03 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/17281/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Мачульського Г.М., Рогач Л.І.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Майборода А.Л. (адвокат),
відповідача - Цатурян Е.В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області
на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2022 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут"
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про стягнення 1 282 911,72 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (далі - ТОВ "Київоблгаз Збут", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (Далі - ДПС, відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 282 911, 72 грн (з них: 1 116 497,11 грн основного боргу, 102 158,39 грн пені, 20 049,87 грн 3% річних, 44 206,36 грн інфляційних витрат), яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням ДПС зобов'язання за договором на постачання природного газу від 29.10.2020 №41FB417-767-20 (далі - Договір) щодо оплати вартості спожитого природного газу за період з листопада 2020 року по березень 2021 року.
1.2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов Договору в грудні 2020 року - березні 2021 року поставив відповідачу природний газ, однак останній не оплатив його вартості, відтак має місце невиконання зобов'язань за Договором.
1.3. Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору позивачем було також заявлено до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2022 (суддя: Зеленіна Н.І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 (колегія суддів: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) у справі №910/17281/21 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ДПС на користь ТОВ "Київоблгаз Збут" 1 116 497,11 грн суми основного боргу, 101 699,45 грн пені, 19 958,10 грн 3% річних, 44 206,35 грн інфляційних втрат та 19 235,42 грн, витрат по сплаті судового збору; у задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
2.2. Рішення господарських судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідач у спірний період не виконав зобов'язання зі сплати вартості спожитого газу, чим порушив умови Договору, що є підставою для стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
2.3. За висновками судів, розмір заявленої до стягнення суми заборгованості позивачем доведено у повному обсязі. Натомість факт наявності такої заборгованості за договором відповідачем не спростований. Матеріали справи не містять доказів оплати вартості спожитого газу та контррозрахунку відповідача щодо обсягів та вартості спожитого газу.
2.4. Суд першої інстанції встановив, що розрахунок позивача щодо стягнення пені та 3% річних є неправильним, оскільки позивачем включено в період прострочення 25 число (тоді як умовами договору передбачено строк виконання зобов'язання з оплати до 25 числа, що передбачає включення 25 числа у строк оплати), крім того позивачем допущені арифметичні помилки у розрахунках.
2.5. Здійснивши власний розрахунок пені та 3% річних, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 101 699,45 грн та 3% річних у розмірі 19 958,10 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі ДПС (скаржник), з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 зі справи №910/17281/21 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного:
- у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/6992/20, від 04.03.2021 у справі №916/2419/19 (щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування);
- у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/18668/18, від 15.02.2022 у справі №922/4089/20, від 09.06.2022 у справі №927/636/21 (щодо застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині можливості змінити істотні умови договору про закупівлю, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару).
4.1.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник також зазначає про те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
4.1.4. За твердженням відповідача, суди залишили поза увагою заперечення ДПС стосовного того, що ним внесення змін до договору не погоджувалось; додаткові угоди №1-3 до Договору відповідачем не було отримано, у зв'язку з чим такі додаткові угоди між сторонами не укладались; наявні у матеріалах справи копії додаткових угод №1-3 до Договору не містять гербової печатки на підписі особи, яка підписала ці угоди зі сторони відповідача; акти приймання-передачі природного газу за спірний період також не містять відбитків гербової печатки на підписі особи, яка підписала акти зі сторони відповідача, а тому, за відсутності, здійснення судами попередніх інстанцій необхідних процесуально-визначених дій щодо перевірки доказів (оригіналів додаткових угод №1-3 до Договору та актів приймання-передачі природного газу) на предмет їх достовірності, висновки суду щодо доведення позивачем належними та допустимим доказами розмір заявленої до стягнення суми заборгованості є необґрунтованими.
4.1.5. Крім того, скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій взагалі не взяли до уваги та не надали оцінки доводам ДПС щодо законодавчо- визначених обмежень для відповідача, як бюджетної установи, передбачених частиною п'ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" стосовно внесення істотних змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни постачання природного газу не більше ніж на 10% та положень статті 48 Бюджетного кодексу України (виконання фінансових зобов'язань в межах бюджетних асигнувань установлених кошторисом на бюджет 2020 року) та, відповідно, неможливості погодження відповідачем умов, визначених у додаткових угодах №1-3 до Договору.
4.1.6. Скаржник вважає, що без дослідження і з'ясування наведених вище обставин відповідно до норм застосовного матеріального права ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального справа, зокрема, приписи статей 73 - 79, 86, 236 ГПК України та недотримано обов'язку щодо усебічності і повноти розгляду, а також правил і критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України. Натомість висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтуються на підставі оцінки недопустимих доказів.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. ТОВ "Київоблгаз Збут" своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось.
5. Касаційне провадження
5.1. У зв'язку з відпусткою суддів Колос І.Б. та Малашенкової Т.М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2023, який наявний в матеріалах справи.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між ТОВ "Київоблгаз Збут" (постачальник) та Головним управління ДПС у Київській області (споживач) 29.10.2020 було укладено Договір на постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язався з 01.11.2020 до 31.12.2020 поставити споживачеві у власність товар за визначеним предметом закупівлі - газове паливо код 09120000-6 за ДК 021:2015 (природний газ) відповідно до специфікації (додаток №1 до цього Договору), яка є невід'ємною частиною цього договору, а споживач - зобов'язується прийняти цей товар у власність та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
6.2. Відповідно до пункту 2.1 Договору, постачальник передає споживачу газ у 2020 році (листопад-грудень) в обсязі 43 998 метрів куб. Річні та місячні планові обсяги (об'єми) постачання/споживання природного газу для підпорядкованих об'єктів наведено в додатку №2 до цього договору, що є невід'ємною частиною договору. споживач та постачальник мають право на коригування підтверджених обсягів (об'ємів) природного газу, в тому числі протягом розрахункового періоду, в порядку, установленому Кодексом газотранспортної системи. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях (пункт 2.2 Договору).
6.3. За умовами пункту 3.4 Договору приймання-передача газу, поставленого постачальником споживачеві у відповідному місяці, оформлюється щомісячним актом приймання-передачі природного газу із обов'язковим зазначенням обсягу спожитого газу в розрізі об'єктів (далі - акт приймання-передачі газу).
6.4. Пунктом 3.5 Договору передбачено, що визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку: за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ. На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання- передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу. У випадку відмови споживача від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС. У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання- передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
6.5. Згідно з умовами пункту 4.1 Договору, кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу.
6.6. У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що ціна за 1000 метрів куб. газу за цим договором на природний газ є договірною і становить 7 863,89 грн.
6.7. Загальна вартість цього договору становить 345 995,45 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 57 665,91 грн (пункт 5.3 Договору).
6.8. Згідно з умовами пункту 6.2 Договору, розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами та тарифами, що визначені на день підписання договору.
6.9. Пунктом 6.6 Договору передбачено, що оплата вартості природного газу здійснюється споживачем в безготівковій формі, у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника за фактично спожитий природний газ до 25 числа місяця наступного за місяцем постачання на підставі акту приймання-передачі підписаного представниками сторін. Акт приймання-передачі готує постачальник, підписує та передає уповноваженому представнику споживача до 10 числа місяця наступного за місяцем постачання (пункт 6.7 Договору).
6.10. У пунктах 12.1 - 12.2 Договору сторони погодили, що останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.11.2020 до 31.12.2020, а в частині грошових зобов'язань при наявності фінансування - до повного розрахунку. Дія цього договору може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
6.11. За доводами позивача, у подальшому:
- 30.10.2020 між сторонами було укладено додаткову угода №1 до Договору, умовами якої сторони погодили викласти пункт 5.1 Договору в такій редакції: "З 01 листопада 2020 року ціна за 1 куб.м. природного газу становить 7,374909 грн, крім того ПДВ - 1,474982 грн, а всього з ПДВ - 8,849891 грн";
- 31.12.2020 між сторонами було укладено додаткову угоду №2, відповідно до умов якої сторони погодили викласти пункт 5.1 Договору в такій редакції: "З 01 січня 2021 року ціна за 1 куб. м. природного газу становить 8,250001 грн, крім того ПДВ - 1,650000 грн, а всього з ПДВ - 9,900001 грн";
- 31.12.2020 між сторонами було укладено додаткову угоду №3, відповідно до умов якого сторони погодили збільшити суму договору на суму 69 199,09 грн та продовжити термін дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі, до 28.02.2021.
6.12. Також позивач вказував про те, що на виконання умов Договору (з урахуванням змін, внесених до Договору додатковими угодами №1-3) він поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 462 492,56 грн, що підтверджується: актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2020 №КОЗ80025578, від 31.12.2020 №КОЗ80028236, від 31.01.2021 №КОЗ81001813, від 28.02.2021 №КОЗ81004628, від 31.03.2021 №КОЗ81007140, які підписані уповноваженими представниками сторін; довідкою АТ "Київоблгаз" про об'єм розподіленого природного газу споживачем (ГУ ДПС у Київській області) згідно з Договором за період листопад 2020 року - березень 2021 року у загальному об'ємі 153 404,49 м.куб.
6.13. Неповна оплата відповідачем вартості поставленого природного газу у період з листопада 2020 року по березень 2021 року на суму 1 116 497,11 грн і стала підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
6.14. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказував на те, що додаткові угоди №1-3 до Договору Головному управлінню ДПС у Київській області не надходили, а отже, і не укладались. За твердженням відповідача, ним повністю виконано свої зобов'язання за Договором та сплачено на користь позивача вартість спожитого природного газу за Договором у розмірі 345 995,45 грн; подані позивачем на обґрунтування позовних вимог додаткові угоди №1-3 до Договору та акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2020 №КОЗ80028236, від 31.01.2021 №КОЗ81001813, від 28.02.2021 №КОЗ81004628, від 31.03.2021 №КОЗ81007140 не містять відтиску гербової печатки відповідача та не надходили на адресу відповідача, отже додаткові угоди між сторонами укладено не було; заявлена позивачем вартість природного газу за ціною, визначеною у додаткових угодах до Договору суперечить умовам договору та перевищує законодавчо-визначені обмеження збільшення ціни Договору.
6.15. Відповідач вважає, що у такому разі не має обов'язку оплачувати визначену позивачем вартість природного газу.
6.16. Задовольняючи позовні вимоги АТ "Київоблгаз" суди попередніх інстанцій виходили з того, що: матеріалами справи належним чином підтверджено факт поставки природного газу, його загальний об'єм та вартість. Розмір заявленої до стягнення суми заборгованості позивачем доведено у повному обсязі, що відповідно, є підставою для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача заборгованості за природній газ. За висновками судів, факт наявності заборгованості за Договором відповідачем не спростований, доказів оплати заборгованості, як і контррозрахунку спірної суми заборгованості останнім суду не надано, огляду на що, відповідно до стандарту доказування "вірогідності доказів" судом надано перевагу позиції та доводам позивача відносно обсягів фактично спожитого відповідачем газу у спірний період та його вартості.
6.17. Відхиляючи доводи відповідача щодо неналежності долучених позивачем доказів та відсутності гербової печатки на підписах уповноваженої особи відповідача на додаткових угодах №1-3 до Договору та актах приймання-передачі природного газу за період грудень 2020 року - березень 2021 року, суди з посиланням на положення статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зазначили про те, що оскільки акти приймання-передачі природного газу містять усі обов'язкові реквізити, у тому числі підписи уповноважених сторін контрагентів, суд визнає їх належними доказами здійснення господарської операції. З посиланням на положення статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суди зазначили про те, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію правомірності додаткових угод №1-3 до Договору (у судовому порядку вказані додаткові угоди недійсними не визнавалися). Крім того, за висновком судів, наявність або відсутність відбитку печатки на додаткових угодах №1-3 до Договору ніяким чином не впливає на дійсність підпису уповноваженої особи відповідача на таких документах.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з ДПС на користь АТ "Київоблгаз" заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням, за доводами позивача, зобов'язання в частині оплати обсягів поставленого (спожитого) природного газу за ціною, визначеною у додаткових угодах до Договору.
8.2. Так, касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.5. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.6. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.7. У контексті доводів касаційної скарги Суд зазначає про те, що спір у справі стосується договірних правовідносин, на які поширюється дія загальних норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про ринок природного газу".
8.8. Так, згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
8.9. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
8.10. У статті 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.11. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
8.12. В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
8.13. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
8.14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами на час укладання Договору погоджено всі його істотні умови щодо: обсягів постачання/споживання природного газу, його вартості, зокрема, погодили, що ціна за 1000 метрів куб. газу становить 7 863,89 грн та строків оплати спожитого газу.
8.15. Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства;
8.16. Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
8.17. Таким чином, за загальним правилом ціна договору погоджується сторонами під час укладання договору і після укладання договору може бути змінена лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
8.18. Положеннями статті 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав. Так, згідно цієї статті цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина перша цієї статті).
8.19. Як встановили суди, за твердженням позивача, сторони вносили зміни до Договору, зокрема щодо тарифу за 1000 м.куб. природного газу. Так, позивач стверджує, що додатковою угодою №1 до Договору сторонами внесені зміни щодо вартості газу з 01.11.2022 за 1000 метрів куб. у розмірі 8,849891 грн з урахуванням ПДВ; додатковою угодою №2 до Договору сторонами внесені зміни щодо вартості природного газу з 01.01.2021 за 1000 метрів куб. у розмірі 9,900001 грн з урахуванням ПДВ. Саме виходячи з такої вартості позивач і розраховував спірну суму заборгованості.
8.20. Натомість відповідач заперечує проти такої вартості природного газу за 1000 метрів куб. та зазначає про те, що правовідносини сторін у спірний період ґрунтувалися на умовах укладеного Договору, до якого не було внесені зміни у встановленому законом порядку і зі сторони відповідача (споживача) не погоджувались, а відтак, сторони мали належало виконувати зобов'язання відповідно до визначених цим Договором умов.
8.21. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди визнали необґрунтованими доводи відповідача, щодо не внесення сторонами змін до Договору. За висновками судів, додаткові угоди №1-3 до Договору підписані уповноваженими представниками сторін, а відсутність печатки відповідача на вказаних додаткових угодах не впливає на чинність таких додаткових угод. Відтак, за висновками судів, з урахуванням встановлення судами факту спожиття відповідачем у спірний період природного газу у обсязі, який зазначено в актах приймання-передачі природного газу: від 30.11.2020 №КОЗ80025578, від 31.12.2020 №КОЗ80028236, від 31.01.2021 №КОЗ81001813, від 28.02.2021 №КОЗ81004628, від 31.03.2021 №КОЗ81007140 та довідці АТ "Київоблгаз" про об'єм розподіленого природного газу споживачем (ГУ ДПС у Київській області). Отже, за висновками судів, відсутність печатки відповідача на спірних додаткових угодах №1 - 3 до Договору та на актах приймання-передачі природного газу жодним чином не свідчить про безпідставне нарахування позивачем суми заборгованості за спожитий відповідачем газ саме за ціною, яка визначені у додаткових угодах до Договору.
8.22. Надаючи оцінку доводам скаржника суд касаційної інстанції, виходячи з приписів статті 300 ГПК України щодо меж касаційного перегляду, зазначає таке.
8.23. Зокрема, як встановили суди, вказані обставини також не заперечуються сторонами, Договір між сторонами укладено саме за результатами публічної закупівлі.
8.24. В аспекті порушуваних у касаційній скарзі питань колегія суддів акцентує увагу на тому, що частиною першою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та ГК України з урахуванням особливостей, визначених Законом "Про публічні закупівлі".
8.25. Частиною четвертою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/ пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
8.26. Приписами частини четвертої та пунктів 1, 2 частини п'ятої статті 41 зазначеного Закону передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
8.27. Таким чином системний аналіз положень частини першої статті 525, статті 526, частини першої статті 651 ЦК України та положень статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
8.28. Подібні за змістом висновки викладено і у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/18668/18, від 15.02.2022 у справі №922/4089/20, від 09.06.2022 у справі №927/636/21 (застосування наведених вище положень Закону України "Про публічні закупівлі" у старій редакції) на які посилається скаржник.
8.29. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що за наявності заперечень іншої сторони Договору, що позивач, як постачальник за Договором, здійснивши розрахунок заборгованості за ціною, погодження якої інша сторона заперечує, повинен довести дотримання сторонами законодавчо-визначеного порядку щодо внесення змін до Договору.
8.30. У цьому контексті Суд також звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц (провадження №14-90цс19) та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) згідно з якою: "…. за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".
8.31. Отже, для визначення обставин, чи були погоджені та укладені сторонами додаткові угоди №1-3 до Договору, суд повинен встановити факт отримання відповідачем проєктів додаткових угод до Договору від АТ "Київоблгаз", факт підписання/погодження цих додаткових угод уповноваженими представниками відповідача та відповідність таких додаткових угод імперативним приписам статі 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
8.32. У контексті висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статті 204 ЦК України, Суд зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2020 у справі №908/976/19 наголосила, що "…визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України)".
8.33. Також, Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.
8.34. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
8.35. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
8.36. Близький за змістом правовий висновок є сталим та послідовним і викладений також і у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/6992/20, від 04.03.2021 у справі №916/2419/19 на які посилається скаржник.
8.37. При цьому Суд враховує, що висновки щодо застосування приписів 13, 14, 73-74, 76-79, 86 ГПК України є загальними і усталеними у правозастосовній практиці Верховного Суду. Водночас викладення їх у справах з іншим предметом, підставами чи змістом позовних вимог також не вказує на те, що вони не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах.
8.38. Отже, істинність твердження позивача щодо наявності правових підстав для задоволення його позовних вимог, зокрема в контексті наявності підстав для стягнення з відповідача, як бюджетної установи заборгованості саме у розмірі, визначеному позивачем (за ціною 1000 метрів куб. природного газу, визначеною у додаткових угодах №1 та №2 до Договору), ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.
8.39. Суд вважає, що суди попередніх інстанцій у даній справі дійшли передчасних висновків про наявність підстав для повного задоволення вимог позивача в частині стягнення спірної суми основного боргу, без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
8.40. Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
8.41. За змістом частини першої статті 73 та частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
8.42. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
8.43. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).
8.44. Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
8.45. Проте суди попередніх інстанцій всіх доказів в їх сукупності не дослідили та оцінки всім доводам сторін не надали. Зокрема щодо договірного характеру їх виникнення.
8.46. Також зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що додаткові угоди №1-3 до Договору відповідачу на погодження не надходили, у зв'язку з чим додаткові угоди між сторонами не укладались, а наявні у матеріалах справи копії додаткових угод №1-3 до Договору не містять гербової печатки на підписі особи, яка підписала ці угоди зі сторони відповідача, як і акти приймання-передачі природного газу за спірний період, які також не містять відбитків гербової печатки на підписі особи, яка підписала акти зі сторони відповідача. Тобто, заперечення сторони щодо належності та допустимості доказів на підтвердження обставин внесення сторонами змін до Договору.
8.47. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
8.48. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
8.49. Таким чином судам також належало перевірити доводи сторони в цій частині та встановити обставини щодо повноважень особи, яка зі сторони відповідача підписала додаткові угоди №1-3 до Договору та акти приймання-передачі природного газу за спірний період.
8.50. Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в суді першої інстанції реалізував своє процесуальне право на подачу клопотання про витребування оригіналів доказів, обґрунтовуючи його тим, що додаткові угоди №1-3 до Договору відповідачу на погодження не надходили, у зв'язку з чим додаткові угоди між сторонами не укладались.
8.51. Стаття 42 ГПК України визначає наявність серед інших процесуальних прав також права учасника справи на подання заяв та клопотань в суді.
8.52. Відповідно до частин першої - п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
8.53. Поряд з тим, в силу положень частини шостої статті 91 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
8.54. Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
8.55. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).
8.56. Відтак, оскільки копії додаткових угод №1-3 до Договору, що містяться в матеріалах справи та надані позивачем в обґрунтування підстав заявленого позову, були поставлені відповідачем під сумнів на їх відповідність оригіналу та існування взагалі, судам під час оцінки письмових доказів у справі належало врахувати приписи частини шостої статті 91 ГПК України.
8.57. Матеріали справи також свідчать про те, що відповідач неодноразово наголошував на тому, що він є органом державної влади, який в силу положень статті 2 Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади" здійснює свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
8.58. Тобто, відповідач є бюджетною установою, яка забезпечує свою фінансову діяльність відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, а відтак, і виконання відповідачем фінансових зобов'язань здійснюється виключно в межах фінансового року (у спірних правовідносинах до 31.12.2020) та згідно з умовами укладених Договорів щодо обсягу бюджетних коштів.
8.59. Крім того, з огляду на предмет і підстави заявленого позову та аргументи відповідача, Верховний Суд також звертає увагу, що у спірних правовідносинах позивач має довести не лише факт погодження відповідачем умов Договору в частині підвищення ціни за одиницю товару (100 метрів куб.), але й належним чином довести обставини щодо відповідності таких додаткових угод імперативним приписам статі 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
8.60. Водночас висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості/неможливості поширення умов додаткових угод №1-3 до Договору до спірних правовідносин у частині вартості природного газу взагалі не містять належного мотивування.
8.61. За наведеного колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не було повною мірою дотримано принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
8.62. Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
8.63. Верховний Суд також наголошує, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
8.64. Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
8.65. Отже, з урахуванням викладеного вище, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 14, 73-74, 76-79, 86, 236-238 ГПК України щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності, у зв'язку з чим суди дійшли передчасних висновків при ухваленні судових рішень зі справи.
8.66. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
8.67. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.68. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм права частково знайшли підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови.
8.69. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.70. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.71. Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.
9.2. Порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.4. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судового збору.
На підставі наведеного та керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі №910/17281/21скасувати.
Справу №910/17281/21 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Г. Мачульський
Суддя Л. Рогач