Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 226/1138/20
провадження № 61-7872св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
боржник - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Лісовенко Володимир Антонович,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Лісовенка В. А. (далі - Печерський ВДВС у місті Києві).
Скарга мотивована тим, що рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 02 липня 2020 року з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (далі - ТДВ «Страхова компанія «Київ Ре») на користь ОСОБА_1 стягнуто: 30 407,52 грн страхового відшкодування; 2 000 грн витрат за послуги експерта; 1 000 грн витрат за надання правової допомоги; 840,80 грн судового збору.
06 серпня 2020 року місцевим судом видано виконавчий лист на виконання рішення Димитровського міського суду Донецької області від 02 липня 2020 року.
28 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сакун В. А. подав державному виконавцю заяву, в якій просив прийняти на виконання вказаний виконавчий лист, відкрити виконавче провадження, направити сторонам постанову про відкриття виконавчого провадження, здійснити примусове виконання судового рішення, накласти арешт на банківські рахунки та майно боржника, звернутись до суду з поданням про обмеження виїзду за кордон керівника ТДВ «Страхова компанія «Київ Ре», зробити опис майна боржника для примусової реалізації.
22 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сакун В. А. надіслав до Печерського ВДВС у місті Києві клопотання про залучення його в якості представника стягувача у виконавчому провадженні, а також додав до нього договір про надання правової допомоги.
Крім того, стягувач вказував, що 13 жовтня 2022 року адвокат Сакун В. А. надіслав до Печерського ВДВС у місті Києві клопотання про направлення йому, як представнику стягувача, копії постанови про відкриття виконавчого провадження, яка направлена йому не була.
Стягувач вказувала, що дії державного виконавця суперечать частині першій статті 19 та частинам 1, 4 статті 16 Закону України «Про виконавче провадження», тому просила суд визнати незаконною (неправомірною) бездіяльність державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві щодо ненаправлення представнику ОСОБА_1 - адвокату Сакуну В. А. копії постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, зобов'язати державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві направити представнику ОСОБА_1 - адвокату Сакуну В. А. копію постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та стягнути з Печерського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, які були понесені під час розгляду справи.
03 лютого 2023 року до початку судового розгляду представником стягувача ОСОБА_2 до суду надіслано заяву про закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що після його звернення до суду державний виконавець добровільно усунув порушення його прав.
Так, заявник вказував, що 30 січня 2023 року державний виконавець надіслав на його електронну адресу копію постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження.
Посилаючись на те, що стягувач не підтримує своїх вимог у зв'язку з їх задоволенням державним виконавцем після звернення до суду, просив суд стягнути понесені ним судові витрати з Печерського ВДВС у місті Києві на користь стягувача.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Димитровський міський суд Донецької області своєю ухвалою від 07 лютого 2023 року прийняв відмову ОСОБА_1 від скарги на бездіяльність державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Лісовенка В. А.
Клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задовольнив. Провадження у справі закрив. Стягнув з Печерського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 була направлена державним виконавцем представнику стягувача ОСОБА_2 до початку судового розгляду справи, тому правових підстав для неприйняття відмови від скарги суд не вбачав.
Місцевий суд також зазначив, що вимоги заявника щодо стягнення з Печерського ВДВС у місті Києві на його користь витрат на правову допомогу в розмірі 6 000 грн підлягають до задоволення, оскільки останній клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявляв, а суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Печерський ВДВС у місті Києві оскаржив її до апеляційного суду.
Верховний Суд своїм розпорядженням від 22 липня 2022 року № 40 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність судових справ Донецького апеляційного суду - Дніпровському апеляційному суду.
Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу Печерського ВДВС у місті Києві задовольнив частково.
Ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 07 лютого 2023 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з Печерського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 змінив, зменшивши їх розмір з 6 000 грн до 2 000 грн.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Змінюючи ухвалу суду першої інстанції в частині витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд безпідставно стягнув витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Апеляційний суд виходив з того, що, з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, складністю справи та виконаними ОСОБА_2 послугами, часом, витраченим представником на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих ним послуг, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, підлягають відшкодуванню понесені ОСОБА_1 у цій справі судові витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн.
В своїй постанові суд апеляційної інстанції застосував висновки додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц, відповідно до яких при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сакун В. А., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, статті 137 ЦПК України без врахування положень частин п'ятої та шостої цієї статті.
Так, заявник зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, Печерський ВДВС у місті Києві таких клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції не подавав, інших заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу не заявляв.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд своєю ухвалою від 12 червня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Димитровського міського суду Донецької області.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд своєю ухвалою від 30 червня 2023 року призначив справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Лісовенка В. А.
03 лютого 2023 року, до початку судового розгляду, представником заявника ОСОБА_2 спрямовано до суду заяву про закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що після звернення до суду державний виконавець добровільно усунув порушення його права та 30 січня 2023 року надіслав на його електронну адресу копію постанови про відкриття виконавчого провадження.
Не підтримуючи своїх вимог внаслідок задоволення їх державним виконавцем після звернення до суду, стягувач просив суд стягнути судові витрати на правничу допомогу з Печерського ВДВС у місті Києві на свою користь.
На підтвердження обсягу витрат представником заявника надано суду додаткову угоду № 2 від 21 жовтня 2022 року до договору № 33 від 27 липня 2022 року про надання професійної правничої допомоги, згідно з якою надані заявнику послуги адвоката складаються з правових консультацій та роз'яснень законодавства в обсязі 1 години, вартістю 1 000 грн, та складення скарги на бездіяльність державного виконавця в обсязі 3 годин, вартістю 5 000 грн. Також надано акт виконаних робіт від 21 жовтня 2022 року, згідно з яким сторони узгодили, що всього за надання професійної правничої допомоги підлягає сплаті 6 000 грн, а також розрахункову квитанцію № 0043 на вказану суму.
Печерський ВДВС у місті Києві доводів щодо неспівмірності вказаних витрат суду не надав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку у частині стягнення з Печерського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. У іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Як встановлено судами, звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Лісовенка В. А., заявник, серед іншого, просив стягнути з Печерського ВДВС у місті Києві на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним під час розгляду справи.
Так, у поданій скарзі стягувач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які очікує понести в зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, яка складає 6 000 грн.
На підтвердження обсягу витрат представником заявника надано суду додаткову угоду № 2 від 21 жовтня 2022 року до договору № 33 від 27 липня 2022 року про надання професійної правничої допомоги, згідно з якою надані заявнику послуги адвоката складаються з правових консультацій та роз'яснень законодавства в обсязі 1 години, вартістю 1 000 грн, та складення скарги на бездіяльність державного виконавця в обсязі 3 годин, вартістю 5 000 грн. Також надано акт виконаних робіт від 21 жовтня 2022 року, згідно з яким сторони узгодили, що всього за надання професійної правничої допомоги підлягає сплаті 6 000 грн, а також розрахункову квитанцію № 0043 на вказану суму.
У своїй заяві про закриття провадження у справі заявник посилався на те, що після звернення до суду державний виконавець добровільно усунув порушення його права шляхом надання доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження, а також 30 січня 2023 року надіслав на його електронну адресу копію постанови про відкриття виконавчого провадження.
Посилаючись на вказане, заявниця зазначала, що не підтримує своїх вимог скарги та просила суд стягнути із Печерського ВДВС у місті Києві на свою користь понесені судові витрати.
Підстави закриття провадження визначаються статтею 255 ЦПК України. Однією із підстав закриття провадження відповідно до зазначеної статті є відмова позивача від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Прийнявши відмову представника заявника адвоката Сакуна В. А. від скарги на бездіяльність органу примусового виконання та задовольнивши його клопотання про закриття провадження у справі, місцевий суд закрив провадження у цій справі та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Печерського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 6 000 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу у справі, що переглядається, місцевий суд повно та всебічно дослідив обставини та підстави для такого стягнення, надав оцінку критерію співмірності та пропорційності, обсягу виконаних робіт, на підставі чого правомірно задовольнив вимоги заявника щодо стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі, оскільки Печерським ВДВС у місті Києві заяв щодо необгрунтованості і неспівмірності витрат на професійну правову допомогу суду не надано.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наявні підстави для стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з Печерського ВДВС у місті Києві, проте дійшов висновку про безпідставно стягнуті судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, зменшивши їх розмір з 6 000 грн до 2 000 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що, з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, складністю справи та виконаними ОСОБА_2 послугами, часом, витраченим представником на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих ним послуг, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, підлягають відшкодуванню понесені ОСОБА_1 у цій справі судові витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.
В своїй постанові суд апеляційної інстанції застосував висновки додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц, відповідно до яких при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надала оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.
Так, 17 грудня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання позивачки про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Щодо своєчасного подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу на суму 50 894,40 грн Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17. Станом на час прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови у цій справі у матеріалах справи була лише довідка-розрахунок № 01 витрат на професійну правничу допомогу станом на 27 лютого 2018 року на суму 73 703,20 грн. До касаційної скарги відповідачка не долучила новий розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу та не додала його впродовж усього касаційного провадження. Вже після прийняття постанови у цій справі і після закінчення п'ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, відповідачка надала новий розрахунок понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, який доповнила витратами на суму 50 894,40 грн. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідачка пропустила строк для подання доказів понесених витрат. При цьому у своєму клопотанні від 22 листопада 2019 року відповідачка не просила поновити пропущений процесуальний строк та не вказала про поважність причин його пропуску. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вказала, що в частині вирішення питання про стягнення витрат у розмірі 50 894,40 грн заяву відповідачки необхідно залишити без розгляду. Дані докази були надані ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Таким чином, висновки, викладені у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, застосовані апеляційним судом при перегляді ухвали місцевого суду, є нерелевантні, оскільки у справі, що переглядається, Печерський ВДВС у місті Києві клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції не подавав, інших заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу не заявляв.
Крім того, у справі, що переглядається, у відповідності до вимог статті 134 ЦПК України, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сакун В. А., звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, подала до суду докази понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до висновків, викладених у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12?94гс20) «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених позивачем обставин відсутні.»
Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21(провадження № 12-14гс22) зазначено, що «у розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 9336/04).
Таким чином, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.»
Отже, апеляційний суд, зазначивши, що розмір витрат, понесених ОСОБА_1 на оплату професійної правничої допомоги, підлягає до стягнення з Печерського ВДВС у місті Києві на користь заявника у меншому розмірі ніж заявлено стягувачем, не взяв до уваги те, що у своєму відзиві на скаргу Печерський ВДВС у місті Києві не висловив заперечень щодо розміру судових витрат, інших заперечень щодо обґрунтованості, розумності і співмірності таких витрат суду не навів.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження, зокрема, апеляційний суд допустив порушення положень частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, що призвело до зміни законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, тому постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції в цій частині.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати в частині стягнення із Печерського ВДВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрат на оплату професійної правничої допомоги і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції в цій частині.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року в частині стягнення з Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу скасувати, ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 07 лютого 2023 року залишити в силі в цій частині.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук