Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
31.07.2023м. ХарківСправа № 922/1690/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", м. Київ
до Акціонерного товариства "Електромашина", м. Харків
про стягнення 532613,52 грн.
за участю представників:
позивача - Хоменко О.О.
відповідача - Косінська О.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Електромашина" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 532613,52 грн., з яких:
207545,57 грн. - сума основного боргу за договором поставки № П-1133555/12/19 від 23.12.2019;
202197,85 грн. - пеня;
27284,56 грн. - 3% річних;
95585,54 грн. - інфляційні витрати.
Також, позивач просить суд вирішити питання про розподіл та відшкодування судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Відповідач 27.06.2023 за вх.№ 16531 надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 207545,57 грн., в решті задоволення позовних вимог відмовити. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що застосування будь-яких штрафних санкцій є неспіврозмірним із заявленими позивачем вимогами, у зв'язку з чим наявні всі законні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання по договору.
Позивач 03.07.2023 за вх.№ 17170 надав відповідь на відзив, згідно якої просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а доводи відповідача, викладені у відзив на позовну заяву, не брати до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд позовні вимоги задовольнити частково.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
23.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (постачальник) та Акціонерним товариством "Електромашина" (покупець) був укладений договір поставки № П-1133555/12/19 (надалі - договір) з протоколом розбіжностей від 23.12.2019 до договору.
Згідно п.1.1 договору, постачальник зобов'язувався передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металопродукцію (товар), а покупець зобов'язався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1.2. договору (з урахуванням положень протоколу розбіжностей), ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у специфікаціях постачальника або в інших додатках до договору та/або у видаткових/залізничних накладних постачальника.
Пунктом 1.3. договору (з урахуванням положень протоколу розбіжностей) визначено, що факт поставки товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у рахунках та/або видаткових/залізничних накладних, або факт оплати рахунка означає взаємну згоду постачальника і покупця з умовами поставки та умовами оплати товару, ціною, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою товару, які зазначені у специфікаціях постачальника.
Відповідно до п. 2.2. договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), поставка товару здійснюється на умовах FCA (склад Постачальника), якщо інше не вказано в додатках до договору.
Пунктом 2.3. договору (з урахуванням положень Протоколу розбіжностей), сторони визначили, що поставка товару здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів від дати зарахування на поточний рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 100% вартості постачаємого товару шляхом відвантаження товару автотранспортом чи самовивозом зі складу постачальника відповідно до умов поставки, узгоджених сторонами. Умови поставки можуть бути змінені шляхом укладання сторонами додаткових угод та/або специфікацій до договору.
Згідно п. 2.5. договору (з урахуванням положень протоколу розбіжностей), сторони погодили, що датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної покупцем - при поставці автомобільним транспортом постачальника, а за умови самовивозу товару покупцем зі складу постачальника - дата видаткової накладної постачальника.
При визначені кількості товару при відвантажені можливий толеранс +7%, крім номенклатури, визначеної в п. 4.5. договору (п.2.6. договору (з урахуванням положень протоколу розбіжностей)).
Відповідно до п. 2.7. договору (з урахуванням положень протоколу розбіжностей), право власності на товар, а також усі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передачі його постачальником перевізнику, а у випадку самовивозу покупцем, з моменту передачі товару покупцю.
При передачі товару постачальник зобов'язаний передати покупцеві один примірник видаткової накладної (п. 2.8. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору (з урахуванням положень протоколу розбіжностей), орієнтовна сума договору на момент підписання складає 10000000,00 грн. (десять мільйонів грн.), з урахуванням ПДВ. Загальна сума договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних, які були підписані сторонами по договору.
Пункт 3.4. договору, з урахуванням положень додаткової угоди №1 від 28.12.2019 до договору, визначає, що оплата товару здійснюється шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар, або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки.
Відповідно до п. 4.1. договору (з урахуванням положень протоколу розбіжностей), товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту оформлення/підписання видаткової накладної, а у випадку поставки залізничним транспортом - з дати календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами «Інкотермс», по яких поставляється конкретна партія товару, з врахуванням особливостей, встановлених у договорі.
Відповідно до пункту 5.2. договору (з урахуванням протоколу розбіжностей), покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі 0,5% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 8882354,26 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 93064196 від 04.02.2020 на суму 336448,90 грн., № 93129393 від 10.03.2020 на суму 379116,64 грн., № 93174840 від 06.04.2020 на суму 293342,54 грн., № 93190443 від 14.04.2020 на суму 351300,76 грн., № 93224648 від 15.05.2020 на суму 359391,85 грн., № 93278841 від 11.06.2020 на суму 338725,52 грн., № 93373616 від 22.07.2020 на суму 273897,61 грн., № 93422146 від 14.08.2020 на суму 295759,49 грн., № 93467251 від 08.09.2020 на суму 390533,10 грн., № 93532468 від 08.10.2020 на суму 429914,00 грн., № 93582290 від 05.11.2020 на суму 444229,75 грн., № 93608112 від 18.11.2020 на суму 186484,40 грн., № 93643600 від 08.12.2020 на суму 559 078,74 грн., № 93687846 від 11.01.2021 на суму 37187,58 грн., № 93691282 від 11.01.2021 на суму 511478,63 грн., № 93716048 від 03.02.2021 на суму 578291,35 грн., № 93794576 від 16.03.2021 на суму 653307,11 грн., № 93837560 від 06.04.2021 на суму 772863,60 грн., № 93837268 від 06.04.2021 на суму 39850,01 грн., № 93872888 від 27.04.2021 на суму 836061,54 грн., № 93956459 від 03.06.2021 на суму 815091,14грн.
Відповідач не виконав у повному обсязі обов'язок зі сплати поставленого за договором товару і розрахувався частково на суму 8674808,69 грн., що підтверджується довідкою з банку "ПУМБ" № КНО-52.5.2.1/117 від 14.03.2023 та додатком № 1 до довідки № КНО-52.5.2.1\117 від 14.03.2023.
За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача за поставлений товар за договором складає 207545,57грн.
При цьому суд зазначає, що сума заборгованості у розмірі 207545,57 грн. була визнана відповідачем під час розгляду справи у суді.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а споживач зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що сума основного боргу за договором у розмірі 207545,57 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
З огляду на вищевикладене, враховуючи умови договору, перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 202197,85 грн. не суперечать вимогам чинного законодавства України.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 27284,56 грн. та інфляційних витрат у розмірі 95585,54 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних витрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
В обґрунтування зменшення сум заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставини - бойові (воєнні) дії у м. Харкові, погіршення фінансового стану відповідача у зв'язку з оголошенням воєнного стану в Україні, зупинку виробництва.
Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тож суд враховує висновки Великої Палати викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно із яким Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що згідно наказу генерального директора АТ "Електромашина" № 43 від 18.02.20223 було зупинено виробництво та повністю скорочено передбачувану законодавством України тривалість робочого часу з 01.03.2022 до закінчення військових дій та відновлення виробничої діяльності підприємства найманим працівникам.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (з подальшими подовженнями) на всій території України було введено воєнний стан” (надалі - Указ Президента).
Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, вказаний Указ Президента був затверджений Верховною Радою України.
Згідно з частиною 2 статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Частина 2 статті 14-1 вказаного закону серед іншого відносить до форс-мажорних обставин збройний конфлікт, військові дії, оголошену та неоголошену війну.
Так, 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Вказаний документ Торгово-промислової палати міститься у загальнодоступному доступі.
Разом з цим, суд зазначає, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, матеріали справи не містять.
З огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум пені та інфляційних із сумою основного боргу за договором поставки, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає, що стягнення з боржника заявлених до стягнення сум пені та інфляційних не може бути джерелом збагачення кредитора.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, висновки Верховного Суду, якими не встановлено неможливості зменшення судом нарахованих інфляційних витрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, принцип справедливості, суд вважає за необхідне зменшити пеню та інфляційні витрати, які заявлені позивачем до стягнення, на 90%.
Таким чином, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сума основного боргу у розмірі 207545,57 грн.; 20219,78 грн. пені; 27284,56 грн. 3% річних та 9558,54 грн. інфляційних витрат.
Разом з цим суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 6391,36 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Електромашина" (61016, м. Харків, вул. Озерянська, буд. 106, код ЄДРПОУ 00214868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 8, код ЄДРПОУ 32036829) суму основного боргу у розмірі 207545,57 грн.; 20219,78 грн. пені; 27284,56 грн. 3% річних; 9558,54 грн. інфляційних витрат та 6391,36 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 8, код ЄДРПОУ 32036829).
Відповідач: Акціонерне товариство "Електромашина" (61016, м. Харків, вул. Озерянська, буд. 106, код ЄДРПОУ 00214868).
Повне рішення складено "08" серпня 2023 р.
Суддя А.М. Буракова
справа № 922/1690/23