18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
20 липня 2023 року м. Черкаси справа № 925/716/23
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:
від позивача: Шульга П.М. - адвокат за ордером;
від відповідача: Атамась І.М. - адвокат за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи - підприємця Ковтунова Олега Олександровича ( м. Черкаси) до фізичної особи - підприємця Гаус Максима Борисовича ( м. Черкаси) про стягнення 17 815,07 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 17 815,07 грн. (основний борг та пеня) на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 24/01/12/2022 від 14.11.2022, укладеного між сторонами.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
В ході розгляду справи позивач свої вимоги підтримав повністю і просить суд їх задовольнити.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, що договір не набув чинності, ціна договору сторонами не узгоджена, оскільки має двозначне трактування.
У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Заслухавши доводи та заперечення представників обох сторін і дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що у позові слід відмовити повністю, виходячи з наступного:
За доводами позивача, 14.11.2022 між ФОП Ковтунов Олег Олександрович (далі - Позивач та Орендодавець) та ФОП Гаус Максим Борисович (далі - Відповідач та Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 24/01/12/2022 (далі - Договір оренди а.с. 9).
Існування вказаного договору відповідачем не заперечено.
За умовами цього Договору Позивач, як орендодавець, передав, а Відповідач, як орендар, прийняв у строкове платне користування (оренду) об'єкт нерухомого майна - частину нежитлового приміщення Центр “Плаза”, площею 9,0 кв. м., що розташований за адресою: м. Черкаси, вул. Шевченка, 205, перший поверх (далі - об'єкт оренди) для використання під комерційну діяльність (розділ 1. Договору).
За доводами обох сторін орендована частина приміщення розташована у коридорі першого поверху будівлі в місцях загального користування.
Згідно розділу 2 договору об'єкт оренди передається по Акту приймання - передачі, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною Договору. З моменту підписання акту Відповідач набуває право користування об'єктом оренди на строк згідно п. 3.2. Договору.
Відповідно розділу 3 Договору строк оренди складає 12 місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі. Щомісячна орендна плата становить 5000,00 (п'ять гривень) грн. і сплачується на розрахунковий рахунок позивача чи готівкою не пізніше 5-го числа поточного місяця.
Сторонами 01.12.2022 підписано Акт приймання-передачі приміщення (а.с. 13) із посиланням на укладений між сторонами договір.
Розділом 6 Договору передбачено право дострокового розірвання Договору із обов'язковим попередженням про це у письмовій формі за один місяць до звільнення орендованого приміщення. За умовами п.6.2. Договір оренди підлягає достроковому розірванню на вимогу Орендодавця у випадках, якщо:
6.2.1. Орендар не вносить плату за користування приміщеннями протягом одного місяця.
6.2.2. Орендар користується приміщеннями всупереч Договору або призначенню приміщень:
6.2.3. Орендар своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження приміщень.
6.2.4. Орендарем передано об'єкт в користування третім особам без згоди Орендодавця;
31.01.2023 позивачем складено вимогу-попередження про дострокове розірвання договору оренди між сторонами (а.с. 17), якою позивач поставив до відома орендаря про те, що йому відомо від ГУ ДПС про торгівлю ФОП Гаус М.Б. тютюновими виробами та рідинами без відповідних дозвільних документів. Позивач на цій підставі вимагав звільнити приміщення та підписати акт приймання-передачі приміщення Орендодавцю до 01.03.2023.
За доводами позивача, 28.02.2023 Договір між сторонами достроково розірвано. Однак за Відповідачем рахується заборгованість по оплаті оренди в розмірі 15 000,00 грн. за весь період дії договору (грудень 22-лютий 2023).
Позивач вказав, що на доказ виконання сторонами договору оренди ними було підписано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за грудень 2022 і січень-лютий 2023 (а.с. 14-16) із посиланням на договір між сторонами та вказівкою на вартість послуг з оренди приміщення 5000 грн. (п'ять гривень 00 коп.).
Судом встановлено що у сторін немає письмових доказів про сплату відповідачем на користь позивача жодних коштів з орендної плати ні готівкою ні безготівковим розрахунком за період дії договору.
Між сторонами виник конфлікт з підстав того, що звинувачення позивача у торгівлі без дозвільних документів відповідач вважає голослівним, а посилання на інформацію з ГУ ДПС у Черкаській області протиправною, яка не могла бути отримана позивачем за його усним зверненням. Крім того, орендна плата відповідачем нібито сплачувалася готівкою, що позивач не визнав.
У відповідності до ч.1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 759, 760 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 180 ГК України змiст господарського договору становлять умови договору, визначенi угодою його сторiн, спрямованою на встановлення, змiну або припинення господарських зобов'язань, як погодженi сторонами, так i тi, що приймаються ними як обов'язковi умови договору вiдповiдно до законодавства. Господарський договiр вважається укладеним, якщо мiж сторонами у передбачених законом порядку та формi досягнуто згоди щодо усiх його iстотних умов. Iстотними є умови, визнанi такими за законом чи необхiднi для договорiв даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однiєї iз сторiн повинна бути досягнута згода. При укладеннi господарського договору сторони зобов'язанi у будь-якому разi погодити предмет, цiну та строк дiї договору.
Сторонами при укладенні договору оренди від 14.11.2022 спеціально визначено, що договір набуває чинності з 01 грудня 2022 року та моменту сплати авансового платежу, згідно п. 3.6. Договір оренди вступає в силу з моменту підписання Акту та оплати згідно пункту 3.5. цього Договору.
Згідно п. 3.5. Орендар зобов'язаний з моменту підписання Договору сплатити в безготівкову порядку на розрахунковий рахунок або на готівкою орендну плату авансом, яка не повертається Орендареві та зараховується як сплата за перший та останній місяць терміну оренди.
Отже істотною умовою договору оренди між сторонами є сплата відповідачем коштів орендної плати авансом готівкою чи безготівково, для врахування їх позивачем як за перший та останній місяць оренди, лише після чого договір набуває чинності.
Через відсутність відповідних доказів судом встановлено, що на час підписання Договору 14.11.2022 та на час підписання акту прийому-передачі від 01.12.2022 чи на будь-яку іншу дату, відповідачем не було сплачено позивачу орендної плати авансом ні готівкою ні безготівковим перерахунком.
Відсутність цього доказу свідчить про те, що Договір оренди між сторонами не набув чинності, оскільки за його змістом ця умова є істотною і від цієї події в сукупності з іншими датами за Договором залежить набрання договором чинності.
Умови договору про порядок набрання ним чинності не визнавалися недійсними і тому підлягають до виконання обома сторонами як істотні.
Отже, якщо договір між сторонами чинності не набув, з нього не випливають для позивача і відповідача ніякі визначені ним права та обов'язки, зокрема і щодо сплати орендної плати.
Відповідач не висловив заперечень проти непередання йому майна в оренду. Однак без визначеності із розміром орендної плати та недотриманням обов'язку сплати авансового орендного платежу, сама по собі передача майна в оренду ще не свідчить, що договір між сторонами набрав чинності та повинен виконуватися.
В даному випадку підписання сторонами актів приймання-передачі приміщення в оренду та здачі-прийняття робіт (послуг) можуть засвідчувати виникнення між сторонами орендних відносин, але ці відносини не можуть регулюватися за правалами Договору від 14.11.2022, яким обґрунтовано позов, бо він чинності не набув.
Крім того, суд зауважує таке:
За правилами ст.180 ГК України, при укладеннi господарського договору сторони зобов'язанi у будь-якому разi погодити предмет, цiну та строк дiї договору.
Ціна у Договорі, як розмір орендної плати, вказана 5000,00 грн. (п'ять грн). Тобто має місце протиріччя між цифровим та буквеним позначенням ціни договору, з приводу якої сторони в обов'язковому порядку повинні прийти до згоди.
Позивач вважає, що перевагу слід надати цифровому позначенню вартості орендної плати, бо це справедлива і розумна ціна оренди, а відповідач вважає, що ціна сторонами взагалі не була узгоджена, бо її істотно по різному було визначено у договорі в цифровому та буквеному виразі.
Договір без ціни, які істотної умови, та без зрозумілих критеріїв для визначення ціни за правилами договору, не може існувати, що свідчить про його нечинність.
Суд не вважає за можливе прийняти до уваги доводи представника позивача про те, що відповідач усвідомлював визначеність сторін про розмір орендної плати саме як 5000 грн., оскільки за доводами представника відповідача, саме виходячи з цього розміру відповідач нібито розрахувався із позивачем готівкою, про що вказав у відзиві на позов (а.с. 45). Суд виходить з того, що ніяких письмових доказів про це немає, а позивач не визнав того факту, що відповідач розраховувався з ним готівкою в якійсь сумі за договором між сторонами.
Крім того, за правилами ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Ціна у договорі має двозначне трактування. Прибутковий касовий ордер, який повинен бути оформленим при отриманні доходу готівкою, сторонами на виконання умов договору не складався.
Також суд відхиляє і заперечення відповідача, що договір між сторонами з приводу внесення орендної плати було виконано відповідачем повністю, оскільки договір позивач розірвав не через несплату коштів, а через звинувачення відповідача у торгівлі товарами без належних дозвільних документів. Суд знову виходить з того, що про сплату орендної плати повинні бути належні письмові докази у відповідності до вимог ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Після заперечення позивача про отримання коштів готівкою від відповідача в якості орендної плати, відповідач наполягає на невизначеності умови договору про ціну за згодою сторін.
За правилами ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Ціну Договору сторони тлумачать лише за умовами розділу 3 договору із розбіжностями між цифровим та буквеним позначенням. Відповідач притримується точки зору, що при таких розбіжностях ціна взагалі не визначена.
З пояснень представника позивача судом було встановлено, що об'єктом оренди є частина коридору біля вхідних дверей приміщення першого поверху, власниками якого є позивач та інша фізична особа (а.с. 79 техпаспорт), а ціну оренди (на думку позивача) за Договором слід вважати 5000 грн. виходячи з розумності саме такого розміру зобов'язання, а не 5 грн.
При цьому в справі немає інших письмових доказів, крім Договору та Актів надання послуг за грудень22-лютий23 з однаковими розбіжностями в них по розміру орендної плати, які б засвідчували волю сторін на визначення вартості оренди в сумі 5000 грн., 5,00 грн. чи інший її розмір.
Сторони не складали додаткову угоду про розірвання договору та Акт повернення майна з оренди, де могли б бути вирішені питання про розмір боргу за оренду приміщення.
З якого обґрунтування та які критерії були покладені у розрахунок орендної плати за 9 кв.м. коридору біля вхідних дверей для доведення розміру орендної плати у 5000 грн., позивачем суду не пояснено.
Навіть вже при наявності заперечення відповідача про невизначеність ціни оренди по договору, на виконання вимог ст. 762 ЦК України позивач не доводив і не подавав доказів суду для підтвердження обґрунтованого визначення ціни договору між сторонами в розмірі 5000 грн. з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення, зокрема і доказами про розмір орендної плати за аналогічні об'єкти на ринку.
Суд не погоджується, що дане питання можна врегулювати через оголошення запису у договорі про п'ять гривень опискою, яка не виправлена обома сторонами шляхом укладення до Договору додаткової угоди, оскільки це прямо порушує норми ЦК України про порядок внесення змін до умов договору та п. 7.4 Договору.
На запитання суду представник позивача визнав, що саме ФОП Ковтунов О.О. запропонував до підписання Договір між сторонами і редакція умов Договору повністю належить позивачу.
У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі № 753/11000/14-ц викладено правовий висновок про те, що можна визначити три рівні тлумачення правочинів, передбачених в ст. 213 ЦК України. Так, у частинах третій та четвертій ст. 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так із його змістом в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування:
- мети правочину,
- змісту попередніх переговорів,
- усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували
раніше в правовідносинах між собою),
- звичаїв ділового обороту;
- подальшої поведінки сторін;
- тексту типового договору;
- інших обставин, що мають істотне значення.
В справі № 925/716/23 немає ніяких додаткових доказів крім тексту договору і актів здачі-прийняття робіт до нього з однаковими зазначеннями ціни договору (5000 і п'ять грн), які б вказували на можливість застосування певного критерія тлумачення розбіжностей умови Договору про розмір орендної плати на користь однієї чи іншої сторони.
Суд вважає, що у цьому випадку цілком обґрунтованим є застосування правила contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), оскільки за правилами і загальними підходами до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, неможливо встановити розмір орендної плати.
Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний із неясністю такої умови.
Поки не доведене інше, презюмується, що стороною, яка формулювала умови договору, була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. Позивач визнав, що саме він є стороною, яка підготувала в цілому проект договору, а тому і всіх спірних умов договору, а тому тлумачення повинно здійснюватися на користь відповідача.
При цьому в даному конкретному випадку суд не тлумачить проти позивача, що сторони домовилися про розмір орендної плати 5 грн. (що б дало можливість стягнути борг в сумі 15,00 грн. за три місяці оренди). Суд вважає, що сторони взагалі не досягли згоди про ціну в договорі і її неможливо визначити за правилами ст. 762 ЦК України.
Зі свого боку позивач не надав суду ніяких доказів про критерії визначення ним розміру орендної плати 5000 грн., на якому він наполягає, крім твердження про розумність цієї ціни. Однак для оренди 9 кв.м. коридору біля вхідних дверей торговельного центру в місцях загального користування така розумність не є безспірною.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що умови розділу 3 договору із розбіжностями у цифровому та буквеному позначенні орендної плати та наявні у справі докази не дозволяють визначити ціну договору, без узгодження якої договір оренди між сторонами від 14.11.2022 є неможливим до виконання.
Також оскільки у справі відсутні докази виконання відповідачем істотної умови договору про сплату авансового платежу з моменту підписання договору (п. 3.5.), цей договір не набрав чинності за правилами п. 3.1. Договору, а тому він не породжує прав та обов'язків для сторін.
Фактична передача відповідачу майна в оренду може свідчити лише про виникнення між сторонами орендних відносин поза межами умов Договору оренди нежитлового приміщення № 24/01/12/2022 від 14.11.2022, а не про набрання цим договором чинності і без дотримання істотної умови про сплату авансового платежу з п. 3.1. Договору. Інакше це прямо порушує норми чинного законодавства та договірну дисципліну.
Отже правові підстави позову не доведені, позов до задоволення в частині стягнення боргу по орендній платі в розмірі 15000,00 грн. не підлягає.
При відмові в позові за основним боргом, до стягнення не підлягають і кошти нарахованої пені, як похідна вимога.
За правилами ст. 126,129 ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 07 серпня 2023
Суддя Н.М. Спаських