Ухвала
07 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 522/3282/19
провадження № 61-11125ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу,
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 14509. Визнано недійсним з дати видання та скасовано свідоцтво про право власності на житло, видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради від 20 січня 2000 року № 9-4260 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв. м на ім'я ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого 18 вересня 2018 року, державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1484. Припинено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 вересня 2018 року, державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1484.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року залишено без змін.
У липні 2023 року ОСОБА_1 засобами електронного поштового зв'язку звернувся з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Визначаючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, ОСОБА_1 навів доводи про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц. Заявник вважає, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції сформульовано у справі у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо ж правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
На підставі аналізу змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень, встановлено, що у цій справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним рішення та скасування державного акта, на підставі яких земельна ділянка водного фонду вибула з комунальної власності та повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність.
У справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, позивач звернувся з позовом про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Відповідно наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду сформульований у справі № 487/10128/14-ц за інших фактичних обставин справи, з іншими предметом та підставою звернення до суду першої інстанції.
Тож обставини справи № 487/10128/14-ц, з однієї сторони (на висновки у якій заявник посилається на обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження), та справи № 522/3282/19, з іншої, не є тотожними, оскільки відрізняються за своїми фактичними обставинами та предметом оскарження, тому наведений заявником приклад не може бути врахований та визначений Верховним Судом як належна підстава відкриття касаційного провадження.
Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 не навів передбачені пунктом 1 частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень.
Також заявник посилається на недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів.
Проте за правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Отже, обов'язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є зазначення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України, проте у поданій заявником касаційній скарзі такі підстави не наведено (не підтверджено).
Інших підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, яке оскаржується заявником повністю, у касаційній скарзі не наведено та не обґрунтовано.
У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку, тому касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року підлягає поверненню.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков