Ухвала
Іменем України
03 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 520/595/15-к
провадження № 51-1553км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданих ОСОБА_6 , ОСОБА_7
(у режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року в кримінальній справі № 08201000957 за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
та
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , згідно зі
ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виправдано у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, за недоведеністю їх участі у вчиненні цих злочинів.
2. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 рокузазначений вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишено без змін.
3. Органом досудового слідства ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачувались у вчиненні особливо тяжких злочинів проти життя і здоров'я особи, а також проти власності за таких обставин.
4. Згідно з обвинувальним висновком у ОСОБА_6 , яка з 1979 року була знайома з сім'єю ОСОБА_10 і знала, що остання є стоматологом, а її чоловік ОСОБА_11 - ювеліром, неодноразово бувала у них удома та була обізнана про наявність матеріальних цінностей за місцем мешкання їх сім'ї у кв. АДРЕСА_3 , у першій декаді листопада 2010 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) виник умисел, спрямований на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_10 та її умисне вбивство, до реалізації якого вона залучила свого знайомого
ОСОБА_7 . Діючи згідно з розробленим ними детальним планом вчинення цих злочинів, ОСОБА_6 у період із 07 по 29 грудня 2010 року, користуючись спеціально придбаною телефонною картою оператора мобільного зв'язку мережі «МТС», неодноразово дзвонила з мобільного номера НОМЕР_1 на домашній номер телефону НОМЕР_2 сім'ї ОСОБА_10 з метою встановлення місцезнаходження членів родини в певний час доби, з'ясувала у них кодовий номер замка вхідних дверей в парадне та дізналася їх розпорядок дня.
5. 29 грудня 2010 року близько 12:00, реалізуючи спільний злочинний умисел та переслідуючи корисливі мотиви, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , знаючи про те, що ОСОБА_10 у квартирі знаходиться одна, прибули до вхідних дверей парадного буд. АДРЕСА_4 , де ОСОБА_7 набрав відповідну комбінацію цифр кодового замка вхідних дверей у парадне, яку йому озвучила ОСОБА_6 , і вони разом зайшли у будинок, а ОСОБА_6 подзвонила в двері кв. АДРЕСА_5 , де проживала сім'я ОСОБА_10 , і остання, яка стороннім особам вхідні двері своєї квартири не відкривала, почувши голос своєї давньої знайомої ОСОБА_6 , відкрила двері та впустила її в зазначену квартиру, а слідом за нею зайшов ОСОБА_7 .
6. Після цього ОСОБА_7 , перебуваючи в коридорі вказаної квартири, наявним у нього заздалегідь придбаним для здійснення умисного вбивства кухонним ножем, який тримав у правій руці, став наносити ОСОБА_10 множинні удари в область грудної клітки, потім, обійшовши ОСОБА_10 ззаду, обхопив шию потерпілої лівою рукою, а правою продовжив наносити численні удари ножем в грудну клітку ОСОБА_10 , від яких вона померла на місці, після чого перетягнув її тіло з коридору в одну з кімнат квартири.
7. Далі ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_6 заволоділи майном потерпілого ОСОБА_12 , яке перебувало в даній квартирі, а саме: ювелірними виробами із золота і срібла, грошовими коштами в сумі 1500 доларів США, що згідно з курсом НБУ на момент вчинення злочину становило 11 941,65 грн, шкіряним гаманцем фірми «Шанель» вартістю 300 грн, в якому знаходилися грошові кошти в сумі 500 грн та 300 доларів США, що згідно з курсом НБУ на момент вчинення злочину становило 2 388,33 грн, дисконтними картками з різних магазинів, візитівками без вказівки вартості, годинниками різних фірм і найменувань, а всього майном на загальну суму 53 179,98 грн, якими розпорядилися на власний розсуд, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
8. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які призвели до безпідставного, на його думку, виправдання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , просить вирок і ухвалу стосовно них скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обгрунтування своїх вимог зазначає, що всупереч вимогам статей 65, 67, 370, 371 КПК України 1960 року місцевим судом не надано належної оцінки усім доказам у справі, зокрема: показанням під час досудового слідства
ОСОБА_7 , який в присутності захисника повністю визнав свою винуватість і викрив ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, даним роздруківки телефонних трафіків абонентських номерів про телефонні дзвінки ОСОБА_6 до ОСОБА_10 , перебування телефонних номерів ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 , згідно з даними базових станцій операторів мобільного зв'язку, в районі вчинення злочинів, наявності на підошвах чоботів, вилучених у
ОСОБА_6 , крові потерпілої ОСОБА_10 , а в піднігтьовому вмісті - волокон шерсті, які мають загальну родову належність з волокнами, вилученими з рук потерпілої. Вважає, що судом безпідставно визнано недопустимими доказами дані, які містяться в протоколах допитів ОСОБА_7 як підозрюваного та обвинуваченого, протоколі відтворення обстановки та обставин події за його участю і протоколі його очної ставки з ОСОБА_6 , а також протоколі вилучення в останньої чобіт, протоколах огляду місця події та обшуку, допиту свідка ОСОБА_13 , чиї показання мають суттєве значення для об'єктивності вироку суду. На переконання прокурора, зазначені порушення, які залишені поза увагою судом апеляційної інстанції, призвели до невідповідності викладених в оскаржених судових рішеннях щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 висновків фактичним обставинам справи та неправильного застосування кримінального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
9. На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення захисника ОСОБА_8 в інтересах виправданої ОСОБА_6 .
10. Представник потерпілого ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_14 подав доповнення до касаційної скарги прокурора.
11. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор підтримала касаційну скаргу.
12. Захисники та виправдані заперечили проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
13. Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
14. За змістом положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
15. При цьому підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року).
16. Можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій через неповноту і однобічність досудового та судового слідства і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи положеннями ст. 398 КПК України 1960 року не передбачено. Згідно зі ст. 367 КПК України 1960 року зазначені обставини є предметом перевірки апеляційного суду. В ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою (ст. 377 КПК України 1960 року).
17. Відповідно до вимог ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
18. Згідно зі ст. 327 КПК України 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Вирок повинен бути мотивованим.
19. Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення (ч. 4 ст. 334 КПК України 1960 року).
20. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
21. Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
22. Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
23. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
24. Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
25. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, в основу обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стороною обвинувачення було покладено: зізнавальні показання підозрюваного ОСОБА_7 , якими він викрив себе і ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їм злочинів; показання членів родини потерпілої ОСОБА_10 ; виявлення на підошвах чоботів, вилучених у
ОСОБА_6 , речовини бурого кольору - крові, походження якої не виключається від покійної ОСОБА_10 , слід підошви яких залишений на місці вчинення злочину, що підтверджено висновками експертів; вилучення під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 стартового пакету оператора мобільного зв'язку, з номеру якого напередодні і в день вчинення злочинів відбувалися дзвінки на домашній телефон сім'ї ОСОБА_10 і перебування мобільних телефонів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 згідно даних базових станцій операторів мобільного зв'язку в районі вчинення вказаних злочинів, а також на показаннях ряду свідків.
26. Однак під час допиту в засіданні суду першої інстанції ОСОБА_7 категорично заперечив свою причетність до вчинення злочинів щодо сім'ї ОСОБА_15 , повністю відмовився від явки з повинною та визнавальних показань, наданих ним під час досудового слідства, повідомив, що після його затримання працівники міліції застосовували до нього фізичне насильство і тортури, на два дні позбавили його їжі і відпочинку, внаслідок чого він вимушений був обмовити себе і ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, повторюючи під час проведення слідчих дій запропоновані йому працівниками міліції версію і обставини вчинення злочинів. Також указав на те, що наданий йому адвокат не вживав ефективних заходів на його захист, обов'язки виконував формально, підписував документи без зауважень після проведення слідчих дій, на які, у більшості, з'являвся наприкінці їх проведення. При цьому підтвердив, що дійсно знайомий з ОСОБА_6 як з підприємцем, яка працювала на промисловому ринку «7 кілометр», і протягом 2010 року він вів з нею перемовини з приводу його працевлаштування до неї вантажником, як по телефону, так під час особистих зустрічей. У день інкримінованої події він перебував у магазині, розташованому неподалік місця вчинення злочину, готуючись до паломництва у Непал, оскільки тривалий час (за свідченнями його матері свідка ОСОБА_16 - ще зі школи) сповідує буддизм, через релігійні переконання йому заборонено вбивати усе живе, однак зазначену інформацію, яка могла слугувати для нього алібі, слідчий не перевіряв, можливі сліди злочину на його одязі не виявляв.
27. За результатами перевірки зазначених обставин судом першої інстанції з урахуванням практики ЄСПЛ було встановлено, що уповноваженими особами державного органу не було проведено ефективного розслідування фактів застосування до ОСОБА_7 незаконних методів збору доказів, не перевірено усіх доводів його скарг і версій, не надано відповідей на усі доводи заявника. Зокрема, перевірка фактів застосування до нього незаконних методів слідства проводилась прокурорами того ж району, в якому закінчувалося досудове розслідування і затверджувався обвинувальний висновок, а не посадовцем прокуратури вищого рівня або іншого підпорядкування. Водночас судом було встановлено, що ОСОБА_7 , який тримався під вартою в Одеському слідчому ізоляторі, після закінчення попереднього розслідування і направлення справи з обвинувальним висновком до суду, а отже, який вже рахувався за судом, відвідував без будь-яких правових і процесуальних підстав, доручень або вказівок слідчого, співробітник правоохоронного органу - оперуповноважений СКР Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_17 , який організаційно супроводжував розслідування цієї справи і не зміг пояснити суду мети його візитів, тоді як ОСОБА_7 стверджував, що ОСОБА_17 раніше і під час цих зустрічей погрожував йому розправою, якщо він в суді змінить свідчення і почне заперечувати свою участь у вчиненні злочинів.
28. Також судом було констатовано порушення права ОСОБА_7 на захист, оскільки безпосередньо після затримання, до конфіденційної зустрічі з адвокатом, він був під відеозапис опитаний оперуповноваженим СКР Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_18 . При цьому ні в письмових поясненнях, ні у явці з повинною в порушення вимог ст. 96 КПК України 1960 року не вказано дату їх складання та анкетні дані понятих, які нібито були при цьому присутні, не міститься реєстраційних поміток діловодства, що унеможливлює встановлення дати проведення цих процесуальних дій, а походження відеокасети з фрагментами процесу опитування ОСОБА_7 і завершальної стадії написання ним явки з повинною усупереч вимогам статей 85, 85-1, 85-2 КПК України 1960 року процесуально ніяким чином не легалізоване. До того ж, явка з повинною відповідно до ст. 65 КПК України 1960 року не є доказом. Перший допит ОСОБА_7 в якості підозрюваного проводився у нічний час і тривав безперервно чотири години за відсутності для цього невідкладних підстав, адже він був затриманий не безпосередньо після вчинення злочину, а більш ніж через місяць після вчинення злочину. До цього він із самого ранку 08 лютого 2011 року від початку обшуку за місцем його проживання перебував під контролем працівників міліції без їжі і відпочинку, протокол його затримання був складений лише о 21:20 цього дня і тільки після цього йому були роз'яснені процесуальні права, у тому числі право мати захисника до першого допиту, знайомство з адвокатом, яка була в приятельських стосунках із слідчим і з якою він фактично не мав можливості конфіденційного спілкування, відбувалося у присутності працівників міліції, а її ставленнядо виконання своїх обов'язків носило формальний характер, оскільки вона не виявила викладені вище порушення закону і не перешкоджала подальшому порушенню прав підозрюваного, допустивши його нічний допит.
29. За таких обставин дані протоколів допитів ОСОБА_7 в якості підозрюваного і обвинуваченого, протоколу відтворення обстановки і обставин події з його участю та протоколу очної ставки між ним і ОСОБА_6 обґрунтовано визнані судом першої інстанції, з яким погодився також апеляційний суд, недопустимими доказами.
30. Так само ОСОБА_6 категорично заперечила свою причетність до вбивства потерпілої ОСОБА_10 та заволодіння майном її сім'ї, наполягала на тому, що справу проти неї сфабриковано. Зазначила, що знайома з цією сім'єю більше двадцяти років і підтримувала з покійною дружні стосунки, неодноразово бувала у неї вдома. Також більше восьми років знає ОСОБА_7 , який дійсно просився до неї на роботу і вони вели перемовини з цього приводу. Чоботи, які були у неї вилучені і на яких були виявлені плями крові ОСОБА_10 , вона придбала на ринку 30 грудня 2010 року, тобто після вбивства потерпілої, про що повідомляла слідчого. Про придбання чобіт саме у цей день розповіли також син і чоловік ОСОБА_6 свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 . Останній по візитівці продавця розшукав реалізатора і власника контейнеру, де ОСОБА_6 купила чоботи, і передав цю інформацію слідчому. Але ні ця інформація, ні відомості про її місцеперебування у день вчинення злочину органом обвинувачення не перевірялися. Водночас із показань реалізатора і власника контейнера свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 убачаються обставини придбання чобіт
ОСОБА_6 саме 30 грудня 2010 року. При цьому остання під час допиту в суді повідомила, що її допитували в прокуратурі з приводу реалізації чобіт, але з приводу продажу чобіт у рамках саме цієї справи питань не задавали.
31. Натомість за твердженням ОСОБА_6 вона зазнала шаленого психологічного і фізичного тиску з боку працівників правоохоронного органу, вимагання неправомірної вигоди за обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, крадіжку речей під час обшуку в її квартирі. Згідно з даними Акту судово-медичного дослідження №4-Д/22 від 18 січня 2011 року у ОСОБА_6 виявлені пошкодження у вигляді двох саден правої кисті, які могли утворитися незадовго (до доби) до моменту огляду. Рішення прокурора про відмову в порушенні кримінальних справ за її скаргами на незаконні дії працівників Приморського ВМ ОГУ ГУМВС України в Одеській області скасовані ухвалами слідчих суддів, на момент ухвалення вироку остаточних рішень за ними прийнято не було, слідство за цими фактами тривало.
32. З приводу дзвінків на домашній телефонний номер сім'ї ОСОБА_23 пояснила, що стартовий пакет оператора мобільного зв'язку з абонентським номером телефону НОМЕР_1 дійсно належить їй і вона неодноразово в певний час дзвонила на домашній номер телефону потерпілої ОСОБА_10 у справах, але через технічні проблеми і невміле користуванням мобільним телефоном дзвінки зривалися і вона вимушена була кілька разів передзвонювати, а коли зв'язок відбувався, то або її не чули, або вона не чула, і знов передзвонювала. Водночас з роздруківок вхідних і вихідних дзвінків різних операторів зв'язку по номерах телефонів, належних ОСОБА_7 та
ОСОБА_6 , та аналізу зафіксованих у них з'єднань убачається, що у день вбивства ОСОБА_10 29 грудня 2010 року з телефонного номера ОСОБА_6 дійсно здійснювались дзвінки на домашній номер телефону сім'ї ОСОБА_15 та номер телефону, яким користувався ОСОБА_7 , що ОСОБА_6 і не заперечувалось. Згідно з даними схеми розташування базових станцій та їх азимутів у районі скоєння злочину зафіксовані номери мобільних телефонів: о 12:52 і НОМЕР_3 , яким користувалася ОСОБА_6 ; о 13:48 - НОМЕР_4 , яким користувався ОСОБА_7 . Аналіз вказаних документів свідчить про те, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 перебували в районі скоєння злочину. Разом із тим, час фіксації базовими станціями роботи належних їм телефонів не збігається з часом вчинення злочину, встановленим слідством.
33. Також суд визнав недопустимим протокол виявлення і вилучення від
02 січня 2011 року, згідно з даними якого оперуповноважений СКР Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_17 без письмового доручення, без вмотивованої постанови слідчого, на порушення вимог статей 114, 118, 178, 183, 184 КПК України 1960 року вилучив у особи протилежної статі - ОСОБА_6 пару чобіт жіночих. При цьому усупереч ст. 189 того ж Кодексу не вручив ОСОБА_6 копію цього протоколу, що є обов'язковим. Сам протокол не містить важливої інформації щодо наявності чи відсутності на вилучених чоботах плям бурого кольору та інформації, яким чином, у який пакет були поміщені вилучені чоботи та як цей пакет був опечатаний. Сам ОСОБА_17 , будучи допитаний судом як свідок, не пам'ятає, чи були на вилучених ним чоботах жіночих плями бурого кольору, яким чином він опечатував вилучені чоботи і чи опечатував їх взагалі, та кому їх передавав. Незважаючи на вжиті судом процесуальні заходи, допитати з метою встановлення обставин вилучення понятих, прізвища яких зазначені у протоколі, не виявилося можливим, оскільки протягом тривалого часу явку їх до суду прокурор забезпечити не зміг, а органи досудового розслідування не змогли забезпечити примусовий супровід цих свідків до суду на підставі постанов суду про їх привід через відсутність цих свідків по вказаних в протоколі адресах. Неодноразові доручення суду в порядку ст. 315-1 КПК України 1960 року по встановленню місця знаходження цих свідків також результатів не дали. Водночас, відхиляючи доводи сторони обвинувачення про те, що працівники міліції не могли спотворити доказ шляхом нанесення на підошви чобіт ОСОБА_6 мазків крові ОСОБА_10 , оскільки з часом кров потерпілої висохла і не була придатною для цього, суд вказав на проведення у справі значної кількості судових медичних, гістологічних, молекулярних експертиз, які проводились експертами протягом січня-лютого 2011 року з використанням отриманих раніше зразків крові потерпілої для порівняльного аналізу. Також суд звернув увагу на те, що згідно з даними повідомлення гідрометеорологічного центру Чорноморського і Азовського морів від 19 серпня 2016 року в день вчинення злочинів 29 грудня 2010 року протягом доби в м. Одесі спостерігалися серпанок, іній при вологості 90%, що унеможливлює збереження на підошві чобіт під час їх ношення по вологій поверхні речовини бурого кольору.
34. З аналогічних підстав визнаний недопустимим доказом протокол вилучення у ОСОБА_6 нігтьових пластин від 02 січня 2011 року.
35. Даючи оцінку протоколу огляду місця події від 29 грудня 2010 року, яким є квартира АДРЕСА_3 , в який виявлено труп ОСОБА_10 , суд відзначив, що він не містить відомостей про усіх осіб, що приймали в ньому участь. Натомість з показань потерпілого ОСОБА_12 , працівників правоохоронного органу та інших свідків було встановлено, що в у ньому брали участь більше десятка працівників правоохоронних органів, які розійшлися по приміщенням квартири, шукаючи сліди та предмети злочинів. З показань свідків ОСОБА_24 , який був одним із понятих при проведенні цієї слідчої дії, та свідка ОСОБА_25 , батько якого (нині померлий) ОСОБА_25 був другим понятим під час її проведення, жоден із них не був присутній під час огляду від його початку і до кінця. Так, перший спочатку спостерігав лише за діями осіб, які були в тому ж приміщенні, де був він, що відбувалося в інших приміщеннях квартири, він не бачив, а потім взагалі пішов до себе в квартиру поверхом вище і ліг спати, згодом лише підписав протокол слідчої дії. Другий був на підпитку і теж спав у своїй квартирі. За таких обставин протокол огляду місця події також було визнано судом недопустимим доказом через допущені під час проведення огляду порушення вимог кримінально-процесуального закону.
36. До того ж, як встановив суд, під час вказаної слідчої дії відбитки слідів взуття - жіночих чобіт, належних ОСОБА_6 , не вилучалися і фотознімки цих слідів не робилися. Разом із тим, як це видно із супровідного листа без дати за підписом заступника начальника Приморського РВ ОГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_26 , експертові разом із чоботами ОСОБА_6 направлялися фотознімки слідів взуття, зроблені під час огляду місця події в квартирі загиблої, для порівняльного аналізу. У матеріалах справи міститься лише копія фотознімків слідів взуття у речовині бурого кольору, оригінал фотознімку або негативи, незважаючи на численні вимоги суду надати їх для дослідження в суді, ні прокурором, ні керівництвом районного відділу поліції не були надані. За таких обставин суд дійшов небезпідставного висновку, що фотознімки слідів взуття в речовині бурого кольору були зроблені не під час вказаної слідчої дії, а в інший спосіб і час.
37. Суд визнав недопустимим доказом протокол допиту свідка ОСОБА_13 , яка була підсаджена до камери, в якій перебувала підозрювана ОСОБА_6 , щоб отримати від останньої зізнання у вчиненні злочинів, оскільки встановив сумнівність показань цього свідка. Так, оскільки незважаючи на вжиті судом процесуальні заходи допитати зазначеного свідка в засіданні суду не виявилося можливим через те, що прокурор не зміг протягом кількох років забезпечити її явку до суду, ухвали суду про привід свідка виконані не були, тому що місце знаходження свідка не відоме, а неодноразові судові доручення в порядку
ст. 315-1 КПК України 1960 року щодо встановлення його місця знаходження результатів не дали, суд оголосив протокол допиту цього свідка, а також відтворив звукозапис її допиту в судовому засіданні Приморського районного суду м. Одеси. ОСОБА_13 допитувалася в окремому приміщенні як особа, яка перебуває під захистом держави, однак жодного процесуального рішення або іншого будь-якого документу на підтвердження вказаного факту прокурором надано не було, відтак ідентифікувати особу свідка виявилося неможливим. На питання ОСОБА_6 про її зовнішність та прикмети, номер камери і розташування речей у ній, інші особливості, свідок ОСОБА_13 надавала суперечливі, не чіткі відповіді або уникала прямої відповіді, а потім взагалі заявила, що не впізнає голос ОСОБА_6 , оскільки чує його вперше. До того ж судом було встановлено, що свідок через своє кримінальне минуле більше шести років товаришує з оперуповноваженим ОСОБА_17 , який супроводжував справу відносно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та вчиняв у ній певні слідчі дії, результати яких були визнані судом недопустимими доказами. Також згідно з даними облікового журналу ОСОБА_13 була поміщена до ІТТ 02 січня 2011 року і звільнена 04 січня 2011 на підставі рішень ОСОБА_17 , а з її слів ОСОБА_6 розкрила їй правду про злочин 08 січня 2011 року, однак цих суперечностей ОСОБА_13 пояснити суду не змогла.
38. Крім того, сусід сім'ї ОСОБА_15 свідок ОСОБА_24 повідомив, що ОСОБА_6 він кілька разів бачив по сусідськи. В дверях він зіштовхнувся не з
ОСОБА_6 , як зазначено в протоколі його допиту під час досудового слідства, а з іншою незнайомою жінкою, темні волосся, коротка стрижка, одягнена в куртку кольору морської хвилі. ОСОБА_6 він впізнав би відразу. Розбіжності в цій частині його показань свідок пояснив тим, що не перечитував протокол, сподіваючись на доброчесність слідчого, та просто підписав протокол. Свідок наполягає, що зіштовхнувся у дверях в парадного не з ОСОБА_6 , а з іншою жінкою, яка була одна, без супроводу чоловіка.
39. Знаряддя вбивства - ніж, викрадені з квартири сім'ї ОСОБА_15 цінні речі, одяг, в якому перебував в день вбивства ОСОБА_7 , будь-які інші сліди злочину виявлено, у тому числі під час обшуку за місцем проживання останнього та ОСОБА_6 , не було, а версія сторони обвинувачення, відповідно до якої ОСОБА_7 через кілька державних і митних кордонів на літаку непомітно перевіз їх до Непалу, де заховав під камінням біля пальми, обґрунтовано визнана судами неспроможною.
40. Ряд доказів визнано судом недопустимими з огляду на доктрину «плодів отруйного дерева», оскільки в їх основу були покладені похідні дані, які містяться в доказах, визнаних недопустимими внаслідок отримання їх з грубими порушеннями прав особи та вимог кримінально-процесуального закону. Решта доказів визнані неналежними, оскільки зафіксована в них інформація не придатна для встановлення наявності чи відсутності обставин, які підлягають доказуванню у цій справі.
41. Як убачається з мотивувальної частини вироку, у ній викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , та підстави їх виправдання із зазначенням докладних мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про недоведеність їх участі у вчиненні інкримінованих їм злочинів. При ухвалені виправдувального вироку суд першої інстанції виходив із того, що у справі немає доказів, які б підтверджували обвинувачення поза розумним сумнівом, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів, а наявні сумніви мають тлумачитись на користь обвинувачених.
42. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційні скарги сторони обвинувачення на вказаний вирок, належним чином перевірив викладені у них доводи, які за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі прокурора, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та мотивами прийнятого ним рішення і законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, з чим погоджується також колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, містить докладні мотиви прийнятого ним рішення та вичерпні відповіді на доводи сторони обвинувачення.
32. Під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень у цій кримінальній справі.
33. На підставі вищенаведеного Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а вирок та ухвалу стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року та пунктами 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, Суд
постановив:
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3