ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" серпня 2023 р. справа № 300/4253/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Окуневич М.В. в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідача 2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.03.2023 №092650005264 про відмову позивачу у перерахунку пенсії, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача період здійснення підприємницької діяльності з 07.12.1992 по 01.03.1996 у зв'язку із чим провести перерахунок пенсії з 27.03.2023 та виплатити недоплачені суми пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 07.12.1992 по 01.03.1996, у зв'язку із відсутністю інформації про сплату страхових внесків, оскільки позивачем було надано увесь необхідний комплект документів і на нього не може покладатися обов'язок за збереження органами Пенсійного фонду України інформації про нарахування та сплату страхових внесків.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25.07.2023. Вказує на відсутність законних підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 07.12.1992 по 01.03.1996, оскільки в Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не збереглися дані про перебування на обліку, нарахування та сплату страхових внесків фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
Відповідач 2 також заперечує щодо задоволення позовних вимог. На думку, ГУ ПФУ в Одеській області надана ОСОБА_1 квитанція про сплату страхових внесків не може бути належним доказом, оскільки у ній відсутня інформація про період, з який сплачено страхові внески. Із урахуванням викладеного вважає правомірною відмову позивачу у перерахунку його пенсії.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши докази, судом зазначається наступне.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 знаходиться на обліку у ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та з 12.03.2023 отримує пенсію за віком, призначену згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України №1058).
Згідно із протоколом розрахунку стажу, при обчисленні пенсії ОСОБА_1 враховано страховий стаж в обсязі 36 років 9 місяців 23 дні (а.с. 82).
27.03.2023 позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку із наданням додаткових документів, що вбачається із копії відповідної заяви (а.с. 69).
Рішенням Головного управління в Одеській області від 30.03.2023 №092650005264 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії із урахуванням періоду здійснення підприємницької діяльності, оскільки у наданій позивачем банківській квитанції від 27.03.1995 про сплату страхових внесків відсутній період, за який сплачувались внески, а згідно із довідкою від 14.03.2023 №0900-0604-5/11073, наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, дані про перебування на обліку, нарахування та сплату страхових внесків фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 07.12.1992 по 28.09.1998 в управлінні не збереглися, що унеможливлює визначення періодів здійснення підприємницької діяльності, за які сплачені страхові внески (а.с. 70).
Вважаючи таке рішення відповідача 2 протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 11 Закону України №1058, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в тому числі: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Так, на переконання пенсійних органів, страховий стаж ОСОБА_1 складає 36 років 9 місяців 23 дні (а.с. 82).
Водночас, на думку позивача, до його страхового стажу також має бути враховано період здійснення підприємницької діяльності з 07.12.1992 по 01.03.1996, оскільки ним було надано усі необхідні документи для перерахунку пенсії та підтвердження сплати ним страхових внесків у спірний період.
Оцінюючи підставність вимог ОСОБА_1 , суд зазначає, що згідно із ч. 4 ст. 24 Закону України №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України №1058, страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За приписами пп. 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі - Порядок №22-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно із п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 №637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, у період з 1993 року по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
Такі висновки в цілому відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а, відповідно до якої, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Зазначена правова позиція в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення даного спору.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07.12.1992 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с. 16).
Відповідно до довідки Державної податкової інспекції по Рогатинському району Івано-Франківської області від 13.10.1995, позивач займається підприємницькою діяльністю та знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції (а.с. 24).
Розпорядженням Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 28.09.1998 №281 скасовано реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 (а.с. 29).
Водночас, згідно із довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 14.03.2023 №0900-0604-5/11073, дані про перебування на обліку, нарахування та сплату страхових внесків/ збору фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 07.12.1992 по 28.09.1998 не збереглися (а.с. 80).
При цьому, відповідачами не надано суду жодної інформації про наявність заборгованості позивача за платежами до Пенсійного фонду України.
Положеннями ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
На переконання суду, позивач не має відповідати за незбереження відповідачем документів про нарахування страхових внесків/ збору на загальнообов'язкове державне страхування, а відсутність доказів наявності заборгованості перед податковим та пенсійним органами свідчить про сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності.
Крім того, суд зазначає, що разом із заявою про перерахунок пенсії позивачем подавалися довідки за травень 1998 року №881 та від 07.09.1998 №590 про відсутність заборгованості по платежах до бюджету (а.с. 74-75) та квитанції про сплату позивачем податку на підприємництво (а.с. 17-18, 22-23, 78-79).
Суд критично ставиться до аргументів відповідачів про неможливість виокремлення періоду здійснення підприємницької діяльності, так як на наданих квитанціях не зазначено період, за який сплачено страхові внески, оскільки позивачем надавалися докази як дати реєстрації підприємницької діяльності - з 07.12.1992 (а.с. 16), так і дати припинення підприємницької діяльності - з 28.09.1998 (а.с. 29).
Водночас, ОСОБА_1 у позовних вимогах просить зарахувати йому стажу підприємницької діяльності по 01.03.1996, а не по дату припинення, оскільки з 01.03.1996 позивач отримував допомогу по безробіттю, що було враховано до його страхового стажу (а.с. 82).
Таким чином, на переконання суду позивачем було надано достатній обсяг документів для встановлення часових меж здійснення ним підприємницької діяльності.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України №1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 64 Закону України №1058, виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право:
отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;
проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати;
вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання;
порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу та сплати страхових внесків за цей період страхового стажу, відповідачі мали право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо, а не відмовляти позивачу у належному зарахуванні стажу.
Таким чином, відповідачі, отримавши заяву позивача від 27.03.2023, мали виконати покладені на них чинним законодавством обов'язки, зокрема, встановлені в пунктах 1.9, 4.2, 4.3, 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1 (надалі - Порядок №22-1) та ст. 64 Закону України №1058 та вчинити всі належні дії для призначення позивачу пенсії.
У свою чергу, позивач покладався на легітимність добросовісних дій державного органу, на який покладено обов'язок призначати пенсії, та передбачений ст. 8 Конституції України принцип верховенства права.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
В пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини, зазначив, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», пункт 128, та «Беєлер проти Італії», пункт 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», пункту 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, «Ґаші проти Хорватії», пункт 40, «Трґо проти Хорватії», пункт 67).
З огляду на принцип «належного урядування», відповідачі як державні органи повинні були діяти вчасно та у належний і послідовний спосіб, аби гарантувати належну реалізацію права позивача на призначення пенсії.
Таким чином, суд прийшов до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.03.2023 №092650005264 про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо дати, з якої має бути проведено відповідний перерахунок, суд зазначає наступне.
Так, на переконання ОСОБА_1 пенсія має бути перерахована з 27.03.2023, тобто із дня звернення із відповідною заявою.
Водночас, на думку пенсійних органів, так як позивач за перерахунком пенсії звертався 27.03.2023, то враховуючи ст. 45 Закону України №1058, право на перерахунок ОСОБА_1 має з 01.04.2023 (тобто першого числа наступного місяця).
Оцінюючи аргументи сторін, суд вказує, що відповідно до п. 1.8 розділу Порядку №22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами ОСОБА_2 .
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Сторонами не заперечується, що пенсія позивачу призначена з 12.02.2023, тобто з дня наступного за днем набуття пенсійного віку. Водночас, додаткові документи подані ОСОБА_1 не пізніше трьох місяців з дня призначення пенсії, у зв'язку із чим перерахунок пенсії із урахуванням наданих позивачем документів про період здійснення підприємницької діяльності має бути здійснено саме з 12.02.2023.
При вирішенні питання про здійснення позивачу перерахунку пенсії за віком, судом вказується наступне.
Відповідно до ст. 44 Закону України №1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно із ч. 5 ст. 45 Закону України №1058, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону України №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
На виконання вказаних норм Закону України №1058 постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (на далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пп. 1-3 п. 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно з п. 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до абз. 1 п. 4.7 розділу ІV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення/ перерахунок пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на перерахунок пенсії.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 07.12.1992 по 01.03.1996, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії від 27.03.2023 та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до правил статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 575,45 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Окрім цього, у позовній заяві адвокат Окуневич М.В. ставить питання про стягнення на користь позивача із відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 1000,00 гривень.
Стаття 132 КАС України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 132 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.06.2023 №1045433 на суму 1000 грн. (а.с. 35), акт виконаних робіт від 30.06.2023 №01-79/23 (а.с. 34), ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 33), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 02.02.2018 (а.с. 32), договір про надання правничої допомоги від 18.06.2023 №79/23 (а.с. 30-31).
Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката як визначено частиною 5 статті 134 КАС України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Оцінюючи характер наданої адвокатом Окуневичем М.В. правничої допомоги, суд зазначає, що заявлена до відшкодування сума є співмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формування матеріалів та консультації клієнта.
За таких обставин, слід стягнути на користь позивача з відповідача 1 як суб'єкта владних повноважень, за рахунок його бюджетних асигнувань 1000,00 гривень.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 8, м. Одеса, 65107) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.03.2023 №092650005264 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 07.12.1992 по 01.03.1996, у зв'язку із чим повторно розглянути його заяву про перерахунок пенсії від 27.03.2023 та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 575 (п'ятсот сімдесят п'ять) гривень 45 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 08 серпня 2023 р.