Справа № 216/4943/23
Провадження 2-з/216/45/23
08 серпня 2023 року м. Кривий Ріг
Суддя Центрально-Міський районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В., розглянувши матеріали позовної заяви розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
До Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області подано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Просить суд постановити рішення, яким:
?Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданого Центр.-міським РВ Криворізького УМВС України в Дніпропетровській області 25 листопада 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 від 25.02.2021 року, номер запису 19750615-03463, орган, що видав 8031, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) суму боргу у розмірі 176 149, 42 (сто сімдесят шість тисяч сто сорок дев'ять гривень сорок дві копійки);
?Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_5 виданого Центр.-міським РВ Криворізького УМВС України в Дніпропетровській області 25 листопада 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 від 25.02.2021 року, номер запису 19750615-03463, орган, що видав 8031, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) суму понесених грошових витрат за сплату судового збору у 1761,50 (одна тисяча сімсот шістдесят одна гривня гривень п'ятдесят копійок).
Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 08.08.2023 року.
Одночасно з позовною заявою позивачем було подано обґрунтовану заяву про забезпечення позову, у якій позивачка просить суд постановити ухвалу, якою накласти арешт з забороною відчуження та заборони вчиняти дії щодо нерухомого майна, що належить на праві приватної власності: БОРЖНИК: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_5 виданого Центрально-міським РВ Криворізького УМВС України в Дніпропетровській області 25 листопада 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , а саме: домоволодіння, адреса: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 18699634.
У порядку, визначеному ч. 1 ст. 153 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах заяви докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від позивача (заявника) вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.
Відповідно до ч. 3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п. 1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно п. 6 зазначеної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18.
Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_3 дійсно належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу ВЕР № 095844 від 23.05.2007, засвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кульбідою Н.М., зареєстровано в реєстрі за №2985. Згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна з 23.05.2007 року домоволодіння адресою: АДРЕСА_3 що належить на праві власності ОСОБА_2 є об'єктом договору іпотеки.
Іпотекодержатель: ТОВАРИСТВО 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП», код ЄДРПОУ: 40696815
Іпотекодавець: ОСОБА_2
Строк виконання основного зобов'язання: 10.05.2022, розмір основного зобов'язання: 30000,00 долари США
Згідно із ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.
Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Відтак, арешти на іпотечне майна порушують пріоритетне право заявника, як іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.
Наявність арештів іпотечного майна перешкоджає іпотекодержателю реалізувати свої правомочності у порядку, визначеному ст. ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У ст. 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Враховуючи те, що іпотекодавець, як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому накладення арешту на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці, обмежує забезпечене іпотекою право іпотекодавця на першочергове право задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.
З наведених вище мотивів суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 149, 150-151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову, якою вона просить суд накласти арешт з забороною відчуження та заборони вчиняти дії щодо нерухомого майна, що належить на праві приватної власності: БОРЖНИК: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_5 виданого Центрально.-міським РВ Криворізького УМВС України в Дніпропетровській області 25 листопада 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , а саме: домоволодіння, адреса: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 18699634 - відмовити.
Копію ухвали надіслати сторонам у справі та заінтересованим особам негайно.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя М. В. БУТЕНКО