Ухвала від 07.08.2023 по справі 320/12137/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

07 серпня 2023 року № 320/12137/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “РГК” (надалі також - Позивач, ТОВ “РГК”) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі також - Відповідач, скаржник), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (надалі також - Третя особа, ГУ ДКС України у Київській області) на користь ТОВ “РГК” пеню в розмірі 4 939 747,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року; пеню в розмірі 903 111,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 5 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року; збитки у розмірі 7 151 915,51 грн; інфляційні втрати у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; 3 проценти річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн, всього на суму 39 170 366,46 грн, у зв'язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ “РГК”.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 червня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7 151 915,51 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 1 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “РГК” пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року у розмірі 4 912 380,75 грн (чотири мільйони дев'ятсот дванадцять тисяч триста вісімдесят гривень 75 коп.) та за період з 5 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690,90 грн (вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч шістсот дев'яносто гривень 90 коп.); стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “РГК” інфляційні втрати за період з 1 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн (чотирнадцять мільйонів триста сімнадцять тисяч п'ятсот чотирнадцять гривень 54 коп.); стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “РГК” три відсотки річних за період з 1 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн (один мільйон вісімсот п'ятдесят шість тисяч двісті сімдесят шість гривень 41 коп.). В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2022 справу №320/12137/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 13.04.2023 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області про поворот виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року відмовлено.

14.06.2023 справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та за результатом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Дудіну С. О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С. О.

Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Позовну заяву залишено без руху.

Запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

Вказана ухвала, підписана кваліфікованим електронним підписом судді, була доставлена до електронної скриньки представника позивача 22.06.2023, що підтверджується відповідною довідкою, сформованою програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду»

На виконання ухвали суду позивачем 27.06.2023 засобами поштового зв'язку було направлено заяву про поновлення строку звернення до суду, яка була зареєстрована Київським окружним адміністративним судом 17.07.2023.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначає, що в межах цієї справи наявні відповідні докази того, що бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ погашена Відповідачем лише 23.12.2019, а з позовною заявою Позивач звернувся 23 жовтня 2020 року.

Позивач стверджує, що про порушення свого права на отримання пені він дізнався лише 23.12.2019, оскільки у зазначену Відповідачем дату була сплачена лише основна заборгованість без врахування пені.

Крім того, загальний розмір пені, яку можливо стягнути на користь Позивача, він міг дізнатись лише після того, як Відповідач остаточно виконає свій основний обов'язок.

Аналогічне обґрунтування позивач зазначає і щодо заявлених ним вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

При цьому позивач стверджує, що 23.12.2019 Відповідач разом з основною сумою боргу, зобов'язаний був добровільно сплатити пеню за весь період прострочення, а також 3 проценти річних та інфляційні втрати, а тому саме 23.12.2019 Позивач дізнався про порушення свого права, яке полягає у несплаті добровільно Відповідачем вищевказаних сум, внаслідок чого з позовом до суду Позивач міг звернутися до 23.06.2020, однак звернувся через 10 місяців після того, як дізнався про порушення свого права, тобто із пропуском строку на 4 місяці.

Позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" із наступними змінами та доповненнями, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскаржения розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний Закон №540-IX набрав чинності 02.04.2020, а зазначена редакція пункту 3 розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України діяла до 17.07.2020, оскільки 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18.06.2020 №731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України викладено в такій редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов?язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв?язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".

Позивач зазначає, що одразу після набрання чинності Закону України від 18.06.2020 №731-IX він почав вчиняти дії, направлені на підготовку та подання позову: збирати докази, формувати правову позицію, здійснювати пошук фахівців у галузі права і т.д., а позов був поданий 23 жовтня 2020 року, тобто через 98 днів після набрання чинності Закону України від 18.06.2020 №731-IX, тобто приблизно через ту кількість днів, яку Позивачем фактично було втрачено у зв'язку із дією Закону України від 30.03.2020 №540-IX.

Також позивач стверджує, що в період з 17 липня 2020 року до 23 жовтня 2020 року впроваджувалися жорсткі обмеження, пов'язані із COVID-19, які вплинули на строк підготовки та подання позову: з 22 липня 2020 року почала діяти постанова Кабінету міністрів України від 22 липня 2020 р. №641, в якій було зазначено, що залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється "зелений", "жовтий", "помаранчевий" або "червоний" рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19.

Позивач зазначає, що у місті Київ часто змінювався рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19, що перешкоджало ефективній реалізації своїх прав, оскільки не допускало можливість працювати в нормальних умовах, взаємодіяти з відповідальними людьми за підготовку та подання позову та вчиняти інші дії.

Позивач стверджує, що він не міг подати позов до суду раніше, ніж 23.10.2020, саме у зв'язку з поширенням вірусу COVID-19 та обмеженнями, які запроваджені з його існуванням, а також постійною зміною законодавства у зв'язку з його поширенням.

Внаслідок цього позивач вважає, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин, а тому просить суд поновити такий пропущений строк.

Також 31.07.2023 на адресу суду від позивача надійшло доповнення до заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зауважив, що на час звернення до суду ТОВ «РГК» з позовом у цій справі існувала судова практика, згідно якої позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів.

При цьому, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, обчислювався з наступного дня після її фактичного погашення.

Саме така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 24.10.2019 у справі №810/1227/17 та від 02.02.2021 у справі №810/1506/17.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, збитків, інфляційних втрат та 3 процентів річних, позивач був переконаний, що строк звернення ним був дотриманий.

Однак, Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 (провадження №11-106апп22 та від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18 (провадження №11-98апп22) було зазначено, що «стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду».

Таким чином, на початку 2023 року відбулася зміна судової практики, згідно якої було визначено, що для звернення до суду із позовом у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, встановлюється загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на підставі частини другої статті 122 КАС України.

Водночас позивач звернув увагу на те, що ТОВ «РГК» звернулось із вищезазначеним позовом до Київського окружного адміністративного суду ще 23 жовтня 2020 року, тобто майже за два роки поспіль до зміни судової практики щодо застосування процесуального строку на звернення до суду постановами Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 (провадження № 11-106a1122) та від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18 (провадження №11-98апп22), тобто факт звернення до суду з метою захисту порушених прав ТОВ «РГК» відбувся задовго до зміни строку звернення з 1095 днів до шести місяців.

Позивач зазначає, що зміна сталої судової практики Верховного суду може розглядатися судами як поважна причина для поновлення строків звернення до суду, про що було зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, в постанові від 30 червня 2022 року у справі №1.380.2019.004460, адміністративне провадження № К/9901/8654/20 (ЄДРСРУ №105025132).

Так, Верховний Суд зазначив, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зокрема, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

З урахуванням наведеного, позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк.

21.07.2023 на адресу суду від Головного управління ДПС у Київській області надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в якому відповідач не погоджується з викладеними позивачем обставинами щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Так, відповідач зазначає, що позивач не навів жодних поважних причин, які перешкоджали йому звернутись до суду з позовом у період з 29.04.2014 (дня коли він дізнався про порушення права) по 11.04.2019 (дата звернення позивача до суду у справі № 320/1844/19, в рамках якої заявлено позовні вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року у розмірі 10 952 811 грн. та пені нараховану на суму такої заборгованості за період 05.04.2018 по 04.04.2019).

Головне управління ДПС у Київській області наголошує на тому, що на момент звернення до суду з позовною заявою Позивач вже пропустив строк на звернення у 1095 днів, навіть виходячи із того, що на момент звернення Позивача із цим позовом до суду існувала судова практика у цій категорії податкових спорів, за якою у випадку вирішення питання щодо бюджетного відшкодування в силу положень пункту 102.5 статті 102 ПК України при звернення до суду з позовом застосовується строк 1095 днів, коли особа отримала право на таке відшкодування.

Відповідач зауважив, що Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2021 по справі №280/4452/18 зроблено такий висновок: «…стягнення пені нерозривно пов'язане із вимогою про стягнення заборгованості бюджету з ПДВ, а тому пропуск строків звернення до суду за основною вимогою тягне аналогічні висновки і до додаткової вимоги у цій справі».

Таким чином, оскільки всі позовні вимоги позивача в рамках даної справи є похідними від вимоги щодо стягнення заборгованості бюджету з ПДВ, строк звернення до суду щодо якої закінчився, відповідно до п. 102.5 ст. 102 ПК України - 29.04.2017 року (1095 днів з дня коли позивачу на рахунок повинно було бути перераховано суму бюджетного відшкодування ПДВ) - пропуск строків звернення до суду за основною вимогою тягне аналогічні висновки і до додаткових вимог у цій справі (пеня, інфляційні витрати, 3 % річних, збитки, моральна шкода).

Відповідач зауважив, що Верховним Судом у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14 березня 2019 по справі №822/553/17 викладено аналогічну правову позицію, щодо застосування п.102.5 ст. 102 ПК України, а саме: «... позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів».

Також відповідач посилається на те, що Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 19.01.2023 у справі №140/1770/19, де з огляду на відступлення від попередніх висновків Касаційного адміністративного суду було сформовано правову позицію, відповідно до якої платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду стосовно, зокрема заборгованості з відшкодування ПДВ протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи із вищевикладеного, відповідач стверджує, що Позивач пропустив, як шестимісячний строк на звернення до суду, так із 1095 днів.

Також відповідач вважає непереконливими посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19», оскільки позивач дізнався про порушення свого права саме в квітні 2014, а не в грудні 2019 року.

Відповідач зауважує, що Законом №731-IX передбачено поновлення судом призупинених процесуальних строків через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто з 6 серпня 2020 року, а тому навіть з урахуванням викладеного та позиції Позивача, викладеною в заяві про поновлення строку на звернення до суду, до 06 серпня 2020 року Законом №731-IX передбачено звернення до суду без врахування пропуску строку.

Також відповідач зазначає, що позовну заяву підписано ОСОБА_1 та п. 12 у додатках до позовної заяви надано копію ухвали Господарського суду Київської області від 19 лютого 2019 року у справі №911/3456/15 про призначення ліквідатора ТОВ «РГК». Водночас відповідач звертає увагу на те, що Міністерство юстиції України анулювало свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 02.02.2020, вказана інформація розміщена на офіційному сайті «Єдиний реєстр арбітражних керуючих», таким чином свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №340 від 27.02.2023, яке належить ОСОБА_1 , не було чинним на момент подання позовної заяви по справі №320/12137/20.

Враховуючи викладене, відповідач просить залишити без розгляду позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.

Суд зауважує, що стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі “Белле проти Франції” (“Bellet v. France”), заява № 23805/94).

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, який відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, оскільки сума бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року була перерахована з порушенням строків, визначених ПК України, позивач, зважаючи на приписи пункту 200.23 статті 200 ПК України та статті 625 ЦК України, розрахував пеню за періоди з 21 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року та з 05 квітня по 25 грудня 2019 року, інфляційні втрати і 3 відсотка річних за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року, які, на його думку, мають бути стягнуті з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області, що стало підставою для звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 року та пені за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року вже були предметом розгляду в адміністративній справі № 320/1844/19.

Матеріалами справи встановлено, що Київський окружний адміністративний суд рішенням від 19 червня 2019 року у справі № 320/1844/19, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, задовольнив позов ТОВ «РГК» до ГУ ДФС у Київській області:

- визнав протиправною бездіяльність ГУ ДФС у Київській області щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9014582402 від 19 березня 2014 року), як такої, що є узгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача;

- зобов'язав ГУ ДФС у Київській області подати до ГУ ДКС України у Київській області висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9014582402 від 19 березня 2014 року), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «РГК»;

- стягнув з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області на користь ТОВ «РГК» суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року у розмірі 10 952 811 грн, заявлену згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9014582402 від 19 березня 2014 року), та пеню в розмірі 1 248 620,45 грн, нараховану на суму такої бюджетної заборгованості за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року.

У зазначеному рішенні суд установив бездіяльність контролюючого органу щодо вжиття заходів бюджетного відшкодування суми ПДВ та обґрунтованість декларування платником податків ПДВ за лютий 2014 року на загальну суму 10 952 811 грн. Указані обставини в силу частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Судом встановлено, що 23 грудня 2019 року орган державного казначейства шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок ТОВ «РГК» сплатив позивачу суму бюджетного відшкодування в розмірі 10 952 811 грн.

Таким чином, правовідносини у справі, що розглядається, є похідними від правовідносин у справі № 320/1844/19 за позовом ТОВ «РГК» до ГУ ДФС у Київській області, третя особа - ГУ ДКС України у Київській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.18 та 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу; пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення грошового зобов'язання до того часу, поки не буде погашено суму заборгованості.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків установлені статтею 200 ПК України.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).

Пунктом 200.12 статті 200 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу (пункт 200.13 статті 200 ПК України).

Наведені норми пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6 та 9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 39).

Згідно з пунктом 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин ПК України визначав, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, вимог, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 цього Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування контролюючим органом за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку вказану в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

Як передбачено приписами пункту 200.15 статті 200 ПК України, у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючий орган жодних визначених у пункті 200.14 статті 200 ПК України податкових повідомлень-рішень не приймав.

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов'язана повернути платнику податку суму бюджетного відшкодування ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК України нараховується пеня.

Отже, нарахування пені пов'язується саме із недотриманням суб'єктами владних повноважень положень статті 200 ПК України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з ПДВ.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

З матеріалів справи вбачається, що сума бюджетного відшкодування ПДВ набула статусу узгодженої з часу складення Білоцерківською ОДПІ довідки від 15 квітня 2014 року № 1017/15-1/37066355 про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «РГК» бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2014 року.

Отже, після закінчення виїзної перевірки контролюючий орган був зобов'язаний вчинити належні дії з реалізації актуального на час його застосування механізму бюджетного відшкодування.

Однак контролюючий орган всупереч вимогам пункту 200.12 статті 200 ПК України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, вчасно не подав.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

« 139. Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

140. На підставі частин першої - третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

141. Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

142. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

143. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

144. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

145. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

146. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

147. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

148. ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.

149. Строк давності у 1 095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов'язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).

150. При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

151. У справі, що розглядається, немає підстав для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання є відсильною до статті 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

152. У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов'язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.

153. Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

154. Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

155. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з'ясуванні поважності причин пропуску цього строку.

156. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19(провадження № 11-106апп22) та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22)».

Враховуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові у цій справі обставини, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі практика Верховного Суду виходила з того, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів.

Зокрема, такий правовий висновок був викладений Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2018 у справі №816/1369/17: «позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів».

У постанові від 14.03.2019 у справі №822/553/17 (адміністративне провадження №К/9901/35351/18) Верховний Суд зазначив таке:

Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду слід врахувати й те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.

Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду вважає, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів.

За наведених обставин, Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 у справі №816/1369/17, адміністративне провадження №К/9901/307/17)».

У постанові від 24.10.2019 у справі №810/1227/17 Верховний Суд виклав такий правовий висновок:

«ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку. Вказане повною мірою кореспондується із статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 122 КАС України (в редакції з 15.12.2017). Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду слід врахувати й те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу. Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення, відповідно до якого, позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів.

Строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення».

Натомість у подальшому практика Верховного Суду щодо застосування строку звернення до суду у справах подібної категорії була змінена.

Так, у постанові від 19.01.2023 у справі №№ 140/1770/19 (провадження № 11-106апп22) Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

« 85. У постанові від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду зробив правовий висновок про те, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів.

86. За правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних правовідносин, у тому числі захисту порушеного права в судовому порядку. Вказане повною мірою кореспондується зі статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 122 цього Кодексу (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду, слід урахувати й те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу. Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податкового боргу та пені на нього протягом 1095 днів, то для забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою аналогічне право на стягнення заборгованості з бюджету та пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.

87. У свою чергу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18, керуючись вищевказаним твердженням судової палати Верховного Суду, дійшов висновку про те, що і вимога щодо стягнення заборгованості з бюджету, і вимога щодо стягнення пені, нарахованої на весь час невиконання суб'єктом владних повноважень встановленого законом обов'язку, можуть бути пред'явлені у межах 1095-денного строку, після спливу якого правовідносини стають стабільними.

88. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цих висновків Верховного Суду з огляду на таке.

89. Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

90. На підставі частин першої - третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

91. Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

92. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

93. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

94. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

95. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

96. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

97. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

98. ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.

99. Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов'язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).

100. При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

101. У справі, що розглядається, відсутні підстави для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання, встановлюючи спеціальні строки звернення до суду, є відсильною до статті 102 цього Кодексу та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

102. У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов'язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.

103. Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

104. Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

105. Зважаючи при цьому на абсолютно різну природу правового регулювання, не можна погодитися з висновком про те, що при вирішенні питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, мають враховуватися положення пункту 102.4 статті 102 ПК України, оскільки наведене не узгоджується з предметом правового регулювання цієї норми, до якого належать виключно питання здійснення контролюючим органом своїх повноважень стосовно стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою в самостійному погашенні грошового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, а не реалізації особою права на судовий захист від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

106. Для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що під час вирішення тотожних спорів слід враховувати наведені висновки щодо застосування норм права незалежно від того, чи перераховані всі постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію, від якої Велика Палата Верховного Суду відступила в цій справі.

107. Суди попередніх інстанцій правильно врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в частині застосування ефективного способу захисту порушеного права, викладений у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, проте помилково послалися на нього як на підставу для незастосування шестимісячного строку звернення до суду. Наведене судове рішення не містило висновків про непоширення строку звернення до адміністративного суду на правовідносини зі стягнення з Державного бюджету України заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

108. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з'ясуванні поважності причин пропуску цього строку».

Аналогічна правова позиція була застосована Великою Палатою Верховного Суду у постанові 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22), та, врешті-решт, у постанові у цій справі.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі існуюча практика розгляду справ подібної категорії виходила з того, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів. При цьому такий строк слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення. Застосування ж такої практики до спірних правовідносин має наслідком висновок про дотримання позивачем строку звернення до суду.

Однак у подальшому, під час розгляду справи у суді касаційної інстанції правові висновки Верховного Суду та її Великої Палати щодо застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії були кардинально змінені та призвели до звуження прав платників податків на стягнення у судовому порядку пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України шляхом обмеження такого права шестимісячним строком звернення до суду.

У контексті наведеного суд вважає за доцільне зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов'язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23 вересня 2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що «у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання».

Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи № 580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року) та справи №160/11673/20 (постанова від 22 січня 2022 року).

Суд зазначає, що розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ від 27 червня 2000 року у справі “Ільхан проти Туреччини” (Ilhan v. Turkey), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” (заява № 3236/03), рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі “Мушта проти України” (заява № 8863/06)); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі “Рябих проти Росії” (заява № 52854/99); рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі “Устименко проти України” (заява № 32053/13)); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі “Брумареску проти Румунії” (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

У рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду, у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

З огляду на викладені вище факти, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першій статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Необхідність відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені й аргументовані.

Обґрунтованими підставами для відступлення від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики щодо застосування норм права тощо.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Водночас суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Така правова позиція була викладена, зокрема, Верховним Судом у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.

У постанові від 30 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.004460 Верховний Суд зауважив, що «задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики».

Слід зазначити, що при оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а (ЄДРСРУ № 97806556) зазначив, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду існуюча практика Верховного Суду (яка є обов'язковою для врахування судами нижчих інстанцій згідно положень КАС України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів») безумовно свідчила про те, що позовні вимоги про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України можуть бути заявлені протягом 1095 днів, а цей строк слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення.

Таким чином, звертаючись у листопаді 2020 року до суду з позовом у цій справі, позивач мав достатньо обгрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки не знав та не міг бути обізнаним про те, що через більш ніж два роки (у січні 2023 року) судова практика зазнає кардинальних змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.

Наведене, у свою чергу, свідчить про добросовісність поведінки позивача, прояв ним належної обачності щодо вчинення належних та достатніх для захисту своїх прав дій.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги зазначені позивачем у заяві обставини, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду був пропущений позивачем з поважних та незалежних від його волі причин, які пов'язані виключно зі зміною правової позиції (судової практики) Верховного Суду щодо строку звернення до суду у справах подібної категорії, у зв'язку з чим вважає за необхідне задовольнити подану заяву та поновити позивачу відповідний пропущений строк.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне продовжити розгляд справи.

Щодо тверджень відповідача про підписання позовної заяви не уповноваженою особою суд зазначає таке.

Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач стверджує, що Міністерство юстиції України анулювало свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 02.02.2020, вказана інформація розміщена на офіційному сайті «Єдиний реєстр арбітражних керуючих», таким чином свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №340 від 27.02.2023, яке належить ОСОБА_1 , не було чинним на момент подання позовної заяви по справі №320/12137/20.

Суд вважає вказану позицію хибною та зазначає, що позовна заява у цій справі була підписана ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” Давидюком Романом Миколайовичем 23 жовтня 2020 року. На підтвердження повноважень ліквідатора був наданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також копії ухвал Господарського суду Київської області у справі №911/3456/15.

Суд звертає увагу на те, що аналогічне клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстави її підписання не уповноваженої особою вже заявлялося відповідачем під час первісного розгляду цієї справи (суддя Кушнова А. О.), з метою перевірки обґрунтованості якого суд ухвалою від 14.01.2021 витребував від Міністерства юстиції України відомості щодо видачі арбітражному керуючому ОСОБА_1 свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №340 від 27.02.2013, а також інформацію про стан дії даного свідоцтва.

На виконання ухвали суду Міністерство юстиції України направило лист від 01.02.2021 №4348/771-22-21/21.1, у якому повідомило, що свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 27.02.2013 №340, видане ОСОБА_1 , було анульовано у зв'язку з його смертю за наказом Міністерства юстиції України від 02.12.2020 №4192/5.

До листа був доданий примірник відповідного наказу.

З наведеного вбачається, що станом на дату підписання позовної заяви у цій справі (23 жовтня 2020 року) у ОСОБА_1 були наявні відповідні повноваження, а твердження відповідача про протилежне носять характер інсинуацій та не підтверджені жодними доказами, внаслідок чого у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що 29.06.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на те, що дана справа не є справою незначної складності.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.

Також суд зазначає, що оцінити “значення справи для сторін” і “значний суспільний інтерес” має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне “конкретизоване” пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26 травня 2022 року у справі №640/594/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/6491/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/23517/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 640/23385/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 тощо.

Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі “Ахеп v. Germany”, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року “VarelaAssalinocontrelePortugal”, заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Врахувавши зміст заяв сторін, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Водночас, судом при вирішенні спору по суті будуть враховані письмові доводи учасників справи та надані ними докази.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Крім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Суд зазначає, що подана відповідачем заява є заявою з процесуальних питань.

Відповідно до частини першої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Частиною першою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, серед іншого, зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення)

Однак, відповідачем не наведені обґрунтовані обставини, які б свідчили про доцільність розгляду справи у судовому засіданні, внаслідок чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд також вважає за доцільне зазначити, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, про який наполягає відповідач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до частини п'ятої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 171, 243, 248, 259-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі та поновити пропущений строк звернення до суду.

2. Продовжити розгляд адміністративної справи.

3. Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про залишення позовної заяви без розгляду.

4. Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

5. Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про здійснення розгляду справи у судовому засіданні.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) сторонам (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Дудін С.О.

Попередній документ

112696370

Наступний документ

112696372

Інформація про рішення:

№ рішення:	112696371
№ справи:	320/12137/20
Дата рішення:	07.08.2023
Дата публікації:	10.08.2023
Форма документу:	Ухвала
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(11.05.2023)
Результат розгляду:	Передано на відправку Київський окружний адміністративний суд
Дата надходження:	03.06.2022
Предмет позову:	про зобов`язання вчинити певні дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (18)

21.02.2026 21:35	Касаційний адміністративний суд
21.02.2026 21:35	Касаційний адміністративний суд
21.02.2026 21:35	Касаційний адміністративний суд
14.01.2021 09:30	Київський окружний адміністративний суд
18.02.2021 10:00	Київський окружний адміністративний суд
04.03.2021 11:30	Київський окружний адміністративний суд
19.03.2021 11:00	Київський окружний адміністративний суд
31.03.2021 11:30	Київський окружний адміністративний суд
06.04.2021 12:00	Київський окружний адміністративний суд
22.04.2021 12:00	Київський окружний адміністративний суд
19.05.2021 11:00	Київський окружний адміністративний суд
01.06.2021 12:00	Київський окружний адміністративний суд
12.10.2021 14:50	Шостий апеляційний адміністративний суд
19.10.2021 14:20	Шостий апеляційний адміністративний суд
02.03.2022 12:20	Касаційний адміністративний суд
12.03.2024 10:10	Шостий апеляційний адміністративний суд
28.05.2024 12:00	Касаційний адміністративний суд
06.08.2024 12:40	Касаційний адміністративний суд