оскільки у розумінні положень постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 усі особи, які згадані у нормах цього рішення Уряду України, є працівниками державних органів, а законодавцем у спірних правовідносинах правова категорія «працівник» застосовується безвідносно до підстави проходження особою публічної служби (у тому числі і до атестованих спеціальними званнями співробітників Національного антикорупційного бюро України).
Тому суд доходить до переконання про те, що під час регламентування правових відносин з приводу оплати праці публічних службовців з 01.01.2020р. законодавець незмінно та послідовно застосовує сталий підхід, за яким при обчисленні розміру винагороди за роботу/службу працівників державних органів підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.", за виключенням випадків оплати праці працівників Національного агенства з питань запобігання корупції та Національного антикорупційного бюро України.
При цьому, використання законодавцем у даному випадку (п.8 Прикінцевих положень Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", п.7 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік") правової категорії "працівник" відносно осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України саме у розумінні як працівників органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція із здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень, виключає застосування інших правил відносно військовослужбовців Збройних Сил України за відсутності прямого застереження про протилежне.
Звідси слідує, що станом на 01.01.2021р., на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. діючий військовослужбовець Державної прикордонної служби України не набув права на підвищення розміру окладу за посадою та окладу за званням (і відповідно решти складових елементів грошового забезпечення) із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "2.270,00грн.", "2.481,00грн.", "2.684,00грн.".
Відтак, і заявник у розумінні ч.4 ст.63 Закону України №2662-ХІІ та п.5 Порядку №45 не набув права на перерахунок (обчислення нового розміру) раніше вже призначеної пенсії у порядку Закону України №2662-ХІІ за цими подіями.
Стосовно реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутня подія реального збільшення фактично отриманого діючим публічним службовцем (який посідає ту ж саму штатну посаду, аналогічну штатну посаду, прирівняну штатну посаду, відносно тієї на якій була припинена публічна служба заявника) поточного грошового забезпечення станом на: 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. унаслідок підвищення розміру окладу за посадою та окладу за званням (і відповідно решти складових елементів грошового забезпечення) із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "2.102,00грн.", "2.270,00грн.", "2.481,00грн.", "2.684,00грн.".
Оскільки суб”єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не мав правових підстав та фізичної змоги для проведення реального (фактичного) збільшення грошового забезпечення діючого публічного службовця за рахунок використання будь-якого іншого показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, окрім - "1.762грн.", то відмова у складанні довідки про грошове забезпечення на неіснуючі у дійсності платежі з оплати праці (часу служби) не може бути кваліфікована ані у якості бездіяльності взагалі, ані у якості протиправної бездіяльності зокрема.
До того ж судом достеменно з'ясовано, що у спірних правовідносинах суб”єктом владних повноважень за зверненням заявника було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, втіленої у письмовому листі-відповіді, а не у формі дії у розумінні вчинку.
З огляду на викладені вище міркування (а саме: відсутність події реального (фактичного) збільшення розміру окладу за посадою та розміру окладу за званням і відсутності події вчинення суб'єктом владних повноважень дії чи бездіяльності) заявлені у позові вимоги підлягають залишенню без задоволення.
Стосовно складових елементів грошового забезпечення діючого військовослужбовця Державної прикордонної служби України та показників відсоткового значення складових елементів грошового забезпечення діючого військовослужбовця Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2023р. як розрахункової бази перерахунку розміру раніше призначеної пенсії у порядку ст.63 Закону України №2662-ХІІ
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано, що 20.02.2014р. була розпочата агресія Російської Федерації проти України, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022р.
Суд вважає, що подія реального (фактичного) підвищення поточної винагороди за службу діючого публічного службовця, котра за приписами ст.63 Закону України №2662-ХІІ та п.5 Порядку №45 визначена у якості підстави для проведення перерахунку (обчислення нового розміру) раніше вже призначених пенсій охоплює виключно випадки аналогічних (ідентичних або принаймні хоча б розумно співставних) умов виконання роботи (завдань служби) пенсіонером як колишнім публічним службовцем та діючим публічним службовцем.
Натомість, у спірних правовідносинах заявник прагне до примусового спонукання суб"єктів владних повноважень обчислити розмір власної пенсії із грошового забезпечення діючого військовослужбовця Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2023р., котрий з 24.02.2022р. особисто безпосередньо та безперервно під час дії правового режиму воєнного стану виконує обов'язок за ст.ст.17 і 65 Конституції України із захисту суверенітету України та збереження територіальної цілісності України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що заявник у минулому проходив публічну службу під час дії правового режиму воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях із протидії збройній агресії ворога проти Держави Україна, то суд не знаходить підстав для визнання наявним у заявника права (легітимного інтересу) у перерахунку з 01.02.2023р. розміру раніше призначеної пенсії із використанням структури та розмірів грошового забезпечення діючого військовослужбовця Збройних Сил України, установлених за рішеннями Міністра оборони України у порядку п.17 Розділу І Порядку.
З огляду на викладені вище міркування суд вважає, що будь-які рішення КМУ або Голови Державної прикордонної служби України (чи Міністра внутрішніх справ України) про підвищення поточної винагороди діючим військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (інших органів правопорядку) у період дії правового режиму воєнного стану та виконання завдань із відсічі збройної агресії ворога проти Держави Україна у розумінні ст.63 Закону України №2662-ХІІ та п.5 Порядку №45 не є підставою для перерахунку розмірів раніше призначених пенсій, окрім випадків минулого проходження громадянами України військової служби у співставних умовах.
Окремо суд зважає на те, що рішення перелічених суб"єктів права, видані під час дії правового режиму воєнного стану, мають виключно тимчасовий характер, позаяк діють у межах окремого календарного року та не містять постійно незмінних на майбутнє показників відсоткових значень елементів (компонентів) структури грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України.
Тому ці рішення у розумінні ст.63 Закону України №2662-ХІІ та п.5 Порядку №45 не можуть бути кваліфіковані у якості підстав для перерахунку розміру раніше вже призначених пенсій за Законом України №2662-ХІІ, адже стосуються проходження військової служби у період дії правового режиму воєнного стану та не виключають випадку зменшення розмірів видів грошового забезпечення діючих військовослужбовців Збройних Сил України у наступному календарному році.
У якості окремої самостійної та беззаперечної підстави необгрунтованості заявлених позивачем вимог суд сприймає зміст п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, яким установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Наведена обставина неспростовно засвідчує, що у спірних правовідносинах відсутня подія прийняття Урядом України у період часу з 29.01.2020р. - календарна дата звернення заявника до суду постанови КМУ з приводу збільшення розмірів посадових окладів та окладів за званнями у порядку ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У силу дії відповідного рішення Уряду України нормативного характеру усі суб”єкти владних повноважень були зобов”язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих публічних службовців за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у "1.762грн.".
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не було порушено прав та інтересів заявника у зв'язку із відсутністю приводів для складання довідки про реально (фактично) ненараховане та невиплачене грошове забезпечення станом через відсутність події надходження списків від ГУ ПФУ в Харківській області, відсутність події фактичного (реального) збільшення розміру окладу за штатною військовою посадою та військовим званням, відсутність події співставності умов минулої служби заявника та умов поточної військової служби діючого військовослужбовця Державної прикордонної служби України з 24.02.2022р.
Отже, у спірних правовідносинах заявник не має права чи інтересу, котрі б підлягали судовому захисту, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Решта аргументів сторін значення для правильного вирішення спору по суті не мають, а тому не підлягають детальній окремій оцінці.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України - 03.04.2023р.; підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя Сліденко А.В.