Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 серпня 2023 року Справа№200/2310/23
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), та просить суд:
Визнати протиправними рішення відповідача від 20.04.2023 № 052530003845 щодо відмови в призначені пенсії за віком на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправним та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 12.04.2023, з застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на момент звернення за призначенням пенсії позивач досягла пенсійного віку та мала загальний страховий стаж понад 27 років, а також пільговий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Проте при визначенні права на пенсію відповідачем не було враховано п.“б” ст.13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІ1 “Про пенсійне забезпечення” в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, що призвело до збільшення пенсійного віку, необхідного для отримання пенсії. Позивач наполягає на застосуванні саме цієї правової норми при визначенні права на пенсію та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 07.06.2023 прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач надав відзив у якому зазначив, що за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії 20.04.2023 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за № 052530003845 у зв'язку з тим, що позивач на дату звернення (12.04.2023) не досягла необхідного пенсійного віку, передбачений абз.1 п.2 ч.2 ст. 114 Закону № 1058-ІV.
Перевіривши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адрес реєстрації АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , звернулась із заявою до ГУПФУ у місті Києві від 12.04.2023 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності заява розглядалась відповідачем.
У рішенні відповідача від 20.04.2023 №052530003845 зазначено про наявність підстави для відмови у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. А саме: страховий стаж складає 27 років 11 місяців 29 днів, стаж за Списком № 2 - 22 роки 10 місяці 12 днів. Відмову в призначенні пенсії за віком за Списком № 2 мотивовано тим, що у зв'язку з відсутністю необхідного віку відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, а саме 55 років, вік позивача на дату звернення становить 49 років, що є меншим, як цього передбачає п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1, 2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону №1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІ1 “Про пенсійне забезпечення” (далі Закон № 1788).
Відповідно до ст.56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно з ч. 2 ст. 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
З приводу розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідно ст. 114 Закону №1058, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у п.5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами п.1, 6 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону № 1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із ст.2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з п.“б” ст.13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Ст.13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що “пенсія за віком” - це свого роду “державний депозит” (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд уважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на “пенсії за віком на пільгових умовах”.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений п.“б” ст.13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
09.07.2003 було ухвалено Закон № 1058-ІV. 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII, яким Закон № 1058 доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить п.2 ч.2 ст.114 такого змісту: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний п.“б” ст.13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п.“б” - “г” ст.54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII (п.1 Рішення N 1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Водночас Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із ч.1 ст.92 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23.01.2020 Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, ст.13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII (п.1 Рішення № 1-р/2020).
За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, до п. 2 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788-ХІI та № 1058-IV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно із ст.151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є “обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені” (ч.2 ст.150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог ч.2 ст.150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною ст.151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та ст.8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у п.7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог ст.151-2 Конституції України.
Згідно із ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У п.3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абз.2 п.п.4.3 п. 4 мотивувальної частини рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018). Відповідно до змісту ст. 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у п. 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що ст.13, ч.2 ст.14, п. “б”-“г” ст. 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч.1 ст.8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано неконституційними ст.13, ч.2 ст. 14, п. “б” - “г” ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції Закону № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з п.2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23.01.2020).
У п.3 резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із ч.2 ст.8 Закону “Про Конституційний Суд України” з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 “Про застосування Конституції України” вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Водночас суд бере до уваги, що згідно із п. 5 ст.62, п. 4 ч.2 ст.63 Закону № 2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених ч.2 ст. 8 цього Закону.
У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 № 1-у/2016. При цьому зміни до Закону України № 1058-ІV прийняті 03.10.2017 Законом № 2148-VІІІ.
Отже, враховуючи, що на виконання вимог п.5 ст.62, п.4 ч.2 ст. 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015.
Проте положення п.2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
Відповідно до ст.1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття “майно” в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція “майна” в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном”. Отже, при з'ясуванні змісту поняття “майно” недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі “Пічкур проти України” (заява № 10441/06, п.41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань” (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
Щодо звуження прав на отримання пенсії Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 № 2-р/2019 (п. 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Згідно із ч. 4 ст.7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
За такого правового регулювання та встановлених обставин суд доходить висновку, що п.2 ч.2 ст.114, абз.2, 3 п.2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений ст. 13 Закону № 1788 в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Щодо правомірності дій відповідача суд зазначає наступне.
У контексті вимог ст. 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень.
Ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Відповідно до ч.3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
При цьому судом враховано, що п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058 передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач досягла 50-річного віку 26.04.2023 та із заявою про призначення пенсії звернулася до пенсійного органу 12.04.2023, тобто не раніше ніж за місяць до дня досягнення пенсійного віку.
На підставі вищевикладених обставин суд вважає за належне визнати неправомірним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років та скасувати його; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії із застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213.
Відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 052530003845 від 20.04.2023 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторного розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 12.04.2023, з застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п.«б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Рішення складено 07.08.2023.
Рішення може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова