Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 серпня 2023 року Справа№200/3561/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб,
встановив:
17 липня 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 14 липня 2023 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб в сумі 23 951,58 грн.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
19 липня 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував докази.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами прощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 07 травня 2023 року № 3057-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що всупереч приписам пп. пп. 162.1.1-162.1.2 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, (далі - Порядок № 44), Військова частина НОМЕР_1 не виплатила йому компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 23 951,58 грн, яка була утримана з доплати грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягали в утриманні податку з доходів фізичних осіб без рівноцінної компенсації доходів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву. Доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Відповідач вказував на те, що в період з 24 січня 2008 року по 24 січня 2022 року ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований на відповідне грошове забезпечення.
На підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24 січня 2022 року № 43-ОС з майстер-сержантом ОСОБА_1 , інспектором прикордонної служби вищої категорії - начальником групи прикордонних катерів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б), звільненим з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05 січня 2022 року № 4-ОС за пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», припинений контракт і позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 24 січня 2022 року.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі № 200/4528/22 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачеві грошове забезпечення, грошовому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та одноразову грошову допомогу в загальній сумі 133 064,33 грн, з якої були утримані податок на доходи фізичних осіб 18%, що склало - 23 951,58 грн та військовий збір 1,5%, що склало - 1 995,97 грн.
20 червня 2023 року на виконання рішення суду у справі № 200/4528/22 Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 107 116,78 грн, що підтверджено довідкою від 02 серпня 2023 року № 554 та платіжною інструкцією від 19 квітня 2023 року № 2897.
Відповідач наголошував на відсутності підстав для виплати позивачеві компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з нарахованої суми коштів на виконання рішення суду у справі № 200/4528/22.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач покликався на норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 163.1 ст. 163, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, п. п. 1, 4, 5 Порядку № 44, п. 1.1, абз. 2 п. 1.3, пп. 2.1.1.2 пп. 2.1.1 п. 2.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 березня 2012 року за № 456/20769, (далі - Інструкція № 333).
Відповідач вказував на те, що здійснив виконання рішення суду у справі № 200/4528/22 відповідно до пп. 9 п. 2.6 Інструкції № 333 за кодом 2800 «Інші поточні видатки», що підтверджено довідкою від 02 серпня 2023 року № 554. За вказаним кодом здійснюються видатки, які не пов'язані з придбанням товарів та послуг, у тому числі виконання судових рішень (як у безспірному, так і в добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу), крім виплат, передбачених п. п. 24 та 28 пп. 2.5.3 п. 2.5 Інструкції № 333, щодо відшкодування збитків, майнової (матеріальної) та моральної (немайнової) шкоди юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду; інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду. Перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються за цим кодом; відшкодування судових витрат.
Відповідач наголошував, що ключовим в нормах пп. 3 пп. 2.1.1.2 пп. 2.1.1 п. 2.1 Інструкції № 333, є те, що відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється у зв'язку із виконанням обов'язків несення служби.
Водночас ОСОБА_1 не є військовослужбовцем та не проходить службу в органах Державної прикордонної служби України, внаслідок чого підстав для відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення не має.
У спірних правовідносинах податок на доходи фізичних осіб на законних підставах був утриманий з виплати суми коштів на виконання рішення суду у справі № 200/4528/22, і відповідно, є наслідком виконання рішення суду та не є виплатою, яка передбачена під час проходження служби в органах Державної прикордонної служби України або при звільненні.
На переконання відповідача, обов'язковою передумовою відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями є виконанням обов'язків несення служби, згідно із законодавством. В іншому випадку податок на доходи фізичних осіб виплачується у порядку визначеному Податковим кодексом України.
Крім цього, відповідно до ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
При цьому, відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПК України.
Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 на законних підставах, враховуючи положення податкового законодавства, здійснила утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .
З 09 грудня 2020 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України 21 липня 2015 року.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) зареєстрована як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
З 24 січня 2008 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчить довідка від 08 грудня 2021 року № 2874.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 24 січня 2022 року № 43-ОС «Про особовий склад» майстер-сержант ОСОБА_1 , інспектор прикордонної служби вищої категорії - начальник групи прикордонних катерів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б), звільнений з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05 січня 2022 року № 4-ОС за пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби у Військової частини НОМЕР_1 виник обов'язок провести з ним повний розрахунок з виплатою всіх належних виплат.
При цьому в період з 30 січня 2020 року по 24 січня 2022 року Військова частини НОМЕР_1 здійснювала нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Це призвело до того, що в період проходження військової служби позивач отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлено законодавством, а також до зменшення розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової допомоги при звільненні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, в жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частина НОМЕР_1 .
13 грудня 2022 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/4528/22, яким позов ОСОБА_1 задовольнив, а саме:
- визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року;
- зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 24 січня 2022 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2022 роки, одноразової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 24 січня 2022 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2022 роки, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі № 200/4528/22 набрало законної сили.
На виконання рішення суду у справі № 200/4528/22 Військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Так, згідно з довідкою-розрахунком від 10 червня 2023 року № 411 різниця між фактично нарахованим грошовим забезпеченням за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та сумою грошового забезпечення, яка підлягала нарахуванню за цей період, становила 25 444,17 грн.
Згідно з довідкою-розрахунком від 10 червня 2023 року № 412 різниця між фактично нарахованим грошовим забезпеченням за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та сумою, яка підлягала нарахуванню за цей період, становила 45 815,43 грн.
Згідно з довідкою-розрахунком від 10 червня 2023 року № 413 різниця між фактично нарахованим грошовим забезпеченням за період з 01 січня 2022 року по 24 січня 2022 року та сумою, яка підлягала нарахуванню за цей період, становила 4 164,77 грн.
Згідно з довідкою від 10 червня 2023 року № 414 різниця між фактично нарахованою грошовою компенсацією за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2022 роки та сумою компенсації, яка підлягала нарахуванню, становила 20 083,46 грн.
Згідно з довідкою від 10 червня 2023 року № 415 різниця між фактично нарахованою одноразовою грошовою допомогою при звільненні та сумою одноразової грошової допомоги, що підлягала нарахуванню, становила 37 556,50 грн.
Таким чином, на виконання рішення суду у справі № 200/4528/22 Військова частина НОМЕР_1 донарахувала ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 24 січня 2022 року в сумі 75 424,37 грн (25 444,17 грн + 45 815,43 грн + 4 164,77 грн); грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки в сумі 20 083,46 грн; одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 37 556,50 грн, а разом - 133 064,33 грн.
З донарахованої суми відповідач утримав суми податків і зборів, а саме:
податок на доходи фізичних осіб 18% в сумі 23 951,58 грн (133 064,33 грн х 18%);
військовий збір 1,5% в сумі 1 995,97 грн (133 064,33 грн х 1,5%), про що свідчить довідка від 02 серпня 2023 року № 554 про нараховані та виплачені кошти ОСОБА_1 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі № 200/4528/22.
20 квітня 2023 на виконання рішення суду у справі № 200/4528/22 Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 107 116,78 грн, видатки проводились за кодом 2800, що підтверджено платіжною інструкцією від 19 квітня 2023 року № 2897, повідомленням банківської установи про зарахування коштів від 20 квітня 2023 року, а також довідкою від 02 серпня 2023 року № 554.
При цьому докази виплати ОСОБА_1 компенсації суми податку на доходи фізичних осіб, яка була утримана з донарахованих на виконання рішення суду у справі № 200/4852/22 сум грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, суду не надані.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Ст. 40 Закону № 2232 визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються, зокрема, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічний, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 2011, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії соціального і правого захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає ст. 1-2 Закону № 2011.
Одна з таких гарантій полягає у тому, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затверджено Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009).
Згідно з абз. 2 п. 292 Положення № 1115/2009 після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.
П. 293 Положення № 1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
При цьому п. 7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, (далі - Інструкція № 558), установлено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Отже, на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військова частина НОМЕР_1 , серед іншого, була зобов'язана розрахуватися за всіма видами належного йому на день звільнення грошового забезпечення.
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності у позивача права на отримання компенсації суми податку на доходи фізичних осіб, утриманої з грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги, які були виплачені на виконання рішення суду.
Справляння податку на доходи фізичних осіб регламентує розділ ІV Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку.
В силу положень пп. пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидентів є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Згідно з абз. абз. 1-2 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового періоду.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, серед іншого, включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), що передбачено пп. 164.2.1 пп 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.
П. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. п. 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету регламенту ст. 168 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.
Згідно з п. 168.3 ст. 168 Податкового кодексу України розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).
Відповідно до п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до відповідних бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України.
П. 168.5 ст. 165 Податкового кодексу України установлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до п. 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
П. 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
П. 5 Порядку № 44 установлено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Податкового кодексу України та Порядку № 44 зумовлює висновок, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів; виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку на доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що, здійснюючи розрахунки з ОСОБА_1 в квітні 2023 року, Військова частина НОМЕР_1 повинна була виплатити позивачеві компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, що була утримана з сум грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 24 січня 2022 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, у розмірі 23 951,58 грн.
Та обставина, що станом на квітень 2023 року ОСОБА_1 вже не був військовослужбовцем, жодним чином не впливає на його право отримати цю компенсацію.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що в квітні 2023 року відповідач здійснював остаточний розрахунок, а саме виплачував грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 24 січня 2022 року, яке мало бути виплачено позивачу у відповідні періоди у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків під час проходження служби, та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні, які мали бути виплачені позивачеві на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , тобто станом на 24 січня 2022 року.
При цьому несвоєчасна виплата цих сум є наслідком протиправних дій Військової частини НОМЕР_1 , які полягали у обчисленні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 24 січня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, що встановлено таким, що набрало законної сили, рішенням суду у справі № 200/4528/22.
З огляду на те, що в період проходження військової служби та на момент проведення з ним повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 мав право на грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, позивач не втратив цього права і на момент фактичної виплати коштів в квітні 2023 року.
Виходячи з цих міркувань, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв'язку з тим, що на час виплати грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні в квітні 2023 року останній вже втратив статус військовослужбовця, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення та проведення з ним повного розрахунку при звільненні грошова компенсація у розмірі суми податку на доходи фізичних осіб, утримана з грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошового забезпечення, грошової компенсації та допомоги за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17, від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17, від 29 липня 2020 року у справі № 814/142/17.
З тих самих мотивів суд відхиляє заперечення відповідача, які полягають у тому, що виплати ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі № 200/4528/22 Військова частина НОМЕР_1 проводила за кодом 2800 «Інші поточні видатки».
Виплата відповідачем грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання рішення суду не змінює правову природу цих виплат та не перетворює їх на «інші доходи» фізичної особи, а тому фінансування цих витрат за іншим кодом класифікації видатків жодним чином не впливає на право позивача на компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 26 березня 2020 року у справі № 813/189/18, компенсація податку на доходи фізичних осіб належить до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту військовослужбовців.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, підлягає визнанню протиправною, а порушене право позивача - відновленню шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23 951,58 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновку суду по суті позовних вимог.
Щодо строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні правовідносини виникли з приводу компенсації позивачу сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України навів висновок про те, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата додаткової винагороди, яка, відповідно, є складовою заробітної плати (грошового забезпечення).
За висновком Верховного Суду, поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Подібну правову позицію Верховний Суд висловлював неодноразово, зокрема, в постановах від 25 вересня 2018 року в справі № 815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі № 820/4748/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 813/8469/13-а, від 22 травня 2020 року у справі № 808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, від 08 червня 2023 року у справі № 240/15540/20 та інших.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 24 січня 2022 року та на момент виключення його зі списків особового складу - 24 січня 2022 року, право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати одноразової грошової допомоги не було обмежено будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП України викладений в такій редакції:
«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».
Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
у справах про звільнення працівника - місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Таким чином, незважаючи на те, що з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 14 липня 2023 року, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду має застосовуватися норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Розподіл судових витрат.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки предметом спору у справі є стягнення грошового забезпечення.
До того ж як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 цього Закону позивач звільнений від сплати судового збору.
Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані.
Отже, відповідно до ст. 138 КАС судові витрати розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23 951 (двадцять три тисячі дев'ятсот п'ятдесят одна) гривня 58 копійок.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Повне судове рішення складено 07 серпня 2023 року.
Суддя Т.О. Кравченко