Справа № 554/12038/21 Номер провадження 22-ц/814/2096/23Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
26 липня 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,
за участю секретаря: Владімірова Р.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сидоренко Ірини Олександрівни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 серпня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії «УГВ-Сервіс» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати та стягнення моральної шкоди,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому остаточно просив :
визнати протиправними та скасувати наказ в.о. директора філії «УГВ-СЕРВІС» від 08.12.2021 року № 434 «Про відсторонення від роботи працівників філії «УГВ-СЕРВІС» AT «Укргазвидобування» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 (запис № 69 в додатку № 1 до наказу «Про відсторонення від роботи працівників філії «УГВ-СЕРВІС» AT «Укргазвидобування») та негайно поновити на роботі,
зобов'язати виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, допустивши рішення в частині виплати заробітної плати за один місяць - до негайного виконання;
стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн.;
розподілити судові витрати, стягнувши з відповідача сплачений судовий збір та витрати, пов'язані оплатою правничою професійної допомоги в загальному розмірі 4816 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що він з 01.04.2017 року працює електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду Цеху капітального ремонту обладнання філії «УГВ-СЕРВІС» AT «Укргазвидобування».
Наказом № 434 від 08.12.2021 року філії «УГВ-СЕРВІС» AT «Укргазвидобування» його безпідставно відсторонено від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності документального підтвердження щеплення проти СОVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19.
Вважає, що відповідачем в односторонньому порядку і безпідставно було змінено істотні умови праці, оскільки при прийнятті позивача на роботу не вимагалося надання документального підтвердження про щеплення проти СОVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, і умовою виконання чи невиконання трудових функцій не було.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмова в задоволенні позовних вимог обґрунтована їх безпідставністю.
Не погодившись з судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко І.О. оскаржила його в апеляційному порядку.
Посилаючись в своїй апеляційні скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невірну оцінку зібраних по справі доказів, на підставі яких суд дійшов помилкового висновку про правомірність дій відповідача по відстороненню позивача від роботи з огляду на ненадання ним інформації про проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19, просила скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2017 року працює електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду Цеху капітального ремонту обладнання філії «УГВ-Сервіс» AT «Укргазвидобування» (а.с.10-12).
Окремим дорученням № 11 від 15.11.2021 року Генеральним директором AT «Укргазвидобування» на виконання наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 та на виконання п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 доручено ознайомити працівників підприємства з вимогами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», вимогами п. 41-6 постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236, із змінами та доповненнями; наказами МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням»; Переліком об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджених постановою КМУ від 04.03.2015 року № 83 із змінами та доповненнями; Переліком медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених МОЗ від 16.09.2011 року № 595; роз'ясненнями МОЗ щодо застосування переліку медичних протипоказань та застережень до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та попереджено, що у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 такі працівники (крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я) будуть відсторонені від роботи (виконання робіт), починаючи з 09.12.2021 року, без збереження заробітної плати.
Згідно з Актом від 18.11.2021 року позивач ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з вказаними роз'ясненнями, вважаючи такі вимоги протиправними, одночасно висловив свою незгоду з вакцинацією та повідомив про необхідність проконсультуватись з цього питання.
Наказом № 434 від 08.12.2021 року «Про відсторонення від роботи працівників філії «УГВ-Сервіс» AT «Укргазвидобування» з 09.12.2021 року було відсторонено від роботи на час відсутності документального підтвердження щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 працівників, зазначених у додатку 1 до цього наказу, без збереження заробітної плати. Установлено, ці працівники можуть бути допущені до роботи після закінчення карантину або надання до відділу кадрів Філії документів, що підтверджують усунення причин, як стали підставою відсторонення.
У додатку 1 до вказаного наказу під №69 зазначено позивача ОСОБА_1 , який відмовився від підпису, що вказано у додатку (а.с. 15-16).
Пунктами а, б ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача та дотримання ним вимог Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» та Постанови КМУ «Про запобігання поширенню на територій України гострої респіраторної хвороби COVID-19», оскільки вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на охорону громадського здоров'я була виправдана.
Встановивши факт ухилення позивача від проведення щеплення та не надання ним доказів щодо наявності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів не може погодитися з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Так, спірні правовідносини урегульовані Законом України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» .Крім того, питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66. Підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.
Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, підстави та процедура відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, урегульовано чинним законодавством, які є чітким та зрозумілими.
Разом з цим, ст. 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
В своїх висновках Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи з подібними правовідносинами (справа №130/3548/21, постанова від 14.12.2022) зазначила, що критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є такі: чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); чи переслідувало таке втручання легітимну мету, що випливає саме зі змісту п. 2 вказаної статті; чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дає змогу досягнути визначеної в п. 2 ст. 8 Конвенції мети.
Втручання становитиме порушення гарантій ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв та буде свідчити про непропорційне втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.
У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема оцінки об'єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тощо.
Тому, в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Таким чином, при визначенні об'єктивної необхідності в проведенні щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність вищенаведених факторів.
Між тим, визнаючи дії роботодавця по відстороненню працівника від роботи правомірними, суд першої інстанції залишив поза увагою вищенаведені обставини та не зробив порівняльного правового аналізу між наявністю підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи з існуванням оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник, що свідчить про неповне з'ясування фактичних обставин по справі.
Не врахував, що відсторонення позивача від роботи, може мати наслідком позбавлення його в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що останній працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 працює електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду Цеху капітального ремонту обладнання за переведенням з Полтавського відділення тампонажних робіт Філії БУ «Укрбургаз» ПАТ «Укргазвидобування».
Його посада є суто технічною та пов'язана з виконанням виробничих завдань, які не призводять до значних соціальних контактів на робочому місці, не зумовлює необхідності в спілкуванні із значним колом працюючих на підприємстві осіб.
Будь-яких належних доказів, які б свідчили про те, що умови праці позивача та характер виконуваної ним роботи збільшують вірогідність зараження COVID-19 чи внаслідок такого контакту працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням, що може призвести до зараження оточуючих COVID-19 - відповідачем по справі не надано.
Таким чином, відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема оцінки об'єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тощо.
За вказаних обстави, колегія суддів приходить до висновку, що в ході розгляду справи роботодавцем не було обґрунтовано та доведено належними доказами необхідність у відстороненні позивача від роботи внаслідок створення ним як електромонтером загрози поширення захворювання, яка б, в свою чергу, вимагала вжиття відповідачем такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.
Крім того, колегія суддів звертає увагу також на те, що відповідачем при виданні оскаржуваного наказу, не було дотримано процедуру відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Так, ОСОБА_1 не пропонувалось надати свої пояснення з приводу щеплення та в подальшому відсторонення від роботи.
Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Судом першої інстанції не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду електромонтера, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укргазвидобування».
Вищевказаний висновок узгоджується з постановою №130/3548/21 Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з поставленням по справі нового судового рішення про задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог про скасування наказу в.о. директора філії «УГВ-Сервіс» Олега Ступки від 08 грудня 2021 року №434 «Про відсторонення від роботи працівників філії «УГВ-Сервіс» Акціонерне товариство «Укргазвидобування», прийнятого щодо останнього.
Враховуючи, що зазначене відсторонення позивача не було правомірним, роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику середній заробіток за весь період призупинення виконанням останнім своїх трудових обов'язків.
Згідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України в Постанові №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.
З урахуванням часу відсторонення позивача від виконання ним своїх трудових обов'язків в період з 09.12 2021 р. по 28.02.2022 р., де кількість робочих днів склала 55 та беручи до уваги середньоденну заробітну плату позивача 630 грн., розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з роботодавця становитиме 34650 грн.
Одночасно, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування в порядку ст. 237-1 КЗпП України позивачу як працівнику, якого роботодавець безпідставно відсторонив від виконання роботи , що позбавило останнього права на отримання заробітної плати та можливості забезпечувати свої життєві потреби, моральної шкоди.
Так, відповідно до роз'яснень Верховного Суду України в постанови від 31 березня 1995 р. N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) згідно з положеннями ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В даному випадку, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факту відсутності у нього впродовж двох місяців оплати праці як джерела доходу внаслідок безпідставного відсторонення від роботи, що призвело до порушення звичайного способу життя та відповідно вимагало від позивача докладання додаткових зусиль для його організації, чим було заподіяно моральну шкоду, розмір якої колегія суддів оцінює в 3000 грн.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сидоренко Ірини Олександрівни задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії «УГВ -Сервіс» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. директора філії «УГВ-Сервіс» Олега Ступки від 08 грудня 2021 року №434 «Про відсторонення від роботи працівників філії «УГВ-Сервіс» Акціонерне товариство «Укргазвидобування» в частині відсторонення від роботи працівника ОСОБА_1 .
Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії «УГВ-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 34650 грн.
В частині виплати заробітної плати за один місяць рішення допустити до негайного виконання.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії «УГВ-Сервіс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2023 року.
Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко О.В. Прядкіна