Справа № 152/1261/22
Провадження № 22-ц/801/1437/2023, 22-ц/801/1497/2023
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Соколовська Т.О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
08 серпня 2023 рокуСправа № 152/1261/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Медвецького С. К., Войтка Ю. Б.,
за участі секретаря Луцишина О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Юхимівське», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське», про стягнення коштів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Цвігуном Віталієм Васильовичем, на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 травня 2023 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Хомко Світланою Василівною, на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 червня 2023 року про відмову в ухваленні додаткового рішення, ухвалені у цій справі у м. Шаргороді суддею цього суду Соколовською Т.О.,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Юхимівське» (далі - ПП «Юхимівське»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Селищанське» (далі - ТОВ «Селищанське»), про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що 10 березня 2021 року та 15 березня 2021 року між ТОВ «Селищанське» та ПП «Юхимівське» було укладено в загальній кількості 599 договорів суборенди земельних ділянок (паїв). 27 серпня 2021 року між ТОВ «Селищанське» та ПП «Юхимівське» укладено Угоду №27/08 до договорів суборенди, якою сторони погодили, що орендна плата сплачується суборендарем щорічно в розмірах, які визначені договором, у строк до 30 жовтня кожного року, починаючи з 2021 року і до кінця дії договорів суборенди. 28 жовтня 2021 року суборендарем ПП «Юхимівське» на банківський рахунок орендаря ТОВ «Селищанське» було перераховано орендну плату в розмірі 70 840 грн., та 31 жовтня 2022 року - таку ж суму. При перерахуванні вказаних коштів ПП «Юхимівське» не було вказано за якими саме договорами здійснюється оплата, у зв'язку з чим ТОВ «Селищанське» самостійно зарахувало отримані кошти в якості орендної плати за 2021-2022 роки за вказаними договорами, про що повідомило відповідача, з наданням відповідного переліку договорів. Враховуючи часткову сплату орендної плати, станом на 01 листопада 2022 року утворилася заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 7 493 012,84 грн., з яких 3 746 506,42 грн. - залишок заборгованості за 2021 рік та 3 746 506,42 грн. - залишок заборгованості за 2022 рік. В порядку ст. 625 ЦК України також підлягають стягненню з ПП «Юхимівське» за період з 31 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2022 року 3% річних від простроченої суми боргу, що становить 112 703,12 грн. та інфляційні втрати у розмірі 880 992,92 грн.
02 листопада 2022 року між ТОВ «Селищанське» та ОСОБА_1 було укладено договір №02/11 про відступлення права вимоги щодо заборгованості за вказаними договорами суборенди, відповідно до п. п. 1.1. - 1.4. якого ОСОБА_1 набула право вимоги основної суми заборгованості за договорами суборенди, 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Відповідно до п.1.4 договору відступлення права вимоги загальна сума заборгованості на дату укладення договору становить 8 486 715,88 грн.
04 листопада 2022 року, 30 листопада 2022 року, 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 направляла на адресу ПП «Юхимівське» вимоги про сплату заборгованості за договорами суборенди у загальному розмірі 8 486 715,88 грн., однак ПП «Юхимівське» на її звернення не відреагувало, в добровільному порядку заборгованості не погасило.
Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з ПП «Юхимівське» на свою користь вказану суму заборгованості, сплачений за подачу позовної заяви судовий збір в розмірі 12 405 грн. та витрати на правничу допомогу, орієнтовна сума яких складає 30 000 грн.
22 травня 2023 року Шаргородським районним суду Вінницької області ухвалено рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
29 травня 2023 року адвокат Хомко С.В. подала заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій вона просила вирішити питання розподілу судових витрат у даній справі.
02 червня 2023 року Шаргородським районним суду Вінницької області постановлена ухвала, якою відмовлено у задоволенні вказаної заяви.
Не погодившись з ухваленим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Цвігун В.В., посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Усі посилання в апеляційній скарзі зводяться до того, що позивачем беззаперечно доведено факт несплати відповідачем вказаної суми заборгованості.
Не погодившись із названою ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Хомко С.В., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, в апеляційній скарзі просить оскаржувану ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити. Зокрема скаржник посилається на те, що позивач зробила заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів та подала докази понесення судових витрат у передбачений законодавством строк.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржувані рішення вважає законними та обґрунтованими, а тому просить апеляційний суд залишити їх без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу на рішення суду слід залишити без задоволення, а рішення - без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення відповідає цим вимогам.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2021 року та 15 березня 2021 року між ТОВ «Селищанське» та ПП «Юхимівське» було укладено в загальній кількості 599 договорів суборенди земельних ділянок (паїв), за умовами яких ТОВ «Селищанське» передало, а ПП «Юхимівстве» прийняло у тимчасове користування (суборенду) 599 земельних ділянок. Згідно з п.5.1 кожного договору суборенди, які викладені в однаковій редакції, суборендар сплачує плату за користування земельною ділянкою, розмір якої складається з двох частин, перша частина орендної плати визначається у розмірі орендної плати, визначеної в договорі оренди, укладеному між власником земельної ділянки та орендарем. Друга частина орендної плати визначається в розмірі 56 грн. за 1 га переданої в суборенду земельної ділянки та сплачується на рахунок орендаря (т.1 а.с. 7 - 155, том 1, а.с.1 -150, том 2, а.с. 1 - 150, том 3, а.с.1 - 151, том 4, а.с.1 - 151, том 5, а.с. 1 - 150, том 6, а.с. 1 - 150, том 7, а.с. 1 - 149, том 8).
12 травня 2021 року директором ТОВ «Селищанське» видано письмове розпорядження, відповідно до якого ПП «Юхимівське» з цього ж дня першу частину орендної плати за користування земельними ділянками необхідно здійснювати (перераховувати) безпосередньо на рахунок власників земельних ділянок, шляхом сплати грошових коштів (орендної плати) на картковий рахунок власника земельної ділянки, або в готівковий спосіб (а.с.18, том 11).
27 серпня 2021 року між ТОВ «Селищанське» та ПП «Юхимівське» укладено угоду № 27/08, якою сторони погодили, що орендна плата, що підлягає сплаті орендарю складається з двох частин, перша з якої визначається відповідно до договору оренди, що укладений між власником земельної ділянки та орендарем, а друга частина орендної плати визначається в розмірі 56 грн. за 1 га переданої в суборенду земельної ділянки та сплачується на рахунок орендаря. Орендна плата за договорами суборенди повинна бути сплачена суборендарем щорічно в розмірах, які визначені договором, у строк до 30 жовтня кожного року, за який сплачується орендна плата, починаючи з 2021 року до кінця дії договорів суборенди (а.с.150, том 8).
28 жовтня 2021 року ПП «Юхимівське» перерахувало ТОВ «Селищанське» кошти в розмірі 70 840 грн., що вбачається із платіжного доручення №3378. 31 жовтня 2022 року ПП «Юхимівське» перерахувало ТОВ «Селищанське» таку ж суму, що підтверджується платіжним дорученням №1836 (а.с. 4-6, том 11).
01 листопада 2022 року директор ТОВ «Селищанське» листом № 01 - 11 повідомив ПП «Юхимівське», що вказані кошти зараховані в якості орендної плати за 2021-2022 роки за 19 договорами (а.с.151 - 152, том 8).
02 листопада 2022 року між ТОВ «Селищанське» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги №02/11 щодо заборгованості за вказаними договорами оренди, відповідно до п. п. 1.1. - 1.4. якого ОСОБА_1 набула право вимоги основної суми заборгованості за договорами суборенди, 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Відповідно до п.1.4 цього договору загальна сума заборгованості на дату укладення договору становить 8 486 715,88 грн. Відступлення права вимоги здійснюється лише в частині заборгованості, що наявна станом на день підписання цього договору, в іншій частині права первісного кредитора за договорами суборенди згідно з додатком №1 зберігаються, в тому числі щодо стягнення заборгованості, яка може виникнути в майбутньому (п.1.6 договору). За приписами п.2 договору відступлення права вимоги здійснюється на платній основі у розмірі та в строки, вказані в п. 4.1. та п. 4.2. цього договору, відповідно до яких ціна відступлення права вимоги за цим договором становить 8 486 715,88 грн. Оплата по договору здійснюється до 30 жовтня 2023 року шляхом безготівкового розрахунку за реквізитами первісного кредитора (а. с. 153 - 154, том 8).
04 листопада 2022 року, 30 листопада 2022 року, 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 направляла ПП «Юхимівське» вимоги про сплату заборгованості у розмірі 8 486 715,88 грн (а. с.176,179,182, том 8).
Учасниками справи не заперечується, що загальна площа переданих в суборенду земельних ділянок складає 1265 га.
Згідно зі ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
За ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 6 ст. 93 Земельного кодексу України обумовлено, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Нормами глави 48 ЦК України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов'язання: виконання зобов'язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (ст. 529 ЦК України - виконання зобов'язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов'язання (ст. 530 ЦК України); належне місце виконання зобов'язання (ст. 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ПП «Юхимівське» на виконання п. 5.1. договорів суборенди земельних ділянок, розпорядження директора ТОВ «Селищанське» та угоди № 27/08 здійснило сплату першої частини орендної плати безпосередньо власникам земельних ділянок та сплатило податки до державного бюджету, що підтверджується довідкою ГУ ДПС у Вінницькій області про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справляння яких покладено на контролюючі органи від 06 січня 2023 року (а. с. 20, том 11) та платіжними дорученнями (а. с. 21-73, том 11), а доказів протилежного позивачем та третьої особою не надано. Окрім того, суд вірно встановив, що сторонами не заперечувався у суді першої інстанції той факт, що між ТОВ «Селищанське» та ПП «Юхимівське» не було укладено інших договорів суборенди землі, окрім тих 599 договорів, по яких відступлено право вимоги ОСОБА_1 , розмір проплат у кожному році відповідав умовам розрахунку 1265 га х 56 грн., а отже кошти сплачені відповідачем згідно з платіжними дорученнями на загальну суму 141 680 грн. є такими, що сплачені по 599 договорах суборенди на виконання п. 5.1. договорів суборенди земельних ділянок, розпорядження директора ТОВ «Селищанське», угоди № 27/08 і складають другу частину орендної плати.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем беззаперечно доведено факт несплати відповідачем вказаної суми боргу не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16 зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ОСОБА_1 , як позивач у справі, мала довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог. Натомість позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту несплати орендної палати ПП «Юхимівське» у заявленому розмірі, а наданих ним на підтвердження заперечень проти позову доказів не спростувала.
З огляду на те, що ПП «Юхимівське» заборгованості зі сплати орендної плати не має, свої зобов'язання перед первісним кредитором у 2021-2022 роках виконало, сплата відповідачем орендної плати безпосередньо орендодавцям не завдала шкоди ОСОБА_1 та ТОВ «Селищанське», не позбавила ТОВ «Селищанське» того, на що воно розраховувало, укладаючи договори суборенди, а тому у відповідача відсутні зобов'язання перед новим кредитором - позивачем, оскільки ТОВ «Селищанське» відступило ОСОБА_1 неіснуюче право вимоги до відповідача, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.
Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16 зауважив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи дану позицію Верховного Суду, а також встановивши, що у ПП «Юхимівське» немає обов'язку виконувати зобов'язання перед новим кредитором, а у кредитора відсутнє порушене боржником право, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову, адже відсутність порушеного права унеможливлює його захист.
Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми боргу, що становить 112 703,12 грн. та інфляційних втрат у розмірі 880 992,92 грн. є похідними від вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, у задоволенні якої відмовлено, то вони також задоволенню не підлягають.
Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому також відхиляються.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Оцінивши доводи апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що дана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її представники з заявою про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не зверталися, не зробили відповідної заяви про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів, натомість в позовній заяві наведено лише орієнтовний розрахунок таких витрат і вимога про їх стягнення з відповідача.
Однак з таким висновком суд апеляційної інстанції у повній мірі не погоджується, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні такої заяви, проте помилився щодо мотивів такої відмови.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Аналіз такої норми процесуального права вказує на те, що вирішенню питання стосовно розподілу судових витрат між сторонами передує вирішення спору по суті та встановлення пропорційності розміру задоволених позовних вимог, що в подальшому впливає на розподіл судових витрат.
Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 755/4397/19-ц.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, а тому з урахуванням вказаної вище норми процесуального права та даного висновку Верховного Суду, у задоволенні такої заяви слід відмовити саме з цієї підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Що стосується судових витрат, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, які пов'язані із наданням правничої допомоги, то з огляду на положення ч. 1-2, 13 ст. 141, підпункту "в" п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України апеляційний суд хоча і задовольняє частково апеляційну скаргу на ухвалу суду і змінює її мотивувальну частину, проте по суті прийняте судом рішення про відмову у позові залишає без змін, тому відповідно й не здійснює розподіл понесених ним витрат, а залишає їх за ним.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте постановляючи оскаржувану ухвалу порушив норми процесуального права, тому апеляційну скаргу на рішення суду слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін, а апеляційну скаргу на ухвалу потрібно задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Цвігуном Віталієм Васильовичем, залишити без задоволення, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 травня 2023 року - без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Хомко Світланою Василівною, задовольнити частково, ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 червня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Понесені позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову в частині оскарження рішення може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови, а в частині оскарження ухвали постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: С. К. Медвецький
Ю. Б. Войтко