Іменем України
27 липня 2023 року м. Чернігів справа № 927/745/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Репех О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» 14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, 133 (info@agropartner.ua) 14020, м. Чернігів, 1-ий провулок Шевченка, 26 (ІНФОРМАЦІЯ_1)
до російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації м. Москва, вул. Знаменка, 19 (rusembpol@mid.ru) ul. Belwederska 49, 00-761 Warszawa (адреса посольства російської федерації в Республіці Польща)
про стягнення 26 417 412 грн 96 коп.
за участі представників сторін:
від позивача: Сокол Н.М. - адвокат (ордер серії СВ № 1054154 від 26.05.2023)
від відповідача: не з'явився
В судовому засіданні 27.07.2023, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
29 травня 2023 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» до російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації про відшкодування шкоди в розмірі 26 417 412,96 грн., завданої відповідачем внаслідок збройної військової агресії.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що в результаті військової агресії відповідача проти України та активних бойових дій, що велись на території Чернігівської області, товариству завдано збитки внаслідок втрати його майна.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2023, зокрема:
прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;
постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;
призначено розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 04 липня 2023 року;
встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня розміщення ухвали про відкриття провадження у справі на офіційному веб-порталі судової влади України;
викликано для участі в судовому засіданні представника російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації в якості відповідача з одночасним повідомленням останнього про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд виходив з наступного:
відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.
Разом з цим згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 після початку війни в Україні, а саме з 2014, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а, отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що, звертаючись із позовом до російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.
При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
Отже, суд доходить висновку про застосування у даній справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Крім того, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.
Разом з тим у зв'язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 927/745/23 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 04.07.2023 підготовчому засіданні відповідач не скористався (як і процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2023 постановлено:
закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27 липня 2023 року;
викликати для участі в судовому засіданні представника російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації в якості відповідача з одночасним повідомленням останнього про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.
Про постановлення ухвали суду від 04.07.2023 відповідач був повідомлений шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 27.07.2023 судовому засіданні відповідач не скористався.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
згідно наявної в матеріалах справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» є оптова торгівля хімічними продуктами.
25.12.2015 між Державною організацією «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України в особі директора Гречка В.В. (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» в особі директора Шнайдмана О.В. (Замовник) був укладений Договір № 58 про надання послуг по зберіганню рідких мінеральних добрив на ДО «Комбінат «Айстра» (надалі - Договір), за умовами якого останній передав на тимчасове зберігання Виконавцю, без надання права власності, рідкі мінеральні добрива (надалі - добрива), окремими партіями з обов'язковим документальним підтвердженням їх кількості і якості.
Виконавець надає послуги, пов'язані з отриманням, зберіганням і відпуском добрив.
Виконавець зобов'язався, зокрема прийняти і забезпечити кількісне і якісне збереження отриманих добрив, та їх видачу уповноваженому представнику Замовника за першою вимогою.
Замовник зобов'язався, зокрема оплатити надані йому послуги в розмірі, строки та в порядку, що встановлені цим Договором.
Сторони щомісяця проводять звірку фактичної наявності добрив, що підтверджується відповідним актом.
Договір вступає в силу з дня підписання та діє до 31 грудня 2016 року і вважається подовженим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не повідомила письмово про інше в місячний термін до закінчення його дії.
Додатковою угодою від 31.03.2017 сторони внесли зміни до Договору в частині вартості послуг зберігання та строку його дії.
Як зазначає в позовній заяві позивач, добриво він зберігав на складі Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України у резервуарах № № 56, 57, 58 та на митному складі у резервуарі № 61.
Крім того, серед добрив, що перебували на зберіганні у комбінаті були добрива, отримані позивачем на зберігання від Товариства з обмеженою відповідальністю «СБПМ» згідно актів приймання-передачі рідких добрив № 2 від 17.01.2022 та № 3 від 24.01.2022.
Факт приймання-передачі на зберігання добрива підтверджується наявними в матеріалах справи актами № 000308 приймання нафтопродуктів за кількістю від 19.07.2020 (300 960 кг), № 000340 приймання рідкого добрива КАС-32 за кількістю від 14.09.2020 (119 960 кг), № 000370 приймання рідкого добрива КАС-32 за кількістю від 17.11.2020 (419 950 кг), № 000001 приймання рідких мінеральних добрив за кількістю від 14.01.2021 (570 560 кг), № 000002 приймання рідких мінеральних добрив за кількістю від 27.01.2021 (861 320 кг), № 000007 приймання рідкого добрива КАС-32 за кількістю від 09.02.2021 (752 430 кг), № 000214 приймання КАС-32 від 26.04.2021 (412 540 кг), № 000228 приймання КАС-32 від 05.05.2021 (179 900 кг), № 000231 приймання КАС-32 за кількістю від 07.05.2021 (55 260 кг), № 000233 приймання КАС-32 від 07.05.2021 (799 040 кг), № 000241 приймання КАС-32 від 14.05.2021 (600 040 кг).
Оскільки позивач здійснював реалізацію належних йому добрив між ним та Державною організацією «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України постійно здійснювалась перевірка залишків добрива, що залишались на зберіганні (акти звірки залишків добрива станом на 10.06.2020, № 7 станом на 01.07.2020, № 8 станом на 01.08.2020,№ 9 станом на 01.09.2020, № 10 станом на 01.10.2020, № 11 станом на 01.11.2020, № 12 станом на 01.12.2020, станом на 31.03.2021).
Як вказує в позовній заяві позивач, в результаті обстрілу військами російської федерації території міста Чернігова боєприпаси та їх уламки потрапили на територію Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України, що спричинило вибух та пожежу.
Факт пошкодження резервуарів внаслідок обстрілів підтверджується Протоколом огляду місця події від 04.05.2022, складеним Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області за результатами проведеного обстеження пошкодженого майна; в подальшому Державну організацію «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України залучено в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 2022270000000010 від 28.02.2022 за ознаками злочину, передбаченого ст. 438 Кримінального кодексу України.
Також факт пожежі на території Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України зафіксований Актами про пожежу від 03.05.2022, складеними Чернігівським районним управлінням Головного управління ДСНС у Чернігівській області.
Поряд з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» також визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 2022270000000010 від 28.02.2022 у зв'язку із заподіянням шкоди належному йому майну внаслідок збройної агресії з боку російської федерації проти України, що підтверджується наявними в матеріалах справи Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань та довідкою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
Щодо знищення майна, яке зберігалось на складі Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України (резервуари № № 56, 57, 58) Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» зазначає, що в період збройної агресії з боку російської федерації проти України і артилерійських обстрілів міста Чернігова у період з 24.02.2022 по 02.04.2022 був пошкоджений відповідний склад і як наслідок - втрачена частина майна.
03.03.2022 позивач спільно з Державною організацією «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України склали Акт фіксації втрат майна, що знаходиться на відповідальному зберіганні, згідно з яким втрати майна товариства становлять 399,237 т (399 237 кг), а саме:
резервуар № 56 - 219 336 кг,
резервуар № 57 - 179 901 кг,
резервуар № 58 - 0,00 кг.
Причиною таких втрат сторони визначили пошкодження резервуарів в результаті збройної агресії російської федерації проти України.
Згідно Експертного висновку ЧК-250 від 08.08.2022 (серії ЧН № 052727), складеного Чернігівською регіональною торгово-промисловою палатою на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер», експертом визначена середньо-ринкова гуртова ціна на добрива мінеральні рідкі азотні карбамідно-аміачні КАС-32, яка станом на липень 2022 року по Україні становила 20870,00 грн/тона (без ПДВ).
Таким чином, завдані відповідачем збитки внаслідок знищення майна позивача, що зберігалось на складі Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України (резервуари № № 56, 57, 58), складають 8 332 076,19 грн (399,237 т*20870,00 грн).
Щодо знищення майна, яке зберігалось на митному складі Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України (резервуар № 61) Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» вказує, що 28 травня 2021 року на митно-ліцензійному складі комбінату розміщено вантаж (рідкі мінеральні добрива КАС-32 виробництва АТ «АХЕМА», Литва) згідно митних декларацій типу ІМ74АА, № № UA102140/2021/021003, UA102140/2021/021010, UA102140/2021/021011 від 28.05.2021 загальною кількістю 953300 кг, зал. накладні №№ 0821443, 0821445 від 19.05.2021 (Контракт № 110-2021/090 від 06.05.2021).
В період збройної агресії з боку російської федерації проти України і артилерійських обстрілів міста Чернігова у період з 24.02.2022 по 02.04.2022 був пошкоджений митний склад і як наслідок - втрачена частина вантажу.
Згідно складеного 30.05.2022 Чернігівською митницею Акту про проведення огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, магазинів безмитної торгівлі, територій вільних митних зон та інших місць, де знаходяться товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи, «внаслідок завдання 03.03.2022 та 08.03.2022 по території підприємства ракетно-артилерійських ударів, резервуари наземні РВС-5000 № 61, 62, 63, продукто-насосна станція, залізнична естакада, автоналивний майданчик та технологічні трубопроводи пошкоджені, зокрема резервуари мають значну кількість вхідних та вихідних отворів по зовнішній обшивці від уламків.»
Згідно складного Чернігівською митницею Акту № 01/08/01 від 01.08.2022 про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у документах, необхідних для здійснення їх митного контролю, про пошкодження товарів, їх упаковки чи маркування або про їх втрату, кількість втраченого вантажу, що знаходився в резервуарі № 61, сягає 866 571 кг.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи Акту експертизи № ЧК-242 від 02.08.2022 (серія ЧН № 052718), складеного Чернігівською регіональною торгово-промисловою палатою на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер», за висновком експерта «В резервуарі № 61 митного ліцензійного складу Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України (м. Чернігів) фактично виявилось 86729 кг нетто добрив мінеральних рідких - карбамідно-аміачної суміші КАС-32.»; при цьому, експертом встановлено, що «Резервуар був пошкоджений внаслідок збройної агресії РФ (бойових дій) проти України в березні 2022 року.»
Оскільки початкова кількість добрив, що знаходилась в резервуарі № 61, становила 953,3 т, а залишок становить 86,729 т, втрати сягають 866,571 т.
Як вже було вказано вище, станом на липень 2022 року середньо-ринкова гуртова ціна на добрива мінеральні рідкі азотні карбамідно-аміачні КАС-32 по Україні становила 20870,00 грн/тона (без ПДВ), розмір збитків, завданих пошкодженням резервуару № 61, становить 18 085 336,77 грн (866,571 т*20870,00 грн).
Отже, внаслідок військової агресії російської федерації проти України (активних бойових дій, що відбувались на території Чернігівської області) Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» були завдані збитки в загальному розмірі 26 417 412,96 грн (8 332 076,19 грн+18 085 336,77 грн) і які мають бути відшкодовані саме відповідачем.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України 2Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
24.02.2022 Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України у зв'язку з вторгненням збройних сил російської федерації на територію північних, східних та південних областей України, нанесенням авіаційних та артилерійських ударів, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження за фактами: посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України), ведення агресивної війни (ч. 2 ст. 437 Кримінального кодексу України).
По збройному нападу на Чернігівську область відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 438 ч. 1 Кримінального кодексу України внесені 28.02.2022 року у кримінальному провадженні №220022270000000010 ГУ УСБУ у Чернігівській області.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» залучено як потерпілого у кримінальному провадженні №220022270000000010 від 28.02.2022 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1, 2 ст. 438 Кримінального кодексу України, що підтверджується відповідною довідкою.
В даному випадку матеріалами справи підтверджується, що саме внаслідок збройної агресії з боку російської федерації проти України і артилерійських обстрілів міста Чернігова у період з 24.02.2022 по 02.04.2022 були пошкоджені склади Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України, на яких знаходились резервуари з належним позивачу майном (добрива).
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимог до російської федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Звертаючись з даним позовом позивач надав суду:
- Експертний висновок ЧК-250 від 08.08.2022 (серія ЧН № 052727), складений на замовлення товариства експертом Чернігівської регіональної торгово-промислової палати Халимоненко Іриною Григорівною;
- складений 30.05.2022 Чернігівською митницею Акт про проведення огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, магазинів безмитної торгівлі, територій вільних митних зон та інших місць, де знаходяться товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи;
- складений Чернігівською митницею Акт № 01/08/01 від 01.08.2022 про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у документах, необхідних для здійснення їх митного контролю, про пошкодження товарів, їх упаковки чи маркування або про їх втрату;
- Акт експертизи № ЧК-242 від 02.08.2022 (серія ЧН № 052718), складений на замовлення товариства експертом Чернігівської регіональної торгово-промислової палати Халимоненко Іриною Григорівною.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частина 2 ст. 224 Господарського Кодексу України встановлює, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До розміру реальних збитків (втрат, які позивач зазнав у результаті знищення його майна) належить вартість втраченого майна (добрив) в розмірі 26 417 412,96 грн.
Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.
На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», останній, з урахуванням результату вирішення даного спору, підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України в розмірі 396 261,19 грн.
Крім того, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (п. 1 ч. 4, абз. 1 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Звертаючись з даним позовом, позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який, окрім судового збору, включає, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Однак на день ухвалення даного рішення доказів витрат на правову допомогу у відповідності до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України позивачем надано не було, а тому питання про судові витрати (в частині витрат на професійну правничу допомогу) в даному випадку господарським судом не вирішується.
В судовому засіданні 27.07.2023 представник позивача звернулася до суду з усною заявою про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог для чого просила призначити судове засідання.
Згідно ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Оскільки будь - яких поважних причин неможливості подання позивачем доказів, що підтверджують розмір понесених ним витрат на правову допомогу, встановлено не було, суд відмовив у задоволенні такої заяви позивача.
При цьому, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з відповідною заявою в порядку ст. 244 Господарського процесуального кодексу України з наданням належних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 123, 129, 221, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» до російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації про стягнення 26 417 412 грн 96 коп. задовольнити повністю.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації (м. Москва, вул. Знаменка, 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер» (14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, 133; код 31818929) 26 417 412 грн 96 коп. шкоди.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації (м. Москва, вул. Знаменка, 19) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету 22030106) 396 261 грн 19 коп. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 07.08.2023.
Суддя А.С.Сидоренко