СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/6675/23
пр. № 2/759/2804/23
07 серпня 2023 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за житлово-комунальні послуги на утримання спільного майна, -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_2 31 394,28 грн. коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги на утримання будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 2019 року по березень 2023 року, а також 4 000,00 грн. витрат на правничу допомогу та судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 2012 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.07.2012 року. Кожному із співвласників належить по 1/2 часті будинку із надвірними спорудами.
В 2017 році ними були введені в експлуатацію прибудови до будинку та внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема загальна площа будинку збільшилась до 296,9 м2.
З 2019 року ОСОБА_2 не несе жодних витрат щодо утримання будинку. Всі витрати щодо утримання будинку та витрати на комунальні послуги сплачує вона.
За період з 2019 року по березень 2023 року нею понесені витрати на сплату житлово-комунальних послуг на утримання будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 62 788,56 грн., тому відповідач як власник 1/2 частини будинку в силу положень ст. 360 ЦК України повинна сплатити 1/2 частину витрат, понесених нею на утримання спільного будинку та сплату житлово-комунальних послуг, що складає 31 394,28 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачу ОСОБА_2 ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлялась на її зареєстроване місце проживання згідно відомостей Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб АДРЕСА_2 .
Згідно наявної у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками отримано ОСОБА_2 03.05.2023 року (а.с. 137).
Відповідач скористалась правом на подання відзиву у встановлений судом строк. 12.05.2023 року від представника відповідача - адвоката Рибак І.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечила проти задоволення позовних вимог.
Свою позицію мотивувала тим, що дійсно вона та позивач є співвласниками спірного будинку, але вона у ньому не проживає, оскільки, починаючи з серпня 2019 року позивач не допускає її до спірного будинку, змінила замки на вхідних дверях, у зв'язку з чим вона як зверталась до правоохоронних органів, так і звернулась з відповідним позовом до суду.
Також зазначила, що позовні вимоги про стягнення з неї 1/2 вартості спожитих комунальних послуг (вода, газ, електрика) з серпня 2019 року по березень 2023 року є безпідставними, оскільки вона ці комунальні послуги не споживала, та взагалі не мала можливості ними користуватись, так само як і спірним будинком в цілому.
Посилання позивача на положення ст. 360 ЦК України, якою передбачено обов'язок співвласника відповідно до своєї частки у праві часткової власності брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), вважає безпідставними, оскільки позовні вимоги пов'язані з оплатою отриманих та спожитих позивачем послуг, а не з вимогами щодо утримання спільного майна.
Також, просила застосувати наслідки сливу строків позовної давності (а.с. 138-155).
22.05.2023 року до суду від представника позивача - адвоката Шнайдер С.В. надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказав про те, що поданий відповідачем відзив є необґрунтованим, обставини, наведені в ньому, не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Вказує, що відповідач приходить до хибних висновків, що надані комунальні послуги не пов'язані з утриманням будинку. Даний хибний висновок є спотвореним трактуванням норм чинного законодавства. Комунальні послуги в приватному будинку безпосередньо пов'язані з утриманням будинку, адже будинок потрібно опалювати, щоб зберегти його. У даному приватному будинку немає централізованого опалення. Опалення здійснюється від будинкового газового котла
До того ж, зазначає, що відповідач користується даними комунальними послугами, проте, не сплачує їх та ніколи не сплачувала (з моменту набуття права власності на частину будинку), й даний спотворений висновок відповідача жодним чином не заперечує обґрунтованості позовних вимог.
Також, відповідач користується спірним будинком та намагається ввести суд в оману з приводу того, що нібито не має доступу до будинку та не користуються комунальними послугами.
Відповідачем не подано жодних належних доказів про невикористання комунальних послуг. Відповідач є співвласником будинку. користується його частиною та комунальними послугами, а тому повинна сплачувати за комунальні послуги.
Також, вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)»(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2020, № 18, ст. 123) були внесені зміни до перехідних положень УК України: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину», й станом на момент прийняття даного Закону строк позовної давності з січня 2019 року по квітень 2020 року не сплив та був продовжений на період дії карантину, який ще досі не скасовано. Тому, жодних правових підстав для застосування строку позовної давності немає (а.с. 161-163).
Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Зважаючи на вищезазначене, суд прийшов до висновку про можливість вирішення питання про стягнення коштів.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено та не заперечно сторонами, що останні є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 2012 року на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 25.07.2012 року, виданих державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Основенко Л.М. як спадкоємцям майна ОСОБА_3 , 1929 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кожному із співвласників належить по 1/2 частині будинку із надвірними спорудами (а.с. 5, 6).
Право власності на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , із надвірними спорудами зареєстровано за позивачем 07.11.2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 103489232 від 13.11.2017 року (а.с. 7).
Вимоги ст. 322 ЦК України визначають, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до положень ст. 3 цього Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Частиною 4 ст. 334 ЦК України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно ст. 27 вказаного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.
За змістом наведених норм державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає, але становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.
При цьому, не вчинення власником нерухомого майна дії щодо його реєстрації не є підставою для припинення права власності на таке майно відповідно, і закон не визначає строки реєстрації права власності на нерухоме майно.
Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Стаття 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає що, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ст. 6 Закону).
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України в період з 2019 року по березень 2023 року позивачем сплачено комунальні послуги щодо. Загальна сума сплачених коштів складає 62 788,56 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 10-117).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У ч. 1 ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13.03.2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).
Судами встановлено, що сторони є співвласниками будинку і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що за період з 2019 року по березень 2023 року позивач сплатила 38 716,12 грн. за спожитий природній газ, 4 580,00 грн. за послуги водопостачання, 19 492,44 грн. за використану електроенергію, а всього 62 788,56 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями.
Отже, у зв'язку з тим, що за адресою: АДРЕСА_1 , надавалися комунальні послуги за спірний період - послуги по газо- і водопостачанню, постачанню електроенергії, а між сторонами як співвласниками не укладено будь-яких договорів щодо утримання будинку, суд надходить до висновку про те, що сторони несуть спільний обов'язок щодо утримання нерухомого майна, що перебуває у них на праві спільної часткової власності відповідно до частки кожного з них у праві спільної сумісної власності.
Тому, оскільки позивач сплатила замість відповідача грошові кошти (50% сплачених коштів по утриманню будинку) у розмірі 31 394,28 грн. за надані комунальні послуги, то вказана сума підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь позивача.
Твердження відповідача про те, що вона комунальні послуги не споживала та взагалі не мала можливості ними користуватись, так само як і спірним будинком в цілому, оскільки позивачем їй чиняться перешкоди в цьому, не доведено належними та допустимими доказами, так само як і не надано доказів про сплату нею коштів за надані комунальні послуги. Тому, вказані твердження відповідача судом оцінюються критично та не приймаються до уваги.
Посилання відповідача на те, що вона має інше постійне місце проживання, не звільняє її від обов'язку щодо утримання свого майна і оплати відповідних послуг, оскільки такий обов'язок не припиняється у зв'язку з тим, що власник не проживає у житловому приміщенні, так як згідно ст. 322 ЦК України право власності зобов'язує володільця майна утримувати своє майно та оплачувати відповідні послуги.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.
Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб'єктного складу правовідносин (ст. 257 ЦК України).
Позивач при зверненні до суду просила стягнути на її користь грошові кошти за період з 2019 року по березень 2023 року.
У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування позовної давності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 11.01.2022 року, а Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12.03.2020 року, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач надає суду ПІ № 0.0.2944198056.1 від 12.04.2023 року, зі змісту якої вбачається, що позивач здійснило платіж у розмірі 1 073,60 грн. (а.с. 4).
Зважаючи на те, що інших доказів на підтвердження судових витрат позивач не надає, суд розглядає питання щодо розподілу судових витрат у межах сплати судового збору.
Зважаючи на положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача на користь позивача у розмірі 1 073,60 грн.
Щодо інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12.02.2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01.09.2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
Указана судова практика є незмінною та існує на час вирішення вказаного процесуального питання судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Тобто саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем долучено копію договору про надання правничої допомоги від 29.03.2023 року, укладеного з адвокатом Шнайдером С.В., згідно п. 4.3. якого визначено, що гонорар адвоката складає 4 000,00 грн., копію звіту про надану правничу допомогу від 12.04.2023 року на суму 4 000,00 грн. та копію квитанції до прибуткового касового ордера № 7 від 23.09.2023 року на суму 4 000,00 грн., ордер серії АС № 1060871 від 19.05.2023 року, виданий на підставі договору б/н від 29.03.202 року (а.с. 118-121, 165).
Клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не надходило. Неспівмірність витрат відповідачем не доведена.
Таким чином, суд надходить до висновку про задоволення вимог в цій частині.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за житлово-комунальні послуги на утримання спільного майна -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 394,28 грн. (тридцять одна тисяча триста дев'яносто чотири гривні 28 копійок) коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги на утримання будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 2019 року по березень 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Суддя Н.О. Горбенко