Справа № 761/9640/23
Провадження № 2/761/6445/2023
03 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Габунії М.Г.,
за участі
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: Слесарчук В.М. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
21.03.2023 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: стягнути з відповідача на користь позивача 7 280 000,00 грн. грошової допомоги при звільненні, середньомісячну заробітну плату при звільненні.
Вимоги позову обгрунтовані тим, що 30.12.2022 року позивач був звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію.
Як зазначає позивач, при його звільненні відповідач не виконав вимоги п.4.10 Трудового договору та не виплатив грошову допомогу при звільненні.
Також позивач зазначає, що зазначена умова трудового договору суперечить положенням п.5.3.2 ч.3 ст.5 Колективного договору в якому встановлені кращі умови виплати грошової допомоги, тому саме положення Колективного договору мають застосовуватись при виплаті грошової допомоги та має бути виплачено 8 посадових окладів позивача, що становить 7 280 000,00 грн.
Так як при звільненні позивача не був проведений повний розрахунок, на підставі положень статей 116, 117 КЗпП України з відповідача має бути стягнуто середній заробіток.
02.05.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначив представник, 28.01.2020 року між сторонами був укладений письмовий трудовий договір, в якому сторони визначили індивідуальну форму оплати праці позивача. Колективний договір не містить такого виду виплат як грошова допомога, що надається працівникам при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію та відповідно не визначено її розміру. Отже, трудовим договором передбачено виплату грошової допомоги у розмірі, встановленому колективним договором, однак самим колективним договором така грошова виплата не передбачена. А тому така виплата не могла бути виплачена позивачу при звільненні. Пункт 5.3 Колективного договору передбачає виплату вихідної допомоги, а не грошової допомоги. Згідно змісту п.4.13 Трудового договору, до сум виплат вже включені будь-які суми заробітної плати й інших виплат, які підлягають сплаті на користь працівника згідно з умовами Колективного договору, чинного на дату здійснення відповідних виплат.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали та просили його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні не визнав позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в позові.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши надані суду докази, вислухавши сторони та врахувавши їх процесуальні заяви, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У відповідності до положень статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Стаття 47 КЗпП України визначає, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Крім того, згідно з положеннями ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», обіймав посаду начальника Департаменту бюджетних розрахунків та податкового планування та 28.01.2020 року між сторонами був підписаний Трудовий договір №388.
Договір підписаний сторонами, що свідчить про їх згоду з визначеними умовами.
Наказом №511-к від 30.12.2022 року ОСОБА_1 , начальника Департаменту бюджетних розрахунків та податкового планування, звільнено з займаної посади 30.12.2022 року за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за віком, ст.38 КЗпП України.
Як зазначено в наказі, припинити з 30.12.2022 року дію трудового договору №388 від 28.01.2020 із ОСОБА_1 .
При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що йому при звільненні не була виплачена грошова допомога у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 8 посадових окладів, як передбачено умовами п.5.3.2 Колективного договору.
В той же час під час слухання справи судом було встановлено, що 28.01.2020 року між сторонами був укладений Трудовий договір №388.
Пунктом 4.10 Трудового договору №388 від 28.01.2020 року передбачено, що у разі звільнення у зв'язку з виходом працівника на пенсію йому виплачується грошова допомога у розмірі, встановленому Колективним договором Компанії, але не більше ніж 5 посадових окладів працівника.
Пункт 4.13 Трудового договору передбачав, що сторони підтверджують, що до сум виплат, які здійснюються за цим трудовим договором, включені будь-які та всі суми заробітної плати й інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат (включаючи надбавки, доплати, премії, винагороди, тощо), які підлягають сплаті на користь працівника згідно з умовами Колективного договору, чинного на дату здійснення відповідних виплат.
Працівник дійсним підтверджує, що здійснення його права на отримання будь-яких та всіх сум таких згідно з Колективним договором реалізоване шляхом укладання цього трудового договору, умови якого не погіршують його становище порівняно з гарантіями та соціально-побутовими пільгами, які передбачені у колективному договорі.
В той же час, згідно з умовами п.5.3 Колективного договору, передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення з компанії за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком.
Згідно з п.4.8.6 Колективного договору, умови індивідуальної оплати праці визначаються трудовим договором, укладеним в письмовій формі.
Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на ту обставину, що умови трудового договору суперечать положенням Колективного договору, який і має бути застосований при виплаті грошової допомоги, оскільки позивач не звертався до суду з позовом про визнання недійсними положень Трудового договору, а підписавши його,він погодився на викладені умови оплати праці.
Крім того, варто зауважити, що грошова допомога, що передбачена п.4.10 Трудового договору та вихідна допомога передбачена п.5.3 Колективного договору не є тотожними видами виплат.
Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи що умовами трудового договору, який не визнаний недійсним, передбачено виплата сум, які здійснюються за цим трудовим договором, включені будь-які та всі суми заробітної плати й інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат (включаючи надбавки, доплати, премії, винагороди, тощо), які підлягають сплаті на користь працівника згідно з умовами Колективного договору, чинного на дату здійснення відповідних виплат, в той же час, такими умовами не передбачено виплата восьми посадових окладів грошової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 7 280 000,00 грн. грошової допомоги при звільненні.
В той же час, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні основної позовної вимоги про стягнення грошової допомоги, не підлягають задоволенню похідні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76 - 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 04 серпня 2023 року
Суддя: Н.Г. Притула