суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (далі - ТОВ «Маркс.Капітал»)до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про стягнення заборгованості за договором страхування
за касаційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року (суддя Борисенко І. І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року (головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді Майданевич А. Г., Гаврилюк О. М.)
У жовтні 2021 року ТОВ «Маркс.Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що до МТСБУ перейшло зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АС/3981007, укладеним між ТОВ «Маркс.Капітал» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» (далі - ПАТ «СК «Україна»), яке було ліквідоване із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань перед кредиторами.
На вимогу позивача МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 9 179,30 грн, однак невиплаченими лишилися суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нараховані у зв'язку з простроченням страховиком виконання зобов'язань за договором страхування.
Просило стягнути з МТСБУ заборгованість за договором страхування у розмірі 773,32 грн - 3 % річних, 4 986,72 грн інфляційних втрат, 2 294,83 грн пені, всього 8 054,87 грн.
17 січня 2022 року рішенням Господарського суду міста Києва позов ТОВ «Маркс.Капітал» задоволено. Стягнуто з МТСБУ на користь ТОВ «Маркс.Капітал» 773,32 грн - 3 % річних, 4 989,72 грн інфляційних втрат та 2 294,83 грн пені.
06 вересня 2022 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, який допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбаченої законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), та суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені (пункт 36.5 статті 36 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV)), нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу вказаних норм є невід'ємною складовою боргу за договором страхування.
Право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство. Враховуючи, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, були продовжені Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02 квітня 2020 року на строк дії карантину, а закінчення спеціального строку позовної давності припало на період карантину (17 липня 2020 року), який продовжено, суди зробили висновок, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені не сплинув у силу пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Суд апеляційної інстанції також виснував, що спірні правовідносини виникли з договірних відносин і позивач продовжує їх реалізовувати в межах договірних, а отже, має місце винятково договірний характер зобов'язань чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду. У цьому випадку на підставі положень пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону № 1961-IV має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика. МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, який допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбаченої ЦК України та Законом № 1961-IV, та 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
27 вересня 2022 року МТСБУ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило відступити від викладеного в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 у справі № 910/14293/19 висновку щодо покладення на МТСБУ обов'язку зі сплати 3 % річних, інфляційних втрат та пені у зв'язку з простроченням виконання страховиком, який в подальшому ліквідований, зобов'язання за договором страхування цивільно-правової відповідальності; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року й ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів, обґрунтовані правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19, не відповідають доктринальним підходам тлумачення норм права, внаслідок чого були неправильно застосовані норми пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону № 1961-IV.
Норма пункту 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV, наведена Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19 без системного тлумачення, що чим саме є МТСБУ та які має завдання, суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, а також позиціям Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що свідчить про існування різних підходів до визначення обсягу обов'язків, які виникають у МТСБУ з настанням наслідків, передбачених підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 та підпункту «а» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV.
МТСБУ не є учасником деліктного зобов'язання, не є учасником цивільно-правових відносин, не є правонаступником ПАТ «СК «Україна» ні відповідно до судового рішення, ні відповідно до загальних норм цивільного законодавства.
Закон № 1961-IV та акти, прийняті МТСБУ, не передбачають віднесення до витрат, які здійснюються за рахунок фонду захисту потерпілих, сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення страховиком виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування. При цьому відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 протоколу президії від 17 листопада 2005 року № 144 витрати, які виникли внаслідок неналежного виконання дирекцією МТСБУ своїх зобов'язань щодо проведення регламентних виплат за рахунок фонду захисту потерпілих, а саме сплати пені, штрафів та моральної шкоди, здійснюються за рахунок кошторису витрат на утримання бюро.
Оскільки Закон № 1961-IV та статут МТСБУ не містять вимог про виконання відповідачем обов'язку зі сплати пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення страховиком виплати страхового відшкодування, то з огляду на статті 96, 999 ЦК України та пункт 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV ця відповідальність покладається саме на страховика-порушника. До вимог кредиторів зі сплати таких сум за зобов'язаннями страховика-банкрута мають застосовуватися положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) на загальних підставах або Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство), чинного на час ліквідації ПАТ «СК «Україна».
За висновком науково-правової експертизи, виконаним на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди від 22 лютого 2022 року, затвердженим головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України доктором юридичних наук, професором Н. М. Пархоменко, до МТСБУ не переходять обов'язки страховика, що ліквідується, зі сплати пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання останнім з виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Сплата МТСБУ регламентної виплати, передбаченої підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, у розмірі оціненої згідно із цим Законом (статті 9, 22-31) шкоди є повним виконанням МТСБУ зобов'язань страховика, що відповідно до пункту 20.3 статті 20 зазначеного Закону переходять до МТСБУ.
До вимог кредиторів зі сплати суми пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування страховиком-банкрутом мають застосовуватися положення Закону про банкрутство та КУзПБ на загальних підставах, за якими вимоги, не погашені у зв'язку з недостатністю майна, вважаються погашеними.
22 грудня 2022 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої повинно бути здійснене з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначив про наявність різних наукових підходів щодо питання про те, чи є пеня, 3 % річних, інфляційні втрати основним зобов'язанням (шкодою) у розумінні цивільного законодавства та Закону № 1961-IV та чи вважається сплата МТСБУ виплати (шкоди), регламентованої підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, повним виконанням зобов'язання. Посилаючись, у тому числі, на наукові висновки, надані учасниками справи, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вказала, що зазначені питання є дискусійними.
19 липня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу МТСБУ задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що вона вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
У статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
З цими висновками Великої Палати Верховного Суду погоджуємося.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вказала, що МТСБУ тільки здійснює відшкодування шкоди за зобов'язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, а отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов'язання з виплати відшкодування. У разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми.
Зі змісту пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV убачається, що за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування. За прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення, і у такому разі МТСБУ має обов'язок сплатити її.
Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку зі здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов'язання.
Не погоджуємося з такими висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до грошових зобов'язань належить укладений договір з надання страхових послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
Спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Висновок про те, що частина друга статті 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошового зобов'язання, неодноразово висловлювала і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) та зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21) та ін.).
Правовідношення за договором страхування є грошовим зобов'язанням. Позивач, хоча і не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором та як страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Тому на спірні правовідносини поширюється і дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Із аналізу пункту 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV убачається, що до МТСБУ переходить у повному обсязі зобов'язання страховика за договором обов'язкового страхування. Сам законодавець не обмежив обсяг відповідальності МТСБУ для звільнення МТСБУ від відповідальності за цивільно-правовим договором, отже і у суду відсутні для цього підстави, окрім можливості зменшення стягнення.
МТСБУ за рахунок коштів централізованих резервних фондів МТСБУ відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом № 1961-IV, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт «ґ» пункту 41.1 статті 41 та підпункт «а» пункту 41.2 статті 41 зазначеного Закону).
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
Зазначені нормативні акти не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Спірні відносини виникли з договірних відносин і позивач продовжує реалізовувати їх у межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку МТСБУ, що став правонаступником страховика щодо відшкодування шкоди потерпілому.
Перехід до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, обумовлюється спеціальним організаційно-правовим статусом МТСБУ та способом, метою наповнення та використання централізованих страхових резервних фондів МТСБУ. МТСБУ не є власником коштів спеціалізованих централізованих страхових резервних фондів і виступає лише розпорядником коштів цих фондів, що були сформовані за рахунок страховиків.
Вважаємо, що у зв'язку із правонаступництвом МТСБУ зобов'язань страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, має бути досягнута кінцева мета - відшкодування потерпілій особі завданої шкоди в межах страхових сум та з урахуванням франшизи.
Також МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбаченої законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
До вимог про сплату сум 3 % річних, інфляційних витрат та пені, нарахованих у зв'язку з невиконанням страховиком своїх зобов'язань за договором страхування цивільно-правової відповідальності та заявлених до МТСБУ у зв'язку з ліквідацією страховика, підлягає застосуванню загальний строк позовної давності. До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
З огляду на викладене касаційну скаргу слід було залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Судді: О. М. Ситнік
І. А. Воробйова
Ж. М. Єленіна
І. В. Желєзний
О. Б. Прокопенко