Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5198/23
Провадження № 2-з/711/40/23
07.08.2023 м. Черкаси
Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
при секретарі судового засідання Щокань В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Придніпровського районного суду м. Черкаси заяву ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Семенюк Ольгою Григорівною про забезпечення позову, -
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Семенюк О.Г. звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси із заявою про забезпечення позову, яку обгрунтовує тим, що він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , який розірваний за судовим рішенням від 21.02.2022. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На початку 2022 року ОСОБА_2 виїхала до Чехії, а дитина тимчасово мешкала з батьками ОСОБА_2 . В цей час він постійно спілкувався з дитиною, вони проводили разом час. Згодом мати дитини вивезла дочку за кордон без дозволу заявника і протягом року дитину не повертала до України. Він же виїхати за кордон не може, оскільки є заборона перетинати кордон чоловікам. Отже, він не міг спілкуватися із дочкою, що є порушенням його батьківських прав.
В середині липня 2023 року батьки ОСОБА_2 разом із дитиною приїхали до м.Черкаси, але вони почали перешкоджати заявнику у спілкуванні з дитиною і не допускають його до останньої. Крім того, повідомили, що дитина найближчим часом буде виїжджати до Чехії і дитину йому не дадуть. Тобто, заявник вказує, що таким чином його буде позбавлено можливості спілкування з дитиною, що є порушенням його прав.
Також заявник повідомив, що він вже звернувся до органів поліції та Служби у справа дітей для усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, для чого потрібен певний час, але за цей час дитину можуть вивезти за кордон без його згоди. Ним у нотаріуса посвідчена заява про заборону виїзду дитини за кордон, але Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила, що на органи прикордонної служби не покладено обов'язку з виконання доручень фізичних осіб під час розв'язання сімейних спорів.
Крім того, як зазначено у заяві, заявник готує документи для подання позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
Таким чином, заявник просить суд забезпечити позов, шляхом надання йому доступу до доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка утримується ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити перетин державного кордону дитиною; покласти обов'язок на мати дитини ОСОБА_2 забезпечити перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Черкаси до розгляду по суті позовної заяви про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Статтею149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову необхідне у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Позов забезпечується, зокрема, 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1)накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2)забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 150 ЦПК України). Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до п. 4 роз'яснень постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (діє на час розгляду даної заяви), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Слід зазначити, що на час вирішення питання про забезпечення позову, відповідна заява подана до суду до пред'явлення заявником (позивачем) позовної заяви.
За результатами розгляду заяви, аналізу доводів заявника, досліджених доказів, суд вважає, що заява не підлягає до задоволення.
Так, відповідно до ст. 18 Сімейного Кодексу України, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1)встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Отже, суд вважає, що вимога у заяві про надання заявнику - батьку дитини доступу до доньки, яка, як вказує, утримується певними особами (батьками матері дитини), не є належним видом забезпечення позову, враховуючи норми ст. 150 ЦПК України. Саме такі обставини підлягають з'ясуванню під час вирішення спору по суті щодо наявності чи відсутності перешкод одному з батьків у спілкуванні з дитиною та участі у її вихованні. Відповідно, питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, які має намір пред'явити заявник, являються предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не можуть бути вирішені ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Що стосується вимог заяви про забезпечення позову про заборону перетину дитиною державного кордону та покладення на матір дитини обов'язку забезпечити перебування дитини в м. Черкаси до розгляду по суті позовної заяви, то суд зазначає наступне:
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
В цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України (заборону перетину державного кордону дитиною) як спосіб забезпечення позову.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 754/7569/21, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
Отже, зазначені способи забезпечення позову не відповідають вимогам ст. 150 ЦПК України, а томузаява про забезпечення позову є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.
На підставі зазначеного вище та керуючись ст.ст. 149-154, 258-261, 353-355 ЦПК України суд, -
Заяву ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Семенюк Ольгою Григорівною про забезпечення позову, - залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Повне судове рішення складено 07.08.2023.
Головуючий: С. М. Позарецька