ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.07.2023Справа № 910/4609/23
За позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
доДержавного підприємства "Київський державний науково-дослідний інститут текстильної та галантерейної промисловості"
простягнення 470 066,69 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Гаврилов Є.Ю.;
від відповідача: не з'явився.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4609/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі також - позивач, КП "Київтеплоенерго") до Державного підприємства "Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості" (далі також - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 360 623,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 24 386,06 грн, 3% річних в розмірі 3 793,95 грн, пені в розмірі 63 232,53 грн та штрафу в розмірі 18 031,15 грн.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 27.07.2023.
Безпосередньо в судовому засіданні 27.07.2023 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 27.07.2023 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, наданих сторонами доказів та пояснень достатньо для вирішення спору по суті.
У судовому засіданні 27.07.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.11.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (як енергопостачальною організацією) та Державним підприємством "Київський державний науково-дослідний інститут текстильної та галантерейної промисловості" (як абонентом) було укладено договір № 250582 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі також - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього договору.
Об'єктом постачання теплової енергії є нежитлове приміщення абонента за адресою: м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 7 (Додатки №№ 8, 9 договору).
Згідно з п. 2.3.1. договору, абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення , та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Порядок розрахунків за теплову енергію між сторонами встановлений Додатком № 4 до договору.
Відповідно до п. 1 Додатку 3 до договору, розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн.).
Пунктом 3 Додатку 3 до договору передбачена можливість зміни тарифів в період дії договору.
Відповідно до п. 8.1., 8.2., 8.4., 8.5. договору, договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018. Керуючись ст. 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього Договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Як стверджує позивач, з його сторони належним чином поставлялась відповідачу (абоненту) теплова енергія за договором. Проте, порушуючи умови договору та норми законодавства, відповідач не вносив плату за отриману теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого станом на 01.09.2022 утворилась заборгованість у розмірі 416 934,44 грн.
Позивач наголошував, що у зв'язку з наявною заборгованістю, 23.09.2022 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Державним підприємством "Київський Державний Науково-Дослідний інститут текстильної та галантерейної промисловості" було укладено Угоду № Р-250582/2022/09 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.11.2018 № 250582 (далі також - Угода про реструктуризацію).
Відповідно до п. 1 Угоди про реструктуризацію, споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП "Київтеплоенерго" за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.11.2018 № 250582 станом на 01.09.2022 загальною сумою 416 934,44 грн. з врахуванням ПДВ.
Згідно з п. 2 Угоди про реструктуризацію, споживач зобов'язався сплатити зазначену у п. 1 цієї Угоди суму заборгованості протягом вересня 2022 - грудня 2022 щомісячними сплатами згідно з Додатком 1 до цієї Угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором.
Відповідно до п. 9 Угоди про реструктуризацію, ця Угода є невід'ємною частиною договору від 20.11.2018 №250582 на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, як стверджує позивач, що порушуючи умови Угоди про реструктуризацію заборгованості, відповідач не вніс жодного платежу в рахунок оплати боргу за Угодою про реструктуризацію. Крім того, у грудні 2022 року позивачем було здійснено коригування на суму 56 311,44 грн., у зв'язку з чим заборгованість за Угодою про реструктуризацію у відповідача зменшилась та на дату подання позову складає 360 623,00 грн, що підтверджується Довідкою про стан розрахунків за спожиту від КП «Київтеплоенерго» теплоенергію.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позовній заяві обставин не спростував.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України" встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, Обставини які визнані учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Як вже було зазначено вище, відповідно до п. 1 Угоди про реструктуризацію, споживач (відповідач) визнає та підтверджує заборгованість перед КП "Київтеплоенерго" за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.11.2018 № 250582 станом на 01.09.2022 загальною сумою 416 934,44 грн з врахуванням ПДВ. Крім того, у грудні 2022 року позивачем було здійснено коригування на суму 56 311,44 грн, у зв'язку з чим заборгованість за Угодою про реструктуризацію у відповідача зменшилась та на дату подання позову складає 360 623,00 грн, що підтверджується Довідкою про стан розрахунків за спожиту від КП «Київтеплоенерго» теплоенергію.
Наявність обов'язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 360 623,00 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів оплати послуг на вказану суму, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п. 8 Угоди про реструктуризацію, у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) Угоди ГПЗ остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а Підприємство (позивач) набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які Відповідач зобов'язується оплатити.
Тож, зважаючи на наведене, окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 3 793,95 грн, інфляційні втрати в розмірі 24 386,06 грн, пеню в розмірі 63 232,53 грн та штраф в розмірі 18 031,15 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У відповідності до п. 7 Додатку № 4 до договору, абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку за договором та Угодою про реструктуризацію щодо своєчасної оплати не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені.
Судом перевірено розрахунок заявленої до стягнення пені, який наданий позивачем та встановлено, що такий розрахунок зроблено вірно із зазначенням правильних періодів нарахування, а тому вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 63 232,53 грн підлягає задоволенню.
У відповідності до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
При цьому, суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 8 Угоди про реструктуризацію заборгованості, у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) Угоди ГПЗ, споживач зобов'язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним Угоди ГПЗ у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за Угодою ГПЗ.
Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату неустойки (пені та штрафу) є правомірними, а нарахований до стягнення розмір штрафу на суму 18 031,15 грн є вірним. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 17 207,28 грн.
Крім того, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю на суму 3 793,95 грн, а розрахунок є арифметично вірним.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості" (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, 7; код ЄДРПОУ 16287311) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість в розмірі 360 623,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 17 207,28 грн, 3% річних в розмірі 3 793,95 грн, пеню в розмірі 63 232,53 грн, штраф в розмірі 18 031,15 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 943,31 грн. Видати наказ.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 07.08.2023 року.
Суддя Ю.О.Підченко