вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"07" серпня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/566/23
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна"
до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"
про стягнення в сумі 543 462 грн. 15 коп.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Конихов О.О. (поза межами приміщення суду);
Від відповідача: Процун Ольга Іванівна (поза межами приміщення суду).
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
09 червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (далі - відповідач) про стягнення в сумі 543 462 грн. 15 коп.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" укладено договір № 53-122-13-22-12369 поставки, на виконання умов якого позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 1 590 000 грн. 00 коп., що підтверджується специфікаціями та видатковими накладними.
Позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання по оплаті за поставлені нафтопродукти у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання. За твердженням позивача, за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати поставленого товару у відповідача виник перед позивачем борг в сумі 543 463 грн. 15 коп., з якої 505 258 грн. 00 коп. основного боргу, 25 528 грн. 46 інфляційних втрат, 12 675 грн. 99 коп. 3% річних.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264 - 265 ГК України, ст. ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 4,12,20,42,46,162-164,171,172,176,247 ГПК України.
В судовому засіданні 31 липня 2023 року представник позивача позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримав та просив суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Відповідач у свою чергу заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог.
У відзиві на позовну заяву відповідача не заперечує проти факту укладення договору поставки та виникнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов останнього. Відповідач зазначає, що на момент подачі відзиву на позовну заяву до суду, останній сплатив позивачу частину основної заборгованості в розмірі 100 000 грн. 00 коп., тому, останній просить суд закрити провадження у даній частині позову.
Також, відповідач не заперечує наявність суми основного боргу та зважаючи на вказану обставину, просить суд застосувати приписи ст. 130 ГПК України та повернути 50% сплаченого судового збору позивачу.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву також категорично не згідний з нарахуванням позивачем 3% річних та інфляційних втрат та просить зменшити останні на 90%.
Окрім того, відповідач вважає суму правничої допомоги заявленої до стягнення з останнього надмірною та просить суд зменшити розмір витрат на професійну допомогу.
Зважаючи на викладені обставини відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, а у разі задоволення позову зменшити розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат на 90%.
В судовому засіданні 31 липня 2023 року представник відповідача позовні вимоги визнав частково з підстав наведених у відзив на позовну заяву та запереченнях, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Заяви та клопотання у справі.
29 червня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
03 липня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити.
28 липня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи платіжних інструкцій.
02 серпня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли пояснення.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/566/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення в сумі 543 462 грн. 15 коп., підготовче судове засідання призначено на 03 липня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/566/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення в сумі 543 462 грн. 15 коп. та призначено розгляд справи № 918/566/23 до судового розгляду по суті на 31 липня 2023 року.
В судовму засіданні 31 липня 2023 року оголошено перрву до 07 серпня 2023 року.
Фактчні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" (далі - Постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - Замовник) укладено договір № 53-122-13-22-12369 від 06 жовтня 2022 року (далі - договір) на поставку продукції згідно специфікації № 1. Предметом поставки є продукція: 42530000-0 комплектуючі та інструменти для кондиціонерів.
Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність продукцію, а Замовник зобов'язується оплатити її.
Пунктом 1.4 визначено місце виконання договору місто Вараш Рівненської області.
Згідно п. 3.1 договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в строк по 10 грудня 2022 року. Продукція поставляється Постачальником на склад Вантажоодержувача за адресом: 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".
В пункті 6.1 договору сторони визначили, що оплата за поставлену продукцію здійснюється Замовником протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
Пунктом 8.4 договору передбачено, що датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної.
На виконання умов договору позивачем здійснено наступні поставки, а саме: 01 грудня 2022 року на суму 169 007 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 4 від 01 грудня 2022 року, ярлик на придатну продукцію № 1-6-289 від 05 грудня 2022 року; 12 грудня 2022 року на суму 122 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 5 від 12 грудня 2022 року, ярлик на придатну продукцію № 1-6-310 від 13 грудня 2022 року; 12 грудня 2022 року на суму 200 469 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 6 від 12 грудня 2022 року, ярлик на придатну продукцію № 1-6-311 від 13 грудня 2022 року; 12 грудня 2022 року на суму 18 300 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 7 від 12 грудня 2022 року, ярлик на придатну продукцію № 1-6-312 від 13 грудня 2022 року; 22 грудня 2022 року на суму 62 151 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 8 від 22 грудня 2022 року, ярлик на придатну продукцію № 1-6-359 від 23 грудня 2022 року; 22 грудня 2022 року на суму 472 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 10 від 22 грудня 2022 року, ярлик на придатну продукцію № 1-6-358 від 23 грудня 2022 року; 24 березня 2022 року на суму 105 258 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 3 від 24 березня 2023 року, ярлик на придатну продукцію №1-6-096 від 27 березня 2023 року.
Постачальником виконано зобов'язання з поставки продукції Замовнику на загальну суму 1 149 185 грн. 00 коп.
У відповідності до вимог договору відповідач отримав поставлений товар, оформив та надіслав на поштову адресу позивача ярлики на придатну продукцію, а саме: номер видаткової накладної 4, дата ярлика 05 грудня 2022 року, сума поставки 169 007 грн. 00 коп.; номер видаткової накладної 5, дата ярлика 13 грудня 2022 року, сума поставки 122 000 грн. 00 коп.; номер видаткової накладної 6, дата ярлика 13 грудня 2022 року, сума поставки 200 469 грн. 00 коп.; номер видаткової накладної 7, дата ярлика 13 грудня 2022 року, сума поставки: 18 300 грн. 00 коп.; номер видаткової накладної 8, дата ярлика 23 грудня 2022 року, сума поставки 65 151 грн. 00 коп.; номер видаткової накладної 10, дата ярлика 23 грудня 2022 року, сума поставки 472 000 грн. 00 коп.; номер видаткової накладної 3, дата ярлика 27 березня 2023 року, сума поставки 105 258 грн. 00 коп.
Отже, відповідно до вимог пункту 6 договору відповідач зобов'язався оплатити поставлену продукцію, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію.
Однак свої зобов'язання відповідач не виконав, кошти в сумі 1 149 185 грн. 00 коп. в встановлені строки, протягом 45 календарних днів, на поточний рахунок позивача, повністю не сплатив.
З метою досудового вирішення спору, 10 лютого 2023 року та 20 березня 2023 року позивач надіслав відповідачу претензії, в яких просив сплатити кошти за поставлений товар по договору поставки продукції № 53-122-13-22-12369 від 06 жовтня 2022 року.
Однак, вказані претензії залишено відповідачем без відповіді, сума заборгованості за поставлений товар не погашеною.
Таким чином, станом на даний час відповідачем з врахуванням часткових оплат, не оплачено позивачу за поставлену та прийняту продукцію кошти в розмірі 505 258 грн. 00 коп.
Окрім того, зважаючи на вказані обставини, у зв'язку із порушенням взятого на себе зобов'язання по оплаті за поставлений та отриманий товар, позивачем нараховано відповідача 3% річних (12 675 грн. 99 коп.) та інфляційні втрати (25 528 грн. 46 коп.).
Враховуючи викладені обставини та прострочення у розрахунках за договором, позивач просить стягнути з відповідача основний борг, інфляційні втрати та 3% річних за порушення строків проведення оплати за поставлений товар.
Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі
Джерела права й акти їх застосування.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору поставки.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України)
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76-78 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення і висновок суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369.
В якості доказів вказаних обставини суду надано наступні докази, а саме: копію договору поставки № 53-122-13-22-12369 від 06 жовтня 2022 року; копію додаткової угоди № 1 до договору поставки № 53-122-13-22-12369 від 06 жовтня 2022 року; копію видаткової накладної № 4 від 01 грудня 2022 року; копію видаткової накладної № 5 від 12 грудня 2022 року; копію видаткової накладної № 6 від 12 грудня 2022 року; копію видаткової накладної № 7 від 12 грудня 2022 року; копію видаткової накладної № 8 від 22 грудня 2022 року; копію видаткової накладної № 10 від 22 грудня 2022 року; копію видаткової накладної № 3 від 24 березня 2023 року; копію ярлика на придатну продукцію № 1-6-289 від 05 грудня 2022 року; копію ярлика на придатну продукцію № 1-6-310 від 13 грудня 2022 року; копію ярлика на придатну продукцію № 1-6-311 від 13 грудня 2022 року; копію ярлика на придатну продукцію № 1-6-312 від 13 грудня 2022 року; копію ярлика на придатну продукцію № 1-6-359 від 23 грудня 2022 року; копію ярлика на придатну продукцію № 1-6-358 від 23 грудня 2022 року; копію ярлика на придатну продукцію № 1-6-096 від 27 березня 2023 року; копію банківської виписки; копію претензії № 0102/1/23 від 10 лютого 2023 року; копію претензії № 20/03-1 від 20 березня 2023 року.
На підставі вказаних доказів судом встановлено, а саме: факт виникнення між сторонами договірних відносин по поставці товару; факт поставки позивачем та передачі у власність відповідача поставлених товарів; факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті за договором поставки товару; факт виникнення основної заборгованості та нарахування відповідальності за неналежне виконання зобов'язань у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно до видаткових накладних, ярликів на придатну продукцію, рахунків на оплату (вказані документи підписані та не заперечені відповідачем) станом час звернення позивачем з позовом до суду заборгованість відповідача перед останнім за поставлені товари становить 505 258 грн. 00 коп.
Вказані обставини відповідачем не заперечено.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після відкриття провадження у справі сплачено на користь позивача 400 000 грн. 00 коп. заборгованості договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369, що підтверджується платіжною інструкцією № 6870 від 23 червня 2023 року, № 7361 від 06 липня 2023 року, № 7450 від 11 липня 2023 року.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
Отже, судом встановлено, що предмет спору в частині стягнення 400 000 грн. 00 коп. основної заборгованості по договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369 відсутній, тому, провадження в даній частині позову підлягає до закриття.
Решта сума заборгованості по договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369 в розмірі 105 258 грн. 00 коп. залишається неоплаченою.
Щодо нарахування позивачем підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних за не проведення оплати по договору поставки, а саме 25 528 грн. 46 коп. інфляційних втрат та 12 675 грн. 99 коп. 3% річних, суд зазначає наступне.
Суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення LIGA360 встановив, що позивачем не вірно нараховано суму інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до розрахунку суду, розмір 3% річних становить 7 825 грн. 09 коп., інфляційних втрат 24 345 грн. 41 коп.
Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягають наступна відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а саме 24 345 грн. 41 коп. інфляційних втрат та 7 825 грн. 09 коп. 3% річних.
З правовою позицією позивача, суд погоджується частково.
Щодо правової позиції відповідача суд зазначає наступне.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує факт укладення договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369 та здійснення поставки.
Відповідач не заперечує наявність основної заборгованості по договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369, тобто, визнає вказані вимоги позивача та просить суд застосувати приписи ст. 130 ГПК України та повернути позивачу 50% судового збору. Крім того, відповідачем сплачено на користь позивача 100 000 грн. 00 коп. в рахунок погашення основної заборгованості. Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем використано невірні періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Суд зазначає, що врахував вказані вище аргументи відповідача.
Окрім того, відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив. Якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 222 ГК України та ч. 2 ст. 19 ГПК України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язанні поновити їх, не чекаючи пред'явлення ім. претензії чи звернення до суду. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
За змістом ст.ст. 509, 524,533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
У клопотанні про зменшення суми нарахованих 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилається різні моделі роботи ринку електричної енергії ДП "НАЕК Енергоатом", окупацію Запорізької атомної енергетичної станції та отримання збитку в 2022 році та враховуючи ст.ст. 219, 233 ГК України, ст.551 ЦК України та постанову ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 просить зменшити нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних на 90%.
З вказаними твердженнями суд непогоджується зважаючи на таке.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-49цс12 від 06 червня 2012 року, № 6-38цс11 від 24 жовтня 2011 року, постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/19094/17, від 11 травня 2018 року у справі № 922/3087/17).
Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 915/880/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 912/48/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 908/13 79/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси, позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2023 року у справі № 910/15411/21.
Суд відхиляє посилання відповідача на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.
У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Заявлені до стягнення позивачем 3% річних та інфляції втрати в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є надмірним для відповідача та виступають мінімальною гарантією кредитора для захисту власних інтересів від несвоєчасного повернення грошових коштів за отриману продукцію.
При цьому, згідно п. 6.1 договорів оплата за поставлену продукцію мала здійснюватися замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції".
Доводи відповідача про різні моделі роботи ринку електричної енергії ДП "НАЕК Енергоатом" 2019-2021 роках, окупацію Запорізької атомної енергетичної станції та отримання збитку в 2022 році (хоча діючими залишаються Рівненська атомна електростанція (4 енергоблоки), Південноукраїнська атомна електростанція (3 енергоблоки) та Хмельницька атомна електростанція (2 енергоблоки)) не підтверджують неможливості своєчасного виконання договорів.
Зважаючи на вищевикладені обставини, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача за зустрічним позовом та зменшення розміру 3% річних на інфляційних втрат.
Щодо інших аргументів відповідача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).
Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє частково.
Суд, за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, тому, позов слід задоволити частково.
Порушені права та інтереси позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Дана справа, яка пов'язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.
Невиконання відповідачем зобов'язання в укладених з позивачем правочину порушило інтереси останнього, які полягають у несвоєчасному отриманні оплати за поставлений товар та обумовлює настання передбачених цим правочином та законом правових наслідків у вигляді стягнення з відповідача суми основної заборгованості та відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Судові витрати.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 8 151 грн. 93 коп.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем частково погашено основну заборгованість по договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369, тому, провадження в частині стягнення 400 000 грн. 00 коп. основної заборгованості підлягає закриттю.
Згідно з ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зокрема зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, закриття провадження.
Отже, суд роз'яснює позивачу за зустрічним позовом, що сума судового збору в сумі 2 151 грн. 93 коп., може бути повернена останньому на підставі відповідного клопотання.
Залишок судового збору становить 6 000 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
У звязку із частковим задоволенням позову розмір судового збору становить 5 747 грн. 64 коп.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав суму основного боргу на суму 105 258 грн. 00 коп. по договору поставки від 06 жовтня 2022 року № 53-122-13-22-12369 та просив суд, в порядку ч. 1 ст. 130 ГПК України, вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову.
В силу ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічні норми містить ч. 1 ст. 130 ГПК України, а саме, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, суд роз'яснює позивачу, що сума судового збору в сумі 2 873 грн. 82 коп., може повернена останньому на підставі відповідного клопотання, решта 50 відсотків судового збору в розмірі 2 873 грн. 82 коп. підлягає стягненню з відповідача.
Зважаючи на вищевказані обставини, у зв'язку із задоволенням позову, та враховуючи, що в результаті неправильних дій відповідача, який не сплатив відповідачу обумовлені договором кошти у встановлений строк, що призвело до необхідності позивачу звертатись до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 873 грн. 82 коп. покладається на відповідача.
Окрім того, судом також, не розглянуто витрати позивача на правничу допомогу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази понесення останніх.
Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" (03058, м. Київ, вул. Машинобудівна, 8, код. 37174326) 105 258 (сто п'ять тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 24 345 (двадцять чотири тисячі триста сорок п'ять) грн. 41 коп. інфляційних втрат, 7 825 (сім тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 09 коп. 3% річних та 2 873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 82 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Провадження в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електпрогенеруюча станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП Україна" 400 000 грн. 00 коп. основної заборгованості - закрити.
5. Видати наказ після набранням рішення законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08 серпня 2023 року.
Суддя Войтюк В.Р.