20 липня 2023 року № 640/12442/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ, ідентифікаційний код: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування позивачці до страхового стажу для обчислення пенсії за віком періодів роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити позивачці з 30.05.2022 року перерахунок і виплату пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу для обчислення пенсії періоди роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила про протиправність дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу зазначених вище періодів роботи як таких, що містяться у трудовій книжці позивачки, із чітким зазначенням записів, які засвідчені підписом посадових осіб та печатками підприємств, без жодних виправлень та дописок.
На думку позивачки, така позиція відповідача як суб'єкта публічного права є протиправною та порушує її право на перерахунок пенсії, що змусило її звернутися до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 11.08.2022 відкрито провадження у справі №640/12442/22 за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що спірні періоди не були зараховані до страхового стажу у зв'язку з тим, що печатки, якими засвідчено записи про звільнення, є нечитабельними.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/12442/22 до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/12442/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №640/12442/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_2 , виданого Залізничним РУ ГУ МВС України в місті Києві 28.08.1997.
Листом ГУ ПФУ від 26.07.2022 №15617-14104/П-02/8-2600/22 на звернення позивачки надано роз'яснення, відповідно до яких при призначенні пенсії за заявою від 30.05.2022 та документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994 так як нечитабельні печатки, якими засвідчені записи про звільнення. 11.07.2022 позивачка повторно звернулася із заявою про до призначення пенсії та повторно надала трудову книжку. Уточнюючих довідок не надано. Рішенням ГУ ПФУ №262240015397 від 13.07.2022 позивачці відмовлено у перерахунку пенсії згідно заяви про зарахування означених вище періодів з аналогічних підстав.
Не погоджуючись з правомірністю вчинених відповідачем дій в частині не зарахування спірних періодів до страхового стажу, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, що передбачено статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 24 закону №1058 страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане положення кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору і завіряються печаткою записи про звільнення, відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 2.6, 2.8 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом встановлено, що трудова книжка НОМЕР_3 , заповнена 06.09.1979 ОСОБА_1 містить наступні записи щодо трудової діяльності позивачки:
- №№ 3, 4, 5, 6 про період трудової діяльності з 12.09.1983 по 05.02.1987;
- №№ 7, 8, 9 про період трудової діяльності з 11.02.1987 по 01.01.1992 у Чиркиськській філії ВНШСТС;
- №№ 10, 11 про період трудової діяльності з 06.01.1992 по 31.03.1994 на фірмі «Мезон».
Дослідивши вказані записи у трудовій книжці позивачки, судом встановлено, що вони здійснені у відповідності до вимог Інструкції №58 та містять усі необхідні реквізити.
Водночас, щодо покладених відповідачем в основу спірних дій щодо незарахування таких періодів роботи позивачки до страхового стажу доводів про нечитабельність печаток, якими такі записи завірені, суд зазначає таке.
Пунктом 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивачки.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивачку конституційного права на соціальний захист та вирішення питання щодо зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу, що, в свою чергу, впливає на призначений розмір пенсії.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18), від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).
Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження № К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечується та не спростовується достовірність записів у трудовій книжці за весь період роботи, а судом не встановлено недостовірності вказаних записів та трудової книжки в цілому, а тому їх належить досліджувати на предмет розміру страхового стажу та, як наслідок, на предмет наявності чи відсутності у позивачки достатнього страхового стажу станом на дату звернення її до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії. Інших підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії матеріали справи не містять.
Додатково суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності поданих документів для призначення пенсії може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Жодні інші обставини не були покладені відповідачем в основу оскаржуваних дій щодо відмови у зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу при призначенні пенсії з 30.05.2022.
За таких обставин, вказані твердження відповідача щодо не врахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994 згідно трудової книжки, не можуть бути підставою неврахування відповідних періодів роботи, для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки на позивачку не покладається обов'язок підтверджувати записи в трудовій книжці коли такі в ній містяться.
Отже, наведені обставини свідчать про те, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про призначення пенсії за віком позивачці періоди її роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994 згідно записів у трудовій книжці, які в подальшому (при призначенні пенсії 30.05.2022) не були враховані ГУ ПФУ, чим порушено її право на отримання належного їй пенсійного забезпечення.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії за віком періодів роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У відповідності до встановлених судом та вищевикладених обставин справи, позивачка маючи право на призначення пенсії за віком, звернулася до відповідача із заявою, до якої надала необхідні, визначені законодавством документи.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачці у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу при призначенні пенсії за віком за результатами розгляду її заяви від 30.05.2022, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У пункті 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
Оскільки, звертаючись до ГУ ПФУ із заявою від 30.05.2022 про призначення пенсії за віком позивачкою подано необхідні документи для підтвердження спірних періодів роботи, які протиправно не були зараховані відповідачем до страхового стажу, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачці спірних періодів роботи до страхового стажу та здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачці з урахуванням означених періодів, з дати звернення за призначенням такої пенсії (30.05.2022) та з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 992,40 грн згідно квитанції про сплату від 08.08.2022 №0.0.2633622897.1, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії за віком періодів роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 30.05.2022 перерахунок і виплату пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу для обчислення пенсії періоди роботи з 12.09.1983 по 05.02.1987, з 11.02.1987 по 01.01.1992 та з 06.01.1992 по 31.03.1994, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2023
Суддя Панченко Н.Д.