ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8626/20
провадження № 1-кп/753/488/22
"15" вересня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100020004565 від 18.06.2019 року по обвинуваченню
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бровари Київської обл., громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, який не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 16.10.2006 року Печерським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186, ст. 304, ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки; вироком апеляційного суду скасовано вироку Печерського районного суду міста Києва від 16.10.2006 року у частині призначеного покарання та призначено покарання за ч. 2 ст. 186, ст. 304, ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років; 27.03.2008 року Броварським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років; 24.11.2014 року Броварським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців; 19.11.2018 року звільнений з Бучанської ВК № 85 по відбуттю строку покарання,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
В провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Ухвалою суду від 21.07.2022 року обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 16.09.2022 року.
У зв'язку з введенням на території України воєнного стану та оголошенням 15.09.2022 року о 13 годині 03 хвилини повітряної тривоги по місту Києву, відбою якої станом на 13 годину 25 хвилин 15.09.2022 року не було, забезпечити безпосередню участь обвинуваченого ОСОБА_3 , а також інших учасників судового провадження у судовому засіданні не вдалося.
Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
24.02.2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан, який в подальшому було продовжено до 24 листопада 2022 року.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Згідно статті 122 цього закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Враховуючи вищевикладене, положення статті 2 КПК України (згідно якої завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура), положення ч.3 ст.331 КПК України (щодо обов'язку суду розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, незалежно від наявності клопотань), введений на даний час на території України Указом Президента воєнний стан, суд приходить до висновку, що відсутність учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.
Суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
У частині 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
За правилами ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст.28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
При вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою та заявлених сторонами клопотань судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, виходячи з наступного.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187КК України, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який законом передбачене покарання в тому числі у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, офіційно ОСОБА_3 ніде не працює, законних джерел доходу не має, перебував у розшуку, гарантії, що ОСОБА_3 буде з'являтися до суду відсутні.
Суд враховує тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.
Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.
На думку суду, жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не може запобігти зазначеним ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому суд враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Суд також враховує, що незавершення до цього часу судового провадження у справі викликано її складністю, достатньо великим обсягом доказів, які підлягають дослідженню, кількістю та поведінкою учасників судового провадження, обставинами справи тощо.
Гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, частково співпадають з гарантією, передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, і дійсно вимагають, щоб відносно особи, яка тримається під вартою, органи державної влади виявляли «особливу ретельність в ході провадження по справі», однак це не має гальмувати зусилля суду щодо відповідального виконання своїх завдань (рішення ЄСПЛ у справі «Херцегфальві проти Австрії», «Садегул Оздемір проти Туреччини»).
Крім того, згідно практики Європейського суду з прав людини відмова у звільненні з-під варти під заставу може бути обґрунтованою і особа має утримуватися під вартою без визначення розміру застави, якщо його звільнення потягне реальну небезпеку спричинення шкоди у зв'язку з виникненням однієї з підстав для тримання під вартою; якщо введення умов звільнення під заставу чи інших розумних профілактичних заходів не може усунути цю небезпеку чи знизити її до рівня, при якому тримання особи під вартою стане безпідставним.
При постановленні даної ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, відповідно до ч.4 ст.183 КПК України, враховуючи практику ЄСПЛ з цього питання, зазначені вище підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, вважає неможливим визначення розміру застави у кримінальному провадженні, оскільки злочин, який інкримінується ОСОБА_3 поєднаний з насильством, а також вказаний альтернативний запобіжний захід, на думку суду, не зможе забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти наявним і дійсним ризикам.
Керуючись ст.ст.177-178, 181, 183, 331, 369, 372, 376, 615 КПК України, суд, -
Продовжити відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 187 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» до 11 листопада 2022 року включно.
Копію ухвали направити прокурору, начальнику Державної установи «Київський слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала в може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя