31 липня 2023 р. Справа № 120/2429/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сала П.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Галюк А.Л.,
представника позивача Захарчука М.В.,
представника відповідача Чайки А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Вінницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
10.03.2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:
№ 0012686-2407-0228 від 08.02.2023, яким позивачці визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, за 2021 рік в сумі 42 645,96 грн (за нежитлову нерухомість (будівлю) площею 789,74 кв.м);
№ 00012682-2407-0228 від 08.02.2023, яким позивачці визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, за 2022 рік в сумі 51 333,10 грн (за нежитлову нерухомість (будівлю) площею 789,74 кв.м);
№ 00012696-2407-0228 від 08.02.2023, яким позивачці визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, за 2020 рік в сумі 1909,27 грн (за нежитлове приміщення площею 49,00 кв.м);
№ 0012683-2407-0228 від 08.02.2023, яким позивачці визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, за 2021 рік в сумі 2646,00 грн (за нежитлове приміщення площею 49,00 кв.м);
№ 00012681-2407-0228 від 08.02.2023, яким позивачці визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, за 2022 рік в сумі 3185,00 грн (за нежитлове приміщення площею 49,00 кв.м).
Позовні вимоги обґрунтовується тим, що позивачка є власницею частини нежитлової будівлі, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Відповідне приміщення використовується як хімчистка для здійснення господарської діяльності приватним підприємством "Фірма "Сніжинка" (далі - ПП "Сніжинка"), засновником, кінцевим бенефіціарним власником та директором якого є позивачка.
Позивачка наголошує на тому, що це приміщення вважається виробничим (цех з прання та хімчистки), за своєю класифікаціє відноситься до будівель промисловості, а тому відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, як зазначає позивачка, цей факт підтверджується рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 120/6101/21-а та від 01.02.2022 у справі № 120/14300/21-а, які набрали законної сили і якими було скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухомість за даний об'єкт за 2019-2020 роки.
Крім того, позивачка вважає, що контролюючий орган неправомірно обчислив суму податкових зобов'язань виходячи з площі хімчистки 789,74 кв.м, хоча ще у 2020 році позивачка відчужила (подарувала) частину цього приміщення іншій особі і відтоді є власником 27/100 часток будівлі за цією адресою, що становить 583,04 кв.м.
Щодо нежитлового приміщення площею 49,0 кв.м, то таке приміщення дійсно належить позивачці на праві приватної власності і знаходиться по АДРЕСА_2 . Однак це приміщення теж використовується для здійснення господарської діяльності ПП "Сніжинка" (як приймальний пункт хімчистки), а тому і на нього поширюється пільга, передбачена пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Ухвалою суду від 15.03.2023 у складі судді Шаповалової Т.М. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
04.04.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що згідно з наявною в ГУ ДПС у Вінницькій області інформацією, за позивачкою на праві власності обліковуються 9/25 частки нежитлової будівлі по АДРЕСА_3 (площею 789,74 кв.м), а також нежитлове приміщення АДРЕСА_4 площею 49,0 кв.м.
На підставі цієї інформації позивачці було сформовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, окремо за кожним із зазначених об'тків нерухомості площею 789,04 кв.м та 49,0 кв.м, за ставками податку, затвердженими рішеннями Вінницької міської ради на відповідні календарні роки.
При цьому відповідач зауважує, що з 2020 року підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 ПК України застосовується у новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування даним видом податків будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Натомість, як зазначає відповідач, належні позивачці нежитлові приміщення не відносяться до будівель промисловості. Крім того, позивачка не зареєстрована як фізична особа-підприємець, а основним видом діяльності ПП "Сніжинка", яке фактично використовує будівлю хімчистки площею 789,04 кв.м, є "Прання та хімічне чищення текстильних та хутряних виробів" (КВЕД 96.01), який не класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, не стосується промислового виробництва та є видом послуг з побутового обслуговування.
Відтак, на думку відповідача, немає правових підстав для звільнення позивачки від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як фізичної особи-власника цих двох об'єктів нежитлової нерухомості.
03.04.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просить суд позов задовольнити.
Представник позивача вказує на те, що відповідач ігнорує висновками суду, наведеними за результатами вирішення справ № 120/6101/21-а та № 120/14300/21-а, згідно з якими ОСОБА_1 , як особа, яка є власником нежитлового виробничого об'єкту нерухомого майна площею 789,04 кв.м та використовує його у власній господарській діяльності, яку здійснює через створення ПП "Сніжинка", має право на пільги, встановлені пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Крім того, представник позивача звертає увагу на те, що за своїми будівельно-технічними характеристиками належне позивачці нерухоме майно є промисловими виробничими будівлями, а позивачка є засновником юридичної особи, основний вид діяльності якої відповідає призначенню будівель як промислових, що підтверджує наявність підстав для звільнення таких об'єктів нерухомості від оподаткування.
Також представник позивача зазначає, що саме на відповідача, як уповноважений орган державної влади, покладається обов'язок перед нарахуванням податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, перевірити дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належності фізичній особі нерухомого майна та правильно визначити оподатковувану площу.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Ухвалою суду від 04.03.2023 вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні на 03.05.2023.
Ухвалою суду від 03.05.2023, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, у справі оголошено перерву до 02.06.2023. Сторонам запропоновано надати суду додаткові докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.
У зв'язку з перебуванням судді Шаповалової Т.М. у довготривалій відпустці, що унеможливило розгляд справ, які перебувають у її провадженні, відповідно Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (із змінами та доповненнями), Засад використання автоматизованої системи документообігу у Вінницькому окружному адміністративному суді, затверджених рішенням Зборів суддів Вінницького окружного адміністративного суду від 30.03.2022 № 13, на підставі розпорядження керівника апарату суду "Про призначення повторного автоматизованого розподілу справ" від 01.06.2023 № 16 проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 120/2429/23 між суддями Вінницького окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2023 справу передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Салу П.І.
Ухвалою вказаного судді від 06.06.2023 справу прийнято до свого провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.06.2023.
Ухвалою суду від 22.06.2023, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, у справі оголошено перерву до 04.07.2023. Вирішено витребувати у сторін додаткові письмові докази.
За клопотанням представника позивача перерву у справі продовжено до 31.07.2023.
В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги повністю підтримав та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та відповіді на відзив. Просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача позов заперечив та надав пояснення, що відповідають змісту відзиву на позовну заяву. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Оцінивши доводи сторін та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд при вирішенні спору керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює (визначає) Податковий кодекс України (абз. 1 п. 1 ст. 1 ПК України).
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Згідно з п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п. 5.2 ст. 5 ПК України).
Пунктом 8.1 статті 8 ПК України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належать: 10.1.1. податок на майно; 10.1.2. єдиний податок.
Згідно з п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з:
265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
265.1.2. транспортного податку;
265.1.3. плати за землю.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
В силу положень пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб здійснюється за такими правилами:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).
Водночас згідно з пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Предметом спору у цій справі є:
1) податкові повідомлення-рішення від 08.02.2023 за №№ 0012686-2407-0228, 00012682-2407-0228, якими позивачці визначено суму податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, за 2021 рік в сумі 42 645,96 грн та за 2022 рік в сумі 51 333,10 грн - як власниці нежитлової нерухомості площею 789,74 кв.м по АДРЕСА_1 (далі - Об'єкт № 1);
2) податкові повідомлення-рішення від 08.02.2023 за №№ 00012696-2407-0228, 0012683-2407-0228, 00012681-2407-0228, якими позивачці визначено суму податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нерухомого майна, за 2020 рік в сумі 1909,27 грн, за 2021 рік в сумі 2646,00 грн та за 2022 рік в сумі 3185,00 грн - як власниці нежитлової нерухомості площею 49,00 кв.м по АДРЕСА_2 (далі - Об'єкт № 2).
При цьому, як стверджує позивачка, обидва вказаних об'єкта нерухомості не можуть бути об'єктом оподаткування з урахуванням положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки використовуються для виробничої діяльності (прання та хімічної чистки) ПП "Сніжинка", власником якого є позивачка.
У свою чергу відповідач вважає, що ані Об'єкт 1, ані Об'єкт 2 не підпадають під ознаки зазначеної норми податкового закону з огляду на те, що вони не є будівлями промисловості, а основна діяльність, яку здійснює ПП "Сніжинка", належить до послуг побутового обслуговування населення і не охоплюється тією діяльністю, про яку йдеться у відповідній правовій нормі, як необхідної умови для звільнення об'єкта нерухомого майна від оподаткування.
Оцінюючи наведені доводи сторін, суд зазначає таке.
За змістом пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України в редакції Закону України № 466-IX від 16.01.2020 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (така редакція діє з 23.05.2020) не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, для того, щоб об'єкт нерухомості, в тому числі його частка, не вважався об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та не породжував у його власника обов'язок зі сплати цього виду податків, він повинен відповідати сукупності таких обов'язкових умов:
- належати до будівель промисловості, що відносяться до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- використовуватися за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
- не здаватися їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Недотримання хоча б однієї із наведених вище умов унеможливлює поширення на відповідний об'єкт нерухомості положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею частки нежитлової будівлі по АДРЕСА_5 , яка має загальну площу 2235,8 кв.м.
У період з 26.05.2014 до 21.02.2020 частка позивачки у цій будівлі становила 9/25 і включала в себе приміщення хімчистки загальною площею 789,74 кв.м.
У зв'язку з відчуженням (даруванням) 9/100 часток у праві власності на вказану частку, починаючи з 21.02.2020 і дотепер позивачка є власницею 27/100 нежитлової будівлі (хімчистки) за вищезазначеною адресою, що згідно з технічним паспортом КП Вінницьке МБТІ" від 03.07.2020 становить 583,04 кв.м.
Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Розділом 1 "Вступ" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК БС) передбачено, що будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень (комбіноване житло, готель і контора), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення.
ДК БС побудовано за ієрархічним методом класифікації з використанням послідовної системи кодування.
Кожна позиція у ДК БС містить п'ятизначний цифровий код і назву відповідних класифікаційних угруповань.
У цілях забезпечення однозначного віднесення об'єктів класифікації до певних класифікаційних угруповань, полегшення та зручності використання ДК БС у практичній діяльності, на рівні класів в ДК БС до класифікаційних угруповань даються пояснення, що за будівлі чи споруди включає чи не включає конкретний клас.
Розділ 2 ДК БС містить класифікацію будівель та споруд, зокрема за кодом 125 "Будівлі промислові та склади".
Цей клас включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням і поділяється на такі підкласи:
1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості";
1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії";
1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"
1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"
1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"
1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості";
1251.7 "Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості";
1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості";
1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Також суд звертає увагу на клас 1230 "Будівлі торговельні". Цей клас включає торгові центри, пасажі, універмаги, спеціалізовані магазини та павільйони, зали для ярмарків, аукціонів, виставок, криті ринки, станції технічного обслуговування автомобілів та т. ін., а також підприємства та установи громадського харчування (їдальні, кафе, закусочні та т. ін.; приміщення складські та бази підприємств торгівлі й громадського харчування; підприємства побутового обслуговування та передбачає такі підкласи:
1230.1 "Торгові центри, універмаги, магазини";
1230.2 "Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків";
1230.3 "Станції технічного обслуговування автомобілів";
1230.4 "Їдальні, кафе, закусочні та т. ін.";
1230.5 "Бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування"
1230.6 "Будівлі підприємств побутового обслуговування";
1230.9 "Будівлі торговельні інші".
Матеріалами справи підтверджується, а сторонами визнається той факт, що належна позивачці нежитлова будівля (приміщення) по вул. Єрусалимка, 6 в м. Вінниці за своїм функціональним призначенням є хімчисткою та використовується ПП "Сніжинка" для здійснення господарської діяльності з прання та чищення текстильних і хутряних виробів по КВЕД 96.01 (як основний вид діяльності).
Суд зазначає, що класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі - КВЕД ДК 009:2010) затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 зі змінами та доповненнями (далі - Наказ № 457).
Абзацом другим пункту 1 Наказу № 457 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до КВЕД ДК 009:2010 розділ 96 включено до секції S "Надання інших видів послуг". Цей розділ включає групу 96.0 "Надання інших індивідуальних послуг", яка у свою чергу поділяється на класи, зокрема клас 96.01 "Прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів".
При цьому згідно з наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396 "Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності" (зі змінами та доповненнями) клас 96.01 "Прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів" включає:
- надання послуг із прання, хімічного чищення, прасування тощо всіх видів одягу (у т. ч. хутряного) та текстильних виробів, які здійснюються із використанням механічного устатковання, вручну або в пральнях-автоматах як для населення, так і для промислових або торговельних підприємств;
- збирання білизни для прання в пральні та доставку білизни після прання;
- чищення драпірувань і килимів, а також фіранок і штор у приміщеннях чи у клієнтів;
- діяльність пралень із забезпечення клієнтів білизною, робочим форменим одягом і супутніми виробами;
- послуги з постачання підгузків.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2023 року № 614 затверджено Правила побутового обслуговування населення, які визначають основні вимоги до побутового обслуговування населення і встановлюють особливості регулювання відносин між споживачем та виконавцем у наданні побутових послуг на території України. До цього діяли Правила побутового обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 року № 313.
Змістовний аналіз положень вказаних нормативних актів свідчить про те, що послуги з прання та хімічного чищення виробів відносяться до побутових послуг, а господарська діяльність з надання таких послуг вважається діяльністю з побутового обслуговування населення.
При цьому у пункті 2 цих Правил наведено визначення терміну "об'єкт надання побутових послуг", яким є спеціально облаштовані місця для надання побутових послуг, розташовані в окремих стаціонарних спорудах, приміщеннях стаціонарних споруд або в тимчасових спорудах для провадження підприємницької діяльності відповідно до законодавства.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що будівля (цех, приміщення) з прання та хімчистки належить до будівель підприємств побутового обслуговування, які нормами чинного законодавства, в тому числі ПК України та ДК БС, чітко відмежовуються від будівель промисловості.
Це закономірно, адже промислове виробництво - виробництво товарів з використанням машин, інструментів та залученням робочої сили. Термін найбільш широко застосовується для процесу перетворення сировини в готову продукцію під впливом механічної, термічної, хімічної чи іншої обробки. Зазвичай промислове виробництво орієнтоване на створення великої кількості однакової продукції (носить масовий характер). Але це можуть бути і унікальні (штучні) зразки або невеличкі партії. Промислове виробництво характеризується механізацією та автоматизацією процесу виробництва. Призначення готових виробів не має значення - вони можуть бути продані іншим виробникам, або оптовикам, або навіть кінцевим споживачам (за матеріалами Вікіпедії - вільної енциклопедії).
До промислових належать відповідно до КВЕД ДК 009:2010 такі види діяльності:
добувна промисловість і розроблення кар'єрів (секція В) - включає добування вугілля, нафти, газу, руд металів, піску, торфу, солі тощо;
переробна промисловість (секція С);
постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (секція D);
водопостачання, каналізація, поводження з відходами (секція Е).
Як можна побачити, промислові види діяльності суб'єктів господарювання розміщені в окремих секціях, які жодним чином не пов'язані із секцією S "Надання інших видів послуг".
Водночас суд відхиляє доводи представника позивачки на те, що діяльність з прання та хімічної чистки виробів можливо віднести до легкої промисловості.
По-перше, такі доводи спростовуються проаналізованими вище нормами чинного законодавства, а також тим фактом, що відповідна діяльність ПП "Сніжинка" обліковується саме за КВЕД 96.01, тобто як діяльність з надання послуг, а не виробництва.
По-друге, легка промисловість - це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об'єднані в три групи. Вона є однією з найважливіших серед галузей виробництва непродовольчих товарів. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв'язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю - основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням. Легка промисловість України об'єднує 23 види економічної діяльності згідно з КВЕД, які згруповано у три основні розділи: текстильне виробництво (ткацьке виробництво, виробництво трикотажного полотна, килимів, канатів, мотузок, нетканих матеріалів, інших текстильних виробів, крім одягу, тощо); виробництво одягу (виробництво одягу зі шкіри, виробництво робочого, спіднього, верхнього одягу та аксесуарів, виготовлення виробів із хутра, виробництво трикотажного і в'язаного одягу, панчішно-шкарпеткового виробів тощо); виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів (виробництво взуття, дублення і оздоблення шкіри, вичинка і фарбування хутра, виробництво дорожніх виробів, сумок тощо). Крім того, до галузі відноситься виробництво іграшок, фурнітури, столового посуду та ін. (за матеріалами Вікіпедії - вільної енциклопедії).
Таким чином, на думку суду є очевидним, що діяльність з прання та хімічного чищення виробів не є промисловим виробництвом та не може бути охарактеризована як легка промисловість.
Як вже мовилося вище, така діяльність спрямована на побутове обслуговування населення і є різновидом побутових послуг.
Отже, належний позивачці на праві власності Об'єкт № 1 не відноситься до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Крім того, такий об'єкт не використовується у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Відтак відсутні перші дві обов'язкові умови для поширення положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України на Об'єкт № 1 та його виключення з числа таких, які не підлягають оподаткуванню. Третя умова судом не досліджується і не оцінюється, оскільки її існування або відсутність немає жодного самостійного значення для вирішення даної справи.
При цьому суд зазначає, що наявність у ПП "Сніжинка" такого виду економічної діяльності, як 13.92 "Виробництво готових тестильних виробів, крім одягу" (секція С КВЕД), вказаних висновків суду не змінює, адже це не основний вид діяльності підприємства (тоді як вимога про це міститься у вищезазначеній податковій нормі) і, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачкою, у спірний період підприємство фактично не здійснювало цього виду діяльністю, в тому числі за місцезнаходженням Об'єкта № 1.
Таким чином, доводи позивачки про те, що у 2021-2022 податкових (звітних) роках Об'єкт № 1 не підлягав оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, під час розгляду справи не підтвердилися та визнаються судом безпідставними.
Усі вищенаведені висновки та мотиви суду також є застосовними і щодо Об'єкта № 2, оскільки позивачка вважає можливим поширити на нього дію пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України у зв'язку з тим, що відповідне нежитлове приміщення площею 49,0 кв.м теж використовується для здійснення господарської діяльності ПП "Сніжинка" як приймальний пункт хімчистки. Тобто підстави позову для скасування спірних податкових повідомлень-рішень щодо Об'єкта № 2 є похідними від підстав позову (в цій частині) для скасування податкових повідомлень-рішень щодо Об'єкта № 1.
Разом з тим суд також додатково враховує, що під час розгляду справи позивачкою не надано належних й допустимих доказів на підтвердження факту використання Об'єкта № 2 у господарській діяльності ПП "Сніжинка" протягом 2020-2022 рр. (перебування цього нежитлового приміщення на балансі підприємства чи його включення до основних (необоротних) активів, передачу у статутний капітал чи використання на підставі договору оренди тощо).
Водночас вказаний обов'язок набуває особливої ваги з огляду на те, що Об'єкт АДРЕСА_6 ) та знаходиться окремо від будівлі хімчистки (Об'єкту № 1) по АДРЕСА_1 .
Відтак саме позивачка зобов'язана довести взаємопов'язаність цих двох об'єктів та факт використання ПП "Сніжинка" у встановленому законодавстом порядку Об'єкта № 2 для здійснення підприємницької діяльності, зважаючи на те, що сам по собі Об'єкт № 2 навіть наближено не відповідає першій умов, передбаченій пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а саме не є будівлею промисловості.
Постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 08.04.2019 у справі № 127/4097/19 вищевказаного факту використання Об'єкта № 2 у господарській діяльності ПП "Сніжинка" не підтверджує, оскільки є рішенням суду у справі про вчинення адміністративного правопорушення, в якому, відповідно, оцінюється питання про наявність чи відсутність у діяннях фізичної особи складу адміністративного правопорушення (у даному випадку - здійснення позивачкою ОСОБА_1 підприємницької діяльності без державної реєстрації). Крім того, ця постанова стосується обставин та подій, які мали місце у 2019 році, що виходить за межі спірного періоду у цій адміністративній справі, яким є 2020-2022 рр.
Щодо рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 120/6101/21-а та від 01.02.2022 у справі № 120/14300/21-а, то суд вважає помилковими доводи позивачки про те, що ці рішення мають преюдиційне значення для даної справи та підтверджують ту обставину, що Об'єкт № 1 не може бути об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд зауважує, що вказані рішення стосуються нарахування позивачці податку за 2018-2020 рр., а зроблені у таких рішеннях висновки суду стосувалися зовсім іншої редакції пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України та ґрунтувалися в тому числі на висновках Верховного Суду, які також були сформовані на основі аналізу попередньої редакції цієї норми.
Однак, як вже зазначалося вище, у 2021-2022 рр. діяла нова редакція вказаного підпункту, яка передбачала чіткий та вичерпний перелік умов, які дозволяють віднести об'єкт нерухомого майна до таких, які не вважаються об'єктом оподаткування за цим видом податків.
Виходячи з такої нової редакції та беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи і наявні у ній докази, суд приходить до переконання про відсутність підстав для поширення положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України на належні позивачці Об'єкти № 1 та № 2.
Отже, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що у позивачки, як власниці цих об'єктів нерухомості, виник податковий обов'язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за спірні податкові (звітні) періоди.
Перевіряючи правильність визначення відповідачем податкових зобов'язань позивачки по Об'єкту № 2, будь-яких порушень судом не встановлено. Розмір зобов'язань визначено контролюючим органом правомірно з урахуванням площі об'єкта та затверджених Вінницькою міською радою ставок податку на відповідний календарний рік.
Відтак у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за №№ 00012696-2407-0228, 0012683-2407-0228 та 00012681-2407-0228 від 08.02.2023 слід відмовити.
Разом з тим під час розгляду справи підтвердилися доводи позивачки щодо невірного визначення відповідачем податкових зобов'язань по Об'єкту № 1 внаслідок помилкового обчислення бази оподаткування (оподатковуваної площі цього об'єкта нерухомості).
Так, з наданих позивачкою доказів судом встановлено, що первинно позивачка ОСОБА_1 набула у власність 9/25 часток нежитлової будівлі по АДРЕСА_5 або 789,74 кв.м від загальної площі будівлі 2235,8 кв.м. Відомості про це були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де містилася інформації про дату набуття позивачкою цього об'єкта у власність (14.04.2014) та розмір частки 9/25. При цьому у підрозділі "Додаткові відомості" було конкретизовано, які саме приміщення входять до цієї частки загальною площею 789,74 кв.м.
Власником вказаної частки позивачка була до 21.02.2020, оскільки відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частки нежитлової будівлі від 21.02.2020 (зареєстровано в реєстрі за № 417) подарувала 9/100 часток у своєму праві власності на хімчистку іншій особі - ОСОБА_3 .
Відтак до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.02.2020 нотаріусом внесено відомості та зареєстровано право власності ОСОБА_3 на 9/10 часток об'єкта нежитлової нерухомості (хімчистки) по АДРЕСА_5 загальною площею 205,50 кв.м.
У зв'язку з цим в Реєстрі також змінено розмір частки у будівлі хімчистки, що належить позивачці ОСОБА_1 , з 9/25 на 27/100 (9/25 мінус 9/100 дорівнює 27/100).
Водночас відомості про фактичне вираження нової частки не змінилися і в Реєстрі до цього часу міститься інформація про те, що розмір частки ОСОБА_1 становить 9/25, але у підрозділі "Додаткові відомості" далі значиться попередня інформація про частку у 9/25 площею 789,74 кв.м.
Зазначена інформація щодо фактичного вираження розміру частки ОСОБА_4 є недостовірною, оскільки після укладення договору дарування позивачка вже не була власницею 789,74 кв.м приміщення хімчистки.
Як видно з технічного паспорта КП Вінницьке МБТІ" від 03.07.2020, площа частки позивачки у будівлі по АДРЕСА_5 складає 27/100, що становить 583,04 кв.м, в тому числі основна площа 365,3 кв.м та допоміжна (підсобна) 217,74 кв.м.
Таким чином, зібраними і дослідженими у ході розгляду справи доказами підтверджено, що у спірні звітні (податкові) періоди (2021-2022 рр.) позивачці ОСОБА_1 на праві власності належав об'єкт нерухомості (вже неодноразово згаданий Об'єкт № 1) площею 583,04 грн.
У свою чергу, при визначенні позивачці зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2021-2022 рр. відповідач помилково визначив базу оподаткування по цьому об'єкту виходячи з площі 789,74 кв.м, тобто без врахування наступних змін, що відбулися як щодо цього об'єкта, так і щодо його фактичних власників.
Внаслідок цього позивачці помилково нараховані податкові зобов'язання за 2021 рік на суму 42 645,96 грн (789,74 кв.м х 6000,00 грн х 0,9%) замість належних до сплати 31 484,16 грн (583,04 кв.м х 6000,00 грн х 0,9%) та за 2022 рік - на суму 51 333,10 грн (789,74 кв.м х 6500,00 грн х 1%) замість належних до сплати 37 897,60 грн (583,04 кв.м х 6500,00 грн х 1%)
З огляду на викладене суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 0012686-2407-0228 від 08.02.2023 від 08.02.2023 є протиправним в частині нарахування грошового зобов'язання на суму 11 161,80 грн (42 645,96 - 31 484,16) і в цій протиправній частині підлягає скасуванню.
З аналогічних мотивів визнається протиправним і таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення № 00012682-2407-0228 від 08.02.2023 в частині нарахування грошового зобов'язання на суму 13 435,50 грн (51 333,10 - 37 897,60).
Однак суд не вбачає достатніх підстав для скасування вказаних рішення в цілому.
По-перше, наданих суду доказів достатньо для того, щоб самостійно визначити суму податкових зобов'язань, які неправомірно нараховані позивачці.
По-друге, враховуючи приписи пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України повторне винесення податкового повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно за 2021-2022 рр. є неможливим; тобто, у разі скасування судом спірних рішень очевидною є загроза ненадходження до місцевого бюджету сум податку, що підлягають сплаті позивачкою відповідно до закону.
По-третє, на дату постановлення судом цього рішення не завершилися строки давності, визначені статтею 102 ПК України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
права на користування пільгою із сплати податку;
розміру ставки податку;
нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Таким чином, закон встановлює процедуру перегляду, за ініціативою платника податку, рішень контролюючого органу щодо нарахування податкових зобов'язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема у разі наявності розбіжностей між даними контролюючого органу та документально підтвердженими даними, що є у платника податку.
При цьому Податковий кодекс України не визначає конкретного строку, протягом якого платник податків може звернутися до контролюючого органу з відповідною заявою для проведення звірки даних по об'єктах нерухомості.
Однак суд враховує, що згідно з пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Відповідно до пп. 266.7.3 п. 267.7 ст. 267 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних.
За змістом пп. 266.9.1 ст. 266.9 ст. 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
В силу вимог пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується:
а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання (пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266 ПК України).
Системний та послідовний аналіз наведених правових норм дає можливість дійти висновку, що заява про проведення звірки даних щодо об'єктів нерухомого майна може бути подана платником податків до контролюючого органу після надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення за попередній звітний період (рік), але, в будь-якому разі, не пізніше закінчення передбаченого законом строку для сплати податкових зобов'язань, нарахованих згідно з таким рішенням.
Натомість судом встановлено, що позивачка у передбачений законом порядок і строк не зверталася до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних по належних їй об'єктах нерухомості після отримання спірних податкових повідомлень-рішень за 2021-2022 рр., хоча мала таке право і у разі його реалізації відповідач міг самостійно провести перерахунок податкових зобов'язань, нарахованих позивачці помилково, шляхом прийняття нових податкових повідомлень-рішень.
Також суд відхиляє доводи представника позивача про неможливість самостійного визначення судом суми податкових зобов'язань, що підлягають до сплати позивачем. Адже суд перевіряє законність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення та уповноважений скасовувати його повністю або в частині. До того питання щодо правильності нарахування позивачу суми грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно є визначальним при вирішенні цієї справи і безпосередньо входить до предмета доказування. Крім того, зібрані у справі докази дозволяють суду визначити суму зобов'язань, які позивачка відповідно до вимог закону повинна сплатити як власниця об'єкта нежитлової нерухомості площею 583,04 кв.м, та вирахувати суму зобов'язань, що були неправомірно нараховані контролюючим органом згідно з оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їхнє порушення.
За своїм змістом термін "порушене право", який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 23 липня 2002 рок в справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (заява № 36985/97), адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення.
Водночас за змістом пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, перевіривши ключові доводи та аргументи сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню у спосіб визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Вінницькій області за № 0012686-2407-0228 від 08.02.2023 - в частині визначення податкових зобов'язань на суму 11 484,16 грн та № 0012682-2407-0228 від 08.02.2023 - в частині визначення податкових зобов'язань на суму 13 435,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка сплатила судовий збір у загальному розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією № 4646-3136-2786-9694 від 10.03.2023.
Відтак, оскільки заявлені позовні вимоги мають майнових характер (ціна позову становить 101 719,33 грн), а позов задоволено частково на суму 24 597,30 грн (у відсотковому значені задоволена частина становить 24,18% від ціни позову), витрати позивачки у вигляді судового збору підлягають відшкодуванню в сумі 259,60 грн, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, - за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 08.02.2023 за № 0012686-2407-0228 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік на суму 11 484,16 (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні 16 копійок).
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 08.02.2023 за № 0012682-2407-0228 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік на суму 13 435,50 (тринадцять тисяч чотириста тридцять п'ять гривень 50 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 259,60 грн (двісті п'ятдесят дев'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 23.08.2010 Ленінським РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області; місце проживання: АДРЕСА_7 );
2) представник позивачки: адвокат Захарчук Максим Володимирович (ордер серії АВ № 1066971 від 10.03.2023, адреса для листування: вул. Єрусалимка, 6, офіс 7, м. Вінниця, 21050);
3) відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Повне судове рішення складено 07.08.2023.
Суддя Сало Павло Ігорович