31 липня 2023 року справа №320/3636/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) та просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нового розрахунку грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за період 2014-2018 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за період 2014-2018 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошову допомогу для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум під час проходження військової служби за період 2014-2018 роки;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі - 6000,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач стверджує, що в період з 2014 по 2018 роки відповідач протиправно здійснював нарахування і виплату грошової допомоги на оздоровлення без врахування щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 №889. Водночас, на обґрунтування позовних вимог позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
15.06.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, стверджуючи, що при виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення він керувався вимогами чинного законодавства, розпорядженнями Міністра оборони України. При цьому, представник Військової частини НОМЕР_1 вказав, що винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки така грошова допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Також, суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву представником відповідача наведено мотиви та обґрунтування відсутності підстав для задоволення адміністративного позову щодо відносин, які не є предметом розгляду даної адміністративної справи (стягнення середнього заробітку за час порушення строків розрахунку).
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.10.2018 №278 старшого прапорщика ОСОБА_1 , командира пожежного взводу військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира 72 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 15.10.2018 №253-РС у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» частини 5 (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про не придатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у військовий час, якщо не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до вказаного наказу ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області.
Як свідчать матеріали справи представник позивача звертався до Військової частини НОМЕР_1 із питанням щодо виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2018 роки, за результатами розгляду якого листом від 21.12.2021 №1774 відповідач повідомив, серед іншого заявника про те, що грошова допомога на оздоровлення за 2017 рік була нарахована та виплачена у розмірі 65398,05 грн., за 2018 рік у розмірі - 9822,75 грн., а за 2014-2016 роки картки особового рахунку, витяги з наказу, додаткові відомості знищені на підставі акту знищення №3905 від 17.04.2020.
ОСОБА_1 вважає, що відповідачем протиправно не включено щомісячну додаткову грошову винагороду при нарахуванні та виплаті йому грошової допомоги на оздоровлення за період 2014-2018 року, що і стало підставою для звернення до суду і даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд враховує наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно частини 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, виданим на виконання постанови № 889 (далі - Інструкція, наказ № 595 відповідно).
У пункті 1 Постанови №889 встановлено, що військовослужбовці (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), мають право на отримання щомісячної додаткової грошової нагороди в розмірі: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року -- у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови № 889).
Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Інструкції №595 (у редакції, яка була чинною до 16.12.2016), щомісячна додаткова грошова винагорода для військовослужбовців, (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту: з 1 квітня 2013 року - у розмірі до 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року у розмірі до 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі до 60 % місячного грошового забезпечення.
У пункті 8 Інструкції № 595 визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 9 зазначеної Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.
Згідно пункту 5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 (далі - Інструкція №550, яка була чинною до 20.07.2018), така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції).
Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260, яка була чинною до 20.07.2018), пунктом 30.1 якої передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 30.3 Інструкції №260 встановлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Суд при наданні оцінки фактичним обставинам справи вказує, що застосовуючи положення зазначених Інструкцій як спеціального нормативно-правового акту, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.
Аналогічний правовий висновок був неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 15.10.2019 у справі №240/445/19, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16, від 26.02.2021 у справі №620/3346/19, від 31.03.2021 у справі №620/2878/20 та від 28.05.2021 у справі №400/1955/20.
Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
Ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.».
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889 включається до складу сум грошового забезпечення, з якого нараховується та виплачується грошова допомога на оздоровлення.
Про необхідність врахування додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 до складу грошового забезпечення, з якого розраховується розмір грошової допомоги для оздоровлення, наголосив також і Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №820/3423/18.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зауважує, що грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошова допомога на оздоровлення, є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги наведене у свій сукупності, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 до складу сум грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роках грошова допомога на оздоровлення є протиправними, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Як наслідок суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2014-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» №889 від 22.09.2010, та раніше виплачених коштів.
Отже, адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі у спосіб, що наведений судом вище.
Додатково суд вважає за необхідне відмітити, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказував про пропуску строку звернення до суду, однак не заявляв клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. При цьому, мотивуючи пропуск строку звернення до суду представник Військової частини НОМЕР_1 застосовує судову практику щодо строків звернення до суду із позовними вимогами про стягнення середнього заробітку затримки при розрахунку з працівником під час звільнення.
Суд відмічає, що предметом розгляду даної адміністративної справи не є стягнення середнього заробітку за час порушення строків Військовою частиною НОМЕР_1 розрахунку при звільненні позивача, а тому такі посилання відповідача судом не оцінюються.
Що ж стосується заявлених представником позивача вимог про стягнення із відповідача судових витрат на правничу допомогу, суд враховує таке.
Згідно із частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатським об'єднанням «МОДУМ» укладено договір про надання правничої допомоги №02/19-10 від 19.10.2020, у відповідності до якого виконавець зобов'язується надати клієнту послуги на умовах і порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплати надання послуг за цим договором (далі - договір).
Згідно із підпункту 3.1 пункту 3 договору послуга передбачена предметом цього договору оплачується клієнтом виконавцю в порядку та на умовах, визначених у Додатковій угоді №1 до цього договору.
Відповідно до підпункту 1.4 пункту 1 Додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №02/19-10 від 19.10.2020 сторони домовилися, що вартість послуг з представництва інтересів у суді першої та апеляційної інстанції складає: з питань стягнення допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди складає 6000 (шість тисяч гривень) 00 копійок.
Згідно акту виконаних послуг від 07.02.2022 до договору про надання правничої допомоги №02/19-10 від 19.10.2020 виконавцем в інтересах клієнта, згідно договору, у повному обсязі виконано зобов'язання: 1) надання консультацій та узгодження правової позиції; 2) опрацювання нормативно-правових акті з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; 3) складання позовної заяви про стягнення допомоги на оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, а також завіряння додатків для суду та сторін.
Сторони домовилися, що вартість виконаних робіт згідно умов договору становить 6000,00 грн.
У той же час, як вже було вказано судом вище, відповідно до підпункту 1.4 пункту 1 Додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №02/19-10 від 19.10.2020 сторони домовилися, що вартість послуг з представництва інтересів у суді першої та апеляційної інстанції складає: з питань стягнення допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди складає 6000 (шість тисяч гривень) 00 копійок.
Тобто, сторонами погоджено розмір правничої допомоги у сумі 6000,00 грн. за надання послуг з представництва інтересів у суді першої та апеляційної інстанції з питань стягнення допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Разом з цим, на переконання суду, визначення сторонами в акті виконаних послуг від 07.02.2022 до договору про надання правничої допомоги №02/19-10 від 19.10.2020 вартості наданих послуг у розмірі 6000,00 грн. суперечить положенням підпункту 3.1 пункту 3 договору, адже такий розмір має бути визначений у Додатковій угоді №1
Враховуючи вказане, суд вважає, що судові витрати у розмірі 6000,00 грн. не підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 в повному обсязі, адже їх розмір - 6000,00 грн. включає в себе представництво інтересів позивача виконавцем як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції.
Отже, зважаючи на викладене, з урахуванням того, що адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, понесених на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) 00 грн. (50% від заявленої суми).
Разом з цим, відсутні підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 до складу сум грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роках грошова допомога на оздоровлення, передбачена частиною першою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. №2011-XII.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2014-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» №889 від 22.09.2010, та раніше виплачених коштів.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, понесені на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 31.07.2023.
Суддя Кушнова А.О.